Ухвала суду № 29001560, 31.01.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-3694/12/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Басай О.В. Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

31 січня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Беспалова О.О., Грибан І.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Броварської об'єднаної Державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2012 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма-лізинг» до Броварської об'єднаної Державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Броварської об'єднаної Державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000142203 від 03 липня 2012 року.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2012 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити.

В засідання учасники процесу не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце апеляційного розгляду.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів визнала можливим розглядати справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Оптіма-лізинг» зареєстровано виконавчим комітетом Броварської міської ради 30 жовтня 2000 року та з 01 листопада 2000 року взято на податковий облік до Броварської ОДПІ Київської області, як платник податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії № 13551200000000667 та свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість № 13633783.

Основними видами діяльності позивача є фінансовий лізинг (КВЕД 65.21.0), оренда автомобілів (КВЕД 71.10.0), оренда інших наземних транспортних засобів та устаткування (КВЕД 71.21.0), оренда інших машин та устаткування (КВЕД 71.34.0), роздрібна торгівля автомобілями (КВЕД 50.10.2) та діяльність таксі (КВЕД 60.22.0).

Як вбачається з матеріалів справи, Броварською об'єднаною Державною податковою інспекцією Київської області Державної податкової служби проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «Оптіма-лізинг» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2012 року по 31 січня 2012 року по взаємовідносинах з ТОВ «Техно-Експрес» та ТОВ «Лакатек», результати якої відображено в акті № 377/22-3/31033785 від 18 червня 2012 року.

Вказаним актом контролюючим органом встановлено порушення позивачем вимог п. п. 198.1, 198.3 ст. 198 розділу V Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість в сумі в сумі 327 520 грн.

До таких висновків відповідач прийшов, вважаючи, що господарські операції позивача з ТОВ «Техно-Експрес» та ТОВ «Лакатек», за результатами яких позивачем у періоді, що перевірявся, сформовано податковий кредит, не підтверджені належним чином оформленими первинними документами.

На підставі акта перевірки податковим органом було прийнято податкове повідомлення - рішення від 03 липня 2012 року № 0000142203, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 327 520 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 81 882 грн.

Вважаючи податкове повідомлення - рішення протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення позову, виходив з того, що господарські операції позивача з контрагентами мали реальний характер, податковий кредит підприємством сформовано правомірно, оскільки його формування підтверджується первинними документами, що доводять реальність здійснення операцій з надання послуг.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Порядок обчислення, сплати податку на додану вартість та порядок формування податкового кредиту в спірних правовідносинах, які виникли у січня 2012 року, регулюють норми Податкового кодексу України, який набув чинності з 01 січня 2011 року.

Згідно з пп. 14.1.181. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. ст. 198 ПК України встановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Положеннями п. 3 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та матеріалів справи колегія суддів приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів, робіт та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Оскільки податкові накладні на користь позивача були виписані у січні 2012 року, надання послуг відбулася у тому ж податковому періоді, то в силу приписів п. 198.2 ст.198 Податкового кодексу України право ТОВ «Оптіма-лізинг» на віднесення сплачених сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту виникло у січні 2012 року.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до абз. 1 п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Згідно п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Отже, для вирішення спору важливе значення має факт реєстрації та перебування контрагентів платника податку на додану вартість в стані, власне, платників податку на додану вартість, що надає право такому платнику видавати податкові накладні, які є підставою для формування податкового кредиту.

Згідно ч. 1 ст. 18 «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Колегія суддів критично оцінює посилання апелянта на факт анулювання свідоцтв платника податку на додану вартість вказаних контрагентів, оскільки даний факт відбувся значно пізніше здійснення господарських операцій позивача, і при цьому апелянтом також не надано доказів припинення юридичних осіб - ТОВ «Техно-Експрес» та ТОВ «Лакатек» (скасування державної реєстрації), виключення їх з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, внесення недостовірної інформації до Єдиного державного реєстру під час взаємовідносин із позивачем.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент здійснення господарських операцій позивача з ТОВ «Техно-Експрес» та ТОВ «Лакатек», останні не були визнані банкрутами, знаходились в єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, та були зареєстровані платниками податку на додану вартість. Окрім того, не було порушено кримінальної справи, не було вироку суду щодо посадових осіб ТОВ «Техно-Експрес» та ТОВ «Лакатек.

Відтак, вказані підприємства не мали дефектів у своєму правовому статусі та мали право укладати правочини та вчиняти інші юридично значимі дії.

Окрім того, судова колегія звертає увагу, що чинним законодавством не передбачено обов'язку платника податку нести відповідальність за несплату податків продавцями, або за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, за умови необізнаності щодо неї. Бюджетне відшкодування можливе за наявності належних документів, що підтверджують правомірність формування сум податкового кредиту платника податку, та встановлення реальності здійснення господарських операцій.

Аналогічна правова позиція також відображена в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 1112/11/13-10 від 20 липня 2010 року.

Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на формування валових витрат та податкового кредиту підприємства.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з грудня 2011 року по 31 січня 2012 року, позивач мав господарські взаємовідносини з наступними контрагентами: ТОВ «Техно-Експрес» та ТОВ «Лакатек».

Судом першої інстанції встановлено, що 12 грудня 2011 року між позивачем (замовник) та ТОВ «Техно-Експрес» (виконавець) укладено Договір № 1212-2011 про надання послуг з технічного обслуговування. Згідно даного договору виконавець бере на себе зобов'язання надати замовнику послуги з технічного обслуговування та ремонту автомобілів, а замовник прийняти та оплатити їх.

Також 09 грудня 2011 року між позивачем (замовник) та ТОВ «Лакатек» (виконавець) було укладено Договір № 0912-2011 про надання послуг з технічного обслуговування. Згідно даного договору виконавець бере на себе зобов'язання надати замовнику послуги з технічного обслуговування та ремонту автомобілів, а замовник прийняти та оплатити їх.

Суми ПДВ по вищевказаних договорах було включено позивачем до податкового кредиту за січень 2012 року.

Крім того, податковий кредит за вказаний період було також сформовано позивачем (покупець) за рахунок договору поставки № 1811-2011 від 18 листопада 2011 року з ТОВ «Техно-Експрес» (постачальник), відповідно до якого позивач отримав запчастини від постачальника в грудні 2011 року, проте податкову накладну по вказаній операції отримав в більш пізній період, а саме в січні 2012 року.

Реальний характер даних договорів та правомірність включення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Техно-Експрес» та ТОВ «Лакатек» підтверджують: копії договорів № 11811-2011 від 18 листопада 2011 року, № 1212-2011 від 12 грудня 2011 року та № 0912-2011 від 09 грудня 2011 року; копія переліка виконаних робіт; копії податкових та видаткових накладних, актів приймання - передачі виконаних робіт та нарядів - замовлень, що містяться в матеріалах справи.

Посилання контролюючого органу на відсутність матеріально-технічних ресурсів у цих контрагентів позивача як на підставу неможливості фактичного здійснення вказаних господарських операцій не підтверджене жодними доказами, а зводиться лише до констатації вказаних фактів у акті перевірки.

Суд вважає, що дана інформація не може бути беззаперечним доказом відсутності на підприємствах основних фондів та трудових ресурсів, оскільки підтвердженням наявності або відсутності у підприємства основних фондів (власних, орендованих) та трудових ресурсів є не документи податкового обліку, а відповідні документи бухгалтерського обліку.

Відповідачем такі документи в ході перевірки не досліджувались та не проаналізовано, які ресурси потрібні були б підприємствам для надання послуг, що надані позивачу його контрагентами. До того ж, висновки податкового органу не враховують нічим не обмеженого права підприємства укладати цивільно-правові угоди оренди приміщень, устаткування та автотранспорту та використання залучених за такими цивільно-правовими угодами трудових та інших ресурсів у власній господарській діяльності.

Виходячи з цього, висновки позивача про відсутність у контрагентів позивача адміністративно-господарських можливостей для виконання договорів поставки не підтверджені належними доказами, а тому не можуть слугувати підставою для застосування до підприємства санкцій за порушення податкового законодавства за умови наявності первинних документів, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій.

Викладені вище обставини справи в їх сукупності дають підстави для висновку, що господарські операції є реальними та підтверджуються необхідними документами, а послуги і товари, що придбавалися позивачем у спірний період, отримувались з метою використання та були використані позивачем у власній господарській діяльності, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Відтак, доводи відповідача не є підставою для позбавлення позивача права на податковий кредит з ПДВ, якщо він виконав усі передбачені законом умови формування податкового кредиту і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що ТОВ «Оптіма-лізинг» правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість в періоді, що перевірявся, а висновок акта перевірки про порушення позивачем Податкового кодексу України є помилковим, а відтак і зменшення від'ємного значення з податку на додану вартість протиправним.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшов вірного висновку про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті необґрунтовано, без достатніх підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не доведено належними доказами правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та прийняття його в межах повноважень, що передбачені законами України.

Згідно з ст. ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Броварської об'єднаної Державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі (ч. 5 ст. 254 КАС України) та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді О.О. Беспалова

І.О. Грибан

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Беспалов О.О.

Грибан І.О.