Постанова № 29000094, 24.01.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-4495/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І.

Суддя-доповідач: Ганечко О.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 січня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Ганечко О.М.,

суддів: Коротких А.Ю., Літвіна НМ.

при секретарі: Коток К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Буд-Постач» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.07.2012 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Буд-Постач» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення № 0000732250 від 23.03.2012 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.07.2012 року в задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на незаконність, необ'єктивність, необґрунтованість рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Представник апелянта підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі, просив суд задовольнити апеляційну скаргу, постанову суду першої інстанції скасувати та задовольнити позов в повному обсязі.

Представники відповідача просив залишити постанову суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Святошинському районі м. Києва проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Буд-Постач» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо декларування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Біо 100» за період з 01.01.2011 року по 21.12.2011 року, за результатом якої складено акт від 14.03.2012 року № 70/22-50/37395711.

Як вбачається з акту перевірки, відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог п. 198.3, п. 198.6, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 1 617 839,0 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.03.2012 року № 0000732250, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 2 022 297,75 грн. (за основним платежем 1 617 839,0 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 404 459,75 грн.).

Підставою для висновку податкового органу про наявність порушень були обставини, які відображені в акті, а саме: в протоколі допиту свідка від 01.11.2011 року ОСОБА_2 зазначено, що підприємство ТОВ «Біо 100», яке зареєстровано на ім»я ОСОБА_2 свідок не реєстрував особисто та не давав згоди на його реєстрацію нікому та до фінансово-господарської діяльності підприємства ніякого відношення не має.

Крім того, згідно висновку спеціаліста від 23.012012 року №19 Науково-дослідного екпертно-криміналістичного центру при управлінні МВС України на Південно-Західній залізниці зазначено, що підписи на договорах поставки видаткових та податкових накладних від імені громадянина ОСОБА_2 виконані ймовірно другою особою.

На підставі викладеного, відповідач дійшов висновку, що правочини щодо оформлення будь-яких документів між ТОВ «Біо 100» та ТОВ «Буд Постач» протягом перевіряємого періоду, є нікчемними, та як наслідок недійсними з моменту їх вчинення.

Судом першої інстанції встановлено, що між позивачем та ТОВ «Біо 100» укладено договори поставки № Б-257 від 25.07.2011 року, № 2005 від 20.05.2011 року, №Б-258 від 25.08.2011 року.

Зі змісту зазначених договорів вбачається, що ціна на Товар визначається у рахунках-фактурах та накладних на Товар, які є невід'ємною частиною договору. Оплата Товару Покупцем здійснюються у безготівковій формі, за ціною відповідно до Специфікацій, шляхом перерахування грошових коштів на поточний банківський рахунок Постачальника. Поставка Товару здійснюються на умовах DDP - Львів, вул. Любінська,168 відповідно до Міжнародних правил тлумачення торгівельних термінів «Інкотермс 2000».

В той же час, як вбачається з висновку Відповідача, викладеному в акті перевірки Позивача, правочини, укладені між ТОВ «Буд-Постач» та ТОВ «Біо 100», не спричинили жодних правових наслідків для його сторін.

Судом першої інстанції встановлено, що податкові накладні за своєю формою та змістом, не відповідають ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та Порядку № 165, а саме зокрема, містять такі обов'язкові реквізити як порядковий номер податкової накладної та дату її виписки, точне найменування юридичних осіб, їх індивідуальні податкові номери, назву товару, його ціну та вартість.

Однак, з такими висновками колегія суддів не погоджується, з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 7.2.6. п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що «податкова накладна видається платником податку, який поставляє товар (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту...».

Відповідно до пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а також «... у разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами».

Колегією судів встановлено, що позивачем під час проведення перевірки було надано документи, а саме накладними, які і зазначені в акті від 14.03.2012 року № 70/22-50/37395711 (а.с. 9 акту), які свідчать про виконання зобов'язань за угодою, яку відповідач вважав нікчемною. Також встановлено наявність накладних, довіреностей на отримання товару, з яких вбачається, що товари за угодою між позивачем та ТОВ «Біо 100» фактично було передано позивачу та використано ним в подальшому.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до п. п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Пунктами 79.1, 79.2 статті 79 Податкового кодексу України, визначено, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом. Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Відповідно до підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з обставин, а саме - отримання постанови суду (ухвали суду) про призначення перевірки або постанови органу дізнання, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні.

Отже підпункт 78.1.11 пункт 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, має застосовуватись, кореспондуючись з нормами Кримінально-процесуального кодексу України та Закону України "Про державну податкову службу в Україні", які визначають обсяг повноважень слідчого під час здійснення останнім владних повноважень у порушених кримінальних справах.

Як вбачається з тексту акту перевірки, обставиною, відповідно до якої відповідачем було складено наказ № 440/23-80П від 22.02.2012 року про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача, стала постанова ст. слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України Павлія Д.В. в межах кримінальної справи № 49-3173.

Ні дата складання вищевказаної постанови ст. слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України Павлія Д.В., ні підстави її винесення не зазначались.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що у податкового органу були відсутні визначені підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України підстави для проведення позапланової перевірки позивача.

Як вбачається з акту від 14.03.2012 року № 70/22-50/37395711 про проведення документальної невиїзної перевірки суб'єкта господарювання ТОВ «Буд Постач» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства було встановлено, що сума податкового кредиту позивача за перевіряємий період була сформована за рахунок проведення взаємовідносин з підприємством, яке має ознаки «фіктивності».

Однак, колегія суддів зазначає наступне, згідно ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Тобто факт порушення кримінальної справи за відсутності обвинувального вироку не є достатнім доказом для висновку про нікчемність правочинів, укладених підприємствами, адже повинні бути відповідні судові рішення, що набрали законної сили, які б підтверджували ті чи інші юридичні факти.

Крім того, актом від 14.03.2012 року № 70/22-50/37395711 про проведення документальної невиїзної перевірки суб'єкта господарювання ТОВ «Буд Постач» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства було встановлено, що правочини укладені між ТОВ «Буд Постач» та ТОВ «Біо 100» є нікчемними.

Однак, судом першої інстанцій не було враховано припис акту цивільного законодавства України, викладений в частині 1 статті 204 Цивільного кодексу України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним є її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України, міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України, у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом -є тільки припущенням.

Крім того, посилання суду першої інтсанції на частини 1, 5 статтю 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем доведено реальність здійснення господарські операції по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ «Біо 100», який на момент здійснення господарської діяльності був зареєстрований як платник податку на додану вартість, а тому податкове повідомлення-рішення від 23.03.2012 року № 0000732250, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 2 022 297,75 грн. (за основним платежем 1 617 839,0 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 404 459,75 грн.) винесено податковим органом безпідставно та підлягає скасуванню.

Таким чином, перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 8 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195,196, 198,202,205,207,212,254 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Буд-Постач» - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.07.2012 року - скасувати та прийняти нову, якою задовольнити позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Буд-Постач» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування рішення в повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення-рішення від 23.03.2012 року № 0000732250.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М.Ганечко

Судді: А.Ю.Коротких

Н.М. Літвіна

Головуючий суддя Ганечко О.М.

Судді: Коротких А. Ю.

Літвіна Н. М.