Ухвала суду № 28984315, 30.01.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-4475/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А. Б. Суддя-доповідач: Міщук М.С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді суддів: секретаря Міщука М. С. Бєлової Л.В., Гром Л.М. Духно І. М.розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства «Іменс» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 серпня 2012 року в справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Іменс» (далі Підприємство або позивач) до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (далі ДПІ або відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення № 0009572309 від 03 листопада 2011 року, -

УХВАЛИВ:

30 березня 2012 року Приватне підприємство «Іменс» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби, в якому просило суд скасувати податкове повідомлення-рішення № 0009572309 від 03 листопада 2011 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 серпня 2012 року в задоволенні позову відмовлено повністю.

В апеляційній скарзі про скасування податкового повідомленні-рішення, позивач посилався на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем була проведена документальна виїзна позапланова перевірка Підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 березня 2011 року по 30 квітня 2011 року.

Перевіркою було встановлено, що за вказаний період, позивач мав господарські операції з контрагентами: ТОВ "РВГ "Едра", ПП "Фірма "Інтел аллс", ТОВ "Стайер-Плюс", ТОВ "Вест-Кесл". Підприємством було сформовано податковий кредит за рахунок сум ПДВ по податковим накладним, отриманим від зазначених контрагентів, а саме: по ТОВ "РВГ "Едра" в березні 2011 року - 430 367 грн. 90 коп., в квітні 2011 року - 1 011 121 грн. 65 коп.; по ПП "Фірма "Інтел аллс" в березні 2011 року - 541 379 грн. 66 коп., в квітні 2011 року - 538 757 грн. 81 коп.; по ТОВ "Стайер-Плюс" в квітні 2011 року -1 004 807 грн. 27 коп.; по ТОВ "Вест-Кесл" в березні 2011 року - 736 553 грн. 35 коп., в квітні 2011 року - 161 913 грн. 60 коп..

Однак, як вважає ДПІ, в дійсності операції з продажу та придбання товарів (робіт, послуг) між вказаними підприємствами не мали юридичного змісту, оскільки фінансово-господарська діяльність зазначених контрагентів, відповідно до інформації з баз даних ДПІ, здійснювалась поза межами правового поля, а, отже, правочини (договори), укладені такими контрагентами були фіктивними.

За результатами перевірки складено акт № 1022/23-9/30856015 від 05 серпня 2011 року (далі Акт перевірки), яким зафіксовані порушення Підприємством норм податкового законодавства з податку на додану вартість, а саме: статті 185, пункту 198.3, пункту 198.6, статті 198, пункту 201.4, пункту 201.10, статті 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 4 424 901 грн. 00 коп., в т.ч.: за березень 2011 року на суму 1 708 301 грн. 00 коп., за квітень 2011 року на суму 2 716 600 грн.

На підставі Акта перевірки ДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення форми "Р" № 0007602309 від 19 серпня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 4 424 901 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 2 грн.

На дане рішення позивачем була подана скарга до Державної податкової адміністрації України, яка за результатами розгляду була залишена без задоволення.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не були надані докази - первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996 від 16 липня 1999 року, які б підтверджували реальний характер його взаємовідносин з вищезазначеними контрагентами та правомірність формування ним податкового кредиту.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 Кодексу).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Пунктом 201.4 статті 201 ПК України зазначено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996 від 16 лютого 1999 року (далі Закон № 996), цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону № 996, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити зазначені в частині 2 статті 9 Закону № 996.

Згідно з частиною 9 статті 9 Закону № 996, вилучення оригіналів таких документів та регістрів забороняється, крім випадків, передбачених кримінальним процесуальним законодавством.

Статтею 44 ПК України зазначається, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим пункту 44.1.

У разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці 2 пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Таким чином, передбачена єдина підстава ненадання первинної документації для перевірки - виїмка або інше вилучення, передбачене процесуальним законодавством.

Як вбачається з матеріалів справи, суду першої інстанції, позивачем не було надано для огляду та оцінки первинні документи, факт їх неподання не найшов достатнього обґрунтування, що ставить під сумнів як реальність вчинення господарських операцій між ПП «Іменс» та ТОВ "РВГ "Едра", ПП "Фірма "Інтел аллс", ТОВ "Стайер-Плюс", ТОВ "Вест-Кесл", так і правомірність формування позивачем податкового кредиту.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Актом перевірки від 05.08.2011 р. № 1022/23-9/30856015 зафіксовано неподання позивачем до перевірки відповідних первинних документів (банківські виписки, договори, акти приймання-передачі, податкові накладні, реєстри виданих та отриманих податкових накладних та інші) за березень-квітень 2011 року, які б підтверджували його взаємовідносини з контрагентами - ТОВ "РВГ "Едра", ПП "Фірма "Інтел аллс", ТОВ "Стайер-Плюс", ТОВ "Вест-Кесл" та, відповідно, які б підтверджували правомірність формування ним податкового кредиту за результатами таких взаємовідносин.

У ході розгляду даної справи судами першої та аеляціної інстанцій позивачем також не було надано суду для огляду жодних первинних документів, що ставить під сумнів вчинення ним господарських операцій із зазначеними вище контрагентами та правомірність формування ним податкового кредиту за результатами таких господарських операцій.

Неподання необхідних доказів у вигляді первинних документів, позивач у своїх доводах взагалі не обґрунтовує, в той час, як в акті перевірки відповідачем зазначено, що такі документи передані на юридичний аналіз адвокатському об'єднанню "Київська правозахисна група" згідно договору № 11-3 віл 14.11. 2007 року.

Пунктом 44.6. ст.44 Кодексу визначено, що у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Відповідно до ч.1,4 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Отже, встановивши фактичні обставини справи та проаналізувавши вищенаведені правові норми, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів вважає, що позивачем неправомірно включено до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) в розмірі 4 424 901 грн., а відповідачем правомірно прийнято оскаржуване податкове повідомленні рішення.

Відповідно до статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись статтями 186, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Іменс» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 серпня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст рішення виготовлено 04 лютого 2013 року

Головуючий суддя Міщук М.С.

Судді: Гром Л.М.

Бєлова Л.В.