Постанова № 28976016, 29.01.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" січня 2013 р. Справа № 5021/1563/12

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Здоровко Л.М., судді Плахов О.В., Шутенко І.А.

при секретарі Міракові Г.А.

за участю представників сторін:

позивача - Шевцов П.В.

відповідача - Скрипка Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Сумихімпром", м. Суми (вх. №3997С/2-5) на рішення господарського суду Сумської області від 06.12.12 р. по справі № 5021/1563/12

за позовом Публічного акціонерного товариства "Сумихімпром", м. Суми

до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", м. Київ

про визнання договору недійсним, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Публічне акціонерне товариство "Сумихімпром", м. Суми звернувся до господарського суду Сумської області з позовом до відповідача - Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", м. Київ в якому просив суд визнати недійсним договір про надання відновлювальної кредитної лінії №750/1-146 від 09.06.2004 р. який був укладений між Відкритим акціонерним товариством "Сумихімпром" (на даний час Публічним акціонерним товариством "Сумихімпром") та Акціонерно - комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (на даний час Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк").

Рішенням господарського суду Сумської області (суддя Лиховид Б.І.) від 06.12.12 р. по справі № 5021/1563/12 в задоволенні позову відмовлено.

Позивач з рішенням господарського суду від 06.12.12 р. не погоджується, вважає його незаконним та необґрунтованим, подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення господарського суду Сумської області по справі № 5021/1563/12 від 06.12.2012 року; задовольнити позовні вимоги позивача та визнати недійсним договір про надання відновлювальної кредитної лінії №750/1-146 від 09.06.2004 який був укладений між Відкритим акціонерним товариством "Сумихімпром" (на даний час Публічним акціонерним товариством "Сумихімпром") та Акціонерно - комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (на даний час Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк"); стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на користь Публічного акціонерного товариства "Сумихімпром" 1073 грн. 00 коп. судового збору за подання позовної заяви та 536 грн. 50 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

В обґрунтування своїх вимог позивач, зокрема, вказує на те, що суд при винесенні рішення безпідставно проігнорував його доводи стосовно того, що спірний кредитний договір було укладено ним на вкрай невигідних умовах, оскільки по-перше, його права обмежуються у праві не погодитися з розміром процентної ставки у разі її збільшення, по-друге, його було укладено у зв'язку з тяжким матеріальним становищем підприємства позивача, в т.ч. через відсутність чіткої політики уряду відносно фінансування аграріїв, і як результат, відсутності з боку останніх попиту на продукцію підприємства позивача.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить суд оскаржуване рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на відповідність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні, обставинам справи та вимогам чинного законодавства України.

Стосовно вимог, викладених в апеляційній скарзі, відповідач зазначає, що рішенням господарського суду Сумської області від 27.04.2010 р. по справі № 4/4-10 встановлено факт неналежного виконання позивачем своїх зобов'язань щодо повернення кредиту за спірним договором; що позивачем не надано належних та допустимих доказів наявності обставин які б свідчили про те, що при укладанні оспорюваного кредитного договору він перебував у вкрай невигідних умовах.

В судовому засіданні представники сторін підтримали позиції власних довірителів, викладених в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, судова колегія встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, та правомірно встановлено судом першої інстанції, 09.06.2004 р. між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (нині - Публічне акціонерне товариство "Сумихімпром") та Відкритим акціонерним товариством "Сумихімпром" (нині - Публічне акціонерне товариство "Сумихімпром") укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії №7 50/1-146, відповідно до умов якого кредитор (відповідач) зобов'язувався надавати позичальнику (позивачу) кредит окремими частинами (траншами) зі сплатою процентів річних та комісій, в межах максимального ліміту заборгованості до 15000000 грн. з кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом до 09.06.2007 р. на умовах, визначених цим договором.

За період з 16.06.2004 р. по 01.07.2008 р. між сторонами було укладено шістнадцять додаткових угод до договору.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що спірний договір був укладений ним під впливом тяжких для нього обставин (відсутність попиту на продукцію через низьку платоспроможність аграрного сектору, збільшення ціни на газ, сезонність попиту на продукцію, значна заборгованість перед контрагентами), та на вкрай невигідних умовах, а тому, на підставі ст. 233 Цивільного кодексу України просить визнати вищевказаний договір недійсним.

На підтвердження обставин, на які позивач посилається в обґрунтування позовних вимог щодо укладення договору на вкрай невигідних умовах, він наводить положення пунктів 2.14.1, 2.14.2, 2.14.3 договору.

Відповідно до п. 2.14.1 договору, про намір змінити розмір процентів за надання кредиту та комісій, кредитор зобов'язаний повідомити позичальника не пізніше ніж за десять робочих днів до дати початку їх застосування, а також надати для укладення відповідну додаткову угоду.

Згідно з п. 2.14.2 договору, у разі, якщо позичальник погодиться зі зміненим розміром процентів за кредитом та/або комісій, він зобов'язаний протягом строку, зазначеного в п. 2.14.1 цього договору, підписати надану кредитором додаткову угоду про внесення змін до цього договору та повернути її кредитору.

Згідно з п. 2.14.3 договору, у разі, якщо позичальник не погодиться з запропонованими кредитором розмірами процентів та/або комісій, він зобов'язаний протягом строку, зазначеного в п. 2.14.1 цього договору, повернути кредитору існуючу заборгованість за кредитом, сплатити нараховані проценти, комісії, можливі штрафні санкції в повному обсязі. Після сплати позичальником зазначених сум дія цього договору вважається припиненою.

Позивач вважає, що спірний договір укладений на невигідних для нього умовах, оскільки обмежує його право не погодитись з розміром процентної ставки у разі її збільшення, так як за відмови від підписання додаткової угоди про зміну процентної ставки, у нього виникає обов'язок протягом десяти днів повернути кредитору існуючу заборгованість за кредитом, сплатити нараховані проценти, комісії, можливі штрафні санкції в повному обсязі.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів наявності обставин які б свідчили про те, що при укладанні оспорюваного кредитного договору позивач перебував у вкрай невигідних умовах, а наведені позивачем в обґрунтування позову обставини відносяться скоріше до ризиків підприємницької діяльності, та не можуть бути підставами для визнання спірного кредитного договору недійсним в т.ч. з підстав, визначених ст. 233 ЦК України.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до вимог ст. ст. 626-629 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з п. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Приписи постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику про визнання угод недійсними" передбачають, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом; в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (абз. 3 п. 1 роз'яснень Вищого арбітражного суду від 12.03.1999, № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними").

Отже, з наведених норм випливає, що для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Відповідно до ч. 3 ст. 180 ГК України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Як свідчать матеріали справи, позивачем не доведено того, що зазначений договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 750/1-146 від 09.06.2004 р. укладено з порушенням вимог Закону.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 44 ГК України встановлено, що підприємництво здійснюється на основі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Згідно зі ст. 233 ЦК України, правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Тобто, під тяжкими обставинами договору необхідно розуміти не будь-яке несприятливе матеріальне, фінансове чи інше становище, а його крайні форми, наприклад, загроза втратити заставне майно, загроза банкрутства та інші обставини на, для усунення чи пом'якшення яких необхідне термінове укладання правочину.

Підставою визнання правочину, укладеного на вкрай невигідних умовах, може бкти, наприклад, надзвичайна низька винагорода, порівняно з ціною відчуженої речі, виконаної роботи, наданої послуги. Для кваліфікації правочину за статтею 233 Цивільного кодексу України, необхідна обов'язкова наявність зазначених вище двох умов, про що правомірно зазначив суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Обставини, на які посилається у своєму позові як на підставу заявлених вимог, зокрема щодо порушень прав позивача згідно з пунктами 2.14.1, 2.14.2, 2.14.3 спірного кредитного договору, не є тяжкими обставинами у розумінні вищенаведеної правової норми.

З пункту 1.2 спірного договору вбачається, що кредит позивачу було надано на наступні цілі: закупівлю сировини, оплату послуг та погашення кредитної заборгованості перед іншими фінансовими установами.

Всі істотні умови спірного кредитного договору погоджено сторонами у справі у передбаченому Законом порядку, та не містять вкрай невигідних умов для позивача, що могли призвести до загрози втратити заставне майно, загрози банкрутства та інших обставин, для усунення чи пом'якшення яких необхідне термінове укладання правочину.

До того ж, внаслідок отримання від відповідача позивачем грошових коштів за зазначеним кредитним договором, останній їх використовував у власній підприємницькій діяльності та не наголошував при їх отриманні ні на вкрай невигідних умовах договору, ні на будь-яку іншу обставину, яка б могла засвідчити факт укладання відповідного кредитного договору з порушенням вимог Закону.

Із суті кредитного договору та норм чинного законодавства випливає, що зміна економічної ситуації в країні та факт коливання курсу іноземної валюти стосовно до національної валюти України є комерційним ризиком позичальника, а тому не можуть бути підставами для визнання недійсним кредитного договору або для невиконання обов'язків за кредитним договором.

Крім того, позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження вищевказаних обставин, про що правомірно зазначив господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення.

Суд апеляційної інстанції критично ставиться до доводів позивача про те, що останній відповідно до пунктів 2.14.1, 2.14.2, 2.14.3 спірного кредитного договору був обмежений у можливості не погодитися з підвищенням процентної ставки, оскільки відповідно до ст. ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що позивачем при зверненні до суду не надано належних та допустимих доказів наявності обставин які б свідчили про те, що при укладанні оспорюваного кредитного договору він перебував у крайній невигідній формі (загроза банкрутства), тобто останнім не наведено жодної підстави визнання кредитного договору вкрай невигідним для позивача.

Зазначених висновків суду першої інстанції позивач при поданні апеляційної скарги жодним чином не спростував, та відповідних доказів в обґрунтування власної правової позиції суду апеляційної інстанції не надав.

З урахуванням викладеного, суд визнає вимоги позивача про скасування оскаржуваного судового рішення позбавленими фактичного та правового обґрунтування, а так само такими, що не відповідають, як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв'язку з ненаданням всупереч вимогам ст. 33 ГПК України доказів в підтвердження обставин, викладених у позові та апеляційній скарзі, та вільним тлумаченням окремих положень спірного договору та Закону.

За таких обставин, прийняте по даній справі рішення господарського суду про відмову в позові підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, судова колегія -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Сумихімпром", м. Суми залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 06.12.12 р. по справі № 5021/1563/12 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 29.01.2013 р.

Головуючий суддя Здоровко Л.М.

Суддя Плахов О.В.

Суддя Шутенко І.А.