Постанова № 2897527, 03.02.2009, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

____________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.02.09

Справа №АС15/373-08.

за позовом: Державного підприємства "Наумівський спиртзавод", с.Наумівка, Краснопільський район, Сумська область

до: Сумської міжрайонної державної податкової інспекції, м. Суми

за участю: Прокурора Сумської області

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

ГОЛОВУЮЧИЙ СУДДЯ Резниченко О.Ю.

СУДДІ Левченко П.І.

Моїсеєнко В.М.

Представники сторін:

Позивач: Радівілов Ю.І., довіреність №33-Д від 28.01.2009р.

Макаренко М.А., довіреність №34-Д від 28.01.2009р.

Відповідач: Лохоня О.В., довіреність №22-л/10-с від 16.12.2008р.

Волинцев І.В., довіреність №47-в/9/10-с від 18.12.2008р.

Коваленко Л.М., довіреність №57-к-9/10-с від 31.12.2008р.

Прокурор Черненко О.М.

Відповідно до ст. 150 КАС України, в судовому засіданні 24.12.2008р. оголошувалась перерва до 28.01.2009р. о 11 год. 00 хв., в судовому засіданні 28.01.2009р. оголошувалась перерва до 03.02.2009р. о 14 год. 15 хв.

Суть спору: Позивач просить визнати нечинними податкові повідомлення-рішення Сумської МДПІ № 0000012330/0 від 07.07.2008р та № 0000022330/0 від 07.07.2008 р. , посилаючись на їх невідповідність нормам діючого законодавства.

Відповідач проти позову заперечує, вважає, що зазначені податкові повідомлення –рішення прийняті відповідно до вимог Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про державну податкову службу в Україні» та інших нормативно-правових актів України.

В судовому засіданні 27.10.2008р., відповідно до ст. 121 Конституції України, ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», ст. 60 КАС України, вступив у справу прокурор для представництва інтересів держави в особі ДПІ.

Під час судового розгляду справи представниками сторін подавалися додаткові письмові пояснення та обґрунтування, письмові докази, які приєднані до матеріалів справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, дослідивши наявні письмові докази, суд,-

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем у травні-червні 2008 року була проведена виїзна планова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за результатами якої складено акт № 77/23/00375208/12 від 23.06.2008 року (далі по тексту – акт від 23.06.2008 р.)та прийнято:

- податкове повідомлення – рішення № 000002233/0 від 07.07.2008 р. про визначення позивачу податкового зобов’язання з ПДВ на суму 515058,00 грн. ,у т.ч. 341639,00 грн. – основний платіж, 173419,00 грн. – штрафні санкції;

- податкове повідомлення – рішення № 000001233/0 від 07.07.2008 р. про визначення позивачу податкового зобов’язання з податку на прибуток на суму 456800,00 грн., у т.ч. 308517,00 грн. – основний платіж, 148283,00 грн. – штрафні санкції.

Позивач подав до Сумської МДПІ скаргу № 516 від 17.07.2008 р. на зазначені податкові повідомлення – рішення. Під час розгляду скарги було проведено позапланову перевірку, за результатами якої був складений акт від 08.09.2008 р. № 111/23/003755208/97 (далі по тексту – акт від 08.09.2008 р.).

Відповідно до актів перевірки від 23.06.2008 р. та від 08.09.2008 р. позивачем були допущені наступні порушення вимог податкового законодавства:

1.п.п. 11.3.1 п.11.3 ст. 11, про визначення позивачу податкового зобов’язання п.п.4.1.1 п.4.1 ст.4 , п.5.5 п.5.1 п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5, п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР, ст.. ст.. 202,203, ч.1 ст.208, ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України, внаслідок чого відповідачем донараховано податку на прибуток за 2007 рік на суму 308517,00 грн., у т. ч. 9492,00 грн. податку на прибуток донараховано внаслідок збільшення валових доходів за 4 квартал 2007 р. на суму 37967,00 грн. приросту балансової вартості запасів на розраховані відповідачем транспортно-заготівельні витрати.

Так, донарахування 9492,00 грн. податку на прибуток здійснені відповідачем відповідно до п. 5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР , якою передбачено, що платник податку веде податковий облік приросту (убутку)балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом.

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді.

На думку відповідача, позивачем в порушення вимог вищезазначеної норми, за перевірений період до складу первісної вартості запасів (патоки) станом на 21.12.2007 року не віднесено вартість транспортно – заготівельних витрат, чим також порушено п.9 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затверджено наказом Міністерства фінансів України від 21.12.1999 року № 318, яким встановлено, що первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається з таких фактичних витрат:

- транспортно – заготівельні витрати (затрати на заготівлю запасів, оплата тарифів (фрахту) за вантажно – розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів).

Відповідач вважає, що позивач при розрахунку приросту (убутку) балансової вартості товарів за 4 квартал 2007 року та за 1 квартал 2008 року не врахував транспортно – заготівельні витрати, яка склали 1099777,11 грн.. В акті перевірки від 08.09.2008 року також зазначено, що позивачем протягом 4 кварталу 2007 року придбано патоку на загальну суму 3869399,61 грн., протягом 1 кварталу придбано патоку на загальну суму 1524596,63 грн.. Станом на 01.10.2007 року залишки патоки на підприємстві відсутні. Станом на 21.12.2007 року залишки патоки на підприємстві становили 255151,23 грн. Станом на 31.03.2008 року залишки патоки на підприємстві склали 343678,29 грн. Тому, відповідачем вирахувано відсоток транспортно – заготівельних витрат позивача в вартості залишків товарів за 4 квартал 2007 року – 14,88 %, за 1 квартал 2008 року – 34,4 % та зроблено висновок про заниження позивачем скоригованого валового доходу на загальну суму приросту балансової вартості запасів на 118088,00 грн.

Колегія суддів не погоджується із висновками відповідача в частині донарахування 9492,00 грн. податку на прибуток по зазначеним операціям з огляду на наступне:

Відповідачем при розрахунку транспортно – експедиційних витрат не враховано, що основна доля витрат – це витрати по оренді вагонів, яка сплачувалася позивачем незалежно від того, чи використовувалися вагони для перевезення сировини та готової продукції, чи знаходилися вагони на території заводу. Так, відповідно до акту виконаних робіт від 31.12.2007 р. за вагон № 74000761 орендна плата за грудень 2007 року склала 4262,50 грн. Ця сума в повному обсязі була взята відповідачем при розрахунку долі транспортно – заготівельних витрат. Згідно із поданими позивачем залізничними накладними, зазначеним вагоном сировина перевозилася 03.12.2007 року та 18.12.2007 року.

Крім цього, відповідачем доля транспортно – заготівельних витрат на залишок сировини станом на 31.03.2008 року розрахована виходячи з суми витрат за 1 квартал 2008 року – 523897,67 грн. і закупленої сировини в 1 кварталі 2008 року _ 1524596,63 грн. без врахування залишку сировини станом на 01.01.2008 року – 255151,23 грн. та визначеного відповідачем залишку транспортно – заготівельних витрат – 37967, 00 грн., що призвело до помилкового завищення залишку транспортно – заготівельних витрат.

2. Також відповідачем донараховано позивачу 299025,00 грн. податку на прибуток та 339705,00 грн. податку на додану вартість за 2007 рік внаслідок проведення відповідачем коригування показників, пов’язаних з обчисленням сум податкових зобов’язань за операціями, що проведені на підставі недійсних (нікчемних) правочинів.

Так, у акті перевірки від 08.09.2008 року відповідачем зазначено, що позивач сплатив постачальникам попередні оплати за товар у сумі 3888,6 тис. грн.. (без ПДВ) та віднесло їх до складу валових витрат , а у наступних податкових періодах відбулося повернення від постачальників раніше сплачених попередніх оплат в сумі 3414,6 тис. грн..(без ПДВ), при цьому позивач проводив коригування (зменшення) суми валових витрат.

На думку відповідача, така систематична умисна діяльність позивача по отриманню товару в одному податковому періоді та його повернення в наступному податковому періоді, а також систематичне щомісячне перерахування продавцям попередньої оплати в одному податковому періоді та повернення її в наступному податковому періоді без наявності на те поважних причин підтверджує намір позивача зменшити отримані доходи з метою несплати податків та отримати податкову «вигоду» у вигляді уникнення конституційного обов’язку по сплаті податків, що призводить до ненадходження до бюджету коштів.

Тому, відповідач вважає, що сукупність викладених обставин вказує на наявність ознак нікчемних правочинів по наступним правочинам:

- про довгострокові поставки продуктів харчування б/н від 24.07.2006 року між позивачем та ТОВ «Слов’яни-94»;

- про поставку пшениці від 26.07.2008 року. № 26.7-1/1 між позивачем та ТОВ АФ «Червоносільська» ;

- усні угоди між позивачем та ППМП «Агро».

Підставою визнання відповідачем зазначених правочинів нікчемними у акті перевірки від 08.09.2008 року зазначається недотримання сторонами при укладанні договорів вимог закону в частині додержання письмової форми договору між юридичними особами, відображення істотних умов договору. У запереченнях, поданих відповідачем під час судового розгляду справи, як на підставу нікчемності зазначених правочинів, зазначається відсутність у позивача документів, що підтверджують отримання та відвантаження товару за договорами. При цьому, відповідач вважає, що позивачем порушені податкових зобов’язань з податку на прибуток на ПДВ.

Колегія суддів не погоджується із висновками відповідача в частині донарахування 299025,00 грн. податку на прибуток та 339705,00 грн. податку на додану вартість по зазначеним операціям з огляду на наступне:

Поняття та види правочинів визначені ст. 202 Цивільного Кодексу України, згідно якої правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Правочин є дійсним, якщо він відповідає загальним умовам дійсності правочину, які встановлені статтею вимоги ст.ст.202,203,208 Цивільного Кодексу України та відповідно до ч.ч.1,5 ст.203, ч.2 ст.215 Цивільного Кодексу України правочини є недійсними , тому відповідачем були проведені відповідні донарахування 203 Цивільного Кодексу України. Так, на думку відповідача позивачем при укладанні вищезазначених правочинів не було дотримано вимог ч.ч.1,5 статті 203 Цивільного Кодексу України, статті 208 Цивільного Кодексу України, а саме: зміст правочинів суперечить Цивільному Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, правочини не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, не дотримані вимоги щодо письмової форми правочину між юридичними особами.

Так, ч.1 статті 215 Цивільного Кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. При цьому, діюче цивільне законодавство в залежності від характеру порушень вимог закону при вчиненні правочинів та правових наслідків вчинення таких правочинів розрізняє нікчемні та оспорювані правочини.

Поняття нікчемного правочину визначено у ч.2 ст. 215 Цивільного Кодексу України, згідно якої недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним не вимагається.

Відповідно до ст. 71 КАС України , кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 204 Цивільного Кодексу України встановлено правило, згідно якого правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Відповідачем у акті перевірки від 08.09.2008 року не визначено та під час судового розгляду справи не подано належних доказів в підтвердження його твердження щодо нікчемності правочинів:

- про довгострокові поставки продуктів харчування б/н від 24.07.2006 року між позивачем та ТОВ «Слов’яни-94»;

- про поставку пшениці від 26.07.2008 року. № 26.7-1/1 між позивачем та ТОВ АФ «Червоносільська» ;

- усні угоди між позивачем та ППМП «Агро».

По-перше, відповідачем взагалі не визначено, якою нормою цивільного законодавства прямо встановлена недійсність правочинів.

По-друге, визначаючи порушення позивачем умови дійсності правочину, що встановлена ч.1 ст. 203 Цивільного Кодексу України (зміст правочинів не може суперечить Цивільному Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства), відповідачем не доведено, що зобов’язання, текст яких викладено у зазначених правочинах, не відповідають вимогам закону або вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наявність у сторін при вчиненні правочинів намірів, які завідомо суперечать інтересам держави і суспільства.

При цьому, зловмисні (злочинні) наміри посадових осіб позивача на вчинення правочинів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства можуть бути встановлені лише вироком суду в кримінальній справі. Статтею 62 Конституцію України передбачено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути підданою кримінальному покаранню, доки її вину не доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

По-третє, визначаючи порушення позивачем умови дійсності правочину, що встановлена ч. 5 ст. 203 Цивільного Кодексу України (правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним), відповідач в якості доказу наявності цього порушення визначає відсутність у позивача доказів на отримання товару від сторін по договорам ті інші порушення, що виникли при виконанні договору. Однак, для визнання правочину недійсним (нікчемним) необхідна наявність недодержання умов дійсності правочину в момент його вчинення (укладення) , а не під час виконання. За порушення під час виконання правочину цивільним законодавством передбачена відповідна матеріальна відповідальність.

По-четверте, визначене відповідачем порушення позивачем вимог щодо письмової форми правочинів та відсутність істотних умов у договорах відповідно до ст.ст. 207-208 Цивільного Кодексу України не може бути підставою для визнання правочину нікчемним, так як його недійсність у даному випадку прямо не встановлена законом (оспорюваний правочин) .

Таким чином, відповідачем не доведена правомірність визначення вищезазначених правочинів нікчемними, та проведені донарахування податкових зобов’язань з податку на прибуток та ПДВ є необґрунтованими , а податкові повідомлення-рішення в зазначеній частині підлягають визнанню нечинними.

3.Також відповідачем встановлено порушення абз.3 п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» внаслідок завищення позивачем податкового кредиту та віднесення до складу ПДВ від вартості електроенергії та газу, що були використані для опалення та освітлення клубу, які не приймають участь у господарській діяльності у сумі 1934,63 грн. протягом 2007 року – першого кварталу 2008 року.

Колегія суддів не погоджується із висновками відповідача в частині донарахування 1934,63 грн. податку на додану вартість по вищезазначеним операціям з огляду на наступне:

Відповідно до абз.3 п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається , виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін… протягом такого звітного періоду у зв’язку з:…придбанням або виготовленням товарів (у т.ч. при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку… Позивачем використовується приміщення клубу для проведення загальних зборів колективу, нарад та святкових заходів. Також, від використання приміщення клубу для проведення інших культурно-масових заходів позивач отримує доход, який оподатковується на загальних підставах. Так, за проведення дискотек в січні-березні 2008 року позивачем отримано оплату в сумі 1249,60 грн., яка відображена як доход підприємства (копії касових ордерів додані до матеріалів справи).

У зв’язку із визнанням судом нечинними податкових повідомлень - рішень, що оскаржуються позивачем, в частини визначення податкових зобов’язань, визнаються нечиннними проведені відповідачем нарахування штрафних санкцій на суму основного боргу.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України з державного бюджету України на користь позивача підлягає стягненню 3 грн. 40 коп. сплаченого ним держмита.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 94, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати нечинними податкові повідомлення-рішення Сумської міжрайонної державної податкової інспекції № 0000012330/0 від 07.07.2008р та № 0000022330/0 від 07.07.2008 р.

3. Стягнути з державного бюджету (код 22090200, символ 095) на користь Державного підприємства "Наумівський спиртзавод" (42433, Сумська область, Краснопільський район, с. Наумівка, код 00375208) 3 грн. 40 коп. судового збору.

4. Видати виконавчий лист після набрання постановою законної сили.

5. Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Заява про апеляційне оскарження постанови подається протягом 10 днів з дня її складення у повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

ГОЛОВУЮЧИЙ СУДДЯ Резниченко О.Ю.

СУДДІ Левченко П.І.

Моїсеєнко В.М.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Повний текст постанови підписаний 07.02.2009 р.