Рішення № 28973036, 28.01.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" січня 2013 р.Справа № 5023/5423/12

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Бураковой А.М.

при секретарі судового засідання Тарасова С.В.

розглянувши справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Харків до Публічного акціонерного товариства "АКБ "Базис" м. Харків про зобов'язання вчинити певні дії за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_2 за довіреністю від 28.09.2012 року,

відповідача - Колесник Л.О. за довіреністю № 06-1/54 від 08.01.2013 року,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1, м. Харків (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Публічного акціонерного товариства "АКБ "Базис" м. Харків про зобов'язання відповідача перерахувати з рахунку № НОМЕР_2 ФОП ОСОБА_4 (код НОМЕР_1), відкритого в ПАТ "Базис", грошові кошти в сумі 27508,13 грн. на рахунок ФОП ОСОБА_1 № НОМЕР_3, відкритого в АТ "Райффайзен банк Аваль" (код банку 380805, ідентифікаційний код 14305909). Крім того, просить суд стягнути з відповідача судові витрати.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 28.11.2012 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд у відкритому судовому засіданні на 17 грудня 2012 року о 11:00 годині.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 17 грудня 2012 року розгляд справи було відкладено на 24.12.2012 року о 12:15 годині.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 24 грудня 2012 року розгляд справи було відкладено на 28.01.2013 року о 11:30 годині.

До господарського суду Харківської області 28.01.2013 року від представника позивача надійшло правове обґрунтування позовних вимог (вх.3158), з доданими до них документами.

До господарського суду Харківської області 28.01.2013 року від представника відповідача надійшла заява (вх. 3162), відповідно до якого просить суд долучити до матеріалів справи копію Витягу з ЄДРЮО та ФОП станом на 20.09.2012 року стосовно відповідача.

Надані документи досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

Представник позивача в призначене судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просить суд їх задовольнити з підстав викладених у позовній заяві. Надав пояснення по суті справи.

Представник відповідача у судове засідання з'явився, проти позову заперечує у повному обсязі, та просить суд в задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що згідно Постанови Правління Національного банку України від 23.08.2012 року №357 у ПАТ "Акціонерний комерційний банк "Базис" "Про відкликання банківської ліцензії та призначення ліквідатора ПАТ "АКБ" Базис" з 28.08.2012 р. відкликано банківську ліцензію, ініційовано процедуру ліквідації та призначено ліквідатора ПАТ "АКБ" Базис", тому відповідач зазначив, що позивач може звернутися у встановленому законодавством України порядку до ПАТ "АКБ "Базис" про внесення позивача до реєстру кредиторів. Надав пояснення по суті справи.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

27 червня 2008 р. між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (позивачем) та Публіч ним акціонерним товариством "АКБ "БАЗИС" (відповідачем) було укладено договір банківського рахунку №10712. (Договір).

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до п.1.1. Договору, відповідач відкрив позивачу поточний рахунок в українській гривні НОМЕР_2 та зобов'язався здійснювати його розрахункове обслуговування.

Відповідно до п. 2.3.2. Договору, відповідач зобов'язався приймати і зараховувати на рахунок. відкритий клієнтові, грошові кошти, що йому надходять , виконувати розпорядження Клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Пунктом 2.1.1 Договору визначено, що Клієнт має право самостійно розпоряджа тися коштами на своєму рахунку з дотриманням вимог чинного законодавства, крім випадків обмеження права розпорядження коштами у випадках встановлених законо давством України.

Пунктом 2.3.1 Договору, передбачено, що відповідач зобов'язаний виконувати належним чином умови цього договору.

П.6.3. Договору встановлено, що обмеження, щодо розпорядженнями грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача з заявою від 19.10.2012 р., у якій вимагав не гайно перерахувати гроші у сумі 27508,13 грн. на його рахунок, відкритий в АТ "Райффайзен банк Аваль".

Відповідачем на звернення позивача було направлена відповідь листом вих. №09-71/5674 від 23.10.12 р., відповідно до якого зазначається, що заявлена кредиторська вимога до ПАТ «АКБ «БАЗИС» у загальній сумі 27508,13 грн. прийнята до виконання; акцептування вимоги до ПАТ «АКБ «БАЗИС» у загальній сумі 27508,13 грн. проведено 21.09.2012; кредиторську вимогу до ПАТ «АКБ «БАЗИС» за договором на розрахункове-касове обслуговування у загальній сумі 27508,13 грн. буде віднесено відповідно до ст. 96 Закону України «Про банки і банківську діяльність» до сьомої черги задоволення вимог кредиторів.

З матеріалів справи вбачається, що позивач платіжним дорученням №41 від 23.10.12 р. надав відповідачу розпоря дження про перерахування грошових коштів в сумі 27508,13 грн., які знаходилися на рахунку позивача на інший його рахунок № НОМЕР_3, відкритий в АТ "Райффайзен банк Аваль".

Проте, в порушення вищезазначених умов Договору та норм чинного законодавства від повідач не виконав розпорядження позивача, грошові кошти не перерахував.

Позивач направив відповідачеві платіжне доручення №41 від 23.10.12 р. та лист №10/11-12 від 10.11.2012 р. з вимагаю виконати зазначене платіжне доручення, проте відповідач не виконав вимог позивача, грошові кошти не перерахував.

Надаючи правову оцінку викладеним у позовній заяві обставинам, суд зазначає наступне.

Статтею 1066 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку та проведення інших операцій за рахунком.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" розрахунково-касове обслуговування - це послуги, що надаються банком клієнту на підставі відповідного договору, укладеного між ними, які пов'язані із переказом грошей з рахунку (на рахунок) цього клієнта, видачею йому коштів у готівковій формі, а також, здійсненням інших операцій, передбачених договорами.

Згідно ст. 1089 Цивільного кодексу України за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту. Положення цього параграфа застосовуються також до відносин, пов'язаних із перерахуванням грошових коштів через банк особою, яка не має рахунка у цьому банку, якщо інше не встановлено законом, банківськими правилами або не випливає із суті відносин.

Відповідно до ч.1 ст. 1091 Цивільного кодексу України банк, що прийняв платіжне доручення платника, повинен перерахувати відповідну грошову суму банкові одержувача для її зарахування на рахунок особи, визначеної у платіжному дорученні.

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд (ч.1 ст. 12 Цивільного кодексу України).

Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (ч.1 ст. 14 Цивільного кодексу України).

Згідно п.8.1. ст. 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Пунктом 8.2. статті 8 цього Закону також встановлено, що банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, яке міститься в документі на переказ готівки, протягом операційного часу в день надходження цього документа до банку.

За приписами п.32.3. ст. 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" банки зобов'язані виконувати доручення клієнтів, що містяться в документах на переказ, відповідно до реквізитів цих документів та з урахуванням положень, встановлених пунктом 22.6 статті 22 цього Закону.

Згідно з п. 22.4 ст. 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" при використанні розрахункового документа ініціювання переказу вважається завершеним з моменту прийняття банком платника розрахункового документа на виконання.

В порушення вимог ст. ст. 526, 1089, ч.1 ст. 1091 Цивільного кодексу України, ст. 22, п.32.3. ст. 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" відповідачем не було виконані вимоги чинного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ч.1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 16 Цивільного кодексу України).

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За таких обставин, невиконання відповідачем своїх зобов`язань по виконанню розрахункових документів дає позивачу право на захист порушення прав шляхом зобов`язання відповідача до виконання обов`язку, відповідно до приписів п.5 ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України.

Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність зобов`язання по виконанню вищезазначених розрахункових документів, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.

Заперечення відповідача щодо введення мораторію на задоволення вимог кредиторів є безпідставними і не відносяться до спірних взаємовідносин сторін у справі з огляду на наступне.

У відповідності до статі 2 Закону України "Про банки та банківську діяльність" мораторій - це зупинення виконання банком зобов'язань перед кредиторами та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань.

В ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначені поняття клієнта та кредитора банку: клієнт банку - будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку; кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Статтею 85 Закону України "Про банки та банківську діяльність" встановлений порядок введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, яким передбачено, що з метою створення сприятливих умов для покращання та стабілізації фінансового стану банку Національний банк має право ввести мораторій на задоволення вимог кредиторів під час здійснення тимчасової адміністрації, але на строк не більше три місяців.

Статтею 51 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що банківські розрахунки проводяться у готівковій та безготівковій формах згідно із правилами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банку України. Безготівкові розрахунки проводяться на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді. Банки в Україні можуть використовувати як платіжні інструменти, зокрема, платіжні доручення.

Як зазначено в частині 1 ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Відповідно до п. 1.15 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 21 січня 2004 р. N 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 р. за N 377/8976, доручення платників про списання коштів зі своїх рахунків і зарахування коштів на рахунки отримувачів банки здійснюють у термін, встановлений законодавством України.

Пунктом 8.1 ст. 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та п. 2 вищезазначеної Інструкції встановлено, що розрахункові документи, що надійшли до банку протягом операційного часу, він виконує в день їх надходження. Розрахункові документи, що надійшли після операційного часу, банк виконує наступного робочого дня. За порушення цих строків банк, що обслуговує платника, несе відповідальність згідно із законодавством України.

Крім того, статтею 1074 Цивільного кодексу України, встановлені обмеження права розпоряджатись рахунком, за якою обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

У відповідності до ст. 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (надалі - Закон про банки) у разі істотної загрози платоспроможності банку Національний банк України призначає тимчасову адміністрацію.

Згідно із ст. 85 цього Закону з метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану банку, який відповідав би встановленим цим Законом та нормативно-правовими актами Національного банку України вимогам. Національний банк України має право введення мораторію на задоволення вимог кредиторів під час здійснення тимчасової адміністрації, але на строк не більше шести місяців.

У відповідності до ст. 2 зазначеного Закону мораторій - це зупинення виконання банком майнових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Частиною 2 ст. 85 Закону про банки визначено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів поширюється на зобов'язання, строки виконання яких настали до призначення тимчасової адміністрації.

Враховуючи те, що законодавство та умови Договору надають можливість банку виконувати розрахункові документи на наступний робочий день, суд зобов'язання відповідача перед позивачем щодо перерахування грошових коштів з рахунку виникло після призначення адміністрації та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Статтями 80 та 81 Закону України "Про банки і банківську діяльність" також вичерпно встановлені права або обов'язки тимчасового адміністратора, які за своєю сутністю є пов'язаними із забезпеченням збереження активів та документації банку. Жодна із вищеназваних норм не містить визначення клієнта банку (тобто особи, якій надаються послуги за договором розрахунково-касового обслуговування), як кредитора банку, оскільки грошові кошти клієнтів банку не залучаються та не розміщуються останнім від свого імені, на власних умовах та на власний ризик і які банк повинен повернути кредитору на певних умовах.

Тобто, з огляду на наведене, відповідач не є "боржником" у зобов'язанні (за договором про розрахунково-касове обслуговування), а позивач - "кредитором" -особою, на користь якої зобов'язаний виконати певні дії, оскільки зобов'язальні правовідносини пов'язані з правом власності (речовим правом) та виконання майнових зобов'язань призводить до виникнення, зміни чи припинення права власності, чого не відбувається між сторонами у зобов'язаннях за договором банківського рахунку.

Таким чином, зобов'язання відповідача у даних спірних правовідносинах являються зобов'язаннями, які пов'язані з обслуговуванням господарської діяльності банку, на які не поширюється мораторій у розумінні ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на відповідача.

З матеріалів справи також вбачається, що Ухвалою господарського суду Харківської області від 28.11.2012 року про порушення провадження у справі було зобов'язано позивача надати до суду докази сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі, довідку Держказначейства про зарахування судового збору до державного бюджету України.

Представник позивача у наданих до суду 28.01.2012 року письмових поясненнях по справі зазначив, що позивач звернувся до суду з позовною вимогою немайнового характеру, а саме про зобов'язання вчинити певні дії.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Частиною другою названої статті встановлені ставки судового збору.

Відповідно до п.2 Інформаційного Листа ВССУ № 10-1386/0/4-12 від 27.09.2012р. Про деякі питання практики застосування Закону України «Про судовий збір» № 10-1386/0/4-12 від 27.09.2012, зазначено, що на цей час є чинною Інструкція про порядок обчислення та справляння державного мита, затверджена наказом Головної державної податкової інспекції України від 22 квітня 1993 року № 15 (зі змінами). При вирішенні питань, пов'язаних зі сплатою та поверненням сум судового збору при розгляді справ, судами мають враховуватися відповідні положення цієї Інструкції в частині, що не суперечить Закону.

Аналогічна правова позиція закріплена у п.3. Інформаційного Листа Вищого господарського суду України від 21.11.2011 N 01-06/1625/2011 Про деякі питання практики застосування Закону України «Про судовий збір».

П. 37 Інструкція про порядок обчислення та справляння державного мита, затверджена наказом Головної державної податкової інспекції України від 22 квітня 1993 року № 15 (зі змінами) передбачено, що до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, що не підлягають вартісній оцінці (про звільнення самовільно зайнятих приміщень, про надання площі в натурі, спори, пов'язані з примушуванням прийняти передаточний баланс тощо).

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру судовий збір справляється у розмірі 2 відсотки від ціни позову, але не менше 1609,50 грн., та не більше 64380,00 грн.

Тому в даному випадку, з матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовною вимогою майнового характеру, тому для подання зазначеної позовної заяви судовий збір становить 1609,50 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне стягнути з позивача недоплачений судовий збір в розмірі 536,50 грн. до Державного бюджету України.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 11, 12, 14, 15, 16, 509, 525, 526, 530, 599, 610, 1066, 1089, 1091 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 193 Господарського кодексу України, ст. 58, 75, 80, 81, 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ст.ст. 8, 22, 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", ст.ст. 2, 15, 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 38, 43, 44, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Зобов'язати Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний банк "Базис" (61002, вул. Сумська, 88, код ЄДРПОУ 19358916) перерахувати з рахунку Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (61170, АДРЕСА_1, Ідентифікаційний номер НОМЕР_1) НОМЕР_2, відкритого у Публічному акціонерному товаристві "АКБ "Базис", відповідно Договору банківського рахунку № 10712 від 27.06.2008р., грошові кошти в сумі 27508,13 грн. на рахунок Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (61170, АДРЕСА_1, Ідентифікаційний номер НОМЕР_1) № НОМЕР_3, відкритий в АТ "РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ" (код банку 380805, ідентифікаційний код 14305909).

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Базис" (61002, вул. Сумська, 88, код ЄДРПОУ 19358916) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (61170, АДРЕСА_1, Ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судовий збір в розмірі 1609,50 грн.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (61170, АДРЕСА_1, Ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Державного бюджету України (одержувач - УДКС у Дзержинському районі м. Харкова у Харківській області, № рахунку 31215206783003, код ЄДРПОУ 37999654, банк одержувача - ГУ ДКСУ у Харківській обл., МФО 851011) судовий збір в розмірі 536,50 грн.

Видати відповідні накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 31.01.2013 р.

Суддя Буракова А.М.

5023/5423/12