Рішення № 28972604, 28.01.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Р І Ш Е Н Н Я

Справа № 5011-53/17830-2012 28.01.13За позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

до Дочірнього підприємства "Сеол"

про стягнення 1409,01 грн.

Суддя Грєхова О.А.

Представники:

від позивача: Марковська В. В. - представник за довіреністю

від відповідача: не з'явились

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Дочірнього підприємства "Сеол" з вимогами про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію в розмірі 1409,01 грн. основного боргу за двократну вартість різниці між фактично спожитою та договірною величинами електроенергії.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків щодо оплати електричної енергії за перевищення договірних величин споживання.

Ухвалою суду від 11.12.2012 порушено провадження у справі № 5011-53/17830-2012 та призначено розгляд на 28.01.2013.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача відзив на позов не надав, явку уповноваженого представника в судові засідання не забезпечив, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином. Ухвала суду, позовна заява надсилались відповідачу на юридичну адресу підприємства згідно відомостей з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

У відповідності з положеннями п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18 особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 ГПК України.

У відповідності з положеннями ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається за повідомленою сторонами господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Ухвала суду від 11.12.2012 направлялася відповідачу на юридичну адресу, проте, як вбачається з довідки поштового відділення, вказана ухвала отримана відповідачем не була у зв'язку з тим, що відповідач вибув із вказаної адреси.

Також ухвала суду від 11.12.2012 направлялася відповідачу на фактичну адресу, проте, як вбачається з довідки поштового відділення, вказана ухвала отримана відповідачем не була у зв'язку з тим, що відповідач не зареєстрований за вказаною адресою.

Таким чином, ухвала суду надіслана за юридичною адресою та за фактичною адресою вважається врученою відповідачеві належним чином, а тому підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

Враховуючи те, що нез'явлення представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, господарський суд, відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами.

На виконання вимог ст. 81-1 ГПК України складено протокол судового засідання, який долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем та витребуваних судом.

У судовому засіданні 28.01.2013 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

В С Т А Н О В И В:

28.03.2002 між АК «Київенерго» (енергопостачальна організація) та Дочірнім підприємством «Сеол» (споживач) укладено Договір про користування електричною енергією № 34-22374 (далі - Договір).

Відповідно до п.1.1 договору енергопостачальна організація зобов'язується постачати електричну енергію у відповідності до умов договору, а споживач - своєчасно проводити сплату за використану електричну енергію.

Згідно п. 13 Додатку 2.3 до договору споживач до 1 числа поточного місяця зобов'язаний здійснювати оплату вартості активної електричної енергії поточного розрахункового періоду платежем розміром 100% від заявленого (договірного) обсягу активної електричної енергії на поточний розрахунковий період.

Згідно п. 5 цього ж додатку до договору, щомісяця 20 числа споживач зобов'язується направляти уповноваженого представника до постачальника за адресою: вул. Малиновського, 4а для надання звіту про спожиту активну і реактивну та генеровану реактивну електроенергію про результати вимірів активної потужності за встановленою формулою. Крім цього, споживач надає підписані акт приймання-передачі товарної продукції, акт про надання послуги з компенсації перетікання реактивної електроенергії та звіряння розрахунків за попередні періоди.

Відповідно до пояснень позивача, у жовтні, грудні 2008 року та січні 2009 зафіксовано перевищення договірних величин споживання електроенергії відповідачем. Внаслідок чого позивач нарахував відповідачу двократну вартість різниці між фактично спожитою та договірною величинами електроенергії. Позивач в обґрунтування позовних вимог надав суду копії звіту про використану активну електроенергію за жовтень-грудень 2008 року та січень 2009 року, копію податкової накладної від 31.12.2009, а також довідку про надходження коштів в погашення боргу за двократну вартість різниці між фактичною та договірною величиною спожитої електроенергії.

Враховуючи наведене, позивач просить суд стягнути з відповідача суму основної заборгованості в розмірі 1409,01 грн.

Відповідач своїм правом на захист не скористався, в судові засідання жодного разу не з'являвся, відзиву на позовну заяву не надавав.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представника позивача, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) ( ст. 530 ЦК України).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до частини сьомої зазначеної статті не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Між позивачем та відповідачем виникли зобов'язання з договору поставки, згідно якого, в силу ст. 712 Цивільного кодексу України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або Іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму, що підтверджується документами, копії та оригінали яких знаходяться у матеріалах справи.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продажу, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Факт та момент передачі товару підтверджується звітами про використану активну електричну енергію, що повинні надаватися відповідачем з чітким зазначенням обсягу спожитої електричної енергії та періоду споживання (п. 2 та п. 6 Додатку 2.3 до Договору).

Згідно п. 1 Додатку 2.3 до Договору, розрахунковий період починається першого числа кожного місяця та закінчується в останній день цього місяця.

Відповідно до п. 4.3. Договору регламентує обов'язок відповідача надати позивачу не пізніше 1 жовтня поточного року відомості про прогнозовані величини споживання електричної енергії на наступний рік.

У разі ненадання вказаних вище відомостей в очікуваний термін позивач вправі самостійно встановити розмір очікуваного споживання електроенергії на наступний рік на рівні фактично спожитих обсягів відповідних періодів поточного року, що відповідає вимогам пп. 4.2. Правил користування електричною енергією, затверджених Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31 липня 1996 року № 28, у якому вказано, що у разі ненадання споживачем зазначених вище відомостей у встановлений договором термін розмір очікуваного споживання електричної енергії на наступний рік установлюється постачальником електричної енергії за фактичними обсягами споживання у відповідних періодах поточного року.

Як вбачається з матеріалів справи, у жовтні-грудні 2008 року та січні 2009 року відповідачем подано звіти про використану у цих місяцях електричну енергію, з яких вбачається споживання електричної енергії понад встановлену договірну величину.

Згідно п. 5.1. Договору, у випадку споживання електроенергії понад кількість, що обумовлена періодом (місяць, квартал) договору відповідач сплачує позивачу п'ятикратну вартість електроенергії, витраченої понад цей обсяг.

Згідно ст. 26 Закону України «Про електроенергетику», споживач у разі споживання електричної енергії понад встановлену договірну величину за розрахунковий період сплачує енергопостачальній організації двократну вартість різниці між фактично спожитою та договірною величинами електричної енергії.

П. 16 Додатку 2.3 до Договору вказує, що у разі споживання електричної енергії у розрахунковому періоді понад договірну величину актом, що фіксує зазначене перевищення, сторони вважають Додаток «Звіт про використану електроенергію» за відповідний розрахунковий період, погоджений обома сторонами. Постачальник надає споживачу рахунок на оплату двократної вартості перевищення відповідачу щодо допущеного перевищення. Рахунок має бути оплачений протягом 5 операційних днів з моменту отримання.

Отже, враховуючи вказане вище, позивач встановив відповідачу на 2008 та 2009 роки договірні величини споживання електричної енергії за фактичними обсягами споживання у 2007 та 2008 роках відповідно, про що повідомленням від 12.11.2007 № 048-30-14075 та від 07.11.2008 № 048-30-10143 позивач повідомив відповідача, оскільки коригувань встановлених позивачем договірних величин споживання відповідачем не здійснено.

У жовтні 2008 року зафіксовано перевищення договірних величин споживання електроенергії на 302 кВ/г, двократна вартість якого становить 169,84 грн. (без ПДВ). У грудні 2008 року зафіксовано перевищення договірних величин споживання електроенергії на 927 кВ/г, двократна вартість якого становить 541,92 грн. (без ПДВ). У січні 2009 року зафіксовано перевищення договірних величин споживання електроенергії на 791 кВ/г, двократна вартість якого становить 462,42 грн. (без ПДВ).

Лист Державної податкової адміністрації України від 18.05.2009 р. № 1091/7/16-1517 «Про особливості окремих норм Закону України «Про податок на додану вартість» вказує на те, що ст. 26 Закону України від 16.10.97 р. N 575/97-ВР "Про електроенергетику" (з урахуванням змін і доповнень) встановлено, що споживачі (крім населення) у випадку споживання електричної енергії понад договірну величину за розрахунковий період сплачують електропостачальникам двократну вартість різниці фактично спожитої і договірної величини. Кошти, які отримує електропостачальна організація як плату за перевищення договірної величини споживання електричної енергії за розрахунковий період, включаються до бази оподаткування ПДВ за ставкою у розмірі 20%.

Оскільки двократна вартість різниці фактично спожитої електроенергії і її договірної величини фактично являє собою підвищену плату за використану з порушенням режимів споживання електроенергію, така оплата є додатковою компенсацією вартості товарів і підлягає оподаткуванню у загальновстановленому порядку.

На підставі вищезазначеного, позивачем у грудні 2009 року нараховано відповідачу 234,83 грн. ПДВ на 1 174,18 грн. - суму перевищення договірних величин споживання електроенергії у : значених вище розрахункових періодах.

Отже, за період 01.12.2008-01.01.2010 відповідачу нараховано за перевищення договірних величин споживання 1 409,01 грн. (з ПДВ).

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Оскільки надання послуг відбувалося на договірній та платній основі, а строк проведення розрахунків не встановлений ані угодою сторін, ані законом, то це зумовлює застосування ч. 2 статті 530 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає з договору або актів цивільного законодавства.

Матеріали справи свідчать, що позивач звертався до відповідача з претензією від 31.10.2012 № 048/23-1466 про сплату за перевищення договірних величин споживання електроенергії. На доказ направлення вказаної претензії позивач надав копію опису вкладення в цінний лист від 07.11.2012 та копію фіскального чеку № 9359 від 07.11.2012. разом з претензію позивач направляв відповідачу рахунок на суму 1409,01 грн. та акт на суму 1409,01 грн.

Враховуючи норми чинного законодавства, а також нормативні строки пересилання поштових відправлень та поштових переказів (затверджені наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 12.12.2007р. № 1149, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 19.12.2007р. за № 1383/14650) відповідач повинен був у строк до 19.11.2012 оплати позивачу борг за перевищення договірних величин споживання електроенергії.

Однак, відповідач, як у строк до 19.11.2012, так і на дату прийняття рішення, свого обов'язку щодо оплати за надані послуги не виконав.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем становить суму в розмірі 1 409,01 грн.

Згідно зі ст. 614 ЦК України особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідач жодного доказу того, що він вживав всіх необхідних заходів щодо виконання свого зобов'язання щодо оплати отриманих послуг, суду не надав.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 1 409,01 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 1 409,01 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

В зв'язку з задоволенням позову, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Сеол" (04201, м. Київ, вул. Полярна, 15; ідентифікаційний код 30407856) на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (01001, м. Київ, площа І. Франка, буд. 5; ідентифікаційний код 00131305) 1 409,01 грн. (одну тисячу чотириста дев'ять гривень 01 коп.) боргу та 1 609 (одну тисячу шістсот дев'ять) грн. 50 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 29.01.2013

Суддя Грєхова О.А.