Рішення № 28971979, 21.01.2013, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21 січня 2013 р. Справа № 7/70/2012/5003

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банасько О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Державного агентства резерву України, м. Київ

до: Публічного акціонерного товариства "Могилів-Подільський консервний завод", м. Могилів-Подільський, Вінницька область

про стягнення вартості самовільно використаних матеріальних цінностей державного резерву та штрафних санкцій в сумі 446884,04 грн.

при секретарі судового засідання Павловій Т.С.

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився,

відповідача: Обертас Є.В., паспорт серії СН 102275 виданий Московським РУГУ МВС України в місті Києві 26.01.1996 року, довіреність № 1791 від 04.12.2012 року.

викликані в судове засідання для дачі пояснень громадяни: Локтіонова Н.В.,Стратійчук О.М.: не з'явились.

ВСТАНОВИВ :

05.11.2012 року до господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Державного агентства резерву України, м.Київ до Публічного акціонерного товариства "Могилів-Подільський консервний завод", м.Могилів-Подільський, Вінницька область про зобов'язання відповідача повернути до державного резерву самовільно використаний мазут марки М-100 в кількості 179,834 тонни та стягнення штрафних санкцій в сумі 363 579,56 грн. з яких 133 077,16 грн. штрафу та 230 502,40 грн. пені.

Ухвалою від 06.11.2012 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/70/2012/5003 та призначено до розгляду на 21.11.2012 року.

На визначену дату судового засідання представники сторін не з'явились, вимоги ухвали суду в частині надання доказів виконали не в повному обсязі, у зв'язку із чим судом ухвалою від 21.11.2012 року відкладено розгляд справи до 05.12.2012 року.

05.12.2012 року представником відповідача через канцелярію суду подано відзив № 1793 від 05.12.2012 року на позовну заяву в якому останній позовні вимоги не визнає в повному обсязі з мотивів наведених у відзиві (а.с.70-71, т.1).

Ухвалою суду від 05.12.2012 року розгляд справи відкладено до 14.12.2012 року.

Ухвалою суду від 14.12.2012 року в зв'язку з неявкою представників сторін, а також враховуючи необхідність в отриманні додаткових доказів, в тому рахунку і від Державної фінансової інспекції у Вінницькій області розгляд справи відкладено до 24.12.2012 року.

17.12.2012 року на адресу суду від позивача надійшло клопотання № 5475/0/4-12 від 11.12.2012 року про розгляд справи 14.12.2012 року без участі представника, мотивоване неможливістю забезпечити явку уповноваженого представника через значну кількість судових засідань призначених у всіх господарських судах. Окрім того, в даному клопотанні останнім повідомлено, що суду надано всі можливі докази по справі.

Ухвалою суду від 24.12.2012 року розгляд справи відкладено до 14.01.2013 року. Одночасно ухвалою суду продовжено строк розгляду справи передбачений ч. 1 ст. 69 ГПК України на 15 днів.

14.01.2013 року через канцелярію суду головним бухгалтером ПАТ "Могилів-Подільський консервний завод" Бонякевич Г.В. подано пояснення в якому зазначено, що наданий позивачем приймальний акт (зберігального зобов'язання) № 1 головним бухгалтером не підписувався.

Ухвалою суду від 14.01.2013 року в зв'язку з неявкою представника позивача розгляд справи відкладено до 21.01.2013 року.

В судове засідання 21.01.2013 року позивач не з'явився, хоча про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином - ухвалою суду від 14.01.2013 року яка надсилалась рекомендованою кореспонденцією за адресою вказаною в позовній заяві - вул. Пушкінська, 28, м. Київ, 01601.

Згідно спеціального витягу з ЄДРПОУ № 15057253 станом на 06.11.2012 року місцезнаходженням позивача значиться вул. Пушкінська, 28, м. Київ, 01601, яка є ідентичною тій по якій було направлено останньому ухвалу у даній справі.

Відповідно до вимог частин 1, 3 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Виходячи з вимог ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

В п.3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 11 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що за змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

При неявці позивача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" у разі якщо зміна відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, не пов'язана із змінами, що вносяться до установчих документів юридичної особи, або не підлягає державній реєстрації, особа, уповноважена діяти від імені юридичної особи (виконавчого органу), подає (надсилає рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи юридичної особи заповнену реєстраційну картку про внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвали, яка наявна в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам.

При цьому суд констатує, що позивачем не подано клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення позивача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Дійшовши такого висновку суд врахував, що позивачем отримано ухвалу суду про порушення провадження у справі, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 0160109018756 наявним в матеріалах справи.

Про поінформованість позивача про наявність у провадженні суду даної справи свідчить також участь його представника в судових засіданнях та подання ним витребуваних судом документів, а також клопотань тощо.

Проте, позивач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем у 1999 році було передано ВАТ "Могилів-Подільський консервний завод" в порядку переміщення з ВАТ "Вінницянафтопродукт" на відповідальне зберігання матеріальні цінності державного резерву, зокрема мазут марки М-100 в кількості 179,834 т, що підтверджується нарядом форми Р-28а № 2-7/120м (а.с.11, т.1).

Факт закладення матеріальних цінностей державного резерву на відповідальне зберігання до відповідача підтверджується приймальним актом (зберігальним зобов'язанням) форми № Р-16 оригінал якого оглядався судом в судовому засіданні 05.12.2012 року (а.с.10, т.1).

В якості підстави для звернення з позовом до товариства позивач посилається на акт перевірки Одеського відділу Контрольно-ревізійного департаменту Держкомрезерву України від 16.09.2002 року, відповідно до якого встановлено факт незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву (а.с.12-14, т.1).

Факт незабезпечення збереження відповідачем матеріальних цінностей державного резерву підтверджується також витягом з акту ревізії від 08.11.2000 року руху та заборгованості ресурсів Державного резерву України наданому Державною фінансовою інспекцією у вінницькій області згідно листа від 24.12.2012 року № 6 ДСК вих, який долучено у відповідну номенклатурну справу загального відділу в зв'язку з тим, що інформація, яка міститься в даному акті включена до переліку відомостей, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави з присвоєнням грифу "Для службового користування" (а.с.112, т.1).

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За загальним правилом господарський договір викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Необхідність дотримання письмової форми обумовлена ст.208 ЦК України. Разом з тим, згідно зі ст.207 ЦК України та ст.181 ГК України договір може бути укладений в письмовій формі не тільки шляхом складання єдиного документу, правочин/договір вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, якими обмінялись сторони.

При цьому за ч.7 ст.179, ч.1 ст.181 ГК України та ч.2 ст.207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписуються особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно з п.10 "Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1129 від 08.10.1997 року, матеріальні цінності вважаються закладеними до державного резерву після підписання акта про їх приймання, розміщення на місці зберігання та оформлення відповідних бухгалтерських документів складського обліку.

У вказаних приймальних актах зазначається найменування і адреса відповідального зберігача, посада керівників та найменування підприємства, а також матеріально-відповідальної особи, які приймають у держрезерв матеріальні цінності із зазначенням їх найменування, виду, сорту, марки і інших показників, дати прийняття, кількості товару, ваги, їх ціни і суми.

Крім цього, в приймальному акті (збережувальне зобов'язання) форми Р-16 зазначаються якісні показники продукції та підстави для прийому, а вказаний типовий документ має наступний текст: "Прийняті по даному акту на відповідальне зберігання товари (матеріальні цінності), які належать Держкомрезерву України, зобов'язуємося зберігати відповідно із діючими правилами та інструкціями Держкомрезерву в належному та повному збереженні, не витрачати їх без наряду Держкомрезерву України. За порушення правил зберігання, псування, нестачу або зниження їх кількості, а також за самовільне витрачання прийнятих на відповідальне зберігання товарів (матеріалів) першої групи несемо відповідальність в установленому порядку. "

Частиною 1 статті 937 Цивільного кодексу України передбачено, що письмова форма договору зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Враховуючи наведені вище приписи законодавства суд дійшов переконливого висновку про те, що підписаний відповідачем приймальний акт (зберігальне зобов'язання) за формою Р-16 підтверджує факт закладення матеріальних цінностей державного резерву на відповідальне зберігання до відповідача і являється належним первинним документом, який свідчить про виникнення у товариства цивільних прав та обов'язків і відповідальності зберігача матеріальних цінностей державного резерву, а також те, що останній відповідно до Закону Україну "Про державний матеріальний резерв" має нести відповідальність за порушення правил зберігання, псування, нестачу або зниження їх кількості, а також за самовільне витрачання прийнятих на відповідальне зберігання товарів (матеріалів).

Відповідно до ст.1 Закону України "Про державний матеріальний резерв" державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом.

Водночас, в розумінні абзаців 2, 11 ст.2 Закону України "Про державний матеріальний резерв": відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву - зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву; самовільне відчуження матеріальних цінностей державного резерву - використання або реалізація відповідальним зберігачем матеріальних цінностей державного резерву, що перебувають у нього на відповідальному зберіганні, без відповідного рішення на це центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного матеріального резерву.

Частиною 3 ст.4 Закону України "Про державний матеріальний резерв" передбачено, що запаси державного резерву незалежно від його місцезнаходження, а також підприємства, установи і організації та інші об'єкти, що входять до системи державного резерву, і земельні ділянки, на яких вони розміщені, є державною власністю і не підлягають приватизації та іншим видам відчуження.

Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України "Про державний матеріальний резерв" державний резерв матеріальних цінностей є недоторканним і може використовуватися лише за рішенням Кабінету Міністрів України.

Постановою Верховної Ради України від 20.02.1996 №57-96-ВР "Про механізм застосування міри відповідальності юридичних осіб, на зберіганні яких знаходяться матеріальні ресурси державного резерву, за самовільне їх відчуження (використання, реалізацію)", передбачено, що Держкомрезерв України та його територіальні органи здійснюють перевірку стану зберігання матеріальних ресурсів державного резерву в юридичних осіб, на зберіганні яких вони знаходяться, за результатами яких складаються акти. За виявленими фактами самовільного відчуження (використання, реалізації) матеріальних цінностей до відповідальних зберігачів застосовуються фінансові санкції в судовому порядку.

Як вказувалось судом вище органами державної контрольно-ревізійної служби та уповноваженими особами Держкомрезерву проводились перевірки наявності, якісного стану, умов зберігання, обліку і звітності ресурсів державного резерву, які знаходяться на відповідальному зберіганні боржника результати яких оформлено актом ревізії ВАТ "Могилів-Подільський консервний завод" руху та заборгованості ресурсів Державного резерву України від 08.11.2000 року та актом перевірки від 16.09.2002 року складеному завідувачем Вінницького сектору Одеського відділу КРУ Державного комітету України з державного матеріального резерву.

При перевірці встановлено наступне: розбронювання матеріальних цінностей не проводилось; запозичення та повернення матеріальних цінностей не проводилось; умови зберігання не забезпечуються; виявлено факт самовільного відчуження мазуту марки М-100 у кількості 179,834 т..

При цьому суд звертає увагу, що в акті від 16.09.2002 року керівнику відповідача запропоновано негайно повернути самовільно відчужений мазут про хід виконання чого повідомити Державний комітет України з Державного матеріального резерву до 01.10.2002 року.

Відповідно ст. 944 ЦК України, зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншій особі.

Згідно ст. 949 ЦК України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Виходячи з викладеного, враховуючи приписи ст.ст.1, 4, 12 Закону України "Про державний матеріальний резерв" та ст.ст. 944, 945 ЦК України суд вважає вимогу про зобов'язання відповідача повернути до державного резерву мазут топковий М-100 у кількості 179,834 т. правомірною та обґрунтованою з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 133 077,16 грн. штрафу та 230 502,40 грн. пені за період з 16.09.2002 року по 01.11.2012 року за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Враховуючи підставу виникнення цивільних прав та обов'язків в даному випадку до спірних правовідносин мають бути застосовані норми спеціального законодавства, зокрема, Закону України "Про державний матеріальний резерв".

Відповідно до ч.10 ст.14 Закону України "Про державний матеріальний резерв" у разі незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву, в тому числі самовільного відчуження, з юридичних осіб, на відповідальному зберіганні яких перебувають ці цінності, стягується штраф у розмірі 100 відсотків вартості виходячи з їх ринкової ціни на день виявлення факту відсутності (самовільного відчуження), а також пеня з вартості відсутнього їх обсягу за кожний день до повного повернення матеріальних цінностей.

Згідно з п.21 "Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву ", затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1997 року № 1129 ціни на матеріальні цінності, що закладаються та відпускаються з державного резерву, визначаються Держкомрезервом виходячи з оптових цін, що діють на час закладення або відпуску, кон'юнктури ринку, термінів зберігання, якості продукції, а в разі проведення конкурсу - за цінами конкурсу на кожну партію конкретної продукції.

Листом Міністерства економіки України № 53-19/108 від 28.01.2000 було визначено, що ціни на матеріальні цінності визначаються Держкомрезервом України, виходячи з оптових цін, що діють на час відпуску, кон'юнктури ринку, термінів зберігання, якості продукції. Також даним листом Держрезерву при визначенні цін на матеріальні цінності державного резерву було запропоновано використовувати поряд з біржовою інформацією цінову інформацію з позабіржового ринку.

Згідно наданих позивачем розрахунків, зроблених на підставі цінової довідки вартості мазуту топкового марки М-100 станом на 16.09.2002 року (службової записки № 0ю81/328 від 11.03.2010 року) вартість самовільно використаних матеріальних цінностей на момент встановлення факту незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву становила за 1 тонну 740,00 грн., а разом відповідно 133 077,16 грн. (а.с.15, 30, т.1).

Виходячи із доведеності факту самовільного відчуження відповідачем матеріальних цінностей державного резерву вимоги позивача про зобов'язання сплатити відповідачу штрафні санкції у розмірі 133 077,16 грн. штрафу та 230 502,40 грн. пені є правомірними, оскільки відповідають чинному законодавству.

Перевіркою розрахунку пені в межах вказаного позивачем періоду (з 16.09.2002 року по 01.11.2012 року) судом виявлено помилки в обрахунках, які полягають у невірному визначенні кінцевих значень - так судом в результаті проведеного перерахунку отримано 236 299,08 грн. пені, що є більшим ніж заявив до стягнення позивач.

Разом з тим визначення розміру суми пені заявленої до стягнення, періодів нарахування є виключною прерогативою позивача з огляду на що вимоги у вказаній частині задовольняються повністю в межах заявлених позовних вимог.

При перерахунку штрафу судом не виявлено помилок з огляду на що вказана вимога задовольняється судом повністю.

Згідно ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Заперечення відповідача наведені у його відзиві оцінюються судом критично, оскільки є юридично неспроможними, не спростовуються правомірності та обгрунтованості заявленого позову.

Так, твердження відповідача про неукладення між сторонами договору відповідального зберігання спростовується наявністю приймального акту (зберігального зобов'язання) № 1 форми Р-16 оцінка якому давалась судом вище.

Посилання відповідача на відсутність документів складського обліку, а також відсутність обліку мазуту на підприємстві не є переконливим та достатнім аргументом, який спростовує факт самовільного використання матеріальних цінностей з огляду на те, що ведення такого обліку покладається на зберігача, а факт передання матеріальних цінностей на зберігання підтверджується актом форми Р-16.

Вказівка відповідача про неналежне оформлення акту форми Р-16 не спростовує факту відображення у цьому акті прийняття на зберігання мазуту в кількості 179,834 т.. При цьому суд зазначає, що оформлення акту, заповнення його реквізитів здійснювалось безпосередньо відповідачем.

Слід вказати, що з метою з'ясування об'єктивної істини щодо факту прийняття відповідачем на зберігання мазуту згідно акту форми Р-16 суд викликав в судові засідання для дачі пояснень щодо отримання від позивача мазуту марки М-100 в кількості 179,834 т. працівників ПАТ "Могилів-Подільський консервний завод", які працювали на момент підписання приймального акта (зберігального зобов'язання) № 1: директора Юрман М.Д., головного бухгалтера Бонякевич Г.В., спеціаліста по якості інженера - хіміка Локтіонову Н.В., матеріально-відповідальну особу Стратійчук О.М..

В письмовому поясненні від 25.12.2012 року громадянин Юрман М.Д. з поміж іншого вказав: територія відповідача багато років була задіяна для зберігання вугілля та мазуту Держрезервом України; порушень в умовах зберігання та використання за період трудової діяльності не було; з 02.08.2002 року керівництво заводом здійснював Лісний І.І.; при підписанні акту прийому-передачі товарно-матеріальних цінностей та документації новому керівнику нестачі, розтрати, розкрадання матеріальних цінностей та фінансових порушень не виявлено тощо (а.с.123, т.1).

В письмовому поясненні від 14.01.2013 року громадянка Бонякевич Г.В. (яка працює головним бухгалтером відповідача) вказала, що акт форми Р-16 нею не підписувався, а підтвердити факт наявності мазуту неможливо в зв'язку з відсутністю документів бухгалтерського обліку.

Разом з тим наведені вище пояснення, на думку суду, не спростовують обгрунтованості заявлених позовних вимог з огляду на те, що акт форми Р-16, крім підписів вказаних вище осіб містить також відбиток гербової печатки ВАТ "Могилів-Подільський консервний завод".

З огляду на викладене вище суд приходить до висновку про задоволення позову в повному обсязі з мотивів наведених вище.

При прийнятті рішення суд враховує правові позиції Вищого господарського суду України, що виникають з подібних правовідносин (постанови ВГСУ від 18.08.2010 у справі № 45/47т, від 18.01.2012 у справі № 5002-23/1856.1-2011, від 21.02.2012 року у справі № 50/252, від 23.02.2012 року у справі № 2/246-Б, від 12.04.2012 року у справі № 5013/414/11).

Приймаючи рішення судом враховано, що ПАТ "Могилів-Подільський консервний завод" являється правонаступником ВАТ "Могилів-Подільський консервний завод" виходячи із п.1.2 Статуту, а Державне агентство резерву України є правонаступником Державного комітету України з державного матеріального резерву відповідно до указу Президента України від 09.12.10 № 1085/2010 (а.с.44, т.1).

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

При розподілі судового збору суд враховує припис, який міститься в п.6.6 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" відповідно до якого приймаючи рішення зі справи, провадження у якій порушено за заявою прокурора або його заступника, а також у випадках, коли позивач звільнений від сплати державного мита, господарський суд повинен виходити з такого. Якщо позов залишено без задоволення, державне мито не стягується. У разі задоволення позову повністю або частково державне мито стягується до державного бюджету України з відповідача, якщо він не звільнений від його сплати.

Обраховуючи розмір судового збору, який підлягає стягненню в доход Державного бюджету України суд виходив з того, що ціна даного позову з огляду на зміст та кількість заявлених позовних вимог становить 496 656,72 грн. (133 077,16 грн. вартість мазуту про зобов'язання якого заявлено позов, 133 077,16 грн. - штраф, 230 502,40 грн. пеня).

21.01.2013 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст.4-3,4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Зобов'язати Публічне акціонерне товариство "Могилів-Подільсський консервний завод", вул.Дністровська, 60, м.Могилів-Подільський, Вінницька область, 24004 - (інформація про реквізити - код ЄДРПОУ - 00373965) повернути до державного резерву - мазут марки М-100 в кількості 179,834 т..

3. Стягнути з Публічного акціонерного товарства "Могилів-Подільсський консервний завод", вул.Дністровська, 60, м.Могилів-Подільський, Вінницька область, 24004 - (інформація про реквізити - код ЄДРПОУ - 00373965) в доход державного бюджету України (р/р № 31117106700011, банк одержувача ГУ ДКУ у м.Києві, МФО 820019, КЕКД 21081100, код ЄДРПОУ 26077968, одержувач коштів УДК у Шевченківському районі м.Києва) - 133 077 грн. 16 коп. - штрафу, 230 502 грн. 40 коп. - пені.

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Могилів-Подільсський консервний завод", вул.Дністровська, 60, м.Могилів-Подільський, Вінницька область, 24004 - (інформація про реквізити - код ЄДРПОУ - 00373965) в доход Державного бюджету України - 9 933 грн. 13 коп. - судового збору.

5. Видати накази в день набрання рішенням законної сили.

6. Копію рішення надіслати позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 28 січня 2013 р.

Суддя Банасько О.О.

віддрук. 2 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - вул.Пушкінська, 28, м. Київ, 01601, МСП.