Рішення № 28971059, 25.01.2013, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 2610/28416/2012

Провадження №2/761/278/2013

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

25 січня 2013 року Шевченківський районний суд м. Києва

В складі: головуючого судді Волокітіної Н.Б.

При секретарі Чернюк А.А.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за спожиту електричну енергію.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що ПАТ "Київенерго" в особі відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" є постачальником електричної енергії, споживачем якої являється відповідач ОСОБА_1, яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1. По вказаній адресі було відкрито особовий рахунок одержувача електроенергії № НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_1. Однак, відповідач ОСОБА_1 протягом тривалого часу не здійснювала своєчасно сплату за спожиту електроенергію, внаслідок чого у неї з'явилася заборгованість перед позивачем, яка станом на 01.03.2012 року становить 1899,33 грн. У зв'язку із наявністю заборгованості відповідача перед позивачем щодо сплати за спожиту електроенергію, ОСОБА_1 20.06.2011 року було відключено від електропостачання. В зв'язку із зазначеними обставинами, позивач просив стягнути з відповідача суму боргу в розмірі 1899,33 грн., а також суму 3 % річних за час прострочення сплати грошових коштів за спожиту електроенергію за період з березня 2009 року до березня 2012 року у розмірі 133,62 грн. та суму індексу інфляції в розмірі 264,49 грн., а також судовий збір.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання з'явився, позовні вимоги не визнав, надавши до суду заперечення на позовну заяву та пояснив, що оскільки між сторонами не було укладено відповідний договір, то відповідно відповідач не має обов'язку щодо сплати грошових коштів за спожиту електроенергію перед позивачем. Також, він зазначав, що даний договір має бути укладений виключно у письмовій формі, відповідно до положень ЦК України, а не шляхом усної домовленості через надання пропозиції з боку позивача та її прийняття зі сторони відповідача, через відкриття особового рахунку споживача електроенергії. Крім того, представник відповідача просив суд застосувати строк позовної давності у три роки щодо вимоги про стягнення основної суми боргу, а також застосувати спеціальний строк позовної давності (1 рік) щодо вимог про стягнення пені в частині позовних вимог позивача щодо стягнення суми 3 % річних та суми інфляційних втрат.

Суд, вислухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Судом встановлено, що ПАТ "Київенерго" в особі відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" здійснював постачання електричної енергії, споживачем якої була відповідач ОСОБА_1, за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1. По вказаній адресі було відкрито особовий рахунок одержувача електроенергії № НОМЕР_1 на ім'я відповідача ОСОБА_1

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч.2 ст. 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції другою стороною.

Відповідно до ч.2 ст. 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (сплатила суму коштів), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції.

Таким чином, наявність взаємовідносин між позивачем та відповідачем, а отже, і виникнення цивільних прав і обов'язків, підтверджується діями сторін: позивач здійснював постачання електричної енергії до помешкання відповідача, а відповідач в свою чергу здійснювала споживання отриманої електроенергії та відповідно зобов'язана здійснювати оплату спожитої електроенергії.

Згідно ст. 3 Закону України "Про електроенергетику" відносини, пов'язані із виробництвом, передачею, постачанням і використанням енергії, регулюються цим законом та іншими нормативно-правовими актами, зокрема "Правилами користування електричною енергією для населення", затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1999 р. № 1357, зі змінами та доповненнями (надалі -Правила ).

Відповідно до п. п. 19, 21 Правил, розрахунки населення за спожиту електричну енергію здійснюються за діючими тарифами (цінами) для населення на підставі показань приладів обліку.

Згідно до п. 42 Правил, споживач зобов'язаний оплачувати спожиту електричну енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 протягом тривалого часу не розраховувалася за спожиту електричну енергію, внаслідок чого у неї з'явилася заборгованість перед позивачем. Відповідно до розрахунків, наданих позивачем, станом на 01.03.2012 року заборгованість відповідача по сплаті грошових за спожиту електроенергію становить 1899,33 грн. (а.с. 5, 7-9).

У зв'язку із наявністю простроченої заборгованості відповідача перед позивачем щодо оплати вартості спожитої електроенергії, відповідача ОСОБА_1 було відключено від електропостачання 20.06.2011 року і до цього часу електропостачання житла відповідача відновлено не було.

Відповідно до ч. 1 ст. 714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надати другій стороні (споживачеві) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Згідно ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Що стосується заперечень представника відповідача про необґрунтованість вимог позивача,оскільки між сторонами не було укладено відповідний письмовий договір про постачання електроенергії, то суд вважає їх необґрунтованими, виходячи з наступного.

Як вже було встановлено судом, сторони, відповідно до положень Цивільного кодексу України, уклали між собою договір шляхом надання пропозиції (оферти) з боку позивача щодо постачання електроенергії та відповідно прийняття даної пропозиції відповідачем (акцепту) шляхом фактичного здійснення споживання наданої електроенергії, у зв'язку із чим, у позивача виникло право на отримання грошових коштів (плати) за надану електроенергію, а у відповідача відповідно виник обов'язок на здійснення оплати вартості отриманої електроенергії.

Що стосується тверджень представника відповідача про те, що договір за участю фізичної та юридичної особи має бути укладений виключно в письмовій формі (п.2 ч.1 ст. 208 ЦК України), оскільки в іншому випадку він є недійсним, то суд не приймає їх до уваги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 218 ЦК України, недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Тобто, недотримання встановленої форми вчинення правочину (ч.4 ст. 203) не входить до переліку підстав, недотримання якої є підставою для визнання правочину недійсним.

З вищевикладеного вбачається, що порушення форми правочину при його укладені не має наслідком його нікчемність. Разом із тим, даний правочин може бути визнаний недійсним судом шляхом подання відповідного позову.

Відповідно до ч.2 ст. 218 ЦК України, якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

Таким чином, оскільки судом встановлено, що після отримання пропозиції від позивача, вона була прийняття відповідачем, а тому відповідно дана обставина свідчить про те, що сторони уклали договір в усній формі та відповідно здійснювали його виконання та не оспорювали його дійсність за весь час його дії, тобто за весь час постачання позивачем електроенергії та її споживання відповідачем.

Факт отримання відповідачем електроенергії, постачання якої здійснював їй позивач підтверджується карткою особового рахунку відповідача ОСОБА_1, копія якої наявна у матеріалах справи (а.с. 7-9).

Відповідно до п. 48 Правил споживач несе відповідальність за прострочення терміну внесення платежів за електроенергію.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором чи законом.

Стаття 625 ЦК України передбачає що, боржник який прострочив виконання зобов'язання, зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором чи законом.

Відповідно до наданих розрахунків позивача, сума 3 % річних за період прострочення відповідачем сплати суми боргу в розмірі 1899,33 грн., за період з березня 2009 року до березня 2012 року становить 133,62 грн. та сума інфляційних втрат за вказаний період часу відповідно складає 264,49 грн. (а.с. 5).

В судовому засіданні представник відповідача просив застосувати загальний строк позовної даності щодо позовних вимог про стягнення основної суми боргу та спеціальний строк позовної давності (щодо стягнення пені в один рік) в частині стягнення сум 3 % річних та інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. До позовних вимог про стягнення неустойки (штраф, пеня) застосовується спеціальна позовна давність строком в один рік (п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України).

Згідно ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою відмови у позові.

Суд вважає необґрунтованим посилання представника відповідача щодо застосування позовної давності з приводу стягнення сум неустойки (пені, штрафу) до позовних вимог про стягнення 3 % річних і суми інфляційних втрат, оскільки це є різні види стягнень за своєю правовою природою, оскільки неустойка являється санкцією (відповідальністю) за порушення зобов'язань, а сума 3 % річних та індекс інфляції виступають способом захисту майнового права та інтересу, які було порушено боржником у зв'язку із неналежним (несвоєчасним) виконанням відповідного зобов'язання.

Разом із тим, суд вважає за необхідне застосувати до заявлених позовних вимог позивача щодо стягнення суми боргу за спожиту електроенергію, стягнення суми 3 % річних та суми інфляційних втрат загальний строк позовної давності (3 роки).

Таким чином суд вважає за необхідне вимоги позивача про стягнення суми боргу за спожиту електричну енергію з відповідачка за період з березня 2009 року до листопада 2009 року в розмірі 1289,08 грн. (а.с. 5), який не входить до трирічного строку позовної давності, залишити без задоволення.

Що стосується вимог позивача про стягнення боргу за спожиту електроенергію за період з листопада 2009 року по червень 2011 року в сумі 610,25 грн. (1899,33-1289,08), то вони є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Разом із тим, в силу положень ст. 625 ЦК України та з врахуванням застосованого судом строку позовної давності, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача суму 3 % річних за період прострочення сплати відповідачем суми боргу за спожиту електроенергію за період з листопада 2009 року до березня 2012 року (кінцевий строк, який було заявлено позивачем у своєму позові), яка відповідно становить 44,24 грн., а також суму інфляційних втрат за вказаний період часу, яка відповідно до проведених судом розрахунків становить 104, 96 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити частково та стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ПАТ "Київенерго" суму боргу за спожиту електричну енергію в розмірі 610,25 грн., суму 3 % річних в розмірі 44,24 грн., суму інфляційних витрат в розмірі 104,96 грн., а всього -759,45 грн.

Судові витрати суд розподіляє відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України.

Керуючись ст. 4, 11, 203, 215, 218, 257, 258, 267, 509, 525, 526, 612, 625, 714 ЦК України, ст. 3 Закону "Про електроенергетику", п. п. 3, 19, 21, 42, 48 Правил, ст. ст. 10, 58, 59, 60, 88, 209, 212, 213, 215, 218 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" заборгованість за спожиту електричну енергію в розмірі 610,25 грн., 3 % річних в розмірі 44,24 грн., інфляційні витрати в розмірі 104,96 грн., а всього 759,45 грн. (сімсот п'ятдесят дев'ять грн. сорок п'ять коп.), судовий збір в розмірі 214,60 грн.

Решту позовних вимог залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва шляхом подачі протягом 10 днів апеляційної скарги з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подачу апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя