Ухвала суду № 28965470, 24.01.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" січня 2013 р. м. Київ К-19617/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Федорова М.О.

за участю:

секретаря судового засідання Бовкун В.В.

представника позивача Савенко О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі Запорізької області

на постанову Господарського суду Запорізької області від 07.08.2009

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2010

у справі № 13/594/07-АП-11/247/08-АП

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Приморське хлібоприймальне підприємство»

до Державної податкової інспекції у Приморському районі Запорізької області

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Приморське хлібоприймальне підприємство»(далі по тексту -позивач, ВАТ «Приморське хлібоприймальне підприємство») звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі Запорізької області (далі по тексту -відповідач, ДПІ у Приморському районі м. Запоріжжя) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 22.10.2007 №0000142302/2.

Постановою Господарського суду Запорізької області від 07.08.2009, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2010, позовні вимоги задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем була проведена виїзна планова документальна перевірка фінансово-господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2005 по 31.12.2006, за результатами якої складений акт від 28.04.2007 №7/2302/00954314.

В акті перевірки зазначено наступне: у червні 2006 року позивачем відвантажено на адресу Фірми Investments Limited»металопродукції на суму 1378675,46 грн. В порушення підпункту 11.3.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» операція з відвантаження металопродукції відображена в рядку 02.2 декларації за І півріччя 2006 року в сумі 1375817,00 грн. З коригування зазначеної помилки підприємством не збільшено податкове зобов'язання з податку на прибуток за 9 місяців 2006 року на суму штрафу у розмірі 5% від суми недоплати; насіння соняшника у кількості 3600 т., яке було придбано у ТОВ «Агрокосм», в грудні 2005 року було двічі реалізовано та двічі придбано майже на наступний день. У зв'язку з тим, що витрати підприємства по зберіганню, доробці та відвантаженню не включались у собівартість реалізованого насіння по кожній такій операції, реалізація за цінами, нижчими собівартості, виключає віднесення до складу валових витрат по зберіганню, доробці та відвантаженню насіння соняшника в сумі 124964,06 грн.

Таким чином, позивачем порушено вимоги підпункту 4.2.2 б) пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21 грудня 2000 року N2181-III, пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28 грудня 1994 року N334/94-ВР.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення від 22.10.2007 № 0000142302/2, яким визначено суму податкового зобов'язання у розмірі 146137,90 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Задовольняючи позов суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Щодо застосування санкцій, пов'язаних з коригуванням помилки, то судами вірно зазначено, що у відповідності з підпунктом 17.2 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»платник податків, який до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму такої недоплати та штраф у розмірі п'яти відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку,

б) або відобразити суму такої недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за наступний податковий період, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми податкового зобов'язання з цього податку.

Отже, виходячи зі змісту наведеної норми, сума штрафу у розмірі п'яти відсотків стає загальною сумою податкового зобов'язання з цього податку, а не санкціями, які застосовуються на підставі підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Щодо витрат позивача по зберіганню, доробці та відвантаженню, які, за позицією відповідача, не покриті прибутком за кожною окремою операцією, та не підлягають у зв'язку з цим включенню до складу валових, судами зазначено таке..

У відповідності з підпунктом 5.2.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Таким чином, обмеження щодо пов'язаності витрат з отриманням прибутку, встановлені у пункті 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», на чому наполягають фахівці контролюючого органу, виходячи з структурного аналізу наведеної норми, фактично втрачають актуальність.

Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» дає визначення господарської діяльності, використовуючи поняття «доход»(який визначається пунктом 1.21 статті 1 та підпунктом 4.1.1 Закону), а не поняття «прибуток»(який визначено статтею 3 Закону.)

Більше того, термін «у зв'язку з», що вживається у підпункті 5.2.1 даного Закону, дозволяє застосовувати цю норму до необмеженого переліку витрат, оскільки пов'язаність із підготовкою, організацією, веденням виробництва є не так фактом, що підлягає встановленню, як елементом аргументації, або оціночною категорією.

Відповідно до вимог пункту 5.11 статті 5 зазначеного Закону, установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

При цьому, вичерпний перелік витрат, що не відносяться до складу валових, наведено у пунктах 5.3 5.7 тієї ж статті 5 Закону.

Судами вірно зазначено, що відповідно до вимог підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Іншими словами, платник податків зобов'язаний сплатити штраф у відсотках від суми податкового зобов'язання, донарахованого контролюючим органом.

Відсутність суми нарахування за податковим повідомленням-рішенням виключає і застосування санкцій на підставі підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Отже, колегія суддів погоджується із судами попередніх інстанцій, що позивачем не порушено податкове законодавство, тому позов підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм правильну юридичну оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування рішення судів першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі Запорізької області залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Запорізької області від 07.08.2009 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2010 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров З оригіналом згідно Помічник судді О.Я. Меньшикова