Ухвала суду № 28958215, 15.01.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2013 р.Справа № 2а-1670/5492/12Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калиновського В.А.

Суддів: Бенедик А.П. , Калитки О. М.

за участю секретаря судового засідання Дерев'янко А.О.

Представник позивача - Гуйванюк Й.Є.

Представник відповідача - Тур Н.І. Д Лаби О. П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області Державної податкової служби на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 06.11.2012р. по справі № 2а-1670/5492/12

за позовом Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово - промислова нафтова компанія "Укртатнафта"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області Державної податкової служби за участю Прокуратури Полтавської області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Публічне акціонерне товариство "Транснаціональна фінансово - промислова нафтова компанія "Укртатнафта", звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 30 листопада 2007 року № 0000602302/178, від 18 січня 2008 року № 0000602302/1/2, від 31 березня 2008 року № 0000602302/2/17, від 12 червня 2008 року № 0000602302/3/36 (в редакції позовних вимог від 01 липня 2008 року).

Позивач, в обґрунтування позовних вимог, посилався на помилковість висновків податкового органу щодо порушення позивачем вимог підпунктів 7.4.1 та 7.5.1 Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість». Позивач вважає, що податковий орган протиправно ставить йому у вину неправомірне формування показників бюджетного відшкодування в силу несплати контрагентом отриманих в ціні товару сум податку до бюджету.

Постановою Господарського суду Полтавської області від 01 серпня 2008 року позовні вимоги задоволено. Визнано нечинними з моменту винесення податкові повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ від 30 листопада 2007 року № 0000602302/178, від 18 січня 2008 року № 0000602302/1/2, від 31 березня 2008 року № 0000602302/2/17, від 12 червня 2008 року № 0000602302/3/36.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2009 року рішення суду першої інстанції скасовано та постановлено нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17 травня 2011 року постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2009 року скасовано та залишено в силі постанову Господарського суду Полтавської області від 01 серпня 2008 року.

Постановою Верховного Суду України від 12 березня 2012 року ухвалу Вищого адміністративного суду України від 17 травня 2011 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 липня 2012 року постанову Господарського суду Полтавської області від 01 серпня 2008 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2009 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 06.11.2012 року адміністративний позов Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово - промислова нафтова компанія "Укртатнафта" задоволено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про податок на додану вартість", ст.86 та ст. 159 КАС України, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Позивач подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких він, наполягаючи на законності та обґрунтованості постанови суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача, наполягаючи на законності та обгрунтованості постанови суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

Представник відповідача, наполягаючи на порушенні судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального права, просив скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ПАТ «Укртатнафта» 22 грудня 1995 року зареєстровано як юридичну особу (ідентифікаційний код 00152307). Позивач перебуває на податковому обліку у Кременчуцькій ОДПІ.

Відповідачем у період з 27 листопада 2007 року по 28 листопада 2007 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за серпень 2007 року.

За результатами перевірки 28 листопада 2007 року складено акт № 755/23-309/00152307, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого не підтверджено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за серпень 2007 року на загальну суму 105 665 779 грн.

На підставі акта перевірки від 28 листопада 2007 року № 755/23-309/00152307 та за результатами адміністративного оскарження податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 30 листопада 2007 року № 0000602302/178, від 18 січня 2008 року № 0000602302/1/2, від 31 березня 2008 року № 0000602302/2/17, від 12 червня 2008 року № 0000602302/3/36, якими позивачу відмовлено в бюджетному відшкодуванні ПДВ в сумі 105 665 779 грн.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень стала обставина того, що контрагент позивача ТОВ «Таїз»не сплачує ПДВ до бюджету, керуючись вимогами ст.ст. 9, 25 та 32 Закону України «Про іноземні інвестиції», рішенням Автозаводського районного суду від 19 січня 2004 року та ухвалою Автозаводського районного суду від 23 січня 2004 року (аркуш 5 акту перевірки від 28 листопада 2007 року № 755/23-309/00152307).

Позивач, вважаючи висновки, викладені в акті перевірки від 28 листопада 2007 року № 755/23-309/00152307 незаконними, звернувся до суду з вимогою визнати протиправними та скасувати спірні податкові повідомлення-рішення.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що позивач правомірно, на підставі податкових накладних, виданих його контрагентом, включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченого у складі вартості поставленого товару, а відповідач не довів суду правомірність прийнятих ним спірних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що між позивачем (покупець) та ТОВ «Таїз»(продавець) укладено ряд договорів поставки нафти сирої № 1048/2/2120 від 28 квітня 2007 року, 1141/2/2120 від 03 травня 2007 року, 1309/2/2120 від 30 травня 2007 року, 1017/2/2120 від 27 квітня 2007 року, 1045/2/2120 від 28 квітня 2007 року, 1051/2/2120 від 28 квітня 2007 року, 1375/2/2120 від 06 червня 2007 року, 1369/2/2120 від 06 червня 2007 року, 1310/2/2120 від 30 травня 2007 року, 1368/2/2120 від 06 червня 2007 року, 1050/2/2120 від 28 квітня 2007 року, 1308/2/2120 від 30 травня 2007 року, 1306/2/2120 від 30 травня 2007 року, 1305/2/2120 від 30 травня 2007 року, 1307/2/2120 від 30 травня 2007 року, 1145/2/2120 від 03 травня 2007 року, 1144/2/2120 від 03 травня 2007 року, 1147/2/2120 від 03 травня 2007 року, 1142/2/2120 від 03 травня 2007 року, 1139/2/2120 від 03 травня 2007 року, 1047/2/2120 від 28 квітня 2007 року, 1540/2/2120 від 27 червня 2007 року, 1372/2/2120 від 06 червня 2007 року, 1395/2/2120 від 11 червня 2007 року, 1373/2/2120 від 06 червня 2007 року, 1046/2/2120 від 28 квітня 2007 року, 1541/2/2120 від 27 червня 2007 року, 1376/2/2120 від 06 червня 2007 року, 1146/2/2120 від 03 травня 2007 року, 1143/2/2120 від 03 травня 2007 року, 1140/2/2120 від 03 травня 2007 року.

На виконання укладених договорів протягом квітня - червня 2007 року продавцем передана, а позивачем прийнята нафта сира на загальну суму 633 994 676,96 грн., у тому числі ПДВ. Про дану обставину свідчать акти приймання-передачі нафти.

В день приймання нафти продавець виписував позивачу податкові накладні на обсяги поставленого товару.

Аналіз укладених позивачем договорів свідчить про те, що сторони працювали на умовах оплати товару по факту поставки.

В липні 2007 року позивачем на рахунки ТОВ «Таїз»було перераховано 633 994 676,96 грн., у тому числі ПДВ 105 665 779,47 грн. в якості оплати отриманої протягом квітня - червня 2007 року нафти.

Скасовуючи прийняті у даній справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанції та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції Вищий адміністративний суд України зазначив на необхідності дослідження поданих у справу первинних документів.

В судовому засіданні представником позивача надано пояснення стосовно відсутності подання доказів, на які посилався суд касаційної інстанції, при поданні позову, зазначаючи при цьому, що актом перевірки №755/23-309/00152307 від 28 листопада 2007 року не визнано право позивача на бюджетне відшкодування 105 665 779,47 грн. Власний висновок податковий орган мотивує наявністю перерахувань грошових коштів ТОВ «Таїз»в липні 2007 року на загальну суму 633 994 676,96 грн. за поставлену нафту. Згідно акту перевірки відповідачем бюджетне відшкодування поставлене під сумнів не по конкретним податковим накладним податкового періоду, а по платіжним дорученням на перерахування позивачем коштів ТОВ «Таїз». Відтак, одним із основних доказів у даному спорі є власне самі платіжні доручення позивача про перерахування в липні 2007 року коштів за нафту постачальнику. В зв'язку з чим, позивачем при поданні позову були надані такі платіжні доручення, які містяться в матеріалах справи (т.1 арк.с. 100-141). Таким чином, факт перерахування коштів продавцю підтверджується документально.

В процесі судового розгляду, на підтвердження вищезазначених обставин, позивачем до матеріалів справи долучено копії договорів з ТОВ «Таїз», актів приймання передачі нафти та податкових накладних, які формувалися в процесі діяльності позивача в період квітень - червень 2007 року та на оплату товару по яким і було здійснено перерахування позивачем в липні 2007 року 633 994 676, 96 грн., у тому числі спірні 105 665 779,47грн. ПДВ (т.4 арк.с. 5-250).

Аналізуючи наявні у справі докази, надані на підтвердження правомірності здійснення господарської діяльності та ведення бухгалтерського обліку позивачем, колегія суддів вважає обгрунтованим та вірним висновок суду першої інстанції про те, що первинна документація бухгалтерської та фінансової звітності, складена на виконання вищевказаних договорів між позивачем та ТОВ «Таїз», що стала підставою для формування бюджетного відшкодування позивача, оформлена належним чином, із акта перевірки випливає, що порушень при її оформленні відповідачем у ході проведення перевірки не виявлено.

Реальність відносин з поставки нафти відповідачем ні в акті перевірки, ні в процесі судового розгляду під сумнів не ставиться.

Як вбачається з акту перевірки №755/23-309/00152307 від 28 листопада 2007 року та з посилань апеляційної скарги, податковий орган обґрунтовує правомірність зменшення суми бюджетного відшкодування тим, що постачальником позивача за договорами купівлі-продажу нафти є ТОВ «Таїз». Дане підприємство не сплачує податок на додану вартість до бюджету, посилаючись на ст.ст. 9, 25 та 32 Закону України «Про іноземні інвестиції» та рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 19 січня 2004 року та ухвалу цього ж суду від 23 січня 2004 року, якими застосовано гарантії захисту іноземних інвестицій до ЗАТ СП «Тайстра» та його дочірніх підприємств (в т.ч. ТОВ «Таїз»). У зв'язку з цим, на думку відповідача, ТОВ «Таїз» втратило право на складання податкової накладної, чим порушило п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом ДПА України від 30 травня 1997 року № 165 зі змінами та доповненнями (далі - Порядок). Таким чином, оскільки ТОВ «Таїз» порушено п.п. 7.2.4, п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст.7, п.п. 7.4.5, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість »та п.2 Порядку, позивач не мав права на отримання бюджетного відшкодування за серпень 2007 року в сумі 105 665 779 грн. в зв'язку з порушенням п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Колегія суддів не приймає до уваги таких доводів апелянта, виходячи з наступного.

Згідно із п. 1.8. ст.. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Пунктом 1.7 ст.1 вищезазначеного Закону визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Зі змісту положень пункту 7.7 Закону України «Про податок на додану вартість» слідує, що право платника на бюджетне відшкодування залежить від правильності формування ним податкового кредиту та за умови фактичного перерахування сум податку продавцю товару.

За змістом пункту 7.4.1 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8і цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пункт 7.4.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначає, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Акт перевірки №755/23-309/00152307 від 28 листопада 2007 року не містить висновків про відсутність у позивача в момент проведення перевірки податкових накладних.

Відповідно до п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст.7 вищезазначеного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Обов'язкові реквізити податкової накладної передбачені п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Ними є: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах отримувача; ж) ціна поставки без врахування податку; з) ставка податку та відповідна суму податку у цифровому значенні; и) загальна суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Як свідчать матеріали справи, податкові накладні, виписані ТОВ «Таїз»містять всі необхідні реквізити, передбачені чинним законодавством.

Відповідно до п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 7 Закону України «Про податок на додану вартість»право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Пунктом 2 Порядку передбачено, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Як свідчать матеріали справи, ТОВ «Таїз» зареєстровано платником ПДВ відповідно до ст.. 9 Закону України «Про податок на додану вартість», що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію платника ПДВ № 23466832 від 29 серпня 2003 року.

Факт реєстрації платником ПДВ ТОВ «Таїз» відповідачем ні в акті перевірки, ні в судовому засіданні не заперечувалось.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що твердження відповідача про відсутність у ТОВ «Таїз» права на складання податкової накладної є помилковими.

Даний факт підтверджується також і листом ДПІ у м. Полтаві від 25 липня 2007 року № 14915/10/15-2103, де податковим органом надано роз'яснення, що при здійсненні операцій з поставки товару та інших оподатковуваних операцій, ТОВ «Таїз» зобов'язано складати та надавати покупцю податкову накладну (т.1 арк.с. 149).

Колегія суддів вважає посилання податкового органу на несплату контрагентом позивача податкових зобов'язань до бюджету необґрунтованими, оскільки для віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару до податкового кредиту, в розумінні Закону України «Про податок на додану вартість», не передбачається умова про сплату цих сум до бюджету.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. (Вищезазначена позиція викладена в судовій практиці Верховного Суду України).

Відповідно з ч.ч.1,2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22 січня 2009 року у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподаткованої ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Направляючи дану справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції, Верховний Суд України вказав на необхідність дослідження доказів того, що позивач завідомо знав про звільнення його контрагента від сплати до бюджету ПДВ.

Враховуючи висновки Верховного Суду України, відповідачем до справи було залучено лист ДПІ у м. Полтаві №14915/10/15-2103 від 25 липня 2007 року у відповідь на звернення АТ «Укртатнафта» до ДПІ у м. Полтаві 24 липня 2007 року №14/02-1168. Представник відповідача в судовому засіданні зазначив, що, на його думку, даний документ свідчить про володіння позивачем інформацією в момент формування бюджетного відшкодування в серпні 2007 року про звільнення свого контрагента від сплати ПДВ до бюджету і про те, що цим контрагентом податок до бюджету не сплачується.

Колегія суддів зазначає, що даний доказ не є підтвердженням того, що позивач завідомо знав про статус свого контрагента. Зміст листа ДПІ у м. Полтаві №14915/10/15-2103 від 25 липня 2007 року не свідчить про те, що позивач знав про звільнення ТОВ «Таїз»від сплати податку. Даний документ не приймається судом до уваги як доказ тому, що датований він 25 липня 2007 року - вже після того, як позивач здійснив зі своїм контрагентом всі юридично значимі дії у спірних відносинах: уклав договори (вони датовані квітнем-червнем 2007 року), прийняв товар (акти та податкові накладні датовані травнем-червнем 2007 року), та оплатив товар (останнє платіжне доручення датоване 17 липня 2007 року). Тобто, події звернення позивача до ДПІ у м. Полтаві і надання відповіді розходяться в часі з моментом вчинення АТ «Укртатнафта» операцій з поставки нафти та її оплати. Відтак, коментований документ не підтверджує обізнаність позивача зі статусом контрагента «звільнений від сплати податку» до початку операції з поставки товару, формування податкового кредиту та сплати ПДВ в ціні товару, як на те вказував Верховний Суд України.

Інших документів у підтвердження власної позиції відповідачем не надано.

Таким чином, позивач правомірно, на підставі податкових накладних, виданих його контрагентом, включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченого у складі вартості поставленого товару.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, обов'язок доведення обставин, які стали підставою для прийняття спірних повідомлень-рішень, покладено на податковий орган.

Відповідач не довів суду правомірність прийнятих ним спірних податкових повідомлень-рішень.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів, перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 06.11.2012 року по справі № 2а-1670/5492/12 прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 06.11.2012р. по справі № 2а-1670/5492/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Калиновський В.А.Судді(підпис) (підпис) Бенедик А.П. Калитка О. М. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Калиновський В.А.

Повний текст ухвали виготовлений 21.01.2013 р.