Постанова № 28953957, 29.01.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" січня 2013 р. Справа № 5011-16/11067-2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Плюшка І.А.,суддівКочерової Н.О., Самусенко С.С.,розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Гарант-Авто"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 27.11.2012 р.у справі№ 5011-16/11067-2012 господарського суду міста Києваза позовомпублічного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Гарант-Авто"довідкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія "Оранта"простягнення 7 248, 37 грн.за участю представників сторін:

від позивача: не з'явилися

від відповідача: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2012 року публічне акціонерне товариство "Українська страхова компанія "Гарант-Авто" звернулося до господарського суду з позовом до відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" про стягнення в порядку регресу заборгованості у розмірі 6 531, 31 грн., 504,79 грн. пені, 179,61 грн. трьох відсотків річних та 32, 66 грн. інфляційних нарахувань, а всього - 7248,37 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що виплативши страхувальнику відповідно до договору добровільного страхування транспортного засобу страхове відшкодування в розмірі 6 531, 31 грн., він зазнав збитків та набув згідно ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" права зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток, якою є відповідач, як страховик винної у скоєнні ДТП особи. Відтак, позивач вважає, що відповідач зобов'язаний відповідно до ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" відшкодувати позивачу збитки в розмірі виплаченого страхового відшкодування, а за несвоєчасну сплату в порядку регресу страхового відшкодування - сплатити позивачу суму боргу з урахуванням сум пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 04.10.2012р. (суддя Ярмак О.М.) позов задоволено частково. Стягнуто з відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" на користь публічного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Гарант-Авто" в особі Центральної філії 6 531, 31 грн. відшкодування та 1450, 28 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.

При цьому, місцевий господарський суд виходив з того, що позивач, виплативши страхове відшкодування потерпілій внаслідок ДТП особі за договором добровільного страхування транспортного засобу, набув відповідно до ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" права зворотної вимоги, яке страхувальник мав до відповідача, як страховика особи за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. У зв'язку з цим, оскільки доказів оплати відповідачем витрат позивача не надано, то позовні вимоги суд визнав обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відмовляючи у стягненні з відповідача сум пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних, місцевий господарський суд виходив з того, що стаття 625 ЦК України, на підставі якої позивачем розраховано суми інфляційних втрат та трьох відсотків річних, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки передбачає відповідальність за порушення грошових (договірних) зобов'язань, які у даній справі між сторонами відсутні. Крім того, суд також прийшов до висновку, що позивач набув права зворотної вимоги до відповідача виключно в межах фактичних витрат без права розширення цих меж шляхом додаткового нарахування пені, інфляційних нарахувань та трьох відсотків річних.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2012р. (судді: Пашкіна С.А. - головуючий, Баранець О.М., Калатай Н.Ф.) апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Гарант-Авто" залишено без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 04.10.2012р. залишено без змін.

Погодившись з висновками місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції додатково в обґрунтування відмови у задоволенні позову про стягнення суми пені зазначив, що стаття 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", на підставі якої позивачем розраховано суму пені, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки вказана норма регулює відносини страховика і страхувальника за договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а позивач не є суб'єктом цього договору.

В касаційній скарзі публічне акціонерне товариство "Українська страхова компанія "Гарант-Авто" просить рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань та прийняти у цій частині нове рішення, яким задовольнити повністю позовні вимоги про стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань. При цьому, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема ст. 625 Цивільного кодексу України та ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, 06.09.2010р. між відкритим акціонерним товариством "Українська страхова компанія "Дженералі Гарант", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Українська страхова компанія "Гарант-Авто", (страховик, позивач), та Кумейко Анастасією Олександрівною (страхувальник) укладено договір добровільного страхування транспортного засобу (поліс № 19-G-0354356), за умовами якого застраховано майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом - "Chrysler Crossfire", д.р.н. АА 2525 ІО, зі строком дії полісу з 06.09.2010р. по 05.09.2011р.

Відповідно до довідки Відділу ДАІ з обслуговування Шевченківського району м.Києва № 43351 від 03.11.2010р. та Постанови Шевченківського районного суду міста Києва від 19.11.2010р. у справі № 3-13512/10, 26.10.2010р. о 08 год. 50 хвилин у м. Києві на вул. Довженка сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля "Chrysler Crossfire", д.р.н. АА 2525 ІО, під керуванням Кумейко А.О. та автомобіля "Део Ланос", д.р.н. АА 1084 СВ, під керуванням власника автомобіля Калюги О.І., яка призвела до пошкодження автомобіля "Chrysler Crossfire".

Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 19.11.2010р. у справі № 3-13512/10 Калюгу О.І. визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченому ст. 124 КУпАП, притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави в розмірі 340, 00 грн.

26.10.2010р. Кумейко А.О. звернулася до позивача із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування.

Відповідно до Звіту ТОВ "Естімейт" № 6427 про незалежну оцінку з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, складеного 26.11.2010р. на замовлення позивача, матеріальний збиток, завданий власнику автомобіля "Chrysler Crossfire", д.р.н. АА 2525 ІО, в результаті його пошкодження в ДТП, склав 6 609,17 грн.

Згідно рахунку СП ТОВ "Автомобільний дім Україна Мерседес-Бенц" № ВР00011548 від 18.11.2010р., вартість ремонтних робіт та деталей, необхідних для відновлювального ремонту автомобіля "Chrysler Crossfire", д.р.н. АА 2525 ІО склала 6 531, 31 грн.

На виконання умов вищезазначеного договору добровільного страхування транспортного засобу (поліс № 19-G-0354356) від 06.09.2010р., на підставі заяви Кумейко А.О. на виплату страхового відшкодування від 22.11.2010р., страхового акту №114386 від 30.11.2010р., рахунку СП ТОВ "Автомобільний дім Україна Мерседес-Бенц" № ВР00011548 від 18.11.2010р., позивач виплатив на розрахунковий рахунок СП ТОВ "Автомобільний дім Україна Мерседес-Бенц" страхове відшкодування у розмірі 6 531, 31 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 6961 від 03.12.2010р.

Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля "Део Ланос", д.р.н. АА 1084 СВ, - Калюги О.І., визнаного винним у порушенні ПДР України, що призвело до ДТП, на момент виникнення 26.10.2010р. ДТП була застрахована відкритим акціонерним товариством Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВС/6321802 (тип договору - 3-й). Відповідно до зазначеного полісу ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну становить 35 000,00 грн., франшиза - 0, 00 грн., строк дії полісу з 28.12.2009р. по 27.12.2010р.

21.07.2011р позивач звернувся до відповідача із заявою № 114386 про виплату страхового відшкодування в порядку ст. ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" та просив відповідача відшкодувати у порядку регресу вартість матеріального збитку, завданого власнику застрахованого автомобіля в розмірі 6 609, 17грн. (з урахуванням 280 грн. вартості автотоварознавчого дослідження). Однак, відповідач відповіді на заяву не надав, страхове відшкодування на користь позивача в порядку регресу не сплатив, що і стало підставою для звернення позивача з позовом у даній справі.

Статтею 993 Цивільного кодексу України та статтею 27 Закону України "Про страхування" визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таким чином, сплативши страхову виплату за завдану внаслідок ДТП шкоду автомобілю "Chrysler Crossfire", д.р.н. АА 2525 ІО, до позивача перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

В даному випадку, особою винною у скоєнні ДТП, є відповідно до постанови Шевченківського районного суду від 19.11.2010р. у справі № 3-13512/10 водій автомобіля "Део Ланос", д.р.н. АА 1084 СВ, - Калюга О.І.

Відповідно до п. 22.1. ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів", в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, при настанні страхового випадку страховик (страхова організація, що має право на здійснення обов'язкового страхування цивільної-відповідальності) відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Враховуючи те, що на момент виникнення дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність Калюги О.І. була застрахована відкритим акціонерним товариством Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" відповідно до полісу № ВС/6321802, то відповідач є особою, відповідальною за шкоду, завдану автомобілю "Chrysler Crossfire", д.р.н. АА 2525 ІО, внаслідок ДТП, оскільки відповідно до укладеного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу відповідач взяв на себе відповідальність за свого страхувальника, тобто відповідач здійснив страхування такого страхового ризику, як відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ліміт відповідальності відповідача за шкоду заподіяну майну потерпілого згідно з умовами Полісу ОСЦПВ власників наземних транспортних засобів № ВС/6321802, становить 35000,00 грн., франшиза - 0,00 грн.

Таким чином, враховуючи обставини справи, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що після сплати потерпілій особі страхового відшкодування у позивача виникло право зворотної вимоги до страховика винної у ДТП особи щодо виплати страхового відшкодування, з огляду на те, що відповідач відповідно до полісу № ВС/6321802 є особою, відповідальною за завдану шкоду. У зв'язку з цим місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 6 531, 31 грн. відшкодування.

Крім того, позивачем на підставі п. 37.2 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", в редакції чинній на момент виплати позивачем страхового відшкодування, та ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, заявлено вимоги про стягнення з відповідача сум пені, інфляційних втрат, трьох відсотків річних внаслідок прострочення відповідачем виплати відшкодування завданої матеріальної шкоди в порядку регресу на користь позивача.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги щодо стягнення з відповідача суми пені, суд апеляційної інстанції послався на те, що положення п.37.2 ст.37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не розповсюджується на правовідносини між сторонами у даній справі, оскільки вказана норма регулює відносини страховика і страхувальника за договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а позивач не є суб'єктом цього договору. Крім того між сторонами у справі відсутні договірних відносин.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, даний господарський спір виник з правовідносин відшкодування шкоди в порядку регресу, а не з договірних зобов'язань.

Законами України "Про страхування" та "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (спеціальними законами), які застосовуються до спірних правовідносин, не передбачено розмір неустойки (пені) у разі звернення страхової компанії з регресним позовом до іншої страхової компанії, відповідальної за шкоду, заподіяну винною у ДТП особою, а договірні відносини між сторонами відсутні, а відтак, відсутні і правові підстави для стягнення пені.

Відповідно до ст. 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 1 та ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Згідно з п.1 ч.2 ст.551 ЦК України предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Однак, правові підстави для стягнення суми пені відсутні, оскільки розмір пені договором або актом цивільного законодавства у спірних регресних правовідносинах сторін не визначено.

Разом з цим, згідно з п. 37.2 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", в редакції чинній на момент виплати позивачем страхового відшкодування, за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або МТСБУ особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня.

Отже, положення п. 37.2 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не розповсюджується на правовідносини між сторонами у даній справі, оскільки сторони є страховиками, а у вищевказаній нормі чітко йдеться про обов'язок страховика сплатити саме на користь страхувальника (потерпілої особи) або ж вигодонабувача пеню в разі прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика.

Крім того, відповідно до ст.992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Таким чином, виходячи зі змісту норм ст. 992 ЦК України та п. 37.2 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції, чинній до 18.09.2011р.) право на стягнення пені у розмірі, встановленому законом або договором, належить лише страхувальнику або вигодонабувачу.

Разом з цим, згідно з ч. 1 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Одним з видів забезпечення виконання зобов'язань є неустойка (ч. 1 ст. 546, ч. 1, ч.3 ст. 549 ЦК України).

Однак, ні Цивільним кодексом України, ні Законами України "Про страхування" та "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не встановлено, що виконання регресного зобов'язання відповідальної особи перед страховиком забезпечується неустойкою (пенею).

За таких обставин, для позадоговірних (регресних) зобов'язань у сфері страхування чинне цивільне законодавство не передбачає можливість забезпечення виконання таких зобов'язань шляхом встановлення неустойки, а договірні відносини між сторонами з цього приводу відсутні.

Вищенаведеним спростовуються посилання скаржника на необхідність застосування до правовідносин відшкодування шкоди в порядку регресу положень п. 37.2 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", які регулюють грошові правовідносини за участю страхувальника та страховика, пов'язані з нарахуванням пені, оскільки такі твердження позивача ґрунтуються виключно на безпідставному ототожненні договірних правовідносин страхування та правовідносин відшкодування шкоди в порядку регресу за участю двох страховиків, які є відмінними за своєю правовою природою (предметом правового регулювання та суб'єктним складом).

Проте, колегія суддів касаційної інстанції не може погодитися з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для стягнення з відповідача сум інфляційних втрат та трьох відсотків річних, нарахованих позивачем на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України з огляду на наступне.

Статтею 979 ЦК України встановлено, що у разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний виплатити страхувальнику грошову суму (страхову виплату).

Отже, оскільки зобов'язання страховика у разі настання страхового випадку зводиться до здійснення страхової виплати, то таке зобов'язання є грошовим.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Таким чином, зобов'язання між сторонами можуть виникати як з договірних, так і з позадоговірних відносин. При цьому, зобов'язання відповідача перед позивачем у даній справі щодо сплати коштів в порядку регресу є позадоговірним.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" грошове зобов'язання - це зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і з факту завдання майнової шкоди іншій особі, а отже, між сторонами у справі існує саме грошове зобов'язання, яке виникло з позадоговірних відносин - делікту. При цьому, грошове зобов'язання у деліктних (регресних) правовідносинах не є окремим видом зобов'язання, а є способом виконання зобов'язання по відшкодуванню шкоди. Однак, вищевказаного суди попередніх інстанцій не врахували.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, позивач направляв відповідачу заяву № 114386 від 21.07.2011р., в якій просив здійснити виплату страхового відшкодування в порядку регресу протягом тридцяти днів з моменту отримання цієї заяви. Однак, відповідач, отримавши заяву 25.07.2011р., коштів у встановлений строк не перерахував, в результаті чого з боку відповідача мало місце прострочення виконання грошового зобов'язання.

В ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Аналогічні вимоги містяться і в ч. 1 ст. 202 ГК України.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (ст.ст. 519, 612, 625 ЦК України).

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що оскільки відповідачем не подано доказів своєчасної виплати страхового відшкодування, то позовні вимоги про стягнення з відповідача сум інфляційних втрат та трьох відсотків річних підлягають задоволенню.

У зв'язку з цим, слід зазначити, що період нарахування сум трьох відсотків річних та інфляційних втрат, визначений позивачем з 26.08.2011р. по 26.07.2012р. з урахуванням 30-денного строку, встановленого позивачем відповідачу в заяві № 114386 від 21.07.2011р. про виплату страхового відшкодування, є вірним, відповідає вимогам Цивільного кодексу України щодо порядку визначення та обчислення строків, які містяться в Главі 18 ЦК України.

Разом з тим, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що сума трьох відсотків річних, заявлена позивачем до стягнення, визначена останнім вірно та підлягає задоволенню в сумі 179, 61 грн. Однак, розрахунок суми інфляційних нарахувань проведено позивачем не вірно, у зв'язку з чим задоволенню підлягає сума інфляційних втрат в розмірі 19, 59 грн.

Зважаючи на вищенаведене, судами попередніх інстанцій допущено порушення норм матеріального права, що призвело до помилкових висновків про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат. З огляду на викладене рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду підлягають скасуванню в частині відмови у задоволення позовних вимог про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог в цій частині. В решті судові рішення слід залишити без зміни.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Гарант-Авто" задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 04.10.2012р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2012р. у справі № 5011-16/11067-2012 скасувати в частині відмови у задоволення позовних вимог про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат. Прийняти в цій частині нове рішення.

Стягнути з відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (01032, м. Київ, вул. Жилянська, 75, ідентифікаційний код 00034186) на користь публічного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Гарант-Авто" в особі Центральної філії (01042, м. Київ, провулок Новопечерський, 19/3, ідентифікаційний код 25965081) 179, 61 грн. (сто сімдесят дев'ять гривен шістдесят одну копійку) три відсотки річних, 19, 59 грн. (дев'ятнадцять гривен п'ятдесят дев'ять копійок) інфляційних та 223, 56 грн. (двісті двадцять три гривні п'ятдесят шість копійок) судового збору за подання касаційної скарги.

В решті судові рішення залишити без змін.

Доручити господарському суду першої інстанції видати відповідні накази.

Головуючий І. Плюшко

Судді Н. Кочерова

С. Самусенко