Ухвала суду № 28953794, 23.01.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2013 р. Справа № 9104/30196/12

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Пліша М.А., Судової-Хомюк Н.М.

за участі секретаря судового засідання: Баранкевич А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2011 року в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кроно-Україна» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові про скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

У вересні 2011 року позивач ТзОВ «Кроно-Україна» звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача СДПІ ВПП у м. Львові (на даний час СДПІ ВПП у м. Львові Львівської області ДПС), в якому, з врахуванням уточнених (зменшених) позовних вимог, просив скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000150801/0/9854 форми «В1» від 20.05.2011 року.

Відповідач СДПІ ВПП у м. Львові позову не визнав, у суді першої інстанції подав заперечення, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 29.11.2011 року позов задоволено. Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ ВПП у м. Львові від 20.05.2011 року № 0000150801/0/9854.

З цією постановою суду не погодився відповідач СДПІ ВПП у м. Львові і оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що оскаржене податкове повідомлення-рішення було прийнято за результатами проведеної невиїзної документальної перевірки позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за січень 2011 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у грудні 2010 року. Суд першої інстанції безпідставно не врахував висновків перевірки про те, що укладений між ТОВ «Кроно-Україна» і ТзОВ «Медео-Захід» договір купівлі-продажу лісопродукції від 01 грудня 2010 року № 185/12/10 мав нереальний характер, оскільки ТзОВ «Медео-Захід» віднесено до підприємств групи ризику, не володіло основними фондами, матеріальними і нематеріальними активами для проведення відповідної фінансово-господарської діяльності з подажу лісоматеріалів. Так як виконання умов вищевказаного договору не відбувалось, тому суми ПДВ за податковими накладними безпідставно включено позивачем до податкового кредиту. Реальність здійснення господарських операцій за вказаним договором не підтверджується первинними документами, а тому відповідно до п.п. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) не підлягали включенню до складу податкового кредиту. Наявність лише отриманої податкової накладної без фактичного здійснення господарської операції не може бути підставою для включення визначених у такій накладній сум податку на додану вартість до податкового кредиту. Право на відшкодування ПДВ виникає лише при фактичній сплаті цього податку до бюджету, а не з самого факту існування зобов'язання по сплаті ПДВ в ціні товару. Також апелянт зазначає, що розглядуваний договір мав безтоварний характер, укладений без мети настання реальних наслідків, завідомо суперечить інтересам держави, порушує поблічний порядок, а тому в силу статей 203, 215, 216, 228 ЦК України є нікчемним.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції від 29.11.2011 р. та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач ТзОВ «Кроно-Україна» подав заперечення на апеляційну скаргу, де вказує, що постанова суду першої інстанції є законною і обгрунтованою, прийнята за результатами правильного встановлення обставин справи, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційна скарга є безпідставною.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в засідання суду, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави і межі апеляційної скарги, вважає, що таку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що 29.04.2011 року відповідачем СДПІ ВПП у м. Львові було проведено невиїзну документальну перевірку позивача ТзОВ «Кроно-Україна» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок за січень 2011 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у грудні 2010 року, результати якої оформлені актом перевірки № 371/08-01/31147999 від 29.04.2011 року (а.с. 11-23 Т.1).

У вказаному акті перевірки зазначено, що позивачем порушено вимоги п.1.7, п.1.8 ст.1, пп.7.2.1, п.п.7.2.3 п. 7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5, п.п.7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 200 ПК України, в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за грудень 2010 року на 59512 грн.; завищено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню за січень 2011 року на 59512 грн.; завищено суму залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового кредиту за грудень 2010 року на 162058 грн.. Завищення суми податкового кредиту на 221570 грн. здійснено у зв'язку із безпідставним включенням до податкового кредиту сум ПДВ згідно податкових накладних ТзОВ «Медео-Захід» за грудень 2010 року.

На підставі вищевказаного Акта перевірки від 29.04.2011 року, відповідачем винесено відносно позивача податкове повідомлення-рішення № 0000150801/0/9854 від 20.05.2011 року про зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ за січень 2011 року в розмірі 213163 грн., в тому числі штрафні (фінансові) санкції 1 грн. (а.с. 24 Т.1).

Суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції щодо безпідставності тверджень ДПІ про безтоварний і нікчемний характер господарського договору між ТзОВ «Кроно-Україна» і ТзОВ «Медео-Захід», щодо дотримання позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість» та щодо протиправності винесеного податкового повідомлення-рішення від 20.05.2011 року, з врахуванням наступного.

Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції на час розглядуваних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 цього Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 цього Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту, згідно п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 даного Закону, суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема статтею 9, визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати визначені обов'язкові реквізити.

У відповідності до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 цього Закону, зокрема, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Судом першої інстанції також вірно враховано, що згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, становленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 201.1 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка повинна відповідати встановленим вимогам.

Відповідно до п. 201.10 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із матеріалів адміністративної справи та змісту Акту податкової перевірки від 29.04.2011 року видно, що висновки податкового органу щодо порушення позивачем ТзОВ «Кроно-Україна» податкового законодавства ґрунтуються на твердженнях ДПІ про те, що товариством безпідставно віднесено до складу податкового кредиту за грудень 2010 року суми ПДВ за договором купівлі-продажу лісопродукції від 01 грудня 2010 року № 185/12/10 укладеного між ТзОВ «Кроно-Україна» і ТзОВ «Медео-Захід». На думку податкового органу такий договір мав безтоварний і нікчемний характер, не спричинив реального настання правових наслідків.

Суд апеляційної інстанції вважає об'єктивними висновки суду першої інстанції щодо безпідставності вищевказаних тверджень ДПІ та щодо протиправності винесеного податкового повідомлення-рішення від 20.05.2011 року.

З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що реальність укладення, фактичне виконання та настання правових наслідків за розглядуваним господарським договором і об'єктивність інформації в первинних документах за цим договором підтверджується матеріалами справи.

Зокрема, ТзОВ «Кроно-Україна» і ТзОВ «Медео-Захід» на час укладення договору і його виконання були діючими суб'єктами господарювання, що підтверджується копіями свідоцтв про державну реєстрацію юридичної особи, копіями свідоцтв про реєстрацію платника ПДВ, витягом з ЄДР відносно ТзОВ «Медео-Захід», випискою з ЄДР відносно ТзОВ «Кроно-Україна».

Фактичне (реальне) здійснення позивачем господарських операцій із ТзОВ «Медео-Захід» підтверджується : договором купівлі-продажу лісопродукції № 185/12/10 від 01.12.2010 року, специфікаціями № 1 і № 2 до цього договору, договором на надання послуг по завантаженню і перевезенню лісоматеріалів № 07/2011-ТР-КБ від 03.01.2011 року, дебетовими повідомлення банку про переказ коштів за грудень 2010 р., січень 2011 р., березень-квітень 2011 р., платіжним дорученням від 18.02.2011 р., податковими накладними за грудень 2010 р. і січень 2011 р., Актом виконаних робіт № 21 від 31.01.2011 р., реєстром товарно-транспорнтних накладних № 21 від 31.01.2011 р., товарно-транспортними накладними за січень 2011 р., Актом виконаних робіт № 17 від 31.01.2011 р., реєстром товарно-транспорнтних накладних № 17 від 31.01.2011 р., товарно-транспортними накладними за січень 2011 р., Актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000009 від 28.02.2011 р., реєстром товарно-транспорнтних накладних за лютий 2011 р., товарно-транспортними накладними за лютий 2011 р., копіями накладних і документів зважування щодо лісоматеріалів за грудень 2010 р., показами допитаних судом першої інстанції свідків (а.с. 55-61 Т.1, 62-69 Т.1, 70-76 Т.1, 77-211 Т.1, 212-276 Т.1, 277-300 Т.1, 1-250 Т.2, 1-128 Т.3, 129-254 Т.3, 1-172 Т.4, 232-269 Т.4).

З врахування наведеного вище, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що операції по придбанню лісоматеріалів ТзОВ «Кроно-Україна» відбувалися фактично, були здійснені в межах господарської діяльності цього платника податків, а тому є необґрунтованими і не підтверджуються доказами твердження податкового органу про те, що договір купівлі-продажу лісопродукції № 185/12/10 від 01.12.2010 року мав нереальний (безтоварний) характер, виконання умов цього договору не відбувалось і суми ПДВ за податковими накладними безпідставно включено позивачем до податкового кредиту.

Відповідно до ст. 71 ч.2 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на те, що право на податковий кредит у платників ПДВ не пов'язано із фактами сплати до бюджету податків контрагентами за господарськими договорами, а пов'язано лише із фактичною сплатою вартості товарів (робіт, послуг) та із наявністю відповідних первинних документів і податкових накладних. Визначальним є реальність існування господарських операцій та факт сплати податку в ціні придбаних товарів (послуг) їх постачальникам. Такий платник податків не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язків по сплаті податків іншими платниками податків, якщо це прямо не встановлено законом.

Щодо покликань відповідача СДПІ ВПП у м. Львові на нікчемність вищевказаного розглядуваного договору купівлі-продажу лісопродукції № 185/12/10 від 01.12.2010 року, то суд апеляційної інстанції враховує також наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України, відповідно до якої: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину і вказано, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (стаття 215 ЦК України).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Правові наслідки недійсності правочину визначені статтею 216 ЦК України, де вказано, що в разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Крім цього, відповідно до ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ч. 1 ст. 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

З вищенаведених норм випливає, що наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного правочину та усвідомлювали суперечність його інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Відповідно до ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

У зв'язку із цим, висновки про нікчемність правочину можуть бути зроблені лише за наявності доказів і встановлення фактів порушення обов'язкових вимог для чинності правочину в момент укладення такого правочину.

З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що розглядуваний договір між ТзОВ «Кроно-Україна» і ТзОВ «Медео-Захід» на момент укладення відповідав усім вимогам необхідним для його чинності, не суперечав вимогам чинного законодавства та моральним засадам суспільства, сторони договору володіли необхідним обсягом цивільної дієздатності, волевиявлення були вільними і відповідали внутрішній волі сторін договору, договір був спрямований на реальне настання правових наслідків і такі наслідки наступили, оскільки товар був переданий і гроші за нього були сплачені.

З врахування наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об'єктивно встановлено обставини справи, висновки суду відповідають обставинам справи, постанова суду винесена з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому немає підстав для її скасування.

Керуючись ст.ст. 160 ч. 3, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд -

ухвалив:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові - залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2011 року в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кроно-Україна» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: В.В. Гуляк

Судді: М.А. Пліш

Н.М. Судова-Хомюк

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 25.01.2013 року.