Рішення № 28953065, 23.01.2013, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим (м. Сімферополь)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

______________

Справа №: 117/1489/2012Головуючий суду першої інстанції:Копичинський О.В.№ провадження: 22-ц/190/180/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Берзіньш В. С.

"23" січня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого судді:Берзіньш В.С. Суддів:Кірюхіної М.А. Руснак А.П. При секретарі:Гранковській О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, орган опіки та піклування Служба у справах дітей Сакської районної державної адміністрації АРК, про визнання такими, що втратили право користування жилим приміщенням,

за апеляційною скаргою ОСОБА_7, ОСОБА_8 на рішення Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 31 жовтня 2012 року,

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2012р. ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання такими, що втратили право користування АДРЕСА_1 на підставі ст.ст.71,107 ЖК України. Свої вимоги мотивувала тим, що вона є наймачем цієї квартири, в якій постійно зареєстровані відповідачі, як члени її сім'ї, які не проживають в спірній квартирі без поважних причин понад шість місяців. Зокрема її дочка ОСОБА_7 за вказаною адресою не проживає понад шість років, після розірвання шлюбу з ОСОБА_9 взяла свої речі і в 2006 році переїхала жити в двоповерховий жилий будинок АДРЕСА_2, де постійно і проживала зі своїм цивільним чоловіком ОСОБА_10 і малолітнім сином ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1. Її онучка ОСОБА_8 проживала в спірній квартирі до липня 2011 р., але через вагітність взяла свої речі і переїхала жити до своєї матері ОСОБА_7 в жилий будинок АДРЕСА_2, де і проживала зі своїм чоловіком ОСОБА_12 і малолітнім сином ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_2. Відповідачі не несуть витрати на утримання спірної квартири, але залишаються в ній зареєстрованими. У разі вибуття членів сім'ї наймача на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті, вони втрачають право на користування жилим приміщенням з дня вибуття. Викладене свідчить про наявність підстав для визнання відповідачів такими, що втратили право проживання в спірній квартирі.

В ході розгляду справи позовні вимоги були уточнені та втрата право користування спірним житлом обґрунтовувалась підставами, встановленими ст.107 ЖК України.

Рішенням Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 31 жовтня 2012 року позов ОСОБА_6 задоволено. ОСОБА_7 визнано такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 з 2006 року. ОСОБА_8 визнано такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 з липня 2011 року.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_7, ОСОБА_8 подали апеляційну скаргу, в якій ставлять питання про скасування рішення суду, посилаючись на те, що рішення суду незаконне, ухвалене з порушенням норм мате-

2

ріального та процесуального права. Вказують, що висновок суду про те, що вони вибули на постійне місце проживання в АДРЕСА_2 не відповідає дійсності. Вони надали суду докази того, що з квартири ніколи не виселялись, та постійно у ній проживають, у квартирі завжди знаходилось та знаходиться їх майно, рішенням зачіпаються права малолітніх дітей.

В засіданні апеляційного суду ОСОБА_7 і ОСОБА_8 та їх представник підтримали доводи апеляційної скарги; ОСОБА_6 і її представник проти доводів апеляційної скарги заперечували.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на них, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову з наступних підстав.

Так ст.303ч.1, ст.309 пунктами 3,4 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції; невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Відповідно до положень ст.ст.10,11,60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; доказування не може грунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ст.ст.213,214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Постановлюючи рішення від 31.10.2012р. про задоволення позову ОСОБА_6, суд виходив із обгрунтованості заявлених ОСОБА_6 вимог, факту непроживання відповідачів в спірній квартирі без поважних причин та їх вибуття на постійне проживання до іншого населеного пункту - в будинок АДРЕСА_2, який належить відповідачці ОСОБА_7 та яка фактично створила сім'ю з ОСОБА_10

Такі висновки суду не відповідають матеріалам справи та їх зроблено з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.2 ст.107 ЖК України, з підстав якої заявлено позов, в разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

3

З урахуванням зазначеної норми, член сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред'явлення позову про це, і встановленню в такому випадку підлягають лише обставини й факти, що свідчать про обрання такою особою іншого постійного місця проживання.

Отже, законодавець не пов'язує право користування житлом з реєстрацією шлюбу та створенням нової сім'ї та втрату права користування житлом на підставах ст.107 ЖК України з непроживанням на спірній житловій площі без поважних причин.

Позивачем спочатку було заявлено позов на підставі ст.71 та ст.107 ЖК України. Відповідно до п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року N 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України", суд може визнати особу такою, що втратила право користування жилим приміщенням лише з однієї вказаної позивачем підстави, передбаченої ст.71 або ст.107 ЖК України. Змінити підставу позову суд вправі тільки за згодою позивача.

В засіданні суду першої інстанції позивачкою і її представником було усно уточнено позовні вимоги та вони підтримали позов за підставами, передбаченими ст.107 ЖК України, що не суперечить вищезазначеним роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України та положенням ст.31 ЦПК України, оскільки, з урахуванням подання позову і за ст.107 ЖК, не є зміною підстав позову в розумінні ч.2 зазначеної статті. Розгляд позовних вимог про визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірним житловим приміщенням на підставі ст.107 ЖК України позивачкою та її представником не оскаржується.

Висновки суду про обрання відповідачами постійного місця проживання в АДРЕСА_2, належність цього будинку відповідачці ОСОБА_7 не підтверджені належними і допустимими доказами та фактично ґрунтуються на припущеннях. Відповідачі ОСОБА_7 і ОСОБА_8 заперечують зазначені обставини.

Із матеріалів справи слідує, що будинок АДРЕСА_2 належить на праві власності ОСОБА_14(а.с.147), та позивачем не надано доказів щодо відчуження цього будинку та щодо правових підстав проживання в ньому ОСОБА_7

Крім того, із матеріалів справи слідує, що у відповідачки ОСОБА_7 є син ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1, та у відповідачки і ОСОБА_8 є син ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_2, які є малолітніми відповідно до положень ч.1ст.31 ЦК України.

Відповідно до положень ч.1ст.29 ЦПК України здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття. Статтями 27-1,39 цього Кодексу також встановлено, що права, свободи та інтереси малолітніх осіб захищають у суді їхні батьки, чи інші особи, визначені законом; під час розгляду справи, крім прав та обов'язків, визначених ст.27 цього Кодексу, малолітня особа має право безпосередньо або через представника висловлювати свою думку, здійснювати інші процесуальні права.

Статтями 29,310 ЦК України встановлено, що фізична особа має право на місце проживання. Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира інше приміщення, придатне для проживання у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. Місцем проживання

4

фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

В матеріалах справи відсутні докази того, що місцем проживання малолітніх визначено місце проживання їх батьків - ОСОБА_10 та ОСОБА_12.

Таким чином, вирішенням питання щодо втрати матерями малолітніх дітей права користування спірною квартирою зачіпаються законні права і інтереси малолітніх ОСОБА_11 і ОСОБА_13, проте, в порушення вищезазначених положень законодавства, вони до участі у справі не залучалися, як не залучались і батьки малолітніх в якості представників їх інтересів.

За викладених обставин судове рішення не можна визнати законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим воно підлягає скасуванню, як постановлене з порушенням норм матеріального і процесуального права, з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

З урахуванням наведеного, керуючись ст.ст.303,307,309 Цивільного процесуального кодексу України, колегія

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_7, ОСОБА_8 задовольнити.

Рішення Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 31 жовтня 2012 року - скасувати.

ОСОБА_6 у задоволенні позову до ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, орган опіки та піклування Служба у справах дітей Сакської районної державної адміністрації АРК, про визнання такими, що втратили право користування жилим приміщенням, - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції на протязі двадцяти днів.

Судді

Берзіньш В.С. Кірюхіна М.А. Руснак А.П.