Постанова № 28951467, 28.01.2013, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

28 січня 2013 р. Справа №2а-12421/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Нуруллаєва І.С.,

при секретарі судового засідання - Русецькому І.В.,

за участю:

представника позивача - Єрьоменко М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" до Орджонікідзевського відділу Державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, треті особи - Публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк", ОСОБА_2 про скасування постанови та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, Публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк", з даним позовом, у якому просить суд скасувати постанову Орджонікідзевського відділу Державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції від 20.10.2010 року за виконавчим листом №6-1853, виданим 13.11.2009р. Новозаводським районним судом м. Чернігова про стягнення на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованості у сумі 450983,01грн.; зняти арешт із заставленого нерухомого майна (предмета іпотеки), а саме - квартири АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_2 на праві власності; заборонити відповідачу в ході виконавчого провадження вчиняти будь-які дії, включаючи арешт, заборону відчуження та примусову реалізацію, стосовно нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1, не пов'язані з реалізацією ПАТ «ВТБ Банк» своїх прав іпотекодержателя цього майна.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, постановою державного виконавця від 20.10.2010 року накладено арешт на майно боржника - квартиру АДРЕСА_1, та оголошено заборону на відчуження цього майна. Арешт накладено в ході виконавчого провадження по рішенню Новозаводського районного суду м. Чернігова за виконавчим листом №6-1853, виданим 13.11.2009р. про стягнення з ОСОБА_2 суми заборгованості перед ПАТ «Альфа-Банк» в розмірі 450983,01грн. Зазначене нерухоме майно є предметом іпотеки, наданим позивачу в забезпечення виконання боржником ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором №33/Ф-ІК-406 від 14.05.2008р. Позивач вважає, що винесення відповідачем постанови від 20.10.2010 року та дії державного виконавця не відповідають вимогам закону та порушує права позивача, як іпотекодержателя з вищим пріоритетом на першочергове задоволення вимог за рахунок іпотечного майна.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, посилаючись на обставини, зазначені у позовній заяві, та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідач, Орджонікідзевський відділ Державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, в судове засідання свого представника не направив, про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином в порядку, передбаченому ст.ст. 33-35 КАС України, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу суду з відміткою про отримання судової повістки посадовою особою відповідача 18.01.2013р. Причини неявки до суду відповідач, всупереч вимогам ч.2 ст. 40 КАС України, не повідомив, заяви про відкладення розгляду справи не надавав, правом надати до суду письмові заперечення проти позову не скористався.

Представник третьої особи - ПАТ "Альфа-Банк" у судове засідання не з'явився. Про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином в порядку, передбаченому ст.ст. 33-35 КАС України, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу суду з відміткою про отримання судової повістки уповноваженою особою 21.01.2013р. Причини неявки суду не відомі.

Третя особа, ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

Враховуючи викладене, беручи до уваги, що представник відповідача та треті особи не з'явилися в судове засідання, причин неявки суду не повідомили, є належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, на підставі ч. 4 ст. 128 КАС України суд приходить до висновку про можливість розгляду справи без участі зазначених представників сторін за наявними в ній доказами.

Суд, вивчивши доводи позову, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав.

Згідно іпотечному договору №33/Ф-ІК-406 від 14.05.2008року, посвідченого ПН ХМНО ОСОБА_4, ОСОБА_2 передав в іпотеку ВАТ «ВТБ Банк» квартиру №2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. (а.с.8-9)

ВАТ «ВТБ Банк» 14.05.2008р. здійснено державну реєстрацію обтяження предмету іпотеки за №7182595, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 24.05.2011р.

Згідно розрахунку заборгованості за договором № 33/Ф-ІК-406 від 14.05.2008року, що укладений між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_2, станом на 28.01.2013 року заборгованість становить 98195,60 дол. США, що дорівнює гривневому еквіваленту в сумі 897946грн. 60коп.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року №606-XIV (далі - Закон України №606-XIV) в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно з ст.18 Закону України №606-XIV державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа: 1) за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) у разі якщо виконавчий лист надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в порядку, встановленому законом; 4) в інших передбачених законом випадках. У заяві про відкриття виконавчого провадження щодо виконання рішення про майнове стягнення стягувач має право просити державного виконавця накласти арешт на майно та кошти боржника та оголосити заборону на його відчуження.

Судом встановлено, що згідно постанови головного державного виконавця Пономаренко І.М. від 21.06.2010 на підставі виконавчого листа та заяви представника ПАТ «Альфа-Банк» було відкрито виконавче провадження за виконавчим листом №6-1853, виданим 13.11.2009 року Новозаводським районним судом м. Чернігова про стягнення з ОСОБА_2 450983,01грн. на користь ПАТ «Альфа-банк». (а.с.90, 91-92, 93-94)

Відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Відповідно до вимог ст.55 Закону України "Про виконавче провадження", арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження; винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Державним виконавцем за постановою про відкриття виконавчого провадження або за постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження може бути накладений арешт у межах суми стягнення за виконавчими документами з урахуванням витрат, пов'язаних з проведенням виконавчих дій на виконання на все майно боржника або на окремо визначене майно боржника. У разі потреби постанова, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, надсилається державним виконавцем до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Згідно постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження від 20.10.2010 року, відповідачем в рамках вищевказаного виконавчого провадження накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_2, а саме: квартиру АДРЕСА_1 та оголошено заборону на його відчуження у межах суми боргу 450983,01грн. по зобов'язанням перед ПАТ «Альфа-Банк». (а.с.100)

Зазначене нерухоме майно перебуває в іпотеці Позивача на підставі Іпотечного договору №33/Ф-ІК-406/z1 від 14.05.2008 року, укладеного між ПАТ «ВТБ БАНК» та ОСОБА_2 в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №33/Ф-ІК-406.

В даному випадку, державний виконавець не переконався про наявність будь-яких заборон на відчуження та договорів застави на це майно.

Частиною 1 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту.

Відповідно до ч.1 ст.572 Цивільного Кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно ст. 589 ЦК у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про заставу» (далі за текстом - Закон №2654) застава це спосіб забезпечення зобов'язань. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Відповідно до ч.3 ст.11 Закону №2654 заставодавцем при заставі майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно. При цьому, в ст. 16 Закону № 2654 передбачено, що право застави виникає з моменту укладення договору застави.

Частиною 2 ст.17 Закону №2654 передбачено можливість відчуження заставленого майна тільки за згодою заставодержателя.

Умови припинення застави врегульовано ст.28 Закону №2654, зокрема, в разі припинення забезпеченого заставою зобов'язання; в разі загибелі заставленого майна; в разі придбання заставодержателем права власності на заставлене майно; в разі примусового продажу заставленого майна; при закінченні терміну дії права, що складає предмет застави; в інших випадках припинення зобов'язань, установлених законом.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про іпотеку» пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Частиною 4 ст.4 Закону України "Про іпотеку", встановлено, що обтяження нерухомого майна іпотекою, яка виникає відповідно до закону або рішення суду (включаючи податкову заставу, предметом якої є нерухоме майно), підлягають реєстрації відповідно до законодавства у тому ж реєстрі, в якому реєструються обтяження нерухомого майна іпотекою, яка виникла відповідно до договору.

Відповідно до ч.5 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004р. №1952-ІV державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом. Державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в порядку черговості надходження заяв.

За змістом ст.ст. 11, 12, 14 ЗУ "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", - реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами. На підставі реєстрації встановлюється пріоритет обтяження, при цьому зареєстроване обтяження має вищий пріоритет над незареєстрованими обтяженнями, а пріоритет зареєстрованих обтяжень визначається у черговості їх реєстрації. Тому обтяжувач з вищим пріоритетом має переважне право на звернення стягнення на предмет обтяження.

ПАТ «ВТБ Банк» є іпотекодержателем з вищим пріоритетом (згідно з Витягом з Державного заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 24.05.2012р., а тому позивач має переважне право на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки перед іншими кредиторами в разі невиконання ОСОБА_2 своїх зобов`язань перед іпотекодержателем. Факт невиконання ОСОБА_2 своїх зобов'язань перед позивачем підтверджується матеріалами справи.

Стаття 62 Закону України «Про виконавче провадження» визначає обов'язкові дії, які має вчинити державний виконавець при зверненні стягнення на будинок,квартиру,приміщення, земельну ділянку. Зокрема зазначено, що звернення стягнення на будинок,квартиру, інше приміщення, земельну ділянку, що є нерухомим майном, провадиться у разі відсутності у боржника достатніх коштів чи рухомого майна.

У разі звернення стягнення на будинок, квартиру, приміщення, земельну ділянку державний виконавець запитує відповідні місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування про належність зазначеного майна боржникові на праві власності та його вартість, а також запитує нотаріальний орган, чи не знаходиться це майно під арештом. Одержавши документальне підтвердження належності боржникові на праві власності будинку чи іншого нерухомого майна, державний виконавець накладає на них арешт шляхом опису і оцінки за їх вартістю на момент арешту та надсилає повідомлення нотаріальному органу за місцем знаходження майна вимогу про реєстрацію даного факту. Про накладення арешту на будинок чи інше нерухоме майно, заставлене третім особам, державний виконавець повідомляє цих осіб.

Відповідно до ч.1 ст.52 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається лише за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача - заставодержателя.

Відповідно до ч.4 ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження" про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателя не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або тоді, коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника знаходиться у заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про звільнення заставленого майна з-під арешту.

30.06.2011 року позивачем отримано лист Орджонікідзевського ВДВС Харківського міського управління юстиції Головного управління юстиції у Харківській області за вих. №6271 від 31.05.2011 року, яким було повідомлено про арешт нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 та оголошено заборону його відчуження. (а.с.7)

Статтею 54 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача - заставодержателя. Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто лише у двох випадках: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Відповідно до вимог ст.55 Закону України "Про виконавче провадження", арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження; винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Перед проведенням опису та арешту майна боржника, державний виконавець повинен пересвідчитись у належності права власності на майно боржника не порушуючи конституційні права та свободи інших осіб.

В даному випадку, державний виконавець не переконався про наявність будь-яких обтяжень на це майно.

Судом з'ясовано, що на момент вчинення виконавчих дій щодо арешту спірного майна, право іпотеки на визначених законом підставах та в установленому порядку не припинене, договір іпотеки недійсним не визнано.

Окрім того, суд зазначає, що згідно до ч.1 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Крім того, відповідно до ст. 62-1 Закону України «Про виконавче провадження» на майно, щодо якого встановлено іпотеку чи накладено заборону на відчуження, не може бути звернено стягнення для задоволення вимог стягувачів, які не є іпотекодержателями.

Відповідно до ч.2 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.

Отже, при винесенні постанови від 20.10.2010 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, що перебуває в іпотеці, були порушені права позивача як іпотекодержателя.

За таких обставин, суд дійшов висновку, зняття арешту та заборони відчуження з вищезазначеної квартири, яка обтяжена іпотекою, є належним способом захисту порушеного права позивача.

Що стосується вимог позивача щодо заборони відповідачу в ході виконавчого провадження вчиняти будь-які дії, включаючи арешт, заборону відчуження та примусову реалізацію, стосовно нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1, не пов'язані з реалізацією ПАТ «ВТБ Банк» своїх прав іпотекодержателя цього майна, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначаються Законом України "Про виконавче провадження".

Статтею 5 Закону України "Про виконавче провадження" на державного виконавця покладено обов'язок здійснювати необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.

З огляду на викладені норми законодавства, що визначають права та обов'язки державного виконавця під час примусового виконання судового рішення, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог про заборону відповідачеві вчиняти певні дії у майбутньому.

Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частиною 1 ст. 94 КАС України передбачено, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 7-14, 69, 71, 72, 94, 128, 158-163, 186, 254 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" до Орджонікідзевського відділу Державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, треті особи - Публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк", ОСОБА_2 про скасування постанови та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Скасувати постанову Орджонікідзевського відділу Державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 20.10.2010 року за виконавчим листом №6-1853, виданим 13.11.2009р. Новозаводським районним судом м. Чернігова.

Зобов'язати Орджонікідзевський відділ Державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції (61007, м. Харків, пр. Орджонікідзе, 7, ідентифікаційний код - 02894094) зняти арешт із заставленого майна - квартири АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_2 на праві власності.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" (01004, м. Київ, бульвар Т. Шевченко/вул. Пушкінська, буд. 8/26, код ЄДРПОУ 14359319) сплачений при поданні позову судовий збір в розмірі 3,40 грн. (три грн. 40 коп.).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

У повному обсязі текст постанови виготовлено 30.01.2013 року.

Суддя І.С. Нуруллаєв