Ухвала суду № 28946720, 18.10.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" жовтня 2012 р.

справа № 2а-0470/7307/11

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Поплавського В.Ю.

суддів: Сафронової С.В. Чепурнова Д.В.

за участю секретаря судового засідання: Хімушкіної О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2011 року по справі за позовом Дочірнього підприємства «ІМЕКС»Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавництво «Весна»до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська про скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и в :

В липні 2011 року позивач –Дочірнього підприємства «ІМЕКС»Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавництво «Весна»(далі по тексту ДП «ІМЕКС»ТОВ «Видавництво «Весна») звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська та проси визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення-рішення:

- №0000042305 про збільшення позивачем суми грошового зобов’язання в результаті чого занижено податок на прибуток за 1 квартал 2011 року на суму 5037,00 гривень;

- №0000052305 про збільшення позивачем суми грошового зобов’язання в результаті чого занижено податок на додану вартість за січень 2011 року на суму 4029,00 гривень.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що відповідач неправомірно дійшов висновку про нікчемність правочину між ДП «ІМЕКС»ТОВ «Видавництво «Весна»та ПП «Непал»оскільки придбання товару підтверджується первинними документам, а тому товариством правомірно віднесено до складу податкового кредиту та валових витрат суми податку на додану вартість в розмірі 5037,00 грн. та 4029,00 грн. відповідно.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2011 року позовні вимоги задоволено частково, скасовано податкові повідомлення-рішення:

-№0000042305 про збільшення Дочірнім підприємством «ІМЕКС»товариства з обмеженою відповідальністю «Видавництво «Весна»суми грошового зобов’язання в результаті чого занижено податок на прибуток за 1 квартал 2011 року на суму 5037,00 гривень;

-№0000052305 про збільшення Дочірнім підприємством «ІМЕКС»товариства з обмеженою відповідальністю «Видавництво «Весна»суми грошового зобов’язання в результаті чого занижено податок на додану вартість за січень 2011 року на суму 4029,00 гривень.

Не погодившись з постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду в частині задоволення позовних вимог, оскільки вона винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, а також правильність застосування судом норм матеріального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, та матеріалами справи підтверджено, що в період з 28.04.2011 року по 04.05.2011 року спеціалістами ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська було проведено документальну невиїзну перевірку ДП «Імекс»ТОВ «Видавництво «Весна»в частині дотримання вимог податкового та іншого законодавства по податку на додану вартість за період січень 2011 року.

За результатами перевірки складено акт від 04.05.2011 року № 00044/2305/24993721.

Згідно висновку Акта перевірки були встановлені такі порушення:

-ч. 1ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що вставлені ними (п. 5 ст. 203 ЦК України) по правочинах, здійснених по ланцюгу ПП «Непал»за січень 2011 року;

- п. 185.1. ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п.198.1, п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за січень 2011 року на суму 4029 грн.;

-п.14.1.27 п. 14.1 ст.14, п.138.1 ст.138 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за І квартал 2011 року на суму 5037 гривень.

На підставі Акту перевірки відповідачем прийнято спірні податкові повідомлення-рішення:

- №0000042305 про збільшення позивачем суми грошового зобов’язання в результаті чого занижено податок на прибуток за 1 квартал 2011 року на суму 5037,00 гривень;

- №0000052305 про збільшення позивачем суми грошового зобов’язання в результаті чого занижено податок на додану вартість за січень 2011 року на суму 4029,00 гривень.

Проаналізувавши акт перевірки суд встановив, що ревізори дійшли висновку про нікчемність договору купівлі-продажу № 09/ТК10 від 01.10.2010 року та додаткової угоди № 1 до даного договору від 01.10.2010 року укладених між позивачем та ПП «Непал»оскільки, на їх думку, правочин не спрямовувався на настання реальних наслідків, які обумовлювались ним.

Відповідно до вимоги ст.ст.203, 215, 228 ЦК України, ч.1 ст.207 ГК України, правочин, укладений між позивачем та ПП «Непал»спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлене ним, не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільне і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а тому висновки позивача викладені в акті перевірки щодо нікчемності зазначеного договору є необґрунтованими.

При цьому встановлено, що за спірною угодою контрагент ПП «Непал»виконав повністю взяті на себе зобов’язання згідно зазначеного договору, а позивач, в свою чергу, провів повний розрахунок за товар. Позивач у своїх бухгалтерській та податковій звітностях повно і достовірно відобразив вчинені операції, правомірно відніс вартість товару до валових витрат.

При визнанні угод нікчемними податковим органом не дотримано вищезазначених вимог законодавчих норм, тобто не встановлено вини та умислу позивача, спрямованих на заволодіння державним майном, порушення публічного порядку.

Крім того, апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про безпідставність доводів відповідача щодо використання ДП «Імекс» ТОВ «Видавництво «Весна»придбаної у ПП «Непал»продукції у власному виробництві.

Так, відповідно до п. 2.4. інших Договорів підряду, згідно з якими позивач, як виконавець, надає поліграфічні послуги, зокрема, договору підряду № 11-17 (а.с. 52-56), укладеного між ДП «Імекс»ТОВ Видавництво «Весна»(підрядник) та ПП «Данар»(замовник) замовник, тобто друга сторона по договору підряду, бере на себе обов’язки за 10 (десять) робочих днів до передбачуваної дати до початку виконання робіт за угодою по кожній окремій партії продукції, передати підрядникові завдання і оригінал-макет (на підставі якого виготовляється кліше) в електронному вигляді на ZIP-носії чи на CD-ROM або через INTERNET для виконання робіт. Сторони по договору підряду домовилися, що оригінал-макет переданий замовником вважається узгодженим після отримання підрядником письмового підтвердження замовника. За зміст оригінал-макету підрядник відповідальності не несе.

Таким чином, кліше придбане у ПП «Непал», поставлене на підставі оригінал-макету замовника по договору підряду, є інтелектуальною власністю цього замовника і не може бути використане підрядником (ДП «Імекс»ТОВ «Видавництво «Весна») без згоди його замовника.

Враховуючи викладене суд дійшов обґрунтованого висновку, що кінцевим споживачем кліше (продукції) є замовник по Договору підряду, який пакує свій товар в упаковку виготовлену з використанням кліше.

Стосовно правильності визначення позивачем податкового кредиту за січень 2011 року апеляційний суд виходив з наступного.

Відповідно до ст. 198.1 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно ст. 198.2 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послугу або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, податкова накладна є документом, який підтверджує включення покупцем податку на додану вартість в ціну товару та сплату або обов'язок сплатити його продавцю.

Стаття 198.6 Податкового кодексу України встановлює, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 Податкового кодексу України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 Податкового кодексу України.

Судом встановлено, що в Акті перевірки не зафіксовано неналежне оформлення податкових накладних, на підставі яких виник податковий кредит, оскільки, всі вони складені відповідно до норм чинного законодавства.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Пункт 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України визначає, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а вразі експорту товарів - дата оформлення відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пункт 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України визначає, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Наявність у позивача податкових накладних, отриманих від ПП «Непал»підтверджується матеріалами справи.

Податковий кодекс України не ставить в залежність право віднесення сплачених сум ПДВ до податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Включення до складу податкового кредиту сум ПДВ є правом окремо взятого платника податків і не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Крім того, довідка № 387/7/26-30 згідно якої встановити місцезнаходження платника податків (ПП «Непал») є неможливим була складена 05.04.2011 року, тобто після виникнення спірних правовідносин.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996/ХІV передбачено, що первинний документ визначається як документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Частинами другою та третьою статті 9 цього ж Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкуванню оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведенні облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи факт здійснення господарських операцій між позивачем та ПП «Непал»підтверджується наявними в матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами, а саме: податковими накладними.

Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що первинними документами, що містяться в матеріалах справи підтверджується реальність господарської операції, а тому колегія суддів вважає неправомірним висновок податкового органу щодо збільшення суми податку на прибуток та податку на додану вартість.

Крім того, відповідачем не було надано жодних доказів які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявлених позивачем вимог, як-то безтоварність або фіктивність здійсненних позивачем операцій та які б стверджували факт розірвання, визнання недійсним чи неукладеним правочину укладеного між позивачем та ПП «Непал».

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції вірно були застосовані норми матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції і не можуть бути підставою для скасування постанови суду, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст. 200 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська –залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2011 року залишити без змін.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня виготовлення повного тексту.

Повний текст виготовлено 5 листопада 2012 року.

Головуючий: В.Ю. Поплавський

Суддя: С.В. Сафронова

Суддя: Д.В. Чепурнов