Ухвала суду № 28942514, 23.01.2013, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 0308/16417/12 Головуючий у 1 інстанції:Олексюк А.В. Провадження № 22-ц/773/84/13 Категорія:57 Доповідач: Карпук А. К.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2013 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Карпук А К

суддів - Стрільчука В.А., Бовчалюк З.А.,

при секретарі Карі С.І.,

з участю заявника ОСОБА_1

представника ОСОБА_1, ОСОБА_2 - ОСОБА_3

державного виконавця Новосада О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Волинській області Новосада Олега Юрійовича за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 та особи, яка приєдналася до апеляційної скарги ОСОБА_2 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 грудня 2012 року,

В С Т А Н О В И Л А :

5 жовтня 2012 року ОСОБА_1 звернулась в суд із скаргою на неправомірні дії державного виконавця, покликаючись на те, що 16.05.2012 року, після винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, державним виконавцем Новосадом О.Ю. винесено постанову про арешт всього майна ОСОБА_1 з метою виконання рішення Луцького міськрайонного суду від 30.06.2011 року про стягнення з ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5, малолітньої ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 3469780 грн. 00 коп. боргу за договором позики, 1700 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

У зв'язку з тим, що все належне заявниці майно було арештоване, а ОСОБА_1 мала можливість продати належну їй земельну ділянку та розпочати добровільне виконання рішення суду, 28.05.2012 року, в межах строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, вона звернулася із заявою до державного виконавця з приводу надання дозволу на реалізацію земельної ділянки. Такий дозвіл був наданий 29.05.2012 року, та на депозитний рахунок було внесено кошти покупцем майна.

Після надходження коштів від продажу земельної ділянки, 29.05.2012 року винесено постанову про зняття арешту з майна ОСОБА_1 Внаслідок цього запис, який був внесений до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна на підставі ухвали державного виконавця від 16.05.2012 року про арешт всього майна (без вказівки визначених об'єктів обтяження), був вилучений, отже, відомості про обтяження майна ОСОБА_1 в Єдиному реєстрі перестали існувати.

Однак, цього ж 29.05.2012 року державний виконавець звернувся до реєстратора з заявами про реєстрацію обтяжень об'єктів нерухомого майна, в кожній із яких вказав вже конкретно визначене майно.

Зокрема, земельну ділянку площею 0.0226 га по АДРЕСА_3, будинок по АДРЕСА_7 та земельну ділянку площею 0,0372 га, квартиру АДРЕСА_1, земельну ділянку площею 0,0241 га по АДРЕСА_4, квіткові павільйони по АДРЕСА_4, земельну ділянку 0,0446 га по АДРЕСА_6.

Підставою таких звернень зазначено постанову про арешт від 16.05.2012 року.

На підставі поданих заяв до Єдиного реєстру внесено реєстрові записи за №№ 13041898, 13041997, 13042051, 13042022, 13042068, 13042104, 13042138.

Покликаючись на те, що 26.09.2012 року постанова про накладення арешту на конкретно визначене майно не виносилась, а відомості про арешт на підставі ухвали від 16.05.2012 року виключені, вважає дії державного виконавця вчиненими з порушенням ч.2 ст. 19 Конституції України, ч.2 ст. 57, ч.1 ст.11 Закону "Про виконавче провадження".

Крім того, вказала, що відповідальність на ОСОБА_1 та її неповнолітню і малолітню доньок за боргами ОСОБА_8 покладена на підставі ст.1282 ЦК України, тобто, як на спадкоємців майна боржника. Тому, вони несуть відповідальність лише в межах вартості успадкованого майна, що не враховано державним виконавцем.

26.10.2012 року ОСОБА_1 звернулася в суд зі скаргою на дії державного виконавця, в якій вказала про незаконність дій останнього при винесенні розпорядження № 32587498/6 від 23.10.2012 року про стягнення виконавчого збору в сумі 1256 грн. 40 коп. , оскільки кошти в сумі 12 566 грн. були внесені в строк, наданий для добровільного виконання рішення.

Просила дії державного виконавця визнати незаконними, а винесене ним розпорядження скасувати.

Крім того, 31.10.2012 року ОСОБА_1 звернулась в суд з скаргою на дії державного виконавця, покликаючись на те, що постановою від 22.10.2012 року з неї безпідставно стягнуто виконавчий збір у розмірі 108,015 грн., оскільки борг в сумі 239 1450,00 грн. погашений в межах строку, наданого для добровільного виконання рішення.

Просила визнати неправомірними дії державного виконавця при винесенні постанови про стягнення 108015 грн. виконавчого збору та скасувати постанову від 22 10.2012 року.

Ухвалою суду від 06.11.2012 року вказані скарги об'єднані в одне провадження.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду від 04 грудня 2012 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції представник заявника - ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить ухвалу суду скасувати та постановити нову про задоволення поданих нею скарг.

18.12.2012 року ОСОБА_2 подала заяву про приєднання до апеляційної скарги.

Апеляційна скарга представника заявника ОСОБА_3 та особи, яка приєдналася до апеляційної скарги ОСОБА_2 підлягає до часткового задоволення, а ухвала суду першої інстанції - до скасування з постановленням нової ухвали з наступних мотивів.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про виконавче провадження» (далі-Закону) до учасників виконавчого провадження належать сторони.

Відповідно до положень ч. ч. І, 2 ст. 8 Закону, сторонами у виконавчому провадженні є стягувач, тобто особа на користь, або в інтересах якої видано виконавчий документ і боржник - особа, визначена виконавчим документом.

За змістом ст.9 Закону, неповнолітня особа не може бути стороною у виконавчому провадженні, однак, вправі реалізувати свої права та виконувати обов'язки через представників в порядку, установленому законом.

З матеріалів справи вбачається, що 30.06.2011 року Луцьким міськрайонним судом видано виконавчий лист на виконання рішення цього суду від 13 травня 2011 року в справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_1, яка діє у власних інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_6 та неповнолітньої ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики, яким стягнуто з ОСОБА_1, яка діє у власних інтересах та в інтересах малолітньої та неповнолітньої доньок 3 469 780 грн. у розмірі, який відповідає їх частці у спадщині, а також 1700 грн. судового збору.

Тобто, зміст виконавчого листа вказує, що боржником є ОСОБА_1, яка виконує не тільки особисті боргові зобов'язання, а й зобов'язання неповнолітньої і малолітньої дитини, які згідно ст. 9 Закону повинні виконувати свої обов'язки через законного представника - ОСОБА_1 (а.с.6)

Проте, відкриваючи виконавче провадження, в постанові від 16.05.2012 року державний виконавець Новосад О.Ю., вказуючи найменування боржника, не зазначив, що вона є боржником як особисто, так в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5, та малолітньої ОСОБА_6, в той час як послідуючі виконавчі дії проводив з метою виконання рішення суду в повному обсязі, що стосується усіх боржників.

Згідно з ч.2 ст. 25 Закону, за заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може винести постанову про накладення арешту на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

На виконання вимог цієї статті, 16.05.2012 року державним виконавцем Новосадом О.Ю винесено постанову про арешт всього майна боржника ОСОБА_1 в межах суми звернення стягнення 3 471600.00 грн., про що в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна внесено запис під номером 12499263 (а.с.9).

При цьому державним виконавцем залишено поза увагою те, що сума звернення стягнення обмежена розміром, який відповідає часткам у спадщині трьох осіб: ОСОБА_1, малолітньої ОСОБА_6 та неповнолітньої ОСОБА_5, отже, арешт на майно ОСОБА_1 можна було накладати лише в межах суми, що відповідає належній їй частці у спадковому майні. У виконавчому документі, який фактично містить резолютивну частину рішення, не зазначено, який же розмір у грошовому виразі відповідає часткам кожного із спадкоємців у спадковому майні, тобто, зміст виконавчого документу є незрозумілим, а без встановлення цієї суми виконання рішення є неможливим.

Скориставшись передбаченим ст. 34 Закону правом звернення до суду з заявою про роз'яснення змісту резолютивної частини рішення або змісту виконавчого документа, державний виконавець обмежився одержаною ухвалою суду про відмову в задоволенні його заяви, не оскарживши її в апеляційному порядку, та не використав право повторного звернення.

В суді апеляційної інстанції Новосад О.Ю., на підставі матеріалів виконавчого провадження ствердив, що боржником ОСОБА_1 добровільно сплачено стягувачу 23 991 450 грн. та 12 566 грн. Враховуючи те, що ОСОБА_1 та її діти відповідають за боргами спадкодавця на підставі ч.1 ст. 1282 ЦК України, тобто в межах вартості майна, одержаного у спадщину, про що вказано в рішенні Луцького міськрайонного суду від 13 травня 2011 року, (а.с.195-196), встановлення розміру їх боргових зобов'язань у грошовому виразі, який відповідає часткам кожного у спадковому майні, є вирішальним для продовження або ж припинення вчинення виконавчих дій в даному виконавчому провадженні.

Із змісту постанови від 16.05.2012 року про арешт майна вбачається, що в ній не зазначені конкретні об'єкти обтяження.

Тому, після звернення боржника ОСОБА_1 із заявою про погодження реалізації земельної ділянки площею 1,02 га на території Борохівської сільської ради в строк, наданий для добровільного виконання рішення та надходження на депозитний рахунок коштів від покупця майна, 25.09.2012 року винесено постанову про зняття арешту з цієї земельної ділянки (а.с.12).

В свою чергу ця постанова стала підставою для вилучення 29.09.2012 року з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису 12499263, який був внесений на підставі постанови про арешт від 16.05.2012 року, і стосувався всього майна.

З метою поновлення записів про обтяження майна ОСОБА_1, 26.09 2012 року Новосад О.Ю. подав заяви про реєстрацію обтяжень об'єктів нерухомого майна ОСОБА_1 та оголошення заборони на його відчуження, зокрема, земельної ділянки площею 0,0446 га по АДРЕСА_6, земельної ділянки площею 0,0372 по вул. АДРЕСА_7, земельної ділянки площею 0,0226 га по АДРЕСА_3, будинку по АДРЕСА_7, квартири АДРЕСА_1, земельної ділянки площею 0, 0241 га по АДРЕСА_4, квіткових павільйонів по АДРЕСА_4 (а.с.119-125), про що в Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна внесено записи за №№ 13041898, 13041997, 13042051, 13042022, 13042068, 13042104, 13042138 (а.с.13-16).

Як вбачається із вказаних заяв, підставою їх подання зазначено постанову про арешт від 16.05.2012 року.

Відповідно до положень ч.2 ст. 57 Закону, арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

За змістом ч.3 ст. 52 Закону, постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, арешт може бути накладений у розмірі суми стягнення з урахуванням проведення виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі його предмети. Однак, постанова від 16.05.2012 року не містить конкретного переліку об'єктів обтяження (а.с.8). Будь-яка інша постанова про арешт державним виконавцем не виносилась. Таким чином, звернення Новосада О.Ю. 25.09.2012 року з заявами про реєстрацію обтяжень нерухомого майна ОСОБА_1 проведено з порушенням вимог ч.2, 3 ст. 57 Закону, тобто без винесення постанови про арешт визначених об'єктів. До того ж , в заявах ним зазначено майно, власником якого, крім заявника, є її неповнолітня і малолітня доньки.

Відповідно до ч.1 ст. 52 Закону, звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації

За змістом ч.6 цієї статті, а також відповідно до ст. ст. 366,371 ЦК України, у разі, якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

З свідоцтв про право на спадщину за законом від 11.04.2011р, від 20.05.2011 року вбачається, що квартирою АДРЕСА_1, квітковими павільйонами по АДРЕСА_4, земельною ділянкою по АДРЕСА_4 площею 0,0241 га заявник володіє спільно з дочками ОСОБА_6 та ОСОБА_5 (а.с.17-19,20-24,25,39)

Однак, державний виконавець звернув стягнення на майно, яким боржник володіє спільно з іншими особами, без визначення в судовому порядку його частки в порушення вимог ст. 366, 371 ЦК України та ч.6 ст.52 Закону.

Таким чином, Новосад О. Ю., подаючи 26.09.2012 року заяви про реєстрацію обтяжень об'єктів нерухомого майна ОСОБА_1 та оголошення заборони їх відчуження, про що в Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна внесено записи за №№ 13041898, 13041997, 13042051, 13042022, 13042068, 13042104, 13042138, порушив вимоги закону, тому його дії в зазначеній частині слід визнати неправомірними.

Обраний заявником спосіб захисту права шляхом пред'явлення вимоги про зобов'язання скасувати постанову про арешт майна не відповідає закону, тому до задоволення не підлягає, оскільки в разі винесення постанови про арешт майна, учасники виконавчого провадження наділені правом її оскарження відповідно до ч.4 ст. 57 Закону.

Що стосується вимог скарг про визнання неправомірними дій державного виконавця при винесенні постанови від 22.10.2012 року про стягнення 108015 грн. виконавчого збору та її скасування, при винесенні розпорядження № 32587498/6 від 23.10.2012 року про стягнення виконавчого збору в сумі 1256 грн. 40 коп. та його скасування, слід зазначити наступне.

Як вбачається з розпорядження від 23.10.2012 року, кошти в сумі 12566 грн. надійшли 15.08.2012 року, тобто, до початку примусового виконання рішення суду, оскільки на цей час виконавче провадження було зупинене постановою від 29.05.2012 року (а.с.72).

З цієї суми нараховано виконавчий збір в розмірі 1256,00 грн.

Згідно з вимогами ч.3 ст.27,ч.1,5 ст.28 Закону, в разі виконання рішення суду до початку його примусового виконання, виконавчий збір не стягується.

Відтак, дії державного виконавця при винесенні розпорядження № 32587498/6 від 23.10.2012 року про стягнення виконавчого збору в сумі 1256 грн. 40 коп. суперечать Закону, тому їх слід визнати незаконними.

Вимоги скарги про скасування самого розпорядження, на підставі якого виконавчий збір стягнуто, до задоволення не підлягають, оскільки постановою про перевірку виконавчого провадження від 05.11.2012 року оскаржуване розпорядження скасоване начальником відділу примусового виконання рішень управління державної служби Головного управління юстиції у Волинській області (а.с.110-112).

Постановою про перевірку виконавчого провадження також підтверджується невідповідність ч.1,5 ст. 28 Закону дій державного виконавця при винесенні постанови від 22 жовтня 2012 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 108015 грн. 00 коп., яка також скасована. Тому у зв'язку з зверненням заявника до суду за захистом свого права дії Новосада О.Ю. слід визнати неправомірними і в зазначеній частині.

З квитанцій від 05.10.2012 року, 31.10.2012 року, 05.11.2012 рокувбачається, що заявником при зверненні до суду сплачений судовий збір на загальну суму 607,80 грн., при подачі апеляційної скарги згідно квитанції від 10.12.2012 року сплачено 335,40 грн. (а.с.151). Також ОСОБА_2 при подачі заяви про приєднання до апеляційної скарги сплачено 335,40 грн. (а. с. 161).

Відповідно до ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», ставка судового збору при зверненні до суду з заявою немайнового характеру становить 0,1 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, тобто станом на січень 2012 року розмір судового збору у справах за позовами немайнового характеру становив 107,30 грн. За подачу апеляційної скарги в справах даної категорії сплачується 50 відсотків від ставки, що підлягає сплаті при зверненні до суду, тобто, 53 грн. 65 коп.

У зв'язку з частковим задоволенням позову, відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, з Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Волинській області на користь ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір в розмірі, який підлягав сплаті згідно закону при зверненні до суду та поданні апеляційної скарги, а саме - 375 грн. 55 коп. (107,30+107,30+107,30 + 53,65), та на користь ОСОБА_2 - 53,65 грн. , сплачених при поданні заяви про приєднання до апеляційної скарги.

Підстав для стягнення зайво сплачених сум судового збору Законом не передбачено.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 312, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 -ОСОБА_3 та особи, яка приєдналася до апеляційної скарги ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Луцького міськрайонного суду від 04 грудня 2012 року в даній справі скасувати.

Скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Волинській області Новосада Олега Юрійовича при вчиненні виконавчих дій у виконавчому провадженні №325874998/6, задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Волинській області Новосада Олега Юрійовича, пов'язані з поданням 26.09.2012 року заяв про реєстрацію обтяжень обєктів нерухомого майна ОСОБА_1 та оголошення заборони на його відчуження, про що в Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна внесено записи за №№ 13041898, 13041997, 13042051, 13042022, 13042068, 13042104, 13042138.

Визнати неправомірними дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Волинській області Новосада Олега Юрійовича при винесенні розпорядження № 32587498/6 від 23.10.2012 року про стягнення виконавчого збору в сумі 1256 грн. 40 коп.

Визнати неправомірними дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Волинській області Новосада Олега Юрійовича при винесенні постанови від 22 жовтня 2012 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 108015 грн. 00 коп.

В задоволенні решти вимог скарги ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Волинській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в справі в розмірі 375 грн. 55 коп. та на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 53 грн. 65 коп.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий

Судді