Постанова № 28915848, 12.06.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2012 р. Справа № 2а-8669/11/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калиновського В.А.

Суддів: Бенедик А.П. , Курило Л.В.

за участю секретаря судового засідання Дерев'янко А.О.

Представник позивача - Лісовін О.В.

Представник відповідача - Шепітько Ю.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Державного підприємства "Харківський бронетанковий ремонтний завод", Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.11.2011р. по справі № 2а-8669/11/2070

за позовом Державного підприємства "Харківський бронетанковий ремонтний завод"

до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби , Державної податкової служби у Харківській області , Державної податкової служби України , Головного управління державного казначейства в Харківській області третя особа Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство "СпецТехноЕкспорт"

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Державного підприємства "Харківський бронетанковий ремонтний завод", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Харкова (нині-Західна міжрайонна державна податкова інспекція м. Харкова Харківської області Державної податкової служби), Державної податкової адміністрації у Харківській області (нині - Державної податкової служби у Харківській області), Державної податкової адміністрації України (нині - Державної податкової служби України), Головного Управління Державного казначейства України в Харківській області, третя особа - Державне госпрозрахункове зовнішньоторговельне підприємство "СпецТехноЕкспорт" , в якому просив суд скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ у Ленінському районі м. Харкова № 0000290700/0 від 03 грудня 2010 року про сплату 1454595,00 грн. податку на додану вартість і 727297,50 грн. застосованої штрафної санкції; скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ у Ленінському районі м. Харкова № 0002872330/0 від 03 грудня 2010 року про сплату 2719882,00 грн. податку на прибуток і 2055977,50 грн. застосованої штрафної санкції; скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ у Ленінському районі м. Харкова № 0002111720/0 від 03 грудня 2010 року про сплату 31672,82 грн. податку з доходів фізичних осіб і 63345,64 грн. застосованої фінансової санкції; скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ у Ленінському районі м. Харкова № 0000300700/0 від 03 грудня 2010 року про зменшення бюджетного відшкодування з ПДВ на суму 4950,00 грн. та сплату застосованої штрафної фінансової санкції в розмірі 2475,00 грн.; скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ у Ленінському районі м. Харкова № 0000441720 від 20 квітня 2011 року про сплату 31662,64 грн. податку з доходів фізичних осіб і 63325,28 грн. застосованої фінансової санкції; скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ у Ленінському районі м. Харкова № 0000712330 від 20 квітня 2011 року про сплату 2719882,00 грн. податку на прибуток і 1873446,00 грн. застосованої штрафної санкції; скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ у Ленінському районі м. Харкова № 0000200700 від 29 березня 2011 року з дорахування зменшення бюджетного відшкодування з ПДВ 31483,00 грн. та сплати застосованої штрафної фінансової санкції в розмірі 15741,00 грн.; скасувати рішення Державної податкової адміністрації у Харківській області за результатами розгляду первинної скарги від 10.02.2011 року № 744/10/25-016; скасувати рішення Державної податкової адміністрації у Харківській області за результатами розгляду скарги від 07.04.2011 року № 1438/10/25-103; скасувати рішення Державної податкової адміністрації у Харківській області за результатами розгляду скарги від 20.04.2011 року № 1791/10/25-103; скасувати рішення Державної податкової адміністрації України за результатами розгляду повторної скарги від 24.06.2011 року № 11662/6/25-0315.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він не погоджується з висновками податкових органів щодо встановлених порушень під час проведення виїзної планової перевірки з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів за сукупними показниками фінансово-господарської діяльності за період з 01.07.2009 року по 30.06.2010 року, за результатами якої було складено акт №3142/23-304/08099848 від 17.11.2010 року.

Позивач зазначив, що при винесенні податкових повідомлень рішень від 03 грудня 2010 року № 0000290700/0; № 0002872330/0; № 0000300700/0; від 20 квітня 2011 року № 0000712330; від 29 березня 2011 року № 0000200700 на підставі висновків акту перевірки №3142/23-304/08099848 від 17.11.2010 року, посадовими особами відповідача не взято до уваги, що саме одержані позивачем (комітентом) маркетингові послуги є підготовкою, організацією, передпродажних та рекламних заходів ДП «Харківський БТРЗ» за договорами комісії, укладених ним з ДГЗП «СпецТехноЕкспорт». Позивач зазначив, що за вказаними договорами комісії ДГЗП «СпецТехноЕкспорт» діяв від свого імені, але за дорученням комітента, самостійно ДГЗП «СпецТехноЕкспорт» маркетингових послуг без доручення комітента здійснити не міг, що суперечило б нормам договору комісії, а відповідно і законодавству України. А тому позивач вважає, що ним було правомірно віднесено до складу валових витрат вартість маркетингових послуг, отриманих від нерезидентів «Vinayak Holdings Ltd.» (острів св. Вінсент та Грендіни), «Tivoh Universal Corp» (Великобританія) та «Misper LLC» (США) за договорами комісії згідно звітів комісіонера.

Окрім цього, позивач також вважає, що укладені ним правочини з ТОВ «Струмтех-2008» та ТОВ «ТСЦ-ЮГ» не суперечать актам законодавства, а посилання відповідача на ч. 5 ст. 203 ЦК України є необґрунтованим, тому як реальне настання правових наслідків, а саме передача товару у власність позивача, підтверджується фактичним отриманням та оформленими видатковими накладними та виписаними податковими накладними, як того вимагає Закон. При цьому позивач зазначив, що ніякими нормативними актами не передбачено перевіряти стан господарюючих організацій перед укладенням з ними правочину, а тому позивач є законним набувачем товарів отриманих від «Струмтех-2008» та ТОВ «ТСЦ-ЮГ», які оприбуткувало у відповідності до діючого законодавства України.

Щодо встановленого відповідачем порушення п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого позивачем не зменшено валові витрати на вартість оприбуткованого та неоплачуваного товару, позивач зазначив, що нестягнута після закінчення строків позовної давності кредиторська заборгованість по розрахункам з ТОВ «Метко» та ТОВ «Техенергоресурс» була списана та включена ним до складу валового доходу у звітному періоді, у якому відбулося таке списання. При цьому позивач зазначив, що Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» не передбачена норма, яка б зобов'язувала платника податку зменшувати або коригувати валові витрати на суму вартості отриманих товарів, періоду в якому сформовані валові витрати по першій з подій (оприбуткування товару), у разі несплати вартості цих товарів у межах строку позовної давності та віднесення в подальшому такої кредиторської заборгованості до складу валового доходу. Тому позивач вважає, що таке зменшення або коригування валових витрат призводить до подвійного оподаткування доходів позивача.

Позивач також вважає, що викладена в акті перевірки позиція відносно того, що виконані роботи за договором комісії укладеним ним з ДК «Укрспецекспорт» є об'єктом оподаткування визначеним п. 3.1. ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість», та в свою чергу відповідно до п. 6.1. ст. 6 цього Закону повинні оподатковуватися за ставкою 20%, є помилковою та необґрунтованою, оскільки позивач за вказаним договором комісії є стороною, яка безпосередньо здійснювала ремонт товарів попередньо ввезених на митну територію України, що передбачає проведення комплексу операцій з частковим або повним відновленням виробничого ресурсу об'єкта (або його складових частин), визначеного нормативно-технічною документацією, в результаті виконання якого передбачається поліпшення стану такого об'єкта, та вивезених за межі митної території України відповідно до п.п. 6.2.1 п. 6.2. ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість», що підтверджується належним чином оформленими ВМД. Отже, позивач вважає, що виконані ним роботи у межах вказаного договору повинні оподатковуватися за ставкою 0%.

З податковими повідомленнями рішеннями №0000441720 від 20 квітня 2011 року, №0002111720/0 від 03 грудня 2010 року, позивач не погоджується, оскільки він вважає, що утримувати податок з доходів фізичних осіб з суми доходу, виплаченого фізичним особам за продані транспортні засоби, повинна товарна біржа, яка була посередником при продажу транспортних засобів та є податковим агентом платника податку щодо оподаткування доходів, отриманих цим платником податку від такого продажу.

Представник відповідача - Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Харкова, проти позовних вимог заперечував, вважає їх безпідставними, необґрунтованим та такими, що не підлягають задоволенню, посилаючись на наступне.

Під час проведення перевірки та адміністративного оскарження позивачем не було надано документів, встановлених ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України», які, зокрема, підтверджують факт отримання маркетингових послуг від іншої особи, а також підтвердження зв'язку понесених витрат із господарською діяльністю платника податку. Тому представник відповідача вважає, що позивачем неправомірно було включено до складу валових витрат вартість отриманих від нерезидентів маркетингових послуг.

Окрім цього, представник відповідача зазначив, що під час проведення перевірки позивача було встановлено неможливість реального здійснення позивачем задекларованих операцій, що в силу ч. 5 ст. 203 ЦК України доводить порушення такої вимоги, додержання якої є необхідною для чинності правочину, як його спрямованість на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. При цьому зазначив, що документи, які б свідчили про транспортування товару (товарно-транспортні накладні, відомості перетину контрольно-пропускного пункту на підприємстві, акти вантажних робіт) позивачем надані не були.

Щодо встановленого під час проведення перевірки порушення позивачем п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» представник відповідача зазначив, що одночасно з віднесенням безнадійної кредиторської заборгованості за товари (послуги) до складу валових доходів позивач повинен був зменшити валові витрати на суму оприбуткованого товару, оскільки ним фактично не понесені витрати, що ним до та під час проведення перевірки зроблено не було. А тому висновки про порушення позивачем п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» представник відповідача вважає обґрунтованими.

Представник відповідача також не погоджується з твердженнями позивача щодо правомірності застосування ним нульової ставки ПДВ, оскільки представник відповідача вважає право на застосування нульової ставки виникає у разі вивезення за межі митної території України послуг, що складаються із робіт із рухомим майном, тим платником, який виконував такі роботи. Оскільки роботи (ремонт технічного майна) були виконані особисто позивачем, який безпосередньо не здійснював ввіз та вивіз майна за межі митної території України, представник відповідача вважає, що позивач не мав право на застосування нульової ставки ПДВ, право на застосування якої мало лише ДК «Укрспецекспорт», яке ввозило та вивозило ТМЦ на митну територію України та було стороною зовнішньоекономічної угоди з ЗАТ «Белтехекспорт».

Також представник відповідача зазначив, що позивачем було придбано транспортні засоби у фізичних осіб ОСОБА_3 та ОСОБА_4, у зв'язку з чим позивачем було виплачено дохід вказаним фізичним особам. Представник відповідача вважає, що позивач повинен був утримати податок з доходів фізичних осіб з суми доходу, виплаченого фізичним особам за продані транспортні засоби, що ним зроблено не було, а також утримати податок з доходів фізичних осіб з наданих додаткових благ у вигляді вартості безоплатного одягу, а саме футболок у кількості 15 штук. У зв'язку з цим, представник відповідача вважає, що відповідачем було правомірно донараховано податок з доходів фізичних осіб.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 24.11.2011 року адміністративний позов Державного підприємства "Харківський бронетанковий ремонтний завод" задоволено частково, а саме: скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Харкова №0000290700/0 від 03 грудня 2011 року в частині визначення суми податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість за основним платежем на суму 972516,00 грн. та за штрафними санкціями на суму 486258,00 грн.; скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Харкова №0000712330 від 20 квітня 2011 року в частині визначення суми податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток (дохід) підприємств (організацій), що перебувають у державній власності, за основним платежем на суму 1586161,00 грн. та за штрафними санкціями на суму 366606,10 грн.; скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Харкова №0000200700 від 29 березня 2011 року у повному обсязі. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову в цій частині та прийняти нову, якою позов задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", Закону України "Про податок на додану вартість", Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", Цивільного кодексу України, Податкового кодексу України, ст. 159 КАС України з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, відповідачем, Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову в цій частині та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про податок на додану вартість", Закону України "Про операції з давальною сировиною у зовнішньоекономічних відносинах", Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, ст. 159 КАС України з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Позивач подав заперечення на апеляційну скаргу відповідача, в яких він, наполягаючи на законності та обґрунтованості постанови суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача, наполягаючи на порушенні судом першої інстанції, при прийнятті постанови в частині задоволених позовних вимог, норм матеріального права, просив скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову в цій частині, якою в задоволенні позову відмовити повністю, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Представник позивача, наполягаючи на порушенні судом першої інстанції, при прийнятті постанови в частині відмови у задоволенні позову, норм матеріального права, просив скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову в цій частині, якою задовольнити позов у повному обсязі, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, перевіривши рішення суду та доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга Державного підприємства "Харківський бронетанковий ремонтний завод" підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Державне підприємство "Харківський бронетанковий ремонтний завод" (надалі ДП "Харківський бронетанковий ремонтний завод") є діючою юридичною особою, зареєстрованою 05.01.2005 року Державним реєстратором Харківської міської ради, підпорядковане Міністерству оборони України, основним видом діяльності якого є ремонт бронетанкової техніки.

ДП "Харківський бронетанковий ремонтний завод" перебуває на обліку в Державній податковій інспекції Ленінського району м. Харкова (надалі - ДПІ Ленінського району м. Харкова) та у період з 01.07.2009 року по 30.06.2010 року було платником податку на додану вартість, що не заперечується сторонами по справі.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що фахівцями ДПІ Ленінського району м. Харкова було проведено виїзну планову перевірку ДП "Харківський бронетанковий ремонтний завод" (код ЄДРПОУ 08099848) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 року по 30.06.2010 року, на підставі якої було складено акт №3142/23-304/08099848 від 17.11.2010 року (арк. справи 12-55 том 1).

На підставі зазначеного акту перевірки 03.12.2010 року відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення Харкова № 0000290700/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 2181892,50 грн. (у тому числі, за основним платежем 1454595,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 727297,50 грн.); № 0002872330/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток (доходи) підприємств, що перебувають у державній власності, на загальну суму 4775859,50 грн. (у тому числі, за основним платежем - 2719882,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 2055977,50 грн.); № 0002111720/0, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем надходження від застосування штрафних санкцій по прибутковому податку з громадян на загальну суму 95018,46 грн. (у тому числі, за основним платежем - 31672,82 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 63345,64 грн.); № 0000300700/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування на загальну суму 4950,00 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 2475,00 грн. (арк. справи 55-58 том 1).

Не погодившись з прийнятими податковими повідомленнями рішеннями, позивач скористався правом адміністративного оскарження, передбаченим статтею 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" №2181-III від 21.12.2000 року (що був чинним на момент адміністративного оскарження позивачем податкових повідомлень-рішень), та звернувся зі скаргами до органів державної податкової служби.

Рішеннями ДПІ у Ленінському районі м. Харкова №744/10/25-016 від 10.02.2011 року, прийнятим за результатами адміністративного оскарження, скаргу позивача залишено без задоволення, а винесені податкові повідомлення-рішення № 0000290700/0, № 0002872330/0, № 0002111720/0, № 0000300700/0 від 03.12.2010 року залишено без змін та збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість за податковим повідомленням-рішення №0000290700/0 від 03.12.2010 року на загальну суму 47224,00 грн. (у тому числі, за основним платежем - 31483,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 15741,00 грн.) (арк. справи 62-70 том 1).

Рішенням Державної податкової адміністрації у Харківській області №1438/10/25-103 від 07.04.2011 року, прийнятим за результатами адміністративного оскарження, скасовані податкові повідомлення рішення ДПІ у Ленінському районі м. Харкова №0002872330/0 від 03.12.2010 року в частині застосування штрафних санкцій у сумі 182531,50 грн. та №0002111720/0 від 03.12.2010 року в частині донарахування податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у загальному розмірі 30,54 грн. (у тому числі, за основним платежем 10,18 грн., за штрафними санкціями 20,36 грн.) та в цій частині рішення ДПІ у Ленінському районі м. Харкова про результати розгляду первинної скарги №744/10/25-016 від 10.02.2011 року, в іншій частині вказане рішення та податкові повідомлення рішення ДПІ у Ленінському районі м. Харкова №0002872330/0 та №0002111720/0 від 03.12.2010 року - залишено без змін, а скаргу позивача в цій частині залишено без задоволення (арк. справи 71-79 том 1).

На виконання приписів п.п. 3.4, 3.5 Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 року № 985, ДПІ у Ленінському районі м. Харкова були винесені та направлені на адресу позивача податкові повідомлення-рішення №0000200700 від 29.03.2011 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 47224,00 грн. (у тому числі, за основним платежем - 31483,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 15741,00 грн.); №0000441720 від 20.04.2011 року, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 94987,92 грн. (у тому числі, за основним платежем - 31662,64 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 63325,28 грн.) та №0000712330 від 20.04.2011 року, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток (доходи) підприємств, що перебувають у державній власності, на загальну суму 4593328,00 грн. (у тому числі, за основним платежем - 2719882,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1873446,00 грн.) (арк. справи 59-61 том 1).

Рішенням Державної податкової адміністрації у Харківській області №1771/10/25-103 від 20.04.2011 року, прийнятим за результатами адміністративного оскарження, скаргу позивача залишено без задоволення, а винесене податкове повідомлення-рішення №0000200700/0 від 29.03.2010 року залишено без змін (арк. справи 80-83 том 1).

Рішенням Державної податкової адміністрації України №11662/6/25-0315 від 24.06.2011 року, прийнятим за результатами адміністративного оскарження, скаргу позивача залишено без задоволення, а винесені податкові повідомлення-рішення з урахуванням рішень податкових органів прийнятих за результатом розгляду скарг залишено без змін (арк. справи 84-91 том 1).

Судом встановлено, що фактичною підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень стали висновки акту перевірки про порушення позивачем п. 5.1, п.п. 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону України від 28.12.1994р. №334/94-ВР «Про оприбуткування прибутку підприємств» з урахуванням змін та доповнень, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 2719882,00 грн., у тому числі за 3 квартал 2009 року у сумі 230416,00 грн., 4 квартал 2009 року 134647,00 грн., 1 квартал 2010 року 560059,00 грн., 2 квартал 2010 року 1794760,00 грн.; п. 3.1 ст. 3 та п. 6.1 ст. 6, п.п. 7.2.3, п. 7.2, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України №168/97-ВР від 03.04.1997р. «Про податок на додану вартість» зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1486078,00 грн., у тому числі за грудень 2009 року в сумі 132981,00 грн., за лютий 2010 року в сумі 854,00 грн., за березень 2010 року в сумі 178379,00 грн., за квітень 2010 року в сумі 564925,00 грн., за червень 2010 року 608939,00 грн. (з урахуванням рішення податкового органу прийнятого за результатом розгляду скарги позивача №744/10/25-016 від 10.02.2011 року); п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України №168/97-ВР від 03.04.1997р. «Про податок на додану вартість» зі змінами та доповненнями, в результаті чого завищено податок на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню в періоді, що перевірявся, за грудень 2009 року на загальну суму 4950,00 грн.; п. 15.1 ст. 1, п.п. 4.2.9 «б» п. 4.2 ст. 4, п.п. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, п. 12.1 ст. 12 Закону України від 22.05.2003 року №889 «Про податок з доходів фізичних осіб» із змінами та доповненнями, в результаті чого допущено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо правильності утримання та своєчасності перерахування податку з доходів фізичних осіб до бюджету в періоді, що перевірявся, на суму 31662,64 грн. за вересень, листопад 2009 року (з урахуванням рішення податкового органу прийнятого за результатом розгляду скарги позивача №1438/10/25-103 від 07.04.2011 року).

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги в частині неправомірного включення позивачем до складу валових витрат вартість маркетингових послуг у сумі 2612613,82 грн. та до складу податкового кредиту з ПДВ в розмірі 216684,00 грн., чим завищено податок на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню, на загальну суму 4950,00 грн., по послугах отриманих від нерезидентів «Vinayak Holdings Ltd.» (острів св. Вінсент та Грендіни), «Tivoh Universal Corp» (Великобританія) та «Misper LLC» (США) за договорами комісії згідно звітів комісіонера , виходив з того, що факт отримання цих маркетингових послуг, а також підтвердження зв'язку понесених витрат із господарською діяльністю платника податку, позивачем не доведено.

Колегія суддів частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Порядок включення до складу валових витрат платником податку будь-яких витрат передбачений Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", а порядок нарахування податкового кредиту та порядок визначення сум податку, що підлягають бюджетному відшкодуванню, передбачені Законом України "Про податок на додану вартість", що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 5.2.1 статті 5 вказаного Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Таким чином, до складу валових витрат відносяться лише ті суми витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, які фактично понесені на придбання товарів (робіт, послуг) для подальшого використання їх у власній господарській діяльності.

Господарська діяльність будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою (п. 1.32 ст. 1 вищезгаданого Закону).

Відповідно до абз. 4 пп. 5.3.9. п. 5.3 ст. 5 вищезазначеного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п. 1.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту кожного наступного податкового періоду лише в частині суми податку фактично сплаченої отримувачем постачальникам товарів (послуг) та при імпорті і включається до розрахунку бюджетного відшкодування наступного звітного періоду.

Щодо неправомірного включення позивачем до складу валових витрат вартість маркетингових послуг, завищення позивачем податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню, та неправомірного включення до складу податкового кредиту податку на додану вартість по маркетинговим послугам, отриманих від нерезидентів «Vinayak Holdings Ltd.» (острів св. Вінсент та Грендіни), «Tivoh Universal Corp» (Великобританія) та «Misper LLC» (США), колегія суддів зазначає наступне.

Наказом Міністерства фінансів України №318 від 31 грудня 1999 року затверджено Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", яке визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності.

Відповідно до пункту 19 цього Положення, витрати на збут включають такі витрати, пов'язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг), зокрема: витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг) та інші витрати, пов'язані зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг.

Як вбачається з матеріалів справи, до складу валових витрат, та відповідно до складу податкового кредиту з ПДВ, позивачем була включена вартість маркетингових послуг, отриманих від нерезидентів «Vinayak Holdings Ltd.» (острів св. Вінсент та Грендіни), «Tivoh Universal Corp» (Великобританія) та «Misper LLC» (США) за наступними договорами комісії, укладеними між позивачем (Комітентом) та ДГЗП «Спецтехноекспорт» (Комісіонером), що приєднані до матеріалів справи:

-№STE-1-317-Д/К-08 від 20.11.2008 року,

-№STE-1-362-Д/К-08 від 22.12.2009 року,

-№STE-1-290-Д/К-09 від 01.10.2009 року,

-№STE-1-299-Д/К-09 від 26.11.2009 року,

-№STE-1-363-Д/К-08 від 22.12.2008 року,

-№STE-1-365-Д/К-08 від 22.12.2008 року,

-№STE-1-394-Д/К-09 від 17.12.2009 року,

-№STE-1-363-Д/К-08 від 22.12.2008 року.

Згідно з умовами вказаних договорів комісії Комітент доручив Комісіонеру від свого імені за рахунок Комітента за комісійну винагороду вчинити правочини з продажу товарів, самостійно вчинити зовнішньоекономічну угоду з третьою особою.

Відповідно до п.п. 3.1.1 вказаних договорів комісії Комісіонер зобовязався самостійно виконати необхідну комерційно-маркетингову роботу, знайти Покупця на продукцію Комітента, виконати переддоговірну роботу, укласти з Покупцем контракт та в разі необхідності вчинити інші правочини спрямовані на забезпечення виконання наданого Комітентом доручення.

Згідно з п.п. 3.1.4 вказаних договорів комісії Комісіонер зобовязався по виконанню доручення представити Комітенту звіт.

Відповідно до п.п. 3.2.3 вказаних договорів комісії Комітент зобовязався відшкодовувати витрати, які здійснив Комісіонер в забезпечення виконання доручення, у тому числі витрати згідно п. 3.1. цих договорів.

На виконання умов вказаних договорів комісії між Комітентом та Комісіонером були узгоджені та підписані наступні звіти Комісіонера по виконанню послуг за цими договорами, що приєднані до матеріалів справи:

-звіт Комісіонера від 08.09.2009 року,

-звіт Комісіонера від 10.11.2009 року,

-звіт Комісіонера від 05.05.2010 року,

-звіт Комісіонера від 30.03.2010 року,

-звіт Комісіонера від 14.08.2009 року,

-звіт Комісіонера від 31.03.2010 року,

-звіт Комісіонера від 23.06.2010 року,

-звіт Комісіонера від 08.09.2009 року,

-звіт Комісіонера від 31.08.2009 року.

На підтвердження виконання умов договору щодо продажу товарів за зовнішньоекономічними угодами з третьою особою позивачем надані до суду копії виписок банку з рахунку щодо отримання коштів за договорами комісії з продажу товарів за зовнішньоекономічними угодами та довідку по розрахункам за вищевказаними договорами комісії, що приєднані до матеріалів справи.

З вказаних документів вбачається, що позивачем були отримані кошти з продажу товарів за зовнішньоекономічними угодами та відшкодовано витрати, які здійснив Комісіонер з маркетингових послуг, що надані та використані за межами митної території України, нерезидентам «Vinayak Holdings Ltd.» (острів св. Вінсент та Грендіни), «Tivoh Universal Corp» (Великобританія) та «Misper LLC» (США), на підставі зазначених звітів у повному обсязі.

Вартість отриманих послуг від вказаних нерезидентів позивачем було включено до складу валових витрат, а до складу податкового кредиту позивачем були включені відповідні суми податку на додану вартість за перевіряємий період.

Нормами ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

- назву документа (форми);

- дату і місце складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Враховуючи абз. 4 пп. 5.3.9. п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», суд першої інстанції прийшов до висновку, що закон не дозволяє включати витрати підприємства у валові тільки у тому разі, якщо ці витрати не підтверджені будь-яким документом - ані розрахунковим, ані платіжним, ані іншим документом.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком, оскільки судом встановлено, що «будь-яким іншим документом» на підтвердження витрат позивача за договорами комісії є саме звіти комісіонера, які наявні в матеріалах справи.

Також на виконання вищезазначених договорів, позивач надав наступні документи:

1. Акт виконаних робіт №1 від 30.03.2010р. до додаткової угоди №1 від 17.12.2009р. на суму 9 780,40 дол. США (угода №SТЕ-1 -22-А-09 від 03.11.2009р.);

2. Акт виконаних робіт №2 від 05,05.2010р. до додаткової угоди №1 від 17.12.2009р. на суму 9 780,40 дол. США (угода №SТЕ-1-22-А-09 від 03.11.2009р.);

3. Акт приймання - передачі виконаних послуг №1 від 30.03.2010р. до додаткової угоди №96 від 08.06.2009р. на суму 24 367,50 дол. США (угода №SТЕ-2-2-А-2003 від 02.09.2003р.);

4. Акт виконаних робіт №1 від 08.09.2009р. до додаткової угоди №28 від 10.08.2009р. на суму 7 496,11 дол. США (угода №SТЕ-1-5-А-06 від 23.06.2006р.);

5. Акт виконаних робіт №2 від 14.08.2009р. до додаткової угоди №18 від 03.02.2009р. на суму 619,84 дол. США (угода №SТЕ-1-5-А-06 від 23.06.2006р.);

6. Акт виконаних робіт №1 від 13.08.2009р. до додаткової угоди №23 від 20.10.2008р. на суму 14 634,38 дол. США (угода №SТЕ-1-5-А-06 від 23.06.2009 р.)

7. Акт виконаних робіт №2 від 31.08.2009р. до додаткової угоди №25 від 10.08.2009р. на суму 113 415,55 дол. США (угода №SТЕ-1-5-А-06 від 23.06.2006р.);

8. Акт виконаних робіт №2 від 23.06.2010р. до додаткової угоди №31 від 14.10.2009р. на суму 99 643,94 євро (угода №SТЕ-1-5-А-06 від 23.06.2006р.);

9. Акт виконаних робіт №4 від 10.11.2009р. до додаткової угоди №25 від 10.08.2009р. на суму 534,21 дол. США (угода №SТЕ-1-5-А-06 від 23.06.2006р.);

10. Акт виконаних робіт №5 від 12.03.2010р. до додаткової угоди №25 від 10.08.2009р. на суму 5 181,69 дол. США (угода №SТЕ-1-5-А-06 від 23.06.2006р.);

11. Акт виконаних робіт №1 від 28.10.2009р. до додаткової угоди №30 від 08.10.2009р. на суму 52 871,46 євро (угода №SТЕ-1-5-А-06 від 23.06.2006р.).

Згідно ст. 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок та в інтересах комітента.

Відповідно до вказаних вище договорів комісії Комісіонер зобов'язаний здійснити низку правочинів. Серед них: маркетингові (агентські) послуги, переддоговірна робота, інші правочини спрямовані на забезпечення виконання наданого (основного) доручення - продажу (укладання контракту) конкретного товару.

Таким чином, звертаючи увагу, навіть й на той факт, що стороною контракту на надання маркетингових (агентських) послуг з нерезидентом було ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт», маркетингові (агентські) послуги замовлялись підприємством саме з метою реалізації продукції ДП «Харківський БТРЗ» згідно відповідних договорів комісії.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів зазначає, що висновок суду першої інстанції, що позивачем неправомірно включено до складу валових витрат вартість послуг, отриманих від нерезидентів «Vinayak Holdings Ltd.» (острів св. Вінсент та Грендіни), «Tivoh Universal Corp» (Великобританія) та «Misper LLC» (США) та зайво включено до складу податкового кредиту суми ПДВ з витрат по отриманню цих послуг, а отже позивачем завищено податок на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню є неправомірним.

З урахуванням вищевикладеного, суд першої інстанції неправомірно погоджується з висновками відповідача про заниження позивачем податку на додану вартість на суму 482079,00 грн. по операціям з маркетингових послуг з урахуванням результатів попередніх перевірок; податку на прибуток на суму 886496,10 грн. та завищення податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню, на суму 4950,00 грн.

А отже, нарахування відповідачем штрафних санкцій за вищевказані порушення по податковим повідомленням-рішенням №0000200700 від 29.03.2011 року в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 241039,50 грн.; №0000712330 від 20.04.2011 року в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 233321,10 грн.; № 0000300700/0 від 03.12.2010 року в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 2475,00 грн. також є неправомірним.

Натомість колегія суддів погоджується з висновком суду щодо правомірного включення до складу валових витрат витрати по отриманню товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «Струмтех 2008» у березні 2010 року на загальну суму 2369941,88 грн., чим завищено суму податкового кредиту на загальну суму 394990,31 грн., та від ТОВ «ТСЦ ЮГ» у червні 2010 року на загальну суму 5243631,77 грн., та зазначає з цього приводу наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 26.01.2009 року між позивачем (Покупцем) та ТОВ «Струмтех-2008» (Постачальником) було укладено договір купівлі продажу №1/26 (арк. справи 174-179 том 1), відповідно до умов якого Покупець отримав від Постачальника ТМЦ на загальну суму 2369941,88 грн. (у тому числі ПДВ 394990,31 грн.), що підтверджено видатковою накладною №с-03.22.0001 від 22.03.2010 року (арк. справи 180 том 1).

З пояснень начальника бюро постачання та збуту ОСОБА_5 від 08.11.2011 року, приєднаних до матеріалів справи, вбачається, що поставка отриманих від ТОВ «Струмтех-2008» ТМЦ, за домовленістю між сторонами, здійснювалась Постачальником попутним транспортом.

На підтвердження виконання у повному обсязі вказаного договору купівлі продажу позивачем надано до суду заяву директора ТОВ «Струмтех-2008» ОСОБА_6, яку 03.11.2010 року посвідчено приватним нотаріусом ОСОБА_7 та зареєстровано в реєстрі за №1939 (арк. справи 187 том 1). Цією заявою директор ТОВ «Струмтех-2008» ОСОБА_6 підтверджує виконання у повному обсязі вказаного договору купівлі продажу та особисте підписання первинних бухгалтерських документів за цим договором.

На підставі отриманої від ТОВ «Струмтех-2008» податкової накладної №с-03.22.0001 від 22.03.2010 року (арк. справи 181 том 1) позивачем до складу податкового кредиту була включена відповідна сума податку на додану вартість.

Також, 27.04.2010 року між позивачем (Покупцем) та ТОВ «ТСЦ ЮГ» (Постачальником) було укладено договір №01/27 (арк. справи 182-184 том 1), відповідно до умов якого Покупець отримав від Постачальника ТМЦ на загальну суму 5243631,77 грн. (у тому числі ПДВ 873938,63 грн.), що підтверджено видатковою накладною №706 від 04.06.2010 року (арк. справи 186 том 1).

З пояснень начальника бюро постачання та збуту ОСОБА_5 від 08.11.2011 року, приєднаних до матеріалів справи, вбачається, що поставка отриманих від ТОВ «ТСЦ ЮГ» ТМЦ, за домовленістю між сторонами, здійснювалась Постачальником попутним транспортом.

На підтвердження виконання у повному обсязі вказаного договору купівлі продажу позивачем надано до суду заяву директора ТОВ «ТСЦ ЮГ» ОСОБА_8, яку 03.11.2010 року посвідчено приватним нотаріусом ОСОБА_9 та зареєстровано в реєстрі за №2693 (арк. справи 188 том 1). Цією заявою директор ТОВ «ТСЦ ЮГ» ОСОБА_8 підтверджує виконання у повному обсязі вказаного договору та особисте підписання первинних бухгалтерських документів за цим договором.

На підставі отриманої від ТОВ «ТСЦ ЮГ» податкової накладної №706 від 04.06.2010 року (арк. справи 185 том 1) позивачем до складу податкового кредиту була включена відповідна сума податку на додану вартість.

Також, як вбачається з матеріалів справи, отримані від ТОВ «Струмтех 2008» та ТОВ «ТСЦ ЮГ» ТМЦ були поставлені позивачем на відповідний облік, що підтверджено приходними ордерами, актами вхідного контролю перевірки технічного стану вузлів, деталей, отриманих від ТОВ «Струмтех-2008» та ТОВ «ТСЦ ЮГ», карточками обліку не категорійних матеріальних засобів (арк. справи 141-142, 144-175, 177-185 том 2).

Колегія суддів зазначає, що всі первинні документи (а саме видаткові та податкові накладні), які були оформлені за результатами господарських операцій з ТОВ «Струмтех 2008» та ТОВ «ТСЦ ЮГ», відповідають вимогам ст. 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, містять всі обов'язкові реквізити, що передбачені для оформлення первинних документів: назву послуг, їх вартісне вираження, одиницю виміру, місце та дату складання, посади та підписи уповноважених осіб.

На підтвердження використання у власній господарській діяльності отриманих ТМЦ, а саме подальшої реалізації отриманих ТМЦ за договором купівлі продажу №1/26 від 26.01.2009 року та за договором №01/27 від 27.04.2010 року, позивачем надано до суду договір комісії №STE-1-290-Д/К-09 від 01.10.2009 року, акт прийому передачі, вантажна митна декларація №100000032/2010/070278 від 29.03.2010 року); договір комісії №STE-3-81-Д/КП-10 від 26.03.2010 року, видаткова накладна №48 від 06.04.2010 року; договір комісії №STE-1-299-Д/К-09 від 26.11.2009 року, акт прийому передачі, вантажна митна декларації №100000032/2010/065155 від 09.06.2010 року та №100000032/2010/070581 від 09.06.2010 року.

Частинами 1 та 5 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемними правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтями 219, 220, 221, 224, 226, 228 Цивільного кодексу України передбачені правочини, які є нікчемними відповідно до закону.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Разом з тим акт перевірки позивача не містять жодних посилань на вищезазначені обставини, які б свідчили про нікчемність правочинів позивача з ТОВ «Струмтех 2008» та ТОВ «ТСЦ ЮГ» встановлених законом, в матеріалах справи відсутні судові рішення про визнання недійсними правочинів позивача з ТОВ «Струмтех 2008» та ТОВ «ТСЦ ЮГ».

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що господарські операції позивача з ТОВ «Струмтех 2008» та ТОВ «ТСЦ ЮГ» були направлені на реальне настання правових наслідків, що підтверджується доданими до матеріалів справи (видатковими та податковими накладними, договорами купівлі продажу та інше), а саме реальне фактичне придбання товару, який було використано у господарській діяльності позивача.

Отже, позивачем правомірно було включено до складу валових витрат вартість ТМЦ, отриманих від ТОВ «Струмтех 2008» та ТОВ «ТСЦ ЮГ», та правомірно включено до складу податкового кредиту суми ПДВ з витрат по придбанню у ТОВ «Струмтех 2008» ТМЦ на суму 394990,31 грн., а тому висновки відповідача щодо заниження позивачем податку на прибуток на суму 1586161,00 грн. є необґрунтованими та ґрунтуються на припущеннях відповідача щодо нікчемності укладених правочинів з ТОВ «Струмтех 2008» та ТОВ «ТСЦ ЮГ».

Доводи апеляційної скарги відповідача з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо завищення позивачем валових витрат на суму 1922184,00 грн. по кредиторській заборгованості по взаємовідносинам з ТОВ «Метко» та з ТОВ «Техенергоресурс», з огляду на наступне.

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг) (п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 вищезазначеного Закону).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у 2 кварталі 2010 року до складу валового доходу включено кредиторську заборгованість по розрахункам з ТОВ «Метко» на суму 1113042,00 грн. за отримані в листопаді 2006 року запчастини та з ТОВ «Техенергоресурс» на суму 1193579,30 грн. за отримані в травні 2006 року запчастини (арк. справи 120-123 том 2).

Безповоротна фінансова допомога згідно із абз. 3 п.п. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1 вищезазначеного Закону - це сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

Валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами (п. 4.1 ст. 4 вищезазначеного Закону).

Валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України «Про списання вартості несплачених обсягів природного газу» (абз. 2 п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 вищезазначеного Закону).

Колегія суддів зазначає, що Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" взагалі не передбачена норма, яка б зобов'язувала платника податку зменшувати або коригувати валові виграти на суму вартості отриманих товарів, періоду в якому сформовані валові витрати по першій з подій (оприбуткування товару), у разі несплати вартості цих товарів у межах строку позовної давності та віднесення в подальшому такої кредиторської заборгованості до складу валового доходу відповідно до вимог п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 цього Закону.

Таким чином ДП «Харківський БТРЗ», відобразивши у деклараціях з податку на прибуток у рядку 01.6 «Інші доходи» доходи у вигляді безповоротної фінансової допомоги по заборгованості, за якою минув строк позовної давності, у податкових періодах у яких відбулося її списання, виконало вимоги закону та вже сплатило передбачені законом податки.

На підтвердження своєї позиції щодо фактичного понесення витрат позивач надавав для огляду у судове засідання оригінали та копії відповідних документів, а також Акт Територіального північно-східного контрольно-ревізійного департаменту Міністерства оборони України № 514 від 23.04.2009 року ревізії окремих питань фінансової та господарської діяльності ДГІ «Харківськиї БТРЗ» за період з 01.01.2005 р. по 05.03.2009 р.

З огляду на зазначене, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про порушення позивачем п. 5.1. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого позивачем завищено валові витрати на суму 1922184,00 грн. по кредиторській заборгованості по взаємовідносинам з ТОВ «Метко» та з ТОВ «Техенергоресурс».

Щодо не нарахування позивачем податкових зобов'язань в сумі 1563887,00 грн. по взаємовідносинам з ДК «Укрспецекспорт», колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з акту перевірки №3142/23-304/08099848 від 17.11.2010 року, відповідач стверджує, що позивач не мав права застосовувати відповідно до п.п. 6.2.1 п. 6.2 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість» нульову ставку податку на додану вартість до операції з поставки послуг, що складається із робіт з рухомим майном, попередньо ввезеним на митну територію України для виконання таких робіт, оскільки позивач безпосередньо не здійснював ввіз та вивіз майна за межі митної території України.

Колегія суддів не погоджується з таким твердження відповідача з огляду на наступне.

Відповідно до п. 6.2 Закону України «Про податок на додану вартість» у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних відносин, при експорті товарів та супутніх такому експорту послуг ставка податку становить «0» відсотків до бази оподаткування.

Відповідно до п.п. 6.2.1 п. 6.2 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість» у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних відносин, за нульовою ставкою оподатковуються операції з поставки послуг, що складаються із робіт з рухомим майном, попередньо ввезеним на митну територію України для виконання таких робіт та вивезеним за межі митної території України платником, що виконував такі роботи, або одержувачем-нерезидентом.

Товари вважаються експортованими платником податку в разі, якщо їх експорт засвідчений належно оформленою митною вантажною декларацією.

Як вбачається із змісту наведеної норми закону, однією з обов'язкових умов застосування нульової ставки до операції з поставки послуг, що складаються із робіт з рухомим майном, попередньо ввезеним на митну територію України для виконання таких робіт, є вивезення платником, що виконував такі роботи, вказаного рухомого майна за межі митної території України або одержувачем-нерезидентом, що засвідчується належно оформленою митною вантажною декларацією.

Як встановлено судом, 23.12.2008 року між позивачем (Комітентом) та Державною компанією з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» (Комісіонером) було укладено договір комісії №USE-20.31-409-D/K-08, відповідно до умов якого Комісіонер від свого імені за рахунок Комітента зобовязався за дорученням Комітента за плату вчинити правочин з проведення капітального ремонту технічного майна, яке є власністю Замовника та передається в ремонт за номенклатурою (арк. справи 189-203 том 1).

Згідно з п.п. 3.1.2 вказаного договору комісії Комісіонер зобов'язується передати вироби Комітенту (позивачу) для виконання ремонту, прийняти від Комітента вироби після виконання ремонту. Комісіонер згідно з п.п. 3.1.6 договору зобов'язується здійснити декларування і митне оформлення виробів, або укласти договір з підприємством, яке здійснює декларування на підставі договору, на митне оформлення та декларування виробів, та сплатити пов'язані з цим митні платежі і вартість послуг митних терміналів.

Відповідно до п. 12.7 вказаного договору комісії Комісіонер зобов'язаний протягом 3-х днів надати Комітенту (позивачу) копії ВМД та інвойсів, оформлених при експорті виробів з України, а протягом 10-ти днів оригінали ВМД з відміткою митного органу про фактичний перетин митного кордону України.

Відповідно до додаткової угоди №1 від 23.12.2009 року вказаного договору комісії Замовник, Комісіонер та Комітент домовились після виконаних робіт підписувати акт виконаних робіт (арк. справи 203 том 1).

Пунктом 1.5 вказаного договору комісії визначено, що виступаючи від свого імені, Комісіонер самостійно вчиняє зовнішньоекономічну угоду з третьою особою - ЗАТ „Белтехекспорт" (Республіка Білорусь) (надалі „Замовник") на виконання ремонту виробів. Тобто, Комісіонер самостійно укладає правочин на проведення капітального ремонту майна нерезидента.

Як слідує з цього договору комісії та узгоджується з приписами ст. 1011, ст. 1014 Цивільного кодексу України, сутність договору комісії полягає в тому, що одна сторона (комітент) уповноважує іншу сторону (комісіонера) вчинити один або кілька правочинів від імені останнього і за власний рахунок. Основна ознака договору комісії полягає в тому, що одна сторона - виконавець (комісіонер) зобов'язується вчинити правочини (юридичні дії) в інтересах другої сторони - замовника (комітента).

З огляду на вказане, виконуючи зобов'язання по договору Комісіонер діє в інтересах та за дорученням Комітента.

На підтвердження факту ввезення рухомого майна на митну територію України позивачем надані міжнародні товарно-транспортні накладні, у яких відправником значиться ЗАТ «Белтехекспорт» (Республіка Білорусь), отримувачем ДК «Укрспецекспорт», а місце розвантаження вантажу зазначено - ДП «Харківський бронетанковий завод» (МТТН №0015765 від 25.05.2010 року, №0002824 від 25.05.2010 року, №0045310 від 25.05.2010 року) та вантажно митні декларації (ВМД №100000032/2010/892650 від 27.05.2010 року, №100000032/2010/892651 від 27.05.2010 року, №100000032/2010/892649 від 27.05.2010 року) (арк. справи 212-214, 223-228 том 1).

Факт виконання підприємством позивача робіт із вказаним рухомим майном підтверджується актами виконаних робіт від 16.06.2010 року моноблоку 219.02сб4 в кількості 11 комплектів, виробів 9К112 в кількості 9 комплектів, виробів 1А33 в кількості 11 комплектів (арк. справи 210-211 том 1).

Факт вивезення відремонтованого рухомого майна за межі території України підтверджується експортними вантажно-митними деклараціями №100000032/2010/070713 від 08.07.2010 року, №100000032/2010/070710 від 08.07.2010 року, №100000032/2010/070712 від 08.07.2010 року, №100000032/2010/070707 від 08.07.2010 року (арк. справи 215-222 том 1).

Вказані вантажно-митні декларації оформлені у відповідності з нормами Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації, затвердженої наказом Державної митної служби України від 9 липня 1997 року № 307 (у редакції наказу Державної митної служби України від 7 листопада 2007 року № 933) (далі Інструкція про порядок заповнення ВМД).

Наказом Державної митної служби України від 16.12.2008 р. № 1414 (далі - Наказ № 1414) було внесено зміни до Інструкції про порядок заповнення ВМД, які набули чинності з 01.03.2009 року. Зокрема, Наказом № 1414 було змінено порядок заповнення графи 2 "Відправник/Експортер" та графи 9 "Особа, відповідальна за фінансове врегулювання" вантажної митної декларації. Відповідно до змін, що відбулися згідно Наказу № 1414, при декларуванні товарів за зовнішньоекономічними договорами, укладеними на підставі посередницьких договорів між резидентами в графі 2 вантажної митної декларації з 01.03.2009 року зазначаються відомості про відправника, якщо описом цієї графи не передбачено інше незалежно від того, чи є відправник власником товару чи ні. В графі 9 вантажної митної декларації з 01.03.2009 року зазначаються відомості про комісіонера, що уклав зовнішньоекономічний договір (контракт), і вчиняється запис "Див. доп.", а в доповненні наводяться відомості про комітента.

Як встановлено судом, в графі 9 вантажно-митних декларацій №100000032/2010/070713 від 08.07.2010 року, №100000032/2010/070710 від 08.07.2010 року, №100000032/2010/070712 від 08.07.2010 року, №100000032/2010/070707 від 08.07.2010 року та №100000032/2010/892650 від 27.05.2010 року, №100000032/2010/892651 від 27.05.2010 року, №100000032/2010/892649 від 27.05.2010 року зазначено "Див. доп.", в Доповненнях до графи 9 вказаних вантажно- митних декларацій зазначено: ДП «Харківський бронетанковий ремонтний завод». З огляду на вказане, зазначені вантажно-митні декларації заповнені у відповідності до вимог Інструкції про порядок заповнення ВМД.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем відповідно до п.п. 6.2.1 п. 6.2 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість» у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних відносин, правомірно застосовано нульову ставку податку на додану вартість від бази оподаткування за експортними операціями поставки послуг, що складаються із робіт з рухомим майном, попередньо ввезеним на митну територію України для виконання таких робіт та вивезеним за межі митної території України платником податку.

З огляду на зазначене, доводи апеляційної скарги відповідача щодо ненарахування позивачем податкових зобовязань в сумі 1563887,00 грн. по взаємовідносинам з ДК «Укрспецекспорт» є необґрунтованим та висновків суду не спростовують.

З акту перевірки №3142/23-304/08099848 від 17.11.2010 року також вбачається, що висновок відповідача про порушення позивачем п. 15.1 ст. 1, п.п. 4.2.9 «б» п. 4.2 ст. 4, п.п. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, п. 12.1 ст. 12 Закону України від 22.05.2003 року №889 «Про податок з доходів фізичних осіб» із змінами та доповненнями, в результаті чого допущено порушення вимог податкового законодавства на суму 31662,64 грн. за вересень, листопад 2009 року, ґрунтується на тому, що підприємство не утримало податок з доходів фізичних осіб з суми доходу, виплаченого фізичним особам за продані транспортні засоби, та не утримало податок з доходів фізичних осіб з наданих додаткових благ у вигляді безоплатного одягу (а саме, надання футболок у кількості 15 штук).

Щодо неутримання позивачем податку з доходів фізичних осіб з суми доходу, виплаченого фізичним особам за продані транспортні засоби, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, підприємство придбало транспортні засоби у фізичних осіб ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на товарній біржі згідно договорів купівлі - продажу: біржовий договір (угода) купівлі продажу транспортного засобу від 10.09.2009 року №110008, укладений з ОСОБА_3 та договір купівлі продажу №Т2-1569 від 06.11.2009 року, укладений з ОСОБА_4 (арк. справи 5-6 том 2)

Судом встановлено, що позивачем за придбані транспортні засоби було перераховано кошти на картковий рахунок: ОСОБА_3 у сумі 186000,0 грн. та ОСОБА_4 у сумі 24700,0 грн.

Судом першої інстанції в даному випадку зроблено висновок, що ДП Харківський "БТРЗ" є податковим агентом, відповідно до п. 1.15 ЗУ «Про податок з доходів фізичних осіб», у зв'язку з чим повинно було нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок латника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам віповідно до закону.

Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим з огляду на наступне.

п. 12.3 ст.12 ЗУ «Про податок з доходів фізичних осіб» закріплено, якщо об'єкт рухомого майна продається за посередництвом юридичної особи (її філії, відділення, іншого відокремленого підрозділу) або представництва нерезидента, то така особа вважається податковим агентом платника податку стосовно оподаткування доходів, отриманих таким платником податку від такого продажу».

Позиція суду першої інстанції грунтується на ст. 278 Господарського кодексу України та ст..1 ЗУ «Про товарну біржу» від 10.12.91р. № 1956-ХІІ, відповідно до яких, Товарна біржа не займається комерційним посередництвом і не має на меті одержання прибутку.

Колегія суддів вважає, що визначена позиція суперечить діючому законодавству:

Так, не було прийнято до уваги те, що відповідно до п 9 Договору №Т2-1569 від 06.11.2009 р. продавець самостійно сплачує податок з доходів фізичних осіб.

Стаття 3 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК) прямо проголошує свободу договору однією з головних загальних засад цивільного законодавства.

Відповідно ст. 627 ЦК встановлює, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні змісту такого договору.

Визначальним критерієм, виходячи з якого здійснюється вибір виду договору, є юридична мета сторін, тобто їхнє спільне бажання до настання певних наслідків від укладення договору. Таке бажання сторін, а отже і юридична мета договору, є своєрідним спільним знаменником, окресленим у результаті узгодження вихідних інтересів сторін.

У статті 1 Закону України "Про товарну біржу" зазначено, що товарна біржа за своїм правовим становищем має статус юридичної особи і має за мету, зокрема, надання послуг в укладенні біржових угод.

Також п. 12.3 ст. 12 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", встановлено, якщо об'єкт рухомого майна продається за посередництвом юридичної особи, то така особа вважається податковим агентом платника податку щодо оподаткування доходів, отриманих таким платником податку від такого продажу.

Тобто такими податковими агентами є всі юридичні особи, включаючи біржі, комісійні магазини, авторинки тощо, та, ані зазначений закон, ані ЗУ "Про товарну біржу" не містять будь-яких виключень.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що товарна біржа є податковим агентом.

Таким чином, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, що в порушення п. 15.1 ст. 1, п.п. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, п. 12.1 ст. 12 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» позивачем не утримано податок з доходів фізичних осіб з суми доходу, виплаченого фізичним особам за продані транспортні засоби.

Щодо не утримання позивачем податку з доходів фізичних осіб з наданих додаткових благ у вигляді безоплатного одягу (а саме, надання футболок у кількості 15 штук), колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено під час проведення перевірки позивача та не заперечується ним, підприємством були придбані футболки у кількості 15 штук на загальну суму 384,29 грн. та видані працівникам підприємства.

Згідно п.п. 4.3.14. п. 4.3 ст. 4 Закону України Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", що був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, не включається до складу загального місячного річного оподатковуваного доходу вартість безоплатного харчування, миючих та знешкоджуючих засобів, а також робочого одягу, взуття, засобів індивідуального захисту, які надаються працедавцем платнику податку відповідно до Закону України "Про охорону праці", та обмундирування, отриманих у тимчасове користування платником податку, який перебуває у відносинах трудового найму з працедавцем, що надає таке майно, за переліком та граничними строками їх використання відповідно до порядку, що встановлені Кабінетом Міністрів України.

У вказаному переліку робочого одягу не передбачено такий одяг як футболки, тому надані додаткові блага у вигляді безоплатного одягу підлягають оподаткуванню з врахуванням норм п. 3.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», що був чинним на момент виникнення спірних правовідносин.

Доказів віднесення виданого позивачем одягу (футболок) до робочого одягу, вартість яких не включається до складу загального місячного річного оподатковуваного доходу, суду не надано.

З огляду на зазначене, колегія судді погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що донарахування відповідачем податку з доходів фізичних осіб у сумі 31662,64 грн. за вересень, листопад 2009 року, є обґрунтованим та правомірним.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо скасування рішень Державної податкової адміністрації у Харківській області від 10.02.2011 року № 744/10/25-016; Державної податкової адміністрації у Харківській області від 07.04.2011 року № 1438/10/25-103; Державної податкової адміністрації у Харківській області від 20.04.2011 року № 1791/10/25-103; Державної податкової адміністрації України від 24.06.2011 року № 11662/6/25-0315, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено фактичне порушення його прав, свобод чи інтересів при прийняті оскаржуваних рішень податковими органами за результатами розгляду скарг позивача.

Колегія суддів погоджується таким висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією, чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені ії права, свободи або інтереси.

Відповідно до ч. 1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутись до адміністративного суду з позовом лише у разі, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (субєкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Колегія суддів зазначає, що рішення податкових органів, прийняті за результатами розгляду скарг позивача, не встановлюють відповідальності для осіб, які допустили недоліки або порушення в своїй роботі, встановлені під час перевірки, не породжують юридичні наслідки (застосовання санкцій), що безпосередньо випливають з результатів перевірки.

Позивачем не доведено фактичне порушення його прав, свобод чи інтересів при прийняті оскаржуваних рішень податковими органами за результатами розгляду скарг позивача.

Порядок прийняття таких рішень податковими органами або порушення строків розгляду скарг позивачем не оскаржується.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про скасування рішень Державної податкової адміністрації у Харківській області від 10.02.2011 року № 744/10/25-016; Державної податкової адміністрації у Харківській області від 07.04.2011 року № 1438/10/25-103; Державної податкової адміністрації у Харківській області від 20.04.2011 року № 1791/10/25-103; Державної податкової адміністрації України від 24.06.2011 року № 11662/6/25-0315, є необґрунтованими, а отже не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про скасування податкових повідомлень рішень №0002872330/0 від 03 грудня 2010 року про сплату 2719882,00 грн. податку на прибуток і 2055977,50 грн. застосованої штрафної санкції, та № 0002111720/0 від 03 грудня 2010 року про сплату 31672,82 грн. податку з доходів фізичних осіб і 63345,64 грн. застосованої фінансової санкції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.п. 60.1.2, 60.1.3 п. 60.1 ст. 60 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним, якщо контролюючий орган скасовує раніше прийняте податкове повідомлення-рішення про нарахування суми грошового зобов'язання та якщо контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Державної податкової адміністрації у Харківській області №1438/10/25-103 від 07.04.2011 року податкове повідомлення рішення №0002872330/0 від 03.12.2010 року скасовано в частині застосування штрафних санкцій у сумі 182531,50 грн., а податкове повідомлення рішення №0002111720/0 від 03.12.2010 року скасовано в частині донарахування податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у загальному розмірі 30,54 грн. (у тому числі, за основним платежем 10,18 грн., за штрафними санкціями 20,36 грн.).

На підставі прийнятого рішення №1438/10/25-103 від 07.04.2011 року відповідачем були винесені та направлені податкові повідомлення рішення №0000441720 від 20.04.2011 року та №0000712330 від 20.04.2011 року.

Таким чином, податкові повідомлення рішення №0002872330/0 від 03 грудня 2010 року та № 0002111720/0 від 03 грудня 2010 року вважаються відкликаними, а отже колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги щодо скасування вказаних податкових повідомлень рішень не підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції в цій частині, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 24.11.2011 року по справі № 2а-8669/11/2070 в частині відмови у задоволенні позовних вимог прийнята з порушенням норм чинного процесуального та матеріального права, а тому підлягає скасуванню, з прийняттям цій частині нової постанови про задоволення позовних вимог. В іншій частині постанова Харківського окружного адміністративного суду від 24.11.2011 року по справі № 2а-8669/11/2070 підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Харківський бронетанковий ремонтний завод" задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.11.2011р. по справі № 2а-8669/11/2070 скасувати в частині незадоволених позовних вимог.

Прийняти в цій частині нову постанову.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби №0000290700/0 від 03 грудня 2010 року.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби № 0002872330/0 від 03 грудня 2010 року .

Скасувати податкове повідомлення-рішення Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби № 0002111720/0 від 03 грудня 2010 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Калиновський В.А.Судді Бенедик А.П. Курило Л.В.

Повний текст постанови виготовлений 18.06.2012 р.