Постанова № 28892998, 22.01.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" січня 2013 р. м. Київ К/9991/72361/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий суддя: Вербицька О.В.Судді: Маринчак Н.Є. Муравйов О.В.розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Смілянський завод металевих виробів»

на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 20.08.2012 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2012 року

у справі № 2а/2370/2228/12

за позовом Приватного акціонерного товариства «Смілянський завод металевих виробів»

до Смілянської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Приватне акціонерне товариство «Смілянський завод металевих виробів»(далі по тексту - позивач, ПрАТ «Смілянський завод металевих виробів») звернулось до суду з позовом до Смілянської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, Смілянська ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 20.08.2012 року залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2012 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Позивач, не погоджуючись з вищевказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, оскаржив їх у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права, прийняти нове рішення.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача не надав.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку про наступне.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту -КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Смілянською ОДПІ було проведено позапланову невиїзну перевірку ПрАТ «Смілянський завод металевих виробів»щодо дотримання вимог податкового та іншого законодавства з питань взаємовідносин з ТОВ «ТБС»за період з 01.08.2011 року по 31.10.2011 року, за результатами якої складено акт від 06 березня 2012 року №2/22/22808429.

В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено п. 44.1., п. 44.6. ст. 44, п. 198.1., п. 198.2., п. 198.3., п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України (далі -ПК України), в результаті чого занижено податок на додану вартість, на загальну суму 11397,00 грн. та зменшено від'ємне значення декларації з ПДВ у сумі 3594,00 грн.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, Смілянською ОДПІ прийнято податкове повідомлення - рішення від 21 березня 2012 року № 0000582301, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 14246,25 грн. та №0000572301, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 3594,00 грн.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає помилковим вищевикладений висновок судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позовних вимог ПрАТ «Смілянський завод металевих виробів»з огляду на наступне.

Пунктом 198.3. 198 Податкового кодексу України (далі -ПК України) передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 201.1. ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до вимог п. 200.1. ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 14 липня 2011 року між позивачем та ТОВ «ТБС»було укладено договір №6, згідно з яким ТОВ «ТБС»(продавець) продав, а ПрАТ «Смілянський завод металевих виробів»(покупець) придбав обрізний пиломатеріал листяних порід: тополя, осика, ольха, липа, на умовах та по якості, визначених у п. 2 договору.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження факту виконання договору та отримання товару за ним, позивачем було надано:

- Договір № 6 від 14.07.2011 року на відпуск матеріалів згідно додатків на суму 6739200,00 грн., в т.ч. ПДВ 1123200,00 грн.;

- податкові накладні: № 59 від 15.08.2011 року, № 69 від 29.08.2011 року, № 25 від 07.09.2011 року, № 75 від 27.09.2011 року, № 136 від 21.10.2011 року;

- платіжні доручення: № 245 від 17.08.2011 року на суму 27849,44 грн., № 167 від 29.08.2011 на суму 15984 грн., № 261 від 07.09.2011 року на суму 14823,00, № 199 від 27.09.2011 року на суму 9748,08 грн., № 307 від 25.10.2011 року на суму 5000,00 грн., № 315 від 28.10.2011 року на суму 5000,00 грн., № 305 від 21.10.2011 року на суму 11566,52 грн.;

- накладні № 18/8 від 15.08.2011 року, № 16/8 від 29.08.2011 року, № 04/09 від 07.09.2011 року, № 25/09 від 27.09.2011 року, № 18/10 від 18.10.2011 року;

- копію реєстру виданих довіреностей на отримання продукції;

- копію довідки ЄДРПОУ АБ N 506357, де зазначено серед видів діяльності позивача, в тому числі, виробництво інших виробів з деревини.

Вищевказані документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України № 996 Закону України № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є документами первинного обліку.

Отже, право платника податку на податковий кредит виникає, якщо у звітному періоді сплачені суми податку на додану вартість у ціні товару (робіт, послуг), який придбавається у продавця, та наявності належним чином оформленої податкової накладної.

Крім того, проведення зустрічних перевірок за підтвердження сплати бюджету на податку на додану вартість контрагентами платника податку не є умовою для формування податкового кредиту.

В той же час, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Також, суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованими висновки Смілянської ОДПІ, що підставою для нарахування грошового зобов'язання по податку на додану вартість та зменшення від'ємного значення по ньому є виявлення податковим органом під час перевірки позивача отримання останнім товару від ТОВ «ТБС»за договором, який суперечать п.п. 1, 2 ст. 215, п. 1, 5 ст. 203 Цивільного Кодексу України (далі -ЦК України), тобто є нікчемним, а тому не створює юридичних наслідків.

Вказані висновки контролюючого органу ґрунтуються на тому, що за наслідками проведення перевірки контрагента позивача встановлено відсутність будь-якої інформації про наявність складських приміщень, автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності. Загальна чисельність працівників юридичної особи становить 1 людина, основні засоби, відповідно до поданої контролюючим органам звітності відсутні. Факт здійснення господарської операції не підтверджується з урахуванням реального часу їх здійснення. З огляду на викладене, встановлено порушення позивачем вимог ст. ст. 203, 215 та 216 ЦК України в момент вчинення правочину, який не був спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ним, товар (послуги) по вказаному правочину в порушення вимог ст. ст. 662, 655 та 656 ЦК України не передавався.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака -специфічна мета -порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Таким чином, відповідачем не доведено, а судами першої та апеляційної інстанції не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій.

Виходячи з того, що обставини у справі судами першої та апеляційної інстанції встановлені повно та правильно, але суди порушили норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, суд касаційної інстанції вважає за необхідне скасувати останні та ухвалити нове рішення щодо задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214-215, 220, 222, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Смілянський завод металевих виробів»задовольнити.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 20.08.2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2012 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення - рішення №0000582301 та №0000572301 від 21.03.2012 року, прийняті Смілянською об'єднаною державною податковою інспекцією Черкаської області Державної податкової служби.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства «Смілянський завод металевих виробів»судовий збір у розмірі 124,88 гривень.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька

Судді Н.Є. Маринчак

О.В. Муравйов