Постанова № 28892740, 19.12.2012, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2012 року Справа № 0870/10939/12 м.Запоріжжя за позовною заявою комунального підприємства «Водоканал»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

У складі головуючого судді Нечипуренко О.М.

при секретарі судового засідання Петрусь Д.К.

за участі представників сторін:

від позивача - Кривенко Ю.С. (довіреність № 69 від 01.02.2011)

Стрельнікова Н.М. (довіреність № 62 від 18.01.2011)

від відповідача - Харламова О.О. (довіреність № 19/8/10 від 28.03.2012)

Златопольська Е.О. (довіреність № 90/10 від 04.12.2012)

ВСТАНОВИВ:

КП «Водоканал»(далі-позивач) звернулось до суду із позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової служби (далі - СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.09.2012 № 0000930028 яким позивачу донараховано податок на додану вартість на загальну суму 79704,00 грн., та № 0000940028, яким позивачу донараховано податок на прибуток на загальну суму 86518,00 грн.

Ухвалою суду від 20.11.2012, в порядку ст. ст. 104-107 КАС України, відкрито провадження у адміністративній справі № 0870/10939/12 та призначено до судового розгляду на 04.12.2012. В судовому засіданні оголошувалась перерва до 18.12.2012 та 19.12.2012.

Відповідно до ст.160 КАС України, 19.12.2012 сторонам проголошено вступну та резолютивну частини постанови та оголошено про час виготовлення постанови у повному обсязі.

Відповідно до ст. 41 КАС України, в ході судового розгляду здійснювалось повне фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів, а саме: комплексу «Камертон».

Представник позивача підтримав позовні вимоги і просить задовольнити їх у повному обсязі. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що висновки Відповідача про безпідставне завищення ним валових витрат по операціях з придбання товару у ТОВ ТД «Схід-Капітал» у розмірі 848 грн., безпідставне завищення валових витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування по взаємовідносинах з ТОВ «АМОС» у сумі 345730 грн., з ТОВ «ТД Техносплав» у сумі 21820 грн. є такими що не відповідають дійсності.

Так, товарно-матеріальні цінності, які були придбані у підприємств ТОВ ТД «Схід-Капітал», ТОВ «АМОС», ТОВ «ТД Техносплав» фактично використані у господарській діяльності, що підтверджується первинними документами з обліку матеріальних цінностей та виробництва, оформленими у відповідності до вимог чинного законодавства. При проведенні перевірки спеціалістам СДПІ надані всі необхідні первинні документи, інформація про які відображена, як в акті перевірки, так і в запереченні до позову. Оскільки товарно-матеріальні цінності використані у господарській діяльності - їх вартість підлягає включенню до складу валових витрат на підставі п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 та п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.138.1, 138.2, 138.8 ст. 138 Податкового Кодексу України.

Висновки Відповідача про безпідставне завищення податкового кредиту на суму ПДВ по операціям з придбання товарів у контрагентів ТОВ ТД «Схід-Капітал» на 170 грн., ТОВ «АМОС» у розмірі 69146 грн. та ТОВ «ТД Техносплав» у розмірі 4364 грн. є такими, що не відповідають дійсності з наступних причин.

Суми податку за операціями з ТОВ ТД «Схід-Капітал» були включені до складу податкового кредиту у зв'язку з придбанням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності на підставі п.п.7.4.1 та на вимогу п.п.7.4.5 підтверджені податковими накладними, які мають усі необхідні реквізити, встановлені пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", та складені у відповідності до Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 р. № 165.

Суми податку за операціями з ТОВ «АМОС» та ТОВ «ТД Техносплав» були включені до складу податкового кредиту у зв'язку з придбанням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності на підставі п.198.1, 198.2 та на вимогу п.201.10 підтверджені податковими накладними, які мають усі необхідні реквізити, встановлені п. 201.1 ст. 201 Податкового Кодексу України, та складені у відповідності до Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 01.11.2011 р. № 1379.

Угоди, укладені між КП «Водоканал» та зазначеними у акті перевірки підприємствами відповідають вимогам чинного законодавства й немає жодних законних підстав вважати їх нікчемними. Виконання договорів тягне за собою створення юридичних наслідків та передачу товарно-матеріальних цінностей. Жодна із сторін зазначених правочинів не заперечує проти їх дійсності, фінансово-господарські операції за цими угодами підтверджені первинними документами.

Тому позивач вважає висновки податкової інспекції безпідставними, та податкові повідомлення-рішення протиправними і просить їх скасувати.

Відповідач проти позову заперечив та надав письмові заперечення. Зокрема зазначив, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Проведеною перевіркою встановлено, що Позивач мав фінансово-господарські взаємовідносини з ТОВ ТД «Схід-Капітал», ТОВ «Торговий дім Техносплав», ТОВ «Амос».

Перевіряючі дійшли висновків, що підприємством перераховувались кошти та оформлювались документи без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, в зв'язку з чим дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України, тому, податковий орган дійшов вірного висновку щодо відсутності реального характеру досліджених операцій та, відповідно - відсутність права Позивача на їх врахування при визначення об'єкта оподаткування.

Зважаючи на викладене, відповідач вказує на обґрунтованість висновків перевірки, а відтак і правомірність спірних податкових повідомлень-рішень, та просить у позові відмовити у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи та документи, надані сторонами додатково, заслухавши представників сторін, суд вважає, позовні вимоги обґрунтованими та такими, що, відповідно, підлягають задоволенню, з наступних підстав:

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у т.ч. на виконання делегованих повноважень.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України".

Підставами для визнання незаконними (нечинними) актів в судовому порядку та їх скасування є невідповідність їх вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним (його скасування) є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів фізичної особи, підприємства чи організації - позивача у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, фахівцями СДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача на предмет дотримання вимог податкового законодавства з контрагентами ТОВ ТД «Схід-Капітал», за період з 01.11.09 по 30.11.09, ТОВ «Торговий дім Техносплав» за період з 01.02.11 по 28.02.11, ТОВ «Амос» за період з 01.05.11 по 31.07.11.

За результатами перевірки складено Акт перевірки від 05.09.12 №335/28-0/03327121, відповідно до якого встановлено, що позивачем допущено порушення:

- пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9. п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п. 14.1.27. п. 14.1. ст. 14, п. 138. 1., п. 138.2., 138.8. ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 84 344 грн.

- пп 7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.2, п.198.3 ст.198, п.200.1 ст.200, п.201.10 ст.201 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 73 680 грн.

За результатом розгляду матеріалів перевірки, винесені податкові повідомлення рішення від 25.09.2012 № 0000930028 яким позивачу донараховано податок на додану вартість на загальну суму 79704,00 грн., та № 0000940028, яким позивачу донараховано податок на прибуток на загальну суму 86518,00 грн.

Висновки акту перевірки базуються на фіктивній діяльності контрагентів позивача ТОВ ТД «СХІД-КАПІТАЛ», ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ ТЕХНОСПЛАВ»,ТОВ «АМОС», яка не мала реального характеру господарської діяльності. Таких висновків перевіряючи дійшли з огляду на виявлені порушення вказаними підприємствами приписів чинного законодавства.

Враховуючи те, що у контрагентів позивача ТОВ ТД «Схід-Капітал», ТОВ «Торговий дім Техносплав»,ТОВ «Амос» відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, відсутні в достатній кількості трудові ресурси, власні чи орендовані транспортні засоби та інше обладнання, яке необхідно для виконання договорів, то угоди укладені із ним не спричиняють реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними.

Однак, суд не погоджується з такими висновками податкового органу з наступних підстав.

Як свідчать матеріали справи та пояснення представника відповідача, підставами донарахування сум податку на прибуток та податку на додану вартість стали первинні документи виписані ТОВ ТД «СХІД-КАПІТАЛ», ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ ТЕХНОСПЛАВ»,ТОВ «АМОС» на адресу позивача, на підставі вчинених нікчемних правочинів. Така позиція сформована на підставі посилань на матеріали проведених податковими органами перевірок зазначених контрагентів.

Відповідно до п.п. 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 № 168, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

За приписами п.п. 7.2.3 п.7.2. ст..7 Закону №168/97-ВР „податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом ... Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків".

Згідно приписів п.п. 7.2.6. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними (п.п. 7.4.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

За приписами п.14.1.18, п.14.1.181 Податкового кодексу України (далі - ПКУ), податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Так, пунктом 198.3. ст.198 ПКУ визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Відповідно до п.201.1. ст.201 ПКУ платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.10 ст.201 ПКУ). Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (п.201.4 ст.201 ПКУ). Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п.201.6 ст.201 ПКУ). Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу (п.201.8. ст.201 ПКУ). Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.10 ст.201 ПКУ).

Підпунктом 198.6 п.198 ПКУ встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями. У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Пунктом 10.1. Наказу ДПАУ № 1002 від 24.12.2010р. «Про затвердження форми Реєстру виданих та отриманих податкових накладних та Порядку його ведення» зазначено, що придбання або виготовлення товарів/послуг та придбання (будівництво, спорудження) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи) на митній території України відображається на підставі податкових накладних, розрахунків коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної, а також інших подібних документів.

Отже, виходячи із приписів вищевказаних норм Податкового кодексу, податкова накладна є документом, який підтверджує фактичну сплату покупцем податку на додану вартість у ціні товару, та надає право на формування податкового кредиту платником податків-покупцем. Лише придбання товарів (послуг, робіт), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності платника податку-покупця, відсутність податкової накладної та складання податкової накладної особою, що не зареєстрована як платник ПДВ, безспірно позбавляють покупця права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.

Інших умов для формування податкового кредиту за наслідками придбання товарів - таких як обов'язкова сплата постачальниками сум податку до бюджету, у т.ч. по ланцюгу постачання товару тощо, у Податковому кодексі України не передбачено.

Таким чином, податковий кредит формується за умови списання платником податків грошових коштів в оплату товарів (робіт, послуг)/отримання ним товару, та повинен підтверджуватися податковою накладною.

Наявність податкових накладних від контрагентів - постачальників, оформлених відповідно до норм ПКУ та Закону України «Про податок на додану вартість», підтверджується матеріалами справи.

Як свідчать пояснення відповідача, сплата ПДВ у складі ціни товару ним не оспорюється.

Тому посилання на п. 198.6 ст. 198 та п. 201.4 ст. 201 ПКУ в акті перевірки не відповідають фактичним обставинам, та, відповідно податкове повідомлення-рішення із посиланням на вказані норми є неправомірним.

Податковий орган також безпідставно дійшов висновку про порушення позивачем пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9. п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п. 14.1.27. п. 14.1. ст. 14, п. 138. 1., п. 138.2., 138.8. ст. 138 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на прибуток за перевіряємий період.

Зазначені висновки податкового органу суперечать вимогам чинного законодавства, оскільки за приписами Податкового кодексу України, зокрема п.п. 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПКУ, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140. статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно п. 138.2 ст.138, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

До складну валових витрат, згідно п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, не відносяться витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно із п.п. 2.1.1. Закону №334/94-ВР платниками податку на прибуток з числа резидентів є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

Як свідчать матеріали справи, ТОВ ТД «СХІД-КАПІТАЛ», ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ ТЕХНОСПЛАВ»,ТОВ «АМОС» у встановленому законодавством порядку зареєстровані як платники податку, мають зареєстрований статут із видами господарської діяльності, який у судовому порядку не скасовувався та нікчемним не визнавався.

Термін "валові витрати виробництва" визначено в пп.5.2.1, 5.2 ст.5 Закону України № 334: це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів, які придбаваються таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, що не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону № 344).

Відповідно до правил ст.11 Закону № 334 датою збільшення валових витрат є дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Враховуючи зазначене, формування валових витрат, пов'язаних з придбанням товарів (робіт, послуг) здійснюється по кожному податковому періоду та при визначенні валових витрат враховується загальна сума доходів та витрат від усіх видів діяльності платника податків взагалі по всім контрагентам, а не окремо по одному, що обумовлює неможливість податковим органом виокремити контрагентів позивача та відносно них встановити порушення Позивачем правил щодо формування валових витрат.

Саме витрати пов'язані з придбанням у ТОВ ТД «СХІД-КАПІТАЛ», ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ ТЕХНОСПЛАВ»,ТОВ «АМОС» товару, використовувались позивачем у власній господарській діяльності, що підтверджується самим актом перевірки та валовим доходом, задекларованим ним.

Тобто мали місце правочини, між позивачем та вказаними підприємствами, виконання таких послуг підтверджується договором, видатковими та податковими накладними.

За приписами ч.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99р. № 996-ХІV, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст.9 зазначеного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 вказаного Закону визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Згідно з ч.2 ст.9 цього ж Закону, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку, оформлених відповідно з вимогами законодавства.

Отже, дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватись первинними документами обліку та відповідати податковому обліку (звітності).

Таким чином, ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами податкового законодавства.

Як вже зазначалося вище і не спростовується актом перевірки, у позивача наявні всі необхідні первинні документи, які відповідають вимогам, встановленим ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» щодо змісту та форми первинних документів, підтверджують фактичне отримання позивачем товару та послуг від постачальників, оскільки містять повну інформацію щодо змісту та обсягу господарської операції, а також щодо дати та місця її здійснення та свідчать про реальні зміни в структурі активів та зобов'язань позивача.

За таких обставин у позивача були всі законні підстави для формування валових витрат, передбачені вимогами податкового законодавства.

Тобто дані документи підтверджують реальність господарських операцій із вказаними контрагентами - фактичне переміщення (транспортування), приймання, використання товару позивачем у власній господарській діяльності.

Твердження відповідача про "безтоварність" здійснених позивачем господарських операцій, суд вважає безпідставним, оскільки на його підтвердження відповідачем не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу. Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій.

Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про безтоварність проведених позивачем господарських операцій.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, частиною 5 статті 203 ЦК України встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 ст. 234 ЦК України встановлено, що правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином є фіктивним.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Недійсність фіктивного правочину не встановлена законом, а отже такий правочин не є нікчемним. Згідно із статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

З аналізу матеріалів справи вбачається, що зміст вказаних вище договорів не суперечать актам цивільного законодавства, а відповідачем не надано доказів, які б підтверджували, що зміст цих угоди не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину укладений позивачем правочин є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про взаємовідносини, які відбулись між учасниками такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Суд відмічає, що Відповідачем ні в акті перевірки, ні в судовому засіданні не надано будь-яких доказів, які б вказували на невідповідність правочинів позивача актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Зважаючи на усе викладене, за результатом розгляду справи суд приходить до висновку про безпідставність винесення податковим органом податкових повідомлень рішень, а відтак вважає за необхідне їх скасувати.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи зменшені податкові вигоди, контролюючий орган має доводити недобросовісність платника податків.

Таким чином, суд вважає, що відповідач неправомірно дійшов висновків про порушення позивачем приписів Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Податкового кодексу України, а тому необґрунтовано виніс податкові повідомлення-рішення № 0000930028 від 25.09.2012., № 0000940028 від 25.09.2012.

Ураховуючи вище викладене, суд вважає, що відповідачем не доведена правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, у зв'язку із чим позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 4, п. 1 ст. 17, ст. ст. 158, 162, 163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов комунального підприємства «Водоканал» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.09.2012 задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової служби від 25.09.2012 № 0000930028, яким позивачу донараховано податок на додану вартість на загальну суму 79704,00 грн., та № 0000940028, яким позивачу донараховано податок на прибуток на загальну суму 86518,00 грн.

Стягнути на користь комунального підприємства «Водоканал» (код ЄДРПОУ 03327121) з Державного бюджету України судові витрати у розмірі 2146 (дві тисячі сто сорок шість) грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова в повному обсязі у відповідності до вимог ст. 160 КАС України оформлена і підписана 28.01.2013.

Суддя О.М. Нечипуренко