Рішення № 28879057, 24.12.2012, Юзівський районний суд міста Донецька (до 25.04.2025 - Ворошиловський районний суд м. Донецька)

0508/7989/2012

Провадження № 2/0508/2218/12

Справа 0508/7989/12

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2012 року Ворошиловський районний суд м. Донецька в складі:

головуючого -судді Орєхова О.І.,

при секретарі -Лисенко Л.В.,

за участю прокурора м. Донецька -Гришина М.Г.,

представника третьої особи ОСОБА_2 -ОСОБА_3,

представника третьої особи ВДВС Ворошиловського РУЮ -Литвяк М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку цивільну справу за позовною заявою прокурора м. Донецька в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції Ворошиловського району м. Донецька, в інтересах ОСОБА_5 до ОСОБА_6, треті особи ОСОБА_2, відділ державної виконавчої служби Ворошиловського районного управління юстиції у м. Донецьку, комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації м. Донецька»про витребування майна з чужого незаконного володіння, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач прокурор м. Донецька в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції Ворошиловського району м. Донецька, в інтересах ОСОБА_5 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_6, треті особи ОСОБА_2, відділ державної виконавчої служби Ворошиловського районного управління юстиції у м. Донецьку, комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації м. Донецька»про витребування майна з чужого незаконного володіння, посилаючись на наступні обставини.

Прокуратурою м. Донецька проведена перевірка за зверненням ОСОБА_5 щодо неможливості виконання вироку Будьонівського районного суду м.Донецька у частині конфіскації нерухомого майна, що належало останньому на праві власності.

У ході перевірки встановлено, що 08.06.2006 року заступником прокурора м. Донецька Байрачним В.І. порушена кримінальна справа за фактом повторного отримання хабара ОСОБА_5 за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст. 368 КК України.

Постановою старшого слідчого прокуратури м.Донецька Долбещенкова Д.А. від 13.06.2006 року накладений арешт на рухоме та нерухоме майно, що належало ОСОБА_5 Арештоване майно складалося з 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, що належала ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 10.02.2005 року; автомобілів марки «ВАЗ»д/н НОМЕР_1, марки «УАЗ»д/н НОМЕР_2; марки «Мерседес»д/н НОМЕР_3.

Вироком Будьонівського районного суду м.Донецька від 07.10.2011 року ОСОБА_5 засуджений за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст. 368 КК України та йому призначено покарання у вигляді 5 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна засудженого, а саме: Ѕ частини квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

У ході примусового виконання вироку суду у частині конфіскації майна засудженого відділом ДВС Ворошиловського РУЮ м. Донецька встановлено, що 05.07.2006 року ОСОБА_2, яка діяла на підставі довіреності наданої ОСОБА_5, з метою уникнення конфіскації майна останнього у доход держави, уклала договір купівлі-продажу Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 з ОСОБА_6. Вказаний договір був посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_9 та зареєстрований у КП «БТІ м.Донецька»20.07.2006 року державним реєстратором Горбачевим В.І. за №200.

Як вбачається з пояснень, що надані ОСОБА_5 він дійсно перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 13.01.2006 року. Після обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальній справі, яка була порушена прокуратурою міста, ОСОБА_2 відвідувала його декілька разів у СІ №5 м. Донецька. Однак, питання щодо реалізації частини квартири, що належала йому на праві власності з ОСОБА_2 вони не обговорювали та будь-яких намірів по відчуженню майна він не мав, оскільки знав, що санкція статті 368 КК України передбачає конфіскацію майна та квартира знаходиться під арештом.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

У свою чергу, ч.5 ст. 203 ЦК України встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Укладений договір купівлі-продажу від 05.07.2006 року не був спрямований на реальне настання правових наслідків по відчуженню квартири, оскільки він був укладений всупереч волі власника - ОСОБА_5, що підтверджується його поясненнями.

Крім цього, покупцем спірної частини квартири виступає рідна бабуся ОСОБА_2 - ОСОБА_6 На теперішній час, покупець за договором у спірній квартирі не проживає, будь - яких витрат на утримання частини квартири не несе, що також свідчить про відсутність наміру у покупця в реальному настанні правових наслідків за договором купівлі-продажу. Тобто, ОСОБА_6 не може вважатися добросовісним набувачем права власності на спірну частину квартири.

Відповідно до вимог ст. 330 ЦК України добросовісним набувачем вважається той набувач, який не знав і не міг знати, що набуває майно в особи, яка не має право його відчужувати.

Таким чином, після укладення оспорюваної угоди зі своєю родичкою ОСОБА_6, ОСОБА_2 є єдиною особою, яка користується квартирою на свій розсуд та несе витрати пов'язані з її обслуговуванням.

Зі змісту встановлених фактичних даних вбачається, що укладений договір купівлі-продажу між ОСОБА_5, від імені якого діяла ОСОБА_2 та ОСОБА_6 не був спрямований для настання фактичних наслідків договору, а був лише засобом для уникнення від конфіскації майна на користь держави за судовим вироком та фактичне незаконне заволодіння ним ОСОБА_2

Згідно ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Як розтлумачив Пленум Верховного Суду України у п. 18 своєї постанови № 9 від 06.11.2009 року „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження обєктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу обєктів цивільного права тощо.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Враховуючи, що ОСОБА_2 достовірно знала, що рухоме та нерухоме майно, яке належало ОСОБА_5 знаходиться під арештом, з метою уникнення його конфіскації уклала договір по відчуженню майна.

Такий договір, за наведених обставин, спрямований на використання майна всупереч закону і згідно вимог ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ст. 228 ЦК України є нікчемним.

Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Оскільки недійсність такого правочину прямо встановлена законом (ч. 2 ст. 228 ЦК України), такий правочин є нікчемним і визнання такого правочину недійсним судом згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України не вимагається.

Разом з тим, з урахуванням того, що право власності ОСОБА_6 на квартиру є зареєстрованим в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, для приведення сторін в первісний стан в межах заявлених позовних вимог є необхідним встановлення нікчемності правочину.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Фактичними обставинами перевірки також встановлено, що майно вибуло з приватної власності ОСОБА_5 не з його волі. Своєї згоди на укладання договору купівлі-продажу частини квартири між ним та ОСОБА_6, ОСОБА_5, як власник майна не надавав. Крім цього, з ним не були оговорені такі істотні умови договору як ціна та строк його виконання. Тобто угода, що була укладена ОСОБА_2, є такою, що укладена всупереч вимогам довірителя.

За таких обставин, ОСОБА_6 згідно ст. 330 ЦК України не є добросовісним набувачем, не набула право власності на таке майно і воно згідно із ст.388 ЦК України може бути витребуване у відповідача.

На підставі ч. 1 ст. 216 ЦК України, квартира, яка отримана ОСОБА_6 за нікчемним правочином підлягає повереннню у власність ОСОБА_5, з подальшою конфіскацією у доход держави у виконання вироку Будьонівського районного суду м. Донецька, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 48 Кримінально-виконавчого Кодексу України виконання покарання у виді конфіскації майна здійснюється Державною виконавчою службою за місцезнаходженням майна відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження".

Стаття 64 Закону України «Про виконавче провадження»визначено, що реалізація конфіскованого майна здійснюється в порядку, встановленому цим Законом, а отже передбачає певні стадії виконавчих дій у вигляді опису майна, проведення прилюдних торгів по його реалізації та інші, лише після чого отримані від реалізації майна кошти зараховуються до Державного бюджету України.

Враховуючи, що діями відповідача порушені державні інтереси, що вирозилося у ненадходженні грошових коштів до державного бюджету України отриманих від реалізації конфіскованого майна за вироком суду, з метою захисту порушених інтересів держави, з позовною заявою до суду звертається прокурор.

Відповідно до вимог ст. 9 Бюджетного Кодексу України доходи державного бюджету поділяються на: 1) податкові надходження; 2) неподаткові надходження; 3) доходи від операцій з капіталом; 4) трансферти.

Частина 3 ст. 9 Бюджетного Кодексу передбачено, що неподатковими надходженнями визнаються: 1) доходи від власності та підприємницької діяльності; 2) адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу; 3) надходження від штрафів та фінансових санкцій; 4) інші неподаткові надходження.

За таких умов, дохід від реалізації конфіскованого майна є неподатковим надходженням до Державного бюджету України.

Відповідно до вимог ст. 2 Закону України «Про державну податкову службу України»завданнями органів державної податкової служби є: здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством.

Враховуючи, що виконання вироку суду не можливо без повернення майна засудженому з метою подальшої реалізації майна та надходження коштів до бюджету, а також враховуючи той факт, що виконання вироку органами ДВС розірвані у часі з поверненням майна власнику, прокурор звертається до суду з позовом одночасно в інтересах держави в особі органів ДПС України, а також в інтересах ОСОБА_5

Просив суд витребувати з незаконного володіння ОСОБА_6 Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 у

місті Донецьку та повернути у власність ОСОБА_5, скасувати запис у Державному реєстрі прав власності про реєстрацію права власності за ОСОБА_6 на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 на підставі

договору купівлі-продажу від 05.07.2006 року (№200 у книзі №8/53дк-127), судові витрати покласти на відповідача, про час та місце розгляду справи повідомити прокурора м. Донецька.

В судовому засіданні представник прокуратури Гришин М.Г. підтримав позовні вимоги, надав пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві та просив суд позовні вимоги прокурора м. Донецька задовольнити в повному обсязі.

Представник третьої особи ОСОБА_2 -ОСОБА_3, яка діє на підставі ордеру в судовму засідані заперечувала проти задоволення позовних вимог прокурора м. Донецька, просила в позовних вимогах прокурора м. Донецька відмовити в повному обсязі. Вважає, що вимоги прокурора м. Донецька є необгрунтованими та безпідставними.

Представник третьої особи ВДВС Ворошиловського РУЮ у м. Донецьку -Литвяк М.М., який діє на підставі довіреності в судовому засіданні наполягав на задоволенні позовних вимог прокурора м. Донецька.

Відповідач ОСОБА_6 в судове засідання не з»явилася, надала заяву, в якій просила розглядати справу у її відсутність за доказами, які є у справі. Проти позову заперечує. Вона повністю розрахувалася за Ѕ квартири АДРЕСА_1. На час оформлення придбання Ѕ частки вищевказаної квартири ніякого арешту на цю квартиру не було накладено, нотаріус це перевірив та посвідчив договір.

Третя особа КП «БТІ м. Донецька»в судове засідання не з»явилася, надано заяву про розгляд справи у відсутність представника КП «БТІ м. Донецька».

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріалаи справи, вважає, що позовні вимоги прокурора м. Донецька не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені наступні обставини.

Прокуратурою м. Донецька проведена перевірка за зверненням ОСОБА_5 щодо неможливості виконання вироку Будьонівського районного суду м.Донецька у частині конфіскації нерухомого майна, що належало останньому на праві власності.

У ході перевірки встановлено, що 08.06.2006 року заступником прокурора м. Донецька Байрачним В.І. порушена кримінальна справа за фактом повторного отримання хабара ОСОБА_5 за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст. 368 КК України.

Постановою старшого слідчого прокуратури м.Донецька Долбещенкова Д.А. від 13.06.2006 року накладений арешт на рухоме та нерухоме майно, що належало ОСОБА_5

Арештоване майно складалося з 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, що належала ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 10.02.2005 року; автомобілів марки «ВАЗ»д/н НОМЕР_1, марки «УАЗ»д/н НОМЕР_2; марки «Мерседес»д/н НОМЕР_3.

Вироком Будьонівського районного суду м.Донецька від 07.10.2011 року ОСОБА_5 засуджений за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст. 368 КК України та йому призначено покарання у вигляді 5 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна засудженого, а саме: Ѕ частини квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

У ході примусового виконання вироку суду у частині конфіскації майна засудженого відділом ДВС Ворошиловського РУЮ м. Донецька встановлено, що 05.07.2006 року ОСОБА_2, яка діяла на підставі довіреності наданої ОСОБА_5, з метою уникнення конфіскації майна останнього у доход держави, уклала договір купівлі-продажу Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 з ОСОБА_6.

Вказаний договір був посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_9 та зареєстрований у КП «БТІ м.Донецька»20.07.2006 року державним реєстратором Горбачевим В.І. за №200.

Прокурор м. Донецька звертаючись з вищевказаним позовом до суду просить витребувати з незаконного володіння ОСОБА_6 Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 та повернути у власність ОСОБА_5, скасувати запис у Державному реєстрі прав власності про реєстрацію права власності за ОСОБА_6 на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 купівлі-продажу від 05.07.2006 року (№200 у книзі №8/53дк-127).

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відпоідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ч. 1 п. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Згідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставни, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може грунтуватися на припущеннях.

В судовому засіданні встановлено, що 04 травня 2006 року ОСОБА_5 надав ОСОБА_2 довіреність на право розпорядження належною йому часткою квартири АДРЕСА_1.

05 липня 2006 року ОСОБА_2, діюча за довіреністю ОСОБА_5 та ОСОБА_6 уклала догоір купівлі-продажу частини квартири, де продавець ОСОБА_5 продав, а покупець ОСОБА_6 купила Ѕ частину двокімнатної квартири АДРЕСА_1.

Встановлено, що на час укладання договору купівлі-продажу частини квартири, ОСОБА_2 діяла в межах наданої їй довіреністю ОСОБА_5 та вказана довіреність з боку ОСОБА_5 на час укладання угоди не була скасована та була чинною.

Посилання прокурора м. Донецька на постанову старшого слідчого прокуратури м. Донецька Долбещенкова Д.А. від 13.06.2006 року, якою був накладений арешт на рухоме та нерухоме майно, що належало ОСОБА_5, де арештоване майно складалося з 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, що належала ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 10.02.2005 року; автомобілів марки «ВАЗ»д/н НОМЕР_1, марки «УАЗ»д/н НОМЕР_2; марки «Мерседес» д/н НОМЕР_3, однак з вказаної постанови не вбачається, що з такою постановою був ознайомлений ОСОБА_5, про що у вказаній постанові відсутній підпис особи, якій дана постанова об»явлена.

Відповідно до ч. 2 ст. 54 Закону України «Про нотаріат», при посвідченні угод про відчуження або заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна, перевіряється відсутність заборони відчуження або арешту майна.

Встановлено, що договір купівлі-продажу частини квартири від 05.07.2006 року був посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_9 та зареєстрований у КП «БТІ м.Донецька»20.07.2006 року державним реєстратором Горбачевим В.І. за №200.

Позивачем прокурором м. Донецька в позовній заяві є посилання на норми закону, передбачених ст.ст. 203, 215, 216, 228, 330 ЦК України, однак з вимогами про визнання договору купівлі-продажу від 05.07.2006 року укладеного між ОСОБА_5, в інтересах якого за довіреністю діяла ОСОБА_2 та ОСОБА_6 недійсним позивач до суду не звертався.

Тому, позовні вимоги позивача прокурора м. Донецька в частині витребувати з незаконного володіння ОСОБА_6 Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 та повернути у власність ОСОБА_5 є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

У зв»язку з відмовою позивачу в задоволенні вище позовних вимог, позовні вимоги позивача в частині скасування запису у Державному реєстрі прав власності про реєстрацію права власності за ОСОБА_6 на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 05.07.2006 року є такими, що також не підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України не підлягають стягненню з відповідача на користь держави судовий збір.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 3, 5, 10, 11, 15, 60, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, ст. 54 Закону України «Про нотаріат», суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог прокурора м. Донецька в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції Ворошиловського району м. Донецька, в інтересах ОСОБА_5 до ОСОБА_6, треті особи ОСОБА_2, відділ державної виконавчої служби Ворошиловського районного управління юстиції у м. Донецьку, комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації м. Донецька»про витребування майна з чужого незаконного володіння, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Донецької області через даний суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Суддя О.І. Орєхов