Рішення № 28879024, 25.12.2012, Юзівський районний суд міста Донецька (до 25.04.2025 - Ворошиловський районний суд м. Донецька)

0508/10163/2012

Провадження № 2/0508/2656/12

Справа 0508/10163/12

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 грудня 2012 року Ворошиловський районний суд м. Донецька в складі:

головуючого -судді Орєхова О.І.,

при секретарі -Моруженко Д.О., Лисенко Л.В.,

за участю позивача -ОСОБА_1,

представника відповідача -ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином, посилаючись на наступні обставини.

За розглядом кримінальної справи № 2/0532/30/2012р. у відношенні ОСОБА_3 суддею Ленінського районного суду м. Донецька встановлено, що вищевказана особа - ОСОБА_3, наказом № 79-к від30.06.2006 року був призначений на посаду генерального Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерфіш»та у відповідності до п.п. 12.1-12.2 Статуту підприємства здійснював керівництво поточної діяльності підприємства та виконуючи рішення зборів його учасників (засновників), був наділений правом першого підпису усіх документів, без доручення діяв від ім'я підприємства, надавав повноваження третім особам, тобто виконував організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції, що визначає його як посадову особу-керівника підприємства.

На вказаному підприємстві з 01.08.2007 року по 01.03.2008 року існувала заборгованість по заробітній платі перед працівниками ТОВ «Інтерфіш»за фактично відпрацьований час більш ніж за один місяць.

Так встановлено, що на 01.08.2007 р. існувала заборгованість перед працівниками підприємства на загальну суму 274 617,72 грн., а вже на 01.03.2008р. заборгованість склала - 530 618,97 грн.

ОСОБА_3, який перебував на посаді директора ТОВ «Інтерфіш» у вересні 2007 року, усвідомлюючи наявність заборгованості по заробітній платі перед працівниками підприємства, навмисно, порушуючи ст. 43 Конституції України, ст. 115 КЗоТ України, ст. 24, ч. 3 ст. 15 Закону України «Про оплату праці»необгрунтовано не виплачував заробітну плату працівникам підприємства за серпень 2007 р. та подальший період, маючи можливість здійснити таки виплати, так як тільки за вересень 2007 року підприємство витратило 132 472 грн. на цілі не пов'язані із виплатою заробітної плати. У подальшому за розпорядженням відповідача ОСОБА_3 за жовтень 2007р. - січень 2008р. підприємством загалом було витрачено понад 432 005 грн. 46 коп. на цілі не пов'язані з виплатою заробітної плати.

Постановою прокурора Ленінського району м. Донецька від 04.12.2009 року було порушено кримінальну справу за фактом безпідставної навмисної невиплати заробітної плати працівникам ТОВ «Інтерфіш»більш ніж за один місяць за статтею 175 ч. 1 Кримінального кодексу України.

У судовому засіданні у кримінальній справі № 1/0532/30/2012, яка перебувала в провадженні судді Трофименко Л.Ф. Ленінського районного суду м. Донецька відповідач ОСОБА_3 винним у інкримінованому йому злочині по ч. 1 ст. 175 - України винним визнав себе повністю.

Крім того вина керівника ТОВ «Інтерфіш»підтверджується також як поясненнями самого ОСОБА_3 так і поясненнями інших потерпілих, свідків яки надавалися на досудовому слідстві та іншими матеріалами справи.

Винність відповідача ОСОБА_3 у скоєнні ним злочину, передбаченого ч. 1 ст. 175 КК України, а саме безпідставної навмисної невиплати заробітної плати працівникам ТОВ «Інтерфіш», встановлена судом та викладена в постанові Ленінського районного суду м. Донецька від 19.07.2012 року у кримінальній справі № 1/0532/30/2012 про звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із збігом строку притягнення до кримінальної відповідальності.

Звільнення особи від кримінальної відповідальності не звільняє винну особу від відшкодування спричиненої її неправомірними діями матеріальної шкоди.

Так, ОСОБА_1, працювала на приватному підприємстві Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерфіш»(код за ЄДРПОУ 32085064), генеральним директором якого був ОСОБА_3, на посаді обробника риби в термін часу з 22 жовтня 2003 року по 17 вересня 2009 року. Позивач ОСОБА_1 була звільнена по п. 1 ст.40 КЗоТ України у зв'язку з ліквідацією підприємства. Їй не була виплачена заробітна плата та виплата компенсації по вагітності та пологам. Загальна сума заборгованості, згідно довідки адміністрації ТОВ «Інтерфіш», на 11.03.2009 року складає-7487,16 грн.(за серпень 2008 року-393,03 грн., за вересень 2008 року-1118,42 грн., за жовтень 2008 року-104,35 грн.; допомога по родовому лікарняному листу-5871,36 грн.).

Статтею 43 Конституції України регламентовано, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно норм ст. 21 Закону України «Про оплату праці»працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник чи уповноважений орган зобов'язані в день звільнення видати працівнику належним чином оформлену трудову книжку та здійснити розрахунок в термін, зазначений у ст. 116 КЗпП України.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Але ж розрахунки з позивачем: проведені не були, що є порушенням її законних прав.

Стаття 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті ііб цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Також згідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.99p.- «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», встановлено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи -по день постановления рішення. Також згідно п. 25 цієї ж Постанови Пленуму Верховного Суду України, перебіг тримісячного строку звернення до суду, щодо виплатити працівникові його середньго заробітоку передбаченого ст. 117 КЗпП, починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Виходячи з того, що вищезазначеними нормами діючого в сфері трудових правовідносин законодавства передбачено право позивача на одержання заробітної плати, інших видів соціальної допомоги та середнього заробітоку за весь час затримки розрахунку вбачаються правові підстави для звернення із зазначеним позовом до Ворошиловського районного суду м.Донецька.

В загальному порядку вимога стягнення невиплаченої заробітної плати, інших соціальних виплат та відрахувань висувається роботодавцю.

Однак в даному випадку, як раніше було зазначено, позивач постраждал від навмисних злочинних дій директора підприємства-роботодавця - ОСОБА_3.

Враховуючи те, що вина відповідача була повністю доведена в межах розгляду кримінальної справи № 1/0532/30/2012, що підтверджено згадуваною постановою Ленінського районного суду м. Донецька від 19.07.2012 року, вимога щодо відшкодування матеріальної шкоди, завданої позивачам повинна бути висунута саме відповідачу ОСОБА_3 згідно норм ст. 1177 Цивільного кодексу України.

Так, нормою зазначеної статті цивільного кодексу "регламентовано, що майнова шкода, завдана майну фізичної особи внаслідок злочину, відшкодовується державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною. Умови та порядок відшкодування майнової шкоди, завданої майну фізичної особи, яка потерпіла від злочину, встановлюються законом. Якщо особа яка вчинила злочин встановлена, заподіяна шкода відшкодовується за загальним правилом - особою, завдавачем шкоди (ст. 1166 ЦК України).

Таким чином, аналізуючи норми діючого законодавства України вбачається, що майнова шкода, завдана майну фізичної особи внаслідок злочину, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Таким чином правомірною є вимога про стягнення з відповідача ОСОБА_3 сумми завданної ним матеріальної шкоди у вигляді невиплаченої заробітної плати, допомоги по родовому лікарняному листу та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.

Стаття 237-1 Кодексу законів про працю України передбачає відшкодування працівникові власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди. Вона відшкодовується в разі, якщо порушення законних прав працівника призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і потребує від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Пунктом 6 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»від 31 березня 1995 Р- № 4 визначено, що за змістом ст. 124 Конституції України, потерпілий має право звернутися з вимогами про відшкодування моральної шкоди безпосередньо до суду. Суддя не вправі відмовити особі у прийнятті заяви з такими вимогами лише з тієї підстави, що вона не розглядалася комісією по трудових спорах.

Завдана позивачу з вини відповідача ОСОБА_3 моральна шкода, обумовлюється моральними та фізичними стражданнями внаслідок порушення ц законних прав на своєчасне отримання оплати праці в повному обсязі, допомоги по родовому лікарняному листу, приниженням честі, гідності, ігноруванням її конституційних прав, моральними переживаннями, погіршанням психологічного стану здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми.

Позивач вважає, що гідною компенсацією моральної шкоди, заподіяної їй відповідачем є сума 10 000 грн.

Просила суд стягнути з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день ухвалення рішення, стягнути з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 суму моральної шкоди в розмірі 10 000 грн.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримала позовні вимоги, надала пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві та просила суд задовольнити її вимоги до відповідача та стягнути з останнього на її користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день ухвалення рішення у сумі приблизно 20 000 гривень та моральну шкоду, яку вона оцінює у сумі 10 000 гривень.

Представник відповідача ОСОБА_2, яка діє на підставі договору доручення № 08-06/11-2012 від 06 листопада 2012 року в судовому засіданні заперечувала проти позовних вимог позивача ОСОБА_1, просила в позові відмовити, оскільки позивачка звернулася до неналежного відповідача, так як відповідати повинно підприємство, на якому працювала позивачка, а також просила суд застосувати строк позовної давності, так як позивачкою було порушено вимоги ст. 233 КЗпП України.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленному цим Кодеком, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1 п. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Судом встановлені наступні обставини.

Позивач ОСОБА_1, працювала на товаристві з обмеженою відповідальністю «Інтерфіш»на посаді обробника риби в термін часу з 22 жовтня 2003 року по 17 вересня 2009 року.

Позивач ОСОБА_1 була звільнена на підставі п. 1 ст.40 КЗоТ України у зв'язку з ліквідацією підприємства.

Встановлено, що позивачу не була виплачена заробітна плата та виплата компенсації по вагітності та пологам, де загальна сума заборгованості, згідно довідки адміністрації ТОВ «Інтерфіш», на 11.03.2009 року складає-7487,16 гривень.

Встановлено, що генеральним директором ТОВ «Інтерфіш»був ОСОБА_3.

Постановою прокурора Ленінського району м. Донецька від 04.12.2009 року було порушено кримінальну справу за фактом безпідставної навмисної невиплати заробітної плати працівникам ТОВ «Інтерфіш»більш ніж за один місяць за статтею 175 ч. 1 Кримінального кодексу України.

За розглядом кримінальної справи № 2/0532/30/2012р. у відношенні ОСОБА_3 Ленінським районним судом м. Донецька встановлено, що вищевказана особа - ОСОБА_3, наказом № 79-к від 30.06.2006 року був призначений на посаду генерального директора товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерфіш»та у відповідності до п.п. 12.1-12.2 Статуту підприємства здійснював керівництво поточної діяльності підприємства та виконуючи рішення зборів його учасників (засновників), був наділений правом першого підпису усіх документів, без доручення діяв від ім'я підприємства, надавав повноваження третім особам, тобто виконував організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції, що визначає його як посадову особу-керівника підприємства.

На вказаному підприємстві з 01.08.2007 року по 01.03.2008 року існувала заборгованість по заробітній платі перед працівниками ТОВ «Інтерфіш»за фактично відпрацьований час більш ніж за один місяць.

Так встановлено, що на 01.08.2007 р. існувала заборгованість перед працівниками підприємства на загальну суму 274 617,72 грн., а вже на 01.03.2008р. заборгованість склала - 530 618,97 грн.

ОСОБА_3, який перебував на посаді директора ТОВ «Інтерфіш» у вересні 2007 року, усвідомлюючи наявність заборгованості по заробітній платі перед працівниками підприємства, навмисно, порушуючи ст. 43 Конституції України, ст. 115 КЗоТ України, ст. 24, ч. 3 ст. 15 Закону України «Про оплату праці»необгрунтовано не виплачував заробітну плату працівникам підприємства за серпень 2007 р. та подальший період, маючи можливість здійснити таки виплати, так як тільки за вересень 2007 року підприємство витратило 132 472 грн. на цілі не пов'язані із виплатою заробітної плати. У подальшому за розпорядженням відповідача ОСОБА_3 за жовтень 2007р. - січень 2008р. підприємством загалом було витрачено понад 432 005 грн. 46 коп. на цілі не пов'язані з виплатою заробітної плати.

В постанові Ленінського районного суду м. Донецька відповідач ОСОБА_3 винним у інкримінованому йому злочині по ч. 1 ст. 175 - України винним визнав себе повністю, крім того вина керівника ТОВ «Інтерфіш»підтверджується також як поясненнями самого ОСОБА_3 так і поясненнями інших потерпілих, свідків яки надавалися на досудовому слідстві та іншими матеріалами справи.

Постановою Ленінського районного суду м. Донецька від 19.07.2012 року ОСОБА_3 на підставі ст. 49 КК України звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 175 КК України у зв»язку із спливом строку притягнення до кримінальної відповідальності.

Відповідно до ч. 4 ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративна правопорушення обов»язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вироб або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Встановлено, що ТОВ «Інтерфіш», на якому працював відповідач ОСОБА_3 в якості генерального директора постановою господарського суду Донецької області від 27.05.2009 року визнано бонкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 18.10.2012 року строк ліквідційної процедури про банкрутство ТОВ «Інтерфіш»та повновадження ліквідатора -арбітражного керуючого Войтановича О.Й. продовжено до 18.01.2013 року.

Згідно відзиву арбітражного керуючого Войтанович О.Й. від 12.11.2012 року на заяву про визнання грошових вимог до ТОВ «Інтерфіш», спрямованої господарському суду Донецької області та ОСОБА_1 вбачається, що ліквідатором ТОВ «Інтерфіш»Войтановичем О.Й. розглянута заява ОСОБА_1 від 05.10.2012 року № б/н про визнання грошових вимог по заробітній платі до ТОВ «Інтерфіш». З урахуванням обгрунтованості заявлених грошових вимог до ТОВ «Інтерфіш»останні підлягають визнанню в повному обсязі ( 7 487,16 грн. ) і включено до реєстру вимог кредиторів ТОВ «Інтерфіш».

Отже, ліквідатором ТОВ «Інтерфіш»Войтановичем О.Й. вимоги щодо заборгованості підприємства перед позивачем ОСОБА_1 задоволенні та включено до реєстру вимог кредиторів ТОВ «Інтерфіш».

Як, вбачається з відповіді з іншими вимогами позивачка ОСОБА_1 до ТОВ «Інтерфіш»не зверталася.

В судовому засіданні встановлено, що позивачка ОСОБА_1 знаходилася в трудових відносинах з ТОВ «Інтерфіш», що підтвреджується доданою до матеріалів справи трудовою книжкою.

Згідно з вимогами ст. 47 КЗпП України - власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строк, зазначений у ст. 116 КЗпП України.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії у про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього

Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці

строки.

Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв»язку із затримкою розрахунку при звільнені, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи -по день постановления рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Відповідно до п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»непроведения розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Отже, звертаючись до суду з позовними вимогами ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача фізичної особи ОСОБА_3 середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день ухвалення рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відпоідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставни, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Отже, позовні вимоги позивачи ОСОБА_1 щодо стягнення з відповідача ОСОБА_3 на її користь ередній заробіток за весь час затримки розрахунку є такими, що не підлягають задоволенню, так як позивачка перебувала у трудових відносинах саме з ТОВ «Інтерфіш», а не безпосередньо з фізичною особою ОСОБА_3, а тому відповідач не є належним відповідачам по даній справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ЦПК України, суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яке повинно відповідати за позовом, або залучає до участі в справі іншу особу у якості співвідповідача. У разі відсутності згоди на це позивача суд залучає до участі у справі іншу особу у якості співвідповідача.

З прийняттям Закону України «Про судоустрій та статус суддів» та внесенням змін до цивільно-процесуального кодексу України, друге речення частини першої статті 33 ЦПК України -виключено.

Отже, в судовому засіданні клопотання про заміну неналежного відповідача належним від позивача до суду не надходило, а навпаки позивач наполягав, що відповідачем повинен бути саме ОСОБА_3

У зв»язку з відмовою у задоволенні вище позовних вимог позивача, не підлягають задоволенню і позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_3 моральної шкоди у сумі 10 000 гривень, яка на думку позивача заподіяна у зв»язку з невиплатою заробітної плати.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України не підлягають стягненню з відповідача на користь держави судовий збір.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 47, 116, 117, 233 КЗпП України, ст.ст. 3, 5, 10, 11, 15, 33, 60, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, п.п. 20, 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Донецької області через даний суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Суддя О.І. Орєхов