Рішення № 28877668, 23.01.2013, Покровський міський суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський міський суд Дніпропетровської області)

Справа № 428/4911/12

Номер провадження 2/184/49/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.01.2013м. Орджонікідзе

Орджонікідзевський міський суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді -Томаш В.І.,

при секретарі -Попівніч І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Орджонікідзе цивільну справу за позовом Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1, третя особа -головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області «про відшкодування до Державного бюджету 10873 грн. 83 коп., витрат, пов'язаних з навчанням у Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ», -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом і просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного бюджету витрати, пов'язані з навчанням у Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ у розмірі 10873 грн. 83 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 214 грн. 60 коп..

Представник позивача в судове засідання не з'явився, але надав суду письмову заяву у якій просить розглянути справу за його відсутності, позовні вимоги підтримують у повному обсязі та просять їх задовольнити.

Відповідач -ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, але надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги не визнає та просить залишити їх без задоволення по підставам вказаним у наданому до суду заперечені.

Представник третьої особи -головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області в судове засідання не з'явився, але надав суду письмову заяву у якій просить розглянути справу за його відсутності, позовні вимоги підтримують у повному обсязі та просять їх задовольнити.

У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 197 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідив матеріали справи і оцінив їх в сукупності, прийшов до висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги не обґрунтовані, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні та не підлягають задоволенню за наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України курсантом Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. Відповідно до Законів України „Про освіту", „Про вищу освіту ", „Про міліцію ", Указу Президента України від 23.01.1996 року № 77 „Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів», Постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.1996р. №992 „Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснюється за державним замовленням" 17.04.2006 року з курсантом ОСОБА_1 укладено Договір про підготовку фахівця у Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ. Розділ 3, пп.5 та 6 цього договору передбачають підстави, розмір та порядок відшкодування вартості навчання в разі дострокового розірвання Договору.

Згідно наказу ДДУВС від 01.08.2005 року № 45ос ОСОБА_1 зарахований на навчання курсантом першого курсу ДДУВС. Згідно наказу ДДУВС № 193 від 27.06.2009 року ОСОБА_1 закінчив факультет міліції громадської безпеки ДДУВС та отримав диплом спеціаліста за спеціальністю «Правоохоронна діяльність».

Згідно наказу ГУМВС України в Дніпропетровській області від 29.06.2009 року .№ 123 о/с ОСОБА_1 призначений на посаду дільничним інспектором міліції сектора дільничних інспекторів міліції Орджонікідзевського міського відділу.

Згідно наказу ГУМВС України в Дніпропетровській області від 21.02.2012 року № 32 о/с дск відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України ОСОБА_1 звільнений з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил України за ст. 64 п. "ж" ( за власним бажанням).

Правовідносини, які є предметом позовних вимог, регламентуються діючим законодавством України, зокрема: Конституцією України, Законом України «Про освіту», Законом України «Про вищу освіту», Постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року за №992 «Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням».

Відповідно до ст.53 Конституції України, держава забезпечує доступність та безоплатність вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах.

Рішенням Конституційного суду України від 04 березня 2004 року у справі №1- 4/2004 про доступність та безоплатність вищої освіти у державних і комунальних навчальних закладах необхідно розуміти як можливість здобуття освіти у цих установах без оплати, тобто без внесення плати у будь-якій формі за освітні послуги. Безоплатність вищої освіти означає, що громадянин має право здобути її відповідно до стандартів вищої освіти без внесення плати в державних і комунальних: навчальних закладах на конкурсній основі в межах обсягу підготовки фахівців для загальносуспільних потреб.

Відповідно до ч.2 ст.52 Закону України «Про освіту»випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов'язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 992 затверджено «Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням».

Пункт 14 зазначеного Порядку встановлює, що у разі неприбуття молодого фахівця за направленням або відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням, звільнення його з ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни, звільнення за власним бажанням протягом трьох років, випускник зобов'язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.

Суд при розгляді справи керується тим, що на час судового розгляду справи такий порядок жодним нормативно-правовим актом не регламентований. З урахуванням зазначеного, на думку суду, довідка фактичних витрат пов'язаних з утриманням відповідача за час навчання, є неналежними доказом підтвердження розміру відшкодування вартості навчання через те, що вона не була складена відповідно до спеціально визначеного порядку, як того вимагає п.4 Постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 992.

Відповідно до ст.56 Закону України «Про вищу освіту»випускники вищих навчальних закладів вільні у виборі місця роботи. Випускник вищого навчального закладу, який навчається за державним замовленням і якому присвоєно кваліфікацію фахівця з вищою освітою певного освітньо-кваліфікаційного рівня, працевлаштовується на підставі направлення на роботу відповідно до угоди, укладеної між замовником, керівником вищого навчального закладу та випускником.

З урахуванням зазначеного, суд вважає, що угода, між відповідачем та вищим учбовим закладом, укладена без відповідних правових підстав, крім того згідно зазначеної угоди у разі звільнення з органів внутрішніх справ до встановленого 3-річного терміну -відповідач повинен відшкодувати МВС України вартість навчання в установленому порядку, між тим МВС України не є учасником цієї угоди.

Відповідно до абзацу 5 частини 1 Прикінцевих положень Закону України «Про вищу освіту»закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Оскільки Закон «Про освіту»прийнято у 1991р., а Закон «Про вищу освіту»прийнято у 2002р., а Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням від 1996р., на які посилається позивач, суперечить Закону «Про вищу освіту», який є спеціальним Законом. Порядок визначення та відшкодування випускникам вартості навчання у разі порушення ними умов угоди про працевлаштуванню, відповідно Закону «Про вищу освіту», не прийнято, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав стягнення із випускників вищих навчальних закладів, витрачені державою кошти на їх освіту.

Згідно п. 2.2. спільного наказу МВС, Міноборони, СБУ, Мінфіном України., зареєстрованого Мінюстом України № 863/14130 від 30.07.07 року, про «Порядок відшкодування курсантами витрат пов'язаних з їх утриманням у ВНЗ», вказано, що після закінчення навчального року, в наказі начальника ВНЗ про переведення курсанта на наступний курс навчання, навпроти прізвища кожного курсанта, проставляється загальна сума його утримання за рік. Щорічні виписки з цих наказів, залучаються до особистої справи курсанта.

Заявляючи про суму грошового змісту, що підлягає стягненню з відповідача, позивач в обґрунтування свого позову не надав суду даних про щорічне інформування відповідача про розміри фактичних витрат витрачених на його утримання, що витікає з обов'язків виконавця, яким є сторона позову та розрахунок фактичних витрат на підготовку відповідача за увесь період навчання, затверджений після закінчення відповідачем навчання, що витікає з обов'язків виконавця, згідно п.2.2 вказаного вище «Порядку...»такий розрахунок повинен мати місце.

Відповідно п.п.2,7 порядку відшкодування особами витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах МВС, затвердженого Постановою КМУ від 01.03.2007 року № 313, зазначено, що Порядок розрахунку витрат установлює МВС разом з Мінфіном. Сума відшкодованих витрат зараховується до державного бюджету і використовується у порядку, визначеному законодавством.

Згідно п.2 Порядку відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах, затвердженого Постановою КМУ від 12.07.2006 року № 964, витрати відшкодовуються Міноборони, МВС, Адміністрації Держприкордонслужби, Управлінню державної охорони, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Держспецтрансслужбі.

Вирішуючи вимоги позивача до відповідача про стягнення витрат на навчання суд виходить з того, що позивач заявляючи про необхідність стягнення з відповідача конкретної грошової суми нічим не обґрунтував їх розмір, надана довідка фактичних витрат пов'язаних з утриманням позивача за час навчання, є неналежними доказом підтвердження розміру відшкодування вартості навчання через те, що вона не була складена відповідно до спеціально визначеного порядку, як того вимагає п.4 Постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 992.

Крім того з позовних вимог вбачається, що позивач звернувся до відповідача з вимогою про відшкодування витрат за навчання на користь Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, що не передбачено діючим законодавством. Повноважень на звернення з даними вимогами від імені осіб, зазначених у Постанові КМУ від 12.07.2006 року № 964 у позивача немає.

Таким чином, суд вважає необхідним у задоволені позовних вимог Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1, третя особа -головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області про відшкодування до Державного бюджету 10873 грн. 83 коп., витрат, пов'язаних з навчанням у Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ - відмовити.

Керуючись ст. 53 Конституції України, ст. 56 Закону України «Про вищу освіту», Постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 за № 992, ст. ст. 88, 197, 209, 212, 214, 215 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволені позовних вимог Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1, третя особа -головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області «про відшкодування до Державного бюджету 10873 грн. 83 коп., витрат, пов'язаних з навчанням у Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ».

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 -днів до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Орджонікідзевський міський суд.

Суддя Орджонікідзевського

міського суду Томаш В.І.