Рішення № 28873158, 13.11.2012, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"13" листопада 2012 р.Справа № 9/51/5022-760/2012

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Гевка В.Л.

Розглянув справу

за позовом Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною, вул. Лобачевського, 23-В, м. Київ, 02090

до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_1

про cтягнення заборгованості в сумі 4 051 грн. 26 коп.,

За участю представників сторін:

позивача: Руденко Анна Володимирівна -довіреність № 149 від 24.10.2012р.;

відповідача: не з'явився

Представнику позивача роз'яснено права та обов'язки учасника судового процесу у відповідності до приписів ст.ст. 20, 22, 81-1 ГПК України.

Судом в порядку ст. 81-1 ГПК України фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася через відсутність відповідного клопотання.

Сторони, в порядку ст.ст. 64, 77 ГПК України, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином у встановленому законом порядку.

У судовому засіданні 13.11.2012р. оголошено тільки вступну та резолютивну частини рішення.

Суть справи: Позивач -Державне підприємство з питань поводження з відходами як вторинною сировиною, вул. Лобачевського, 23-В, м. Київ звернулося до господарського суду з позовом до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_1 про cтягнення заборгованості в сумі 4 051 грн. 26 коп., із яких 3 069 грн. 20 коп. заборгованості за договором купівлі -продажу вторинної сировини б/н від 03.05.2007 року, 306 грн. 92 коп. пені, 429 грн. 69 коп. інфляційних та 245 грн. 45 коп. процентів.

Позов обґрунтовується належним чином завіреними копіями: Договору б/н від 03.05.2007р.; видаткових накладних; претензії № 125 від 21.06.2012р.; акту звірки розрахунків станом на 31.12.2009р. та іншими матеріалами.

Ухвалою господарського суду від 19.09.2012р. порушено провадження у справі та її розгляд вперше призначено на 02.10.2012р. о 15 год. 40 хв. У відповідності до ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладався на 23.10.2012р. на 14 год. 20 хв. та 13.11.2012р. на 10 год. 10 хв.

Представник позивача в судове засідання прибув, позовні вимоги підтримав повною мірою з підстав викладених в позовній заяві від 07.09.2012р. від № 1011/07.

Відповідач участі уповноваженого представника в судовому засіданні не забезпечив, причини неявки суду не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не заявив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином у відповідності до ст.ст. 64, 77 ГПК України, про що свідчать поштові повідомлення з відміткою про отримання відповідачем ухвал суду (оригінали повідомлень знаходяться у матеріалах справи).

Враховуючи зазначене, беручи до уваги те, що явка представників сторін не визнавалась судом обов'язковою, брати участь у судовому засіданні є правом сторони, передбаченим ст. 22 ГПК України, доказів у справі є достатньо для вирішення спору по суті, суд розглядає спір без участі представника відповідача за наявними в справі матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, пояснення представника позивача та відповідача, оцінивши представлені докази в сукупності, господарський суд встановив наступне.

Статтею 1 ГПК України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Відповідно до ст. 2 ГПК України господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств і організацій, які звертаються до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, фізичні особи - підприємці, а суд шляхом вчинення провадження у справі здійснює захист осіб, права та охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Відповідно до ст. 16 ЦК України та п. 2 ст. 20 ГК України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

За загальними положеннями цивільного законодавства зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є також дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Із змістом зазначеної норми кореспондуються і приписи частини 1 статті 174 ГК України, відповідно до якої господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Як встановлено судом, 03.05.2007р. між Державною компанією з утилізації відходів як вторинної сировини "Укрекокомресурси" Кабінету Міністрів України (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.11.2010р. № 1074 "Деякі питання Державної компанії з утилізації відходів як вторинної сировини" Державна компанія з утилізації відходів як вторинної сировини "Укрекокомресурси" Кабінету Міністрів України перейменована на Державне підприємство з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (Державне підприємство "Укрекоресурси") (далі по тексту за Договором - Продавець) в особі начальника Тернопільського обласного управління Дмитрука Олександра Семеновича, що діє на підставі Положення про управління, - з однієї сторони, та Фізичною особою -Підприємцем ОСОБА_2, що діє на підставі Свідоцтва про державну реєстрацію (далі по тексту за Договором -Покупець), - з другої сторони, укладено Договір № б/н купівлі -продажу вторинної сировини (далі по тексту - Договір), у відповідності до умов якого, Продавець зобов'язується продати, а Покупець прийняти і оплатити відходи пластмаси, надалі Товар, який вказаний в специфікації, що є складовою частиною договору і узгоджується сторонами додатково (п. 1.1. Договору).

Пунктом. 3.1. Договору передбачено, що ціна Товару складає 1 100 грн. в тому числі ПДВ за тону.

У відповідності до п. 3.6. Договору, при зміні ціни Товару, сторони зобов'язуються попередити один одного в письмовому вигляді.

Так, згідно протоколу погодження договірної ціни від 02.11.2009р. до договору № б/н купівлі-продажу вторинної сировини від 03.05.2007р. сторони погодили, що вартість товару (поліетилен стрейч) становить 1 560 грн. в тому числі ПДВ.

З вказаного протоколу вбачається, що останній підписаний уповноваженими особами сторін без зауважень чи заперечень, та є невід'ємною частиною Договору № б/н купівлі-продажу вторинної сировини від 03.05.2007р.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 3.2. договору сторони погодили, що оплата Товару здійснюється Покупцем за кожну партію Товару на протязі трьох банківських днів після здачі Товару Покупцю.

Пунктом 9.1. Договору сторони погодили, що Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами. У випадку закінчення терміну дії даного договору, якщо жодна із сторін, на протязі місяця, в письмовій формі не інформувала про розірвання Договору, він автоматично пролонговується на річний термін.

Розглянувши та оцінивши умови укладеного між сторонами Договору суд приходить до висновку, що між сторонами виникли правовідносини з купівлі-продажу шляхом поставки товару, які регулюються положеннями глави 54 ЦК України.

Так, відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається із поданих позивачем доказів, згідно видаткових накладних № РН-0000053 від 04.05.2007р. на суму 616 грн., № РН-0000054 від 07.05.2007р. на суму 990 грн., № РН-0000060 від 17.05.2007р. на суму 1078 грн., № РН-0000093 від 02.08.2007р. на суму 2310 грн., № РН-0000100 від 13.08.2007р. на суму 1111 грн., № РН-0000103 від 03.09.2007р. на суму 1408 грн., № РН-0000108 від 05.09.2007р. на суму 1100 грн., № РН-0000114 від 11.09.2007р. на суму 572 грн., № РН-0000120 від 01.10.2007р. на суму 572 грн., № РН-0000127 від 08.10.2007р. на суму 1452 грн., № РН-0000133 від 01.11.2007р. на суму 2816,30 грн., № РН-0000149 від 26.11.2007р. на суму 550 грн., № РН-0000160 від 12.12.2007р. на суму 1045 грн., № РН-0000166 від 21.12.2007р. на суму 528 грн., № РН-00000015 від 30.01.2008р. на суму 726 грн., № РН-00000023 від 14.02.2008р. на суму 198 грн., № РН-00000029 від 22.02.2008р. на суму 286 грн., № РН-00000044 від 11.03.2008р. на суму 231 грн., № РН-00000055 від 04.04.2008р. на суму 803 грн., № РН-00000068 від 14.05.2008р. на суму 462 грн., № РН-00000073 від 26.05.2008р. на суму 1088 грн., № РН-00000078 від 04.06.2008р. на суму 576 грн., № РН-00000083 від 13.06.2008р. на суму 640 грн., № РН-00000094 від 09.07.2008р. на суму 896 грн., № РН-0000099 від 28.07.2008р. на суму 416 грн., № РН-00000123 від 09.09.2008р. на суму 1852,80 грн., № РН-00000136 від 02.10.2008р. на суму 576 грн., № РН-00000143 від 17.10.2008р. на суму 384 грн., № РН-00000156 від 28.11.2008р. на суму 256 грн., № РН-0000047 від 13.05.2009р., № РН-0000062 від 01.07.2009р., № РН-0000069 від 23.07.2009р., № РН-0000073 від 07.08.2009р., № РН-0000083 від 27.08.2009р., № РН-0000089 від 10.09.2009р., № РН-0000093 від 18.09.2009р., № РН-0000106 від 27.10.2009р., № РН-0000112 від 09.11.2009р., № РН-0000121 від 26.11.2009р., № РН-0000122 від 30.11.2009р. та № РН-0000134 від 25.12.2009р. відповідачу було поставлено товар (поліетилен стрейч) на загальну суму 43 692 грн. 30 коп.

При цьому вказані видаткові накладні завірені підписами та печатками сторін без зауважень та заперечень.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання, що виникають з договору або з інших підстав, визначених ст. 11 ЦК України, повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Однак, як стверджує позивач, зобов'язання щодо погашення заборгованості за поставлений товар, передбачений вказаним Договором, відповідач належним чином не виконав, оплативши лише 40 623 грн. 10 коп. і станом на день звернення з позовом за ним рахувалася заборгованість в сумі 3 069 грн. 20 коп. Здійснені частково платежі відповідачем та їх розмір підтверджуються поданими позивачем копіями банківських виписок.

Направлена на адресу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 претензія від 21.06.2012р. № 125 залишена відповідачем без виконання.

Згідно із ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. В свою чергу ч. 7 даної статті закріплено правило про те, що не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Враховуючи вищезазначене, оцінивши докази у їх сукупності, розглянувши усі обставини справи та враховуючи, що відповідач станом на день розгляду справи заявлену в позові суму заборгованості не погасив (належних доказів протилежного не представив), а тому позовні вимоги про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_1, 3 069 грн. 20 коп. основного боргу підлягають задоволенню, як обґрунтовано заявлені позивачем, підтверджені поданими ним доказами і неоспорені у встановленому порядку відповідачем.

Щодо нарахованої позивачем 3% річних та інфляційних збитків, то судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, встановлених ст. 625 ЦК України, є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Можливість нарахування 3% річних та індексу інфляції законодавець пов'язує з протиправною поведінкою відповідача, з фактом порушення грошового зобов'язання. Головним для визначення правової природи даної міри відповідальності є вказівка на невиконання грошового зобов'язання. При цьому, норми чинного законодавства не вимагають обов'язкового встановлення у договорі додаткового застереження щодо можливості застосування наслідків передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України, а саме нарахування втрат від інфляції проводиться відповідно до Рекомендацій відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених у листі Верховного Суду України №62-97р від 03.04.1997р.

Враховуючи зазначене, розглянувши та оцінивши поданий позивачем розрахунок позовних вимог в частині нарахування інфляційних втрат за період з 31.12.2009р. по 29.08.2012р., суд здійснивши власний обрахунок вважає, що позов в цій частині підлягає до часткового задоволення. А саме 417 грн. 69 коп. інфляційних втрат підлягають до стягнення в користь позивача, як такі, що правомірно заявлені та обраховані із врахуванням умов Договору. В свою чергу, у позовних вимогах про стягнення 12 грн. 28 коп. інфляційних втрат суд відмовляє у позові як помилково обрахованих у більшому розмірі.

Суд, також, визнає правомірними та задовольняє вимоги позивача, щодо нарахування та стягнення з відповідача 245 грн. 45 коп. 3% річних за період з 31.12.2009р. по 29.08.2012р.

Щодо стягнення штрафу (пені), то судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Укладаючи договір, а саме, пунктом 3.1., сторони погодили, що у разі якщо Покупець порушує терміни проплати, він сплачує штраф Продавцеві в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми непроплаченої вартості поставленого Товару за кожен день затримки його оплати, але не більше 10 % від вартості Товару, вказаного в п 3.1.

Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Частиною 3 статті 6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до ч. ч. 1, 4, 6 ст. 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У ст. 1 Закону України від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно зі ст. 3 вказаного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У зв'язку з наведеним, оцінивши поданий позивачем розрахунок штрафу, який суд розцінює як пеню та вважає, що останній здійснений у відповідності до ч. 6 ст. 231, ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та згідно вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р.. А тому за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за Договором № б/н купівлі-продажу вторинної сировини від 03.05.2007р. позивачем відповідачу правомірно нарахована пеня в сумі 306 грн. 92 коп.

Згідно вимог ст. ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 43 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами, а в силу приписів ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи вищезазначене, оцінивши докази у їх сукупності, розглянувши усі обставини справи та беручи до уваги те, що відповідач станом на день розгляду справи заявлену в позові суму заборгованості не погасив (належних доказів протилежного не представив) суд вважає, що доводи позивача про порушення його майнових прав є правомірними, документально підтвердженими та не спростованими відповідачем в установленому законом порядку, а тому вимоги щодо стягнення з відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_1, на користь позивача -Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною, вул. Лобачевського, 23-В, м. Київ: 3 069 грн. 20 коп. основного боргу, 306 грн. 92 коп. штрафу, 417 грн. 69 коп. інфляційних втрат та 245 грн. 45 коп. процентів за договором підлягають до задоволення.

В частині стягнення 12 грн. 28 коп. інфляційних слід відмовити як безпідставно заявлені.

Із змісту ч.ч. 1, 2 статті 49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи зазначене та те, що спір у справі виник з вини відповідача у зв'язку з неналежним виконанням ним умов Договору № б/н купівлі-продажу вторинної сировини від 03.05.2007р., судовий збір у розмірі 1 609 грн. 50 коп., згідно ст. 49 ГПК України, суд покладає на відповідача у справі та він підлягає стягненню в користь позивача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 43, 32-33, 49, 75, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1 на користь Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною, вул. Лобачевського, 23-В, м. Київ, код 20077743 -3 069 грн. 20 коп. основного боргу, 306 грн. 92 коп. штрафу, 417 грн. 69 коп. інфляційних втрат та 245 грн. 45 коп. процентів за договором та 1 609 грн. 50 коп. судового збору.

3.В частині стягнення 12 грн. 28 коп. інфляційних втрат в позові відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

На рішення суду, яке не набрало законної сили, сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня підписання рішення, через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено та підписано 05.12.2012р.

Суддя В.Л. Гевко