Рішення № 28872682, 24.01.2013, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.01.13 Справа№ 5015/4563/12

Суддя О.Запотічняк при секретарі М.Драгус розглянула матеріали справи

За позовом: Приватного підприємства «Айслаг», м.Луцьк, Волинська область.

До відповідача: Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес», с.Сморжів, Радехівський район,Львівська область.

Про: стягнення 36 000,00 грн.

За участю представників:

Від позивача: Процик В.І.-представник;

Від відповідача: Ковальчук А.Л., Сковронський Д.М. - представники;

Сторонам роз'яснено зміст ст. 22 ГПК України, а саме їх процесуальні права та обов'язки, зокрема, право заявляти відводи. За клопотанням представників сторін, технічна фіксація судового процесу не здійснювалась.

Суть спору: Позов заявлено Приватним підприємством «Айслаг» до відповідача: Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» про стягнення 114 629,97 грн.

Розглянувши подані матеріали суд визнав їх достатніми для прийняття заяви до розгляду і ухвалою від 01.11.2012 року порушив провадження у справі та призначив судове засідання на 20.11.2012 року.

Подальший хід розгляду справи викладено в ухвалах суду.

15.11.12р. позивачем подано через канцелярію суду заяву про зміну позовних вимог в якій просить суд стягнути з відповідача кошти в сумі 115 170,16грн. за користування товарним кредитом.

В судовому засіданні 24.01.13р. представник позивача зазначив що між сторонами частково врегульовано спір мирним шляхом, відповідачем погашено частину основного боргу в сумі 20 000,00 грн, та подав заяву про зменшення позовних вимог в якій просив суд стягнути з відповідача 36 000,00 грн. основного боргу та покласти судові витрати на позивача.

Представник відповідача підтвердив факт часткового врегулювання спору мирним шляхом та не заперечив щодо стягнення заборгованості в межах заяви про зменшення позовних вимог в сумі 36 000,00 грн.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:

13 січня 2012 року між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Прогрес» (покупець) та Приватним підприємством «Айслаг» (постачальник) було укладено договір поставки №019 за умовами якого, постачальник зобов'язався поставити та передати або передати зі свого складу покупцю у власність нафтопродукти в асортименті, кількості, за ціною, що зазначені в накладних, які підписуються представниками сторін договору, а покупець зобовязався прийняти та оплатити товар на умовах даного договору.

Відповідно до п. 2.4 договору, загальна сума поставки становить 500 000,00 грн.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу в січні 2012 року нафтопродукти на загальну суму 70 466,90 грн., що підтверджується накладною на відвантаження товару від 13.01.12р. № 000124 та довіреністю на отримання товару від 13.01.12р. №5 (а.с. 12,13).

Відповідно до умов договору, покупець має право здійснити повну або часткову оплату отриманого товару на розрахунковий рахунок постачальника протягом 20 календарних днів з дня відвантаження, зазначеного в накладних (п. 5.1 договору).

Пунктом 5.2 договору передбачено, що у випадку не оплати покупцем відвантаженої партії товару в строки вказані в п. 5.1 договору, постачальник має право рахувати, а покупець дає згоду на те, щоб неоплачений товар рахувався поставленим на умовах товарного кредиту, терміном на 50 календарних днів, починаючи з дня відвантаження товару з нарахуванням покупцю 2% за кожен день використання товарного кредиту. Покупець зобов'язується оплатити товар, поставлений на умовах товарного кредиту на 51 день від дати відвантаження вказаній в накладній, а відсотки за його використання протягом семи календарних днів з моменту отримання вимоги від постачальника про оплату (п. 5.3 договору). Якщо ж покупець після закінчення 50 днів користування товарним кредитом, покупець не внесе всіх передбачених договором платежів, він продовжує сплачувати відсотки за користування товарним кредитом до повного погашення заборгованості (п. 5.4 договору).

Відповідач не оплатив товар в строки передбачені п. 5.1 договору, тобто протягом 20 календарних днів з дня відвантаження, зазначеного в накладній, а відтак товар вважається поставленим на умовах товарного кредиту відповідно до п. 5.2 договору з нарахуванням 2% за користування товарним кредитом.

Відповідачем було здійснено оплату товару, а саме:

- 22.03.12р. оплачено 1 412,68 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 22.03.12р.№41 на суму 57 000,00 грн. (а.с. 14) з яких 55 587,32 грн. - оплата заборгованості за 2011рік, що підтверджується журналом-ордером по рахунку №361 (а.с. 17).

- 05.04.12р. відповідачем було додатково оплачено товар на суму 70 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 05.04.12р. №62.

Станом на дату подання позову до суду заборгованість відповідача за поставлений товар відсутня.

Однак, відповідачем не проведена оплата за користування товарним кредитом., заборгованість по якій станом на дату подання позову до суду становить 115 170,16 грн.

30.07.12р. позивач звернувся до відповідача з вимогою погасити заборгованість за користування товарним кредитом, однак дана вимога залишена відповідачем без реагування.

Приймаючи рішення у даній справі суд виходив з наступного:

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 1057 ЦК України встановлено, що договором, виконання якого пов'язане з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, може передбачатися надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг (комерційний кредит), якщо інше не встановлено законом.

Відповідно ст. 14 Податкового кодексу України, товарний кредит - товари (роботи, послуги), що передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичних чи фізичних осіб на умовах договору, що передбачає відстрочення остаточних розрахунків на визначений строк та під процент.

Товарний кредит передбачає передачу права власності на товари (роботи, послуги) покупцеві (замовникові) у момент підписання договору або в момент фізичного отримання товарів (робіт, послуг) таким покупцем (замовником), незалежно від часу погашення заборгованості.

13 січня 2012 року між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Прогрес» (покупець) та Приватним підприємством «Айслаг» (постачальник) було укладено договір поставки №019 за умовами якого, постачальник зобовязався поставити та передати або передати зі свого складу покупцю у власність нафтопродукти в асортименті, кількості, за ціною, що зазначені в накладних, які підписуються представниками сторін договору, а покупець зобовязався прийняти та оплатити товар на умовах даного договору.

На виконання умов даного договору від позивач поставив відповідачу в січні 2012 року нафтопродукти на загальну суму 70 466,90 грн., що підтверджується накладною на відвантаження товару від 13.01.12р. № 000124 та довіреністю на отримання товару від 13.01.12р. №5 (а.с. 12,13).

Відповідно до умов договору, покупець наділявся правом здійснити повну або часткову оплату отриманого товару на розрахунковий рахунок постачальника протягом 20 календарних днів з дня відвантаження, зазначеного в накладних (п. 5.1 договору).

Як було встановлено судом, оскільки відповідач не оплатив товар в строки передбачені п. 5.1 договору, тобто протягом 20 календарних днів з дня відвантаження, зазначеного в накладній, товар вважається поставленим на умовах товарного кредиту відповідно до п. 5.2 договору з нарахуванням 2% за користування товарним кредитом.

Станом на дату подання позову до суду заборгованість відповідача за поставлений товар була відсутня, однак, відповідачем не проведена оплата за користування товарним кредитом., заборгованість по якій станом на дату подання позову до суду становила 115 170,16 грн.

В процесі розгляду спору сторонами було досягнуто часткового врегулювання спору мирним шляхом. Так відповідачем було частково погашено заборгованість в сумі 20 000,00 грн згідно платіжного доручення від 23.01.13р. №269, а позивачем в свою чергу подано заяву про зменшення позовних вимог в якій він просить суд стягнути з відповідача 36 000,00 грн. основного боргу та покласти судові витрати на позивача.

Відповідно до ч.4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Представник відповідача не заперечив щодо стягнення на користь позивача заборгованості в сумі 36 000,00 грн.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ст. 34 ГПК України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України, передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на викладені обставини, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та підлягають до задоволення в межах заяви позивача про зменшення позовних вимог, тобто в сумі 36 000,00 грн.

Судові витрати за заявою представника позивача суд покладає на позивача.

Однак, відповідно до ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Оскільки, позивачем подано заяву про зменшення позовних вимог, позивачу слід повернути з державного бюджету судовий збір відповідною ухвалою суду.

Керуючись ст.ст. 526, 1057 ЦК України, 193 ГК України, ст. 14 Податкового кодексу України, ст. ст.22, 28, 33 , 34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задоволити повністю.

2. Стягнути з Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» (80234, Львівська область, Радехівський район, с.Сморжів, код ЄДРПОУ 03762555) на користь Приватного підприємства «Айслаг» ( 43021, Волинська область, м.Луцьк, вул. Стрілецька, 4 код ЄДРПОУ 13369787) - 36 000,00 грн. - основного боргу.

3. Видати ухвалу на повернення з державного бюджету судового збору.

4. Наказ видати згідно ст.116 ГПК України.

5. Рішення суду може бути оскаржено згідно ст.ст. 91-95 ГПК України.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 28.01.2013р.

Суддя Запотічняк О.Д.