Постанова № 28872620, 21.01.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

21 січня 2013 року № 2а-16434/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва, у складі: судді Добрянської Я.І., розглянув відповідно до вимог ч. 6 ст. 128 КАС України в порядку письмового провадження справу

за позовом Представництва в Україні «Ай.Ді.Сі. СЕНТРАЛ ЮРОП ГмбХ ІНТЕРНАЦІОНАЛЕ ДАТЕН Дер КОМПЮТЕРІНДУСТРІ»до відповідача Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової службипроскасування податкового повідомлення-рішення від 15.08.2012 р. № 0003092230

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся позивач Представництво в Україні «Ай.Ді.Сі. СЕНТРАЛ ЮРОП ГмбХ ІНТЕРНАЦІОНАЛЕ ДАТЕН Дер КОМПЮТЕРІНДУСТРІ» з позовом до відповідача Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення від 15.08.2012 р. № 0003092230.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.12.2012 р. суддею Добрянською Я.І. було відкрито провадження у справі № 2а-16434/12/2670 та призначено справу до судового розгляду на 13.12.2012 р.

В судовому засіданні 13.12.2012 р. представники позивача позовні вимоги підтримали та просили суд:

- скасувати податкове повідомлення-рішення, видане Державною податковою інспекцією у Подільському районі міста Києва за № 0003092230 від 15 серпня 2012 року, як таке, що є протиправним.

В обґрунтування заявлених позовних вимог представники позивача зазначили, що за наслідками проведення позапланової виїзної перевірки Представництва в Україні «Ай.Ді.Сі. СЕНТРАЛ ЮРОП ГмбХ ІНТЕРНАЦІОНАЛЕ ДАТЕН Дер КОМПЮТЕРІНДУСТРІ» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 19.10.2007 р. по 31.12.2011 р. відповідач дійшов помилкового висновку про порушення позивачем п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 13.8 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та абз. 1 п. 160.8 ст. 160 Податкового кодексу України, щодо заниження податку на прибуток іноземних юридичних осіб в загальній сумі 624 502 грн., оскільки при фінансуванні нерезидентом свого представництва в межах однієї й тієї самої юридичної особи не відбувається перехід права власності і таке фінансування не підлягає включенню до складу валових доходів, в силу чого, оскаржуване податкове повідомлення-рішення, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання та визначено штрафні (фінансові) санкції з податку на прибуток іноземних юридичних осіб у розмірі 585 148,75 грн. підлягає скасуванню.

Відповідач в судове засідання 13.12.2012 р. не прибув та не скерував свого представника, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового засідання, докази чого наявні в матеріалах справи.

Зважаючи на не прибуття відповідача в судове засідання 13.12.2012 р. та не скерування свого представника, суд, на підставі ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалив розглядати дану адміністративну справу № 2а-16434/12/2670 в порядку письмового провадження.

Відповідно до положень КАС України, клопотання сторони про відкладення розгляду справи, не є перешкодою для можливості суду скористатися положенням ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України щодо переходу в письмове провадження.

Про перехід до розгляду справи № 2а-16434/12/2670 в поряду письмового провадження відповідача було належним чином повідомлено, про що представник відповідача 17.12.2012 р. розписався на журналі судового засідання від 13.12.2012 р.

25.12.2012 р. відповідачем до канцелярії суду були подані письмові заперечення на позовну заяву із додатками, в яких відповідач зазначає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є обґрунтованим і правомірним, та прийнятим відповідно до вимог чинного законодавства України і підстави для його скасування відсутні.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач послався на те, що у періоді, який перевірявся, позивачем не було включено до складу валового доходу представництва кошти, отримані представництвом від материнської компанії як суми безповоротної фінансової допомоги в загальному розмірі 8 524 881 грн., що призвело до заниження позивачем податку на прибуток іноземних юридичних осіб в загальній сумі 624 502 грн.

Отже, розглянувши подані сторонами матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби у період з 12 липня 2012 року по 25 липня 2012 року було проведено позапланову виїзну перевірку Представництва в Україні «Ай.Ді.Сі. СЕНТРАЛ ЮРОП ГмбХ ІНТЕРНАЦІОНАЛЕ ДАТЕН Дер КОМПЮТЕРІНДУСТРІ» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 19.10.2007 р. по 31.12.2011 р.

За результатами зазначеної перевірки відповідачем було складено Акт № 287/22-30/26603919 від 01.08.2012 р., в якому встановлені порушення позивачем вимог п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 13.8 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та абз. 1 п. 160.8 ст. 160 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на прибуток іноземних юридичних осіб в загальній сумі 624 502 грн.

На підставі встановлених в Акті перевірки порушень позивачем вимог податкового та іншого законодавства, відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення від 15.08.2012 р. № 0003092230, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб в загальній сумі 585 148,75 грн., в тому числі 513 833,00 грн. - основний платіж, та 71 315,75 грн. - штрафні санкції.

Не погоджуючись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва ДПС від 15.08.2012 р. № 0003092230, позивач оскаржив його в судовому порядку до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача, Окружний адміністративний суд м. Києва дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, зважаючи зокрема на наступне.

В Акті перевірки відповідачем було зроблено висновок про заниження позивачем суми податку на прибуток за результатами 2009-2011 років, оскільки позивачем не було включено до складу валового доходу представництва кошти, отримані представництвом від материнської компанії як суми безповоротної фінансової допомоги в загальному розмірі 8 524 881 грн., що відповідно призвело до заниження податку на прибуток іноземних юридичних осіб в загальній сумі 624 502 грн.

Однак, перевіривши наявні матеріали справи та вивчивши норми податкового та іншого законодавства з даного приводу, суд вважає такий висновок відповідача не обґрунтованим та безпідставним, оскільки позивач не мав в перевіряємому періоді валового доходу, а відповідно не повинен був нараховувати і сплачувати податок на прибуток.

Так, в Акті перевірки підставою заниження сум податку на прибуток зазначено те, що позивач не включив до складу валового доходу суму фінансування від материнської компанії I.D.C. CENTRAL EUROPE GmbH INTERNATIONALE DATEN der COMPUTERINDUSTRIE на утримання позивача як Представництва у розмірі 8 524 881 гривень.

Проте, з наявних у справі доказів та на підставі норм чинного законодавства з даного приводу вбачається, що позивач діяв законно та правомірно, коли не включав до складу валового доходу суму фінансування від материнської компанії.

В даному випадку позивач керувався положеннями п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України.

Так, п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що валовий доход включає:

- доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податків та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України «Про списання вартості несплачених обсягів природного газу».

Статтею 135 Податкового кодексу України визначено, що доходи, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з:

- інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Згідно п.п. 135.5.4. п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України, інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податки та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Як підтверджується наявними матеріалами справи, позивач, згідно своїх статутних (реєстраційних) документів, не має статусу юридичної особи та є відокремленим підрозділом німецького компанії I.D.C. CENTRAL EUROPE GmbH INTERNATIONALE DATEN der COMPUTERINDUSTRIE

Таким чином, згідно норм наведеного законодавства, позивач мав законне право застосовувати зазначені положення Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Податкового кодексу України, щодо не включення до складу доходу коштів, отримуваних в якості відокремленого підрозділу від материнської компанії, оскільки при фінансуванні нерезидентом свого представництва в межах однієї й тієї самої юридичної особи не відбувається перехід права власності, а господарської діяльності через таке представництво в Україні материнська компанія не здійснювала та жодних консультаційних послуг через робітників такого відокремленого підрозділу (представництва) нерезидент на території України також не надавав.

Відповідно до положень частини 2 та 3 статті 95 Цивільного кодексу України, представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.

Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Отже, закон прямо встановлює, що суми отримані представництвами від підприємств, які ці представництва заснували, не включаються до валового доходу, а відповідно, з цих сум не сплачується податок на прибуток.

Зазначене підтверджується також положення пункту 3 розділу IV Порядку розрахунку податкових зобов'язань нерезидентів, які провадять діяльність на території України через постійне представництво, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 28.02.2011 р. № 115 (далі - Порядок № 115).

У пункті 3 цього Порядку № 115 визначено, що в рядку 01 Розрахунку 2 вказується сума доходів постійного представництва, які визначаються згідно з вимогами розділу III Кодексу. Пункт 135.5.4 міститься у розділі III Податкового кодексу, а отже, його положення мають застосовуватися для визначення об'єкту оподаткування для представництв.

Також, в Акті перевірки визначено, що позивач здійснив порушення положень пункту 160.8 ПКУ, яким передбачено наступне.

Суми прибутків нерезидентів, які провадять свою діяльність на території України через постійне представництво, оподатковуються в загальному порядку. При цьому таке постійне представництво прирівнюється з метою оподаткування до платника податку, який провадить свою діяльність незалежно від такого нерезидента.

У разі якщо нерезидент провадить свою діяльність не лише в Україні, а й за її межами, і при цьому не визначає прибуток від своєї діяльності, що ведеться ним через постійне представництво в Україні, сума прибутку, що підлягає оподаткуванню в Україні, визначається на підставі складення нерезидентом відокремленого балансу фінансово-господарської діяльності, погодженого з органом державної податкової служби за місцезнаходженням постійного представництва.

У разі неможливості визначити шляхом прямого підрахування прибиток, отриманий нерезидентами з джерелом його походження з України, оподатковуваний прибуток визначається органом державної податкової служби як різниця між. доходом та витратами, визначеними шляхом застосування до суми отриманого доходу коефіцієнта 0,7.

Таким чином, Податковий кодекс України встановлює три способи оподаткування представництв та, відповідно, три види податкової звітності, які подаються представництвами, залежно від способу визначення оподатковуваного доходу.

Проте, в Акті перевірки відповідачем чітко не зазначено, який з цих трьох способів має бути застосований до позивача, оскільки в такому Акті відповідач посилається і на перший і на третій способи оподаткування позивача податком на прибуток одночасно (в загальному порядку, та шляхом застосування до суми отриманого доходу коефіцієнта 0,7), що відповідно є неможливим та безпідставним.

Так, на сторінках 6-8 у розділі 3.2.1 Акта перевірки «Валові витрати», відповідачем визначено, що встановлено заниження позивачем валових витрат. Сума валових витрат розрахована із застосуванням коефіцієнту 0,7, як це передбачено у абзаці третьому пункту 160.8 ПКУ та у розділі IV Порядку № 115.

Проте до цього, на сторінці 5 Акта перевірки (розділ 3.1.1), а також на сторінці 13 Акта відповідачем зазначено, що Представництво має бути прирівняне до платника податку на прибуток, який провадить свою діяльність незалежно від такого нерезидента, та повинен визначати оподатковуваний прибуток та податок на прибуток у загальному порядку.

Однак, це вже є інше правило, яке встановлено в абзаці першому пункту 160.8 ПКУ та у розділі II Порядку № 115, за яким представництво, визначає оподатковуваний прибуток та податок на прибуток у загальному порядку, встановленому відповідними положеннями розділу III ПКУ. Пункт 4 цього розділу II Порядку № 115 встановлює, що у такому випадку представництво має подавати звичайну декларацію з податку на прибуток. Але у цьому випадку витрати ніяким чином не можуть визначатися розрахунково за коефіцієнтом 0,7.

Отже, ПКУ та Порядок № 115 чітко розділяють два способи: або прибуток визначається як різниця між доходом та витратами, визначеними шляхом застосування до суми отриманого доходу коефіцієнта 0,7, або представництво прирівнюється до платника податку, який провадить свою діяльність незалежно від такого нерезидента.

Таким чином не є правомірним з боку відповідача одночасно розраховувати витрати за коефіцієнтом 0,7 та в той же час намагатися застосувати інший спосіб оподаткування, прирівнявши позивача до звичайного платника податків.

Також, суд не погоджується з висновками відповідача в Акті перевірки стосовно того, що позивач використовував переваги Угоди між Урядом України та Урядом Федеративної Республіки Німеччина про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і капітал.

Так, у розділі V Порядку № 115 (пункти 2 та 3) встановлено, що нерезиденти, які мають право на звільнення від оподаткування відповідно до міжнародного договору окремих видів доходів, які отримуються через постійне представництво, разом з податковою звітністю заповнюють і подають до органу державної податкової служби Відомості. Розділи І-IV Відомостей передбачені для видів діяльності, доходи від яких, отримані постійним представництвом, звільняються від оподаткування в Україні відповідно до міжнародного договору.

Для використання переваг Угоди, тобто для звільнення від оподаткування відповідно до міжнародного договору окремих видів доходів, які отримуються через постійне представництво, потрібно перш за все, мати такі доходи, отримані нерезидентом через Представництво.

Проте, як підтверджується наявними матеріалами справи, та не було жодними допустимими доказами по справі спростовано відповідачем, нерезидент сам сплачував грошові кошти на фінансування Представництва, та доходів через постійне представництво (позивача) материнська компанія не отримувала.

Отже, позивач не подає до ДПС Відомості про доходи (прибуток), що звільнені від оподаткування на підставі міжнародних договорів України, оскільки нерезидент та Представництво не мають доходів які можна було б звільнити від оподаткування в Україні.

Таким чином, позивач не має що зазначати у Відомостях, оскільки не існує доходів, до яких можна було б застосувати переваги міжнародного договору.

Враховуючи зазначене, посилання відповідача на те, що види діяльності позивача складають основну діяльність або один з видів основної діяльності нерезидента, не мають жодного підтвердження, оскільки позивач не посилається на міжнародний договір, не користується його перевагами і не заповнює Відомості, тобто не застосовує взагалі правила Розділу V Порядку № 115.

Отже, вимоги пункту 4.3 Порядку № 115 не можуть бути застосовані взагалі, оскільки весь Розділ V Порядку № 115 V не має до Позивача жодного відношення через повну відсутність доходів, отриманих нерезидентом через постійне представництво, згідно з міжнародними договорами України, що не було спростовано відповідачем допустимими доказами по справі.

Посилання відповідача в Акті перевірки на те, що діяльність Представництва не підпадає під дію пункту 5.4 статті 5 Угоди між Урядом України та Урядом Федеративної Республіки Німеччина про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і капітал, взагалі не стосується даної ситуації, оскільки Представництво не декларує отримання доходу від здійснення діяльності підготовчого та допоміжного характеру, і потреби у застосуванні Угоди не існує через відсутність доходу від такої діяльності.

Так, пункт 160.8 статті 160 ПКУ стосується саме нерезидентів, які провадять свою діяльність на території України через постійне представництво.

Однак ні в Акті перевірки, ні під час розгляду даної адміністративної справи, відповідачем не було доведено, яку саме діяльність проводила на території України німецька компанія I.D.C. CENTRAL EUROPE GmbH INTERNATIONALE DATEN der COMPUTERINDUSTRIE через її Представництво, та які саме кошти від здійснення такої діяльності і в якому розмірі були отримані Головною компанією внаслідок діяльності Представництва. Докази з даного приводу в матеріалах справи також відсутні.

Отже, як підтверджується наявними у справі доказами, та не було спростовано відповідачем, протягом перевіряємого періоду Представництво (позивач) отримувало грошові кошти виключно від своєї материнської компанії для утримання представництва (поточні витрати: зарплата тощо) та не здійснювало діяльності, пов'язаної з отриманням прибутку, а відповідно не повинно сплачувати податок на прибуток.

Як було зазначено вище, та підтверджується наявними матеріалами справи, позивач (Представництво) не займається господарською діяльністю, оскільки також в Акті перевірки податковим органом не зроблено посилання на жодні первинні документи, які б свідчили про укладення позивачем господарських договорів з юридичними особами-резидентами, та крім того зазначених документів не було надано відповідачем до матеріалів справи.

Таким чином, оскільки Представництво не є самостійним суб'єктом та діє без статусу юридичної особи від імені основного підприємства, суми коштів, що отримуються Представництвом від основного підприємства, залишаються власністю нерезидента основного підприємства із статусом юридичної особи та не відносяться до складу валового доходу Представництва, а відтак база для оподаткування не виникає.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, суд вважає, що відповідач безпідставно дійшов до висновку про те, що кошти перераховані основним підприємством на рахунок Представництва для подальшого їх використання в цілях покриття поточних витрат та витрат на заробітну плату є доходом від здійснених операцій щодо надання послуг основному підприємству, або безповоротною фінансовою допомогою, оскільки відповідачем не встановлено та не підтверджено відповідними доказами факт надання вказаних послуг та не виявлено жодної залежності розміру отриманих Представництвом коштів від обсягу наданих послуг, якщо такі надавалися, та крім того, оскільки при фінансуванні нерезидентом свого представництва в межах однієї й тієї самої юридичної особи не відбувається перехід права власності, то таке фінансування не може вважатися безповоротною фінансовою допомогою і не підлягає включенню до складу валових доходів Представництва.

Аналогічного висновку з даного приводу дійшли також адміністративні суди вищих інстанцій, зокрема Київський апеляційний адміністративний суд в ухвалі від 27.03.2012 р. по справі № 2а-11436/11/2670 та в ухвалі від 21.06.2012 р. по справі № 2а-19433/11/2670, а також Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 19.01.2011 р. по справі № 2а-4867/09/0470 та ухвалі від 13.07.2012 р. по справі № 2а-19433/11/2670.

Крім того, в якості доказів, що материнська компанія I.D.C. CENTRAL EUROPE GmbH INTERNATIONALE DATEN der COMPUTERINDUSTRIE має статус резидента в Німеччині, та була платником податків згідно законодавства Німеччини в періоді за який перевірявся позивач (представництво) (2007-2011 р.р.), позивачем до матеріалів справи були надані належним чином засвідчені (перекладені та апостильовані) довідки Податково-фінансового управління в м. Мюнхені у справах оподаткування доходів юридичних осіб про статус резидента в Німеччині що зобов'язаний сплачувати податки від 30.11.2007 р., від 11.04.2008 р., та від 11.05.2012 р. за 2009 р., 2010 р., 2011 р. та 2012 р.

Таким чином, враховуючи наявні у справі докази та зважаючи на норми наведеного законодавства, суд приходить до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва ДПС від 15.08.2012 року № 0003092230 - є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів суду правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення, натомість позивач надав суду обґрунтовані пояснення, підтверджені допустимими доказами, щодо протиправності винесення відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 15.08.2012 року № 0003092230.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

В позовній заяві позивач не заявляв вимоги щодо відшкодування йому судових витрат із сплати судового збору. Тому суд не вирішував питання, в порядку ст. 94 КАС України, щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби від 15.08.2012 року № 0003092230.

Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя: Я.І. Добрянська

Дата складання та підписання в повному обсязі постанови 21.01.2013 р.