Постанова № 28871157, 24.01.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 січня 2013 року № 2а-804/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛГРАНД" до Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29.12.2011р. №0003542360 ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕЛГРАНД», (далі - позивач, ТОВ «ЕЛГРАНД»), з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби, (далі - відповідач), про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29.12.2011 р. № 0003542360.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на протиправність та необґрунтованість висновків Акту документальної позапланової виїзної перевірки від 12.12.2011р. № 373/23-60/33061196, оскільки позивачем не допущено порушень вимог податкового законодавства при здійсненні господарських взаємовідносин із ТОВ «ЛІБЕТІ СТАЙЛ» за період, що перевірявся, відповідач не дослідив всі документи, що мають відношення до предмету перевірки, відповідачем помилково зроблено висновки про те, що угоди, укладені між ТОВ «ЛІБЕТІ СТАЙЛ» та ТОВ «ЕЛГРАНД» за період травень, червень та серпень 2011 р. є такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що ними обумовлені, а відтак є нікчемними, в силу чого, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідач проти позову заперечував, в обґрунтування своїх заперечень посилався на те, що в ході проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача встановлено, що згідно ст. 203, 215, 228 ЦК України правочини, здійснені між позивачем та ТОВ «ЛІБЕТІ СТАЙЛ» за травень, червень та липень 2011 року на загальну суму 2813705,54 грн. в т.ч. ПДВ - 475565,95 грн. визнані нікчемними. У зв'язку з цим, позивачем було в порушення вимог пп.14.1.181 п. 14.1. ст. 14, пп. 198.2 ст. 198, п. 200.1. ст. 200 Податкового кодексу України занижено податкове зобов'язання по ПДВ на загальну суму 442504,77 грн., відповідно, відповідачем було правомірно прийнято оскаржене податкове повідомлення-рішення та збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ «Елгранд» з ПДВ на суму 468939,08 грн., з яких за основним платежем 442504,77 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 26434,31 грн., просив суд в задоволенні позову відмовити повністю.

В судове засідання, призначене на 28 листопада 2012 року не прибув належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи представник відповідача.

У судовому засіданні 28 листопада 2012 був допитаний свідок Михайлюк Вячеслав Володимирович, директор ТОВ «ЛІБЕТІ СТАЙЛ», який в порядку статті 141 Кодексу адміністративного судочинства України був приведений до присяги, зі змістом статей 384, 385 Кримінального кодексу України був ознайомлений. Свідок показав, що він є директором ТОВ «ЛІБЕТІ СТАЙЛ», яке в період травень, червень та серпень 2011 р. мало свідоцтво платника податку на додану вартість та дійсно мало господарсько-правові відносини з ТОВ «Елгранд», які полягали в здійсненні оптових поставок електротоварів. Свідок підтвердив, що підписи від його імені, які містяться на договорах поставки, укладених між ТОВ «Елгранд» та ТОВ «ЛІБЕТІ СТАЙЛ», податкових та видаткових накладних дійсно вчинені ним особисто. Також свідок пояснив, що в штаті ТОВ «ЛІБЕТІ СТАЙЛ», крім нього, були ще шість працівників, підтвердженням чого є відповідний Податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма № 1ДФ) за відповідний період. Відповідно до показів свідка, поставка товарів здійснювалась ТОВ «ЛІБЕТІ СТАЙЛ» на складські приміщення покупця - ТОВ «Елгранд».

Необхідність у заслуховуванні інших свідків чи експерта у справі відсутня, так само, як і відсутні перешкоди для розгляду справи у судовому засіданні.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Приймаючи до уваги викладене, розгляд справи здійснюється у письмовому провадженні.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕЛГРАНД» (ідентифікаційний код 33061196) зареєстровано як юридичну особу 28 липня 2004 року Святошинською районною державною адміністрацією міста Києва (свідоцтво про державну реєстрацію від 28.07.2004 р. № 10721020000000131).

ТОВ «ЕЛГРАНД» взято на податковий облік в органах Державної податкової служби з 09 серпня 2004 року за № 4573, станом на час проведення перевірки та складання Акту перевірки від 12.12.2011р. № 373/23-60/33061196, позивач перебував на обліку в ДПІ у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби, відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 12.04.2005 р. № 36386191, виданого ДПІ у Святошинському районі міста Києва, індивідуальний податковий номер 330611926576, було зареєстроване платником ПДВ з 16.08.2004 р.

До видів діяльності позивача за КВЕД відноситься: 51.43.1 - оптова торгівля електропобутовими приладами; 51.82.0 - оптова торгівля машинами та устаткуванням для добувної промисловості та будівництва; 51.90.0 - інші види оптової торгівлі; 52.45.0 - роздрібна торгівля побутовими електротоварами, радіо - та телеапаратурою; 52.48.9. - роздрібна торгівля іншими непродовольчими товарами.

Відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Елгранд» (код ЄДРПОУ 33061196) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період травень, червень та серпень 2011 р., за результатами якої було складено Акт перевірки від 12.12.2011р. № 373/23-60/33061196.

Відповідно до висновків Акту перевірки від 12.12.2011р. № 373/23-60/33061196, відповідачем встановлено, що на підставі ст. 203, ст. 215, 216, 228, 236 ЦК України, правочини, здійснені між ТОВ «ЕЛГРАНД» та ТОВ «ЛІБЕТІ СТАЙЛ» за травень, червень та липень 2011 року на загальну суму - 2813705,56 грн., в т.ч. ПДВ - 475565,95 грн., визнані нікчемними та, як наслідок, недійсними з моменту їх укладення, внаслідок чого, відповідачем зроблено висновок про завищення позивачем по взаємовідносинах з ТОВ «ЛІБЕТІ СТАЙЛ» суми податкового кредиту з ПДВ на загальну суму 442504,77 грн., в т.ч. за травень 2011 року - на 125897,27 грн., в т.ч. за червень 2011 року - на 210 874,25 грн., в т.ч. за серпень 2011 року - на 105733,25 грн.

29 грудня 2012 року відповідачем на підставі вищевказаного Акту перевірки від 12.12.2011р. № 373/23-60/33061196 прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.12.2011 р. № 0003542360, яким, згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до абз.1 п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України у зв'язку з порушенням пп.14.1.181, п. 14.1. ст. 14, п. 198.3. ст. 198, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1. ст. 200 Податкового кодексу України нараховано грошове зобов'язання зі сплати податку на додану вартість на загальну суму 468939,08 грн., з яких за основним платежем 442504,77 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 26434,31 грн.

Судом встановлено, що 01.02.11 р. між позивачем в особі директора Щербини В.А. та ТОВ «ЛІБЕТІ СТАЙЛ» в особі директора Михайлюка В.В. було укладено договір поставки № 01/01-02, відповідно до якого продавець (ТОВ "ЛІБЕТІ СТАЙЛ") зобов'язався передати у власність покупцеві (позивачу) товари (електротехнічну продукцію) в асортименті.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено показами допитаного в якості свідка директора ТОВ «ЛІБЕТІ СТАЙЛ» Михайлюка В.В., в період, за який проводилась перевірка, а саме - за травень, червень, липень 2011 року, ТОВ «ЛІБЕТІ СТАЙЛ» було зареєстроване платником податку на додану вартість згідно з чинним законодавством України.

Відповідно до п.4.1. вказаного Договору поставки, поставка товарів здійснювалась на умовах DDP («ІНКОТЕРМС-2000») на склад позивача за адресою: м. Київ, вул. Полковника Шутова, 16.

Вказана обставина також була підтверджена допитаним в ході судового розгляду в якості свідка директором ТОВ «ЛІБЕТІ СТАЙЛ» Михайлюком В.В. та представниками позивача.

Судом встановлено, що на виконання умов Договору № 01/01-02 від 01.02.11 р. були виставлені наступні рахунки-фактури: № 276 від 23.06.2011 р.; № 277 від 23.06.2011 р.; № 251 від 10.06.2011 р.; № 250 від 10.06.2011 р.; № 226 від 01.06.2011 р.; № 228 від 01.06.2011 р.; № 227 від 01.06.2011 р.; № 92 від 01.04.2011 р.; № 56 від 10.03.2011 р.; № 69 від 24.03.2011 р.; № 42 від 01.03.2011 р.; № 19 від 24.02.2011 р.; № 43 від 01.03.2011 р.; № 5/1 від 01.02.2011 р.; № 5/2 від 01.02.2011 р.; № 8/1 від 08.06.2011 р.

На виконання умов вказаного Договору поставки № 01/01-02 від 01.02.11 р., ТОВ «ЛІБЕТІ СТАЙЛ» були оформлені наступні податкові накладні: № 6 від 04.05.2011 р. на загальну суму з ПДВ - 38244,97 грн.; № 5 від 04.05.2011 р. на загальну суму з ПДВ - 152619,17 грн.; № 4 від 04.05.2011 р. на загальну суму з ПДВ - 123069,65 грн.; № 3 від 04.05.2011 р. на загальну суму з ПДВ - 139675,07 грн.; № 45 від 17.05.2011 р. на загальну суму з ПДВ - 142678,01 грн.; № 44 від 17.05.2011 р. на загальну суму з ПДВ - 104259,76 грн.; № 120 від 30.05.2011 р. на загальну суму з ПДВ - 58140,78 грн.; видаткові накладні: № 6 від 4 травня 2011 р. на суму з ПДВ - 38244,97 грн.; № 5 від 4 травня 2011 р. на суму з ПДВ - 152619,17 грн.; № 4 від 4 травня 2011 р. на суму з ПДВ - 123069,65 грн.; № 3 від 4 травня 2011 р. на суму з ПДВ - 139675,07 грн.; № 32 від 17 травня 2011 р. на суму з ПДВ - 104259,76 грн.; № 33 від 17 травня 2011 р. на суму з ПДВ - 142678,01 грн.; № 71 від 30 травня 2011 р. на суму з ПДВ - 34941,13 грн.; № 70 від 30 травня 2011 р. на суму з ПДВ - 58140,78 грн.; податкові накладні: № 5 від 01.06.2011 р. на суму з ПДВ - 106537,60; № 6 від 01.06.2011 р. на суму з ПДВ - 208635,28 грн.; № 4 від 01.06.2011 р. на суму з ПДВ - 122853,02 грн.; № 3 від 01.06.2011 р. на суму з ПДВ - 130122,10 грн.; № 53 від 10.06.2011 р. на суму з ПДВ - 272161,99 грн.; № 54 від 10.06.2011 р. на суму з ПДВ - 135645,35 грн.; № 102 від 23.06.2011 р. на суму з ПДВ - 109834,54 грн.; № 103 від 23.06.2011 р. на суму з ПДВ - 309577,67 грн.; видаткові накладні: № 6 від 1 червня 2011 р. на суму з ПДВ - 208635,28 грн.; № 5 від 1 червня 2011 р. на суму з ПДВ - 106537,60 грн.; № 4 від 1 червня 2011 р. на суму з ПДВ - 122853,02 грн.; № 3 від червня 2011 р. на суму з ПДВ - 130122,10 грн.; № 42 від 10 червня 2011 р. на суму з ПДВ - 272161,99 грн.; № 43 від 10 червня 2011 р. на суму з ПДВ - 135645,35 грн.; № 73 від 23 червня 2011 р. на суму з ПДВ - 309577,67 грн.; № 72 від 23 червня 2011 р. на суму з ПДВ - 109834,54 грн.; податкові накладні: № 4 від 01.08.2011 р. на суму з ПДВ - 103339,76 грн.; №3 від 01.08.2011 р. на суму з ПДВ - 116751,89 грн.; № 2 від 01.08.2011 р. на суму з ПДВ - 136605,07 грн.; №55 від 15.08.2011 р. на суму з ПДВ - 124789,73 грн.; № 54 від 15.08.2011 р. на суму з ПДВ - 114270,68 грн.; № 82 від 25.08.2011 р. на суму з ПДВ - 38642,45 грн.; видаткові накладні: № 2 від 1 серпня 2011 р. на суму з ПДВ - 136605,07 грн.; № 3 від 1 серпня 2011 р. на суму з ПДВ - 116751,89 грн.; № 4 від 1 серпня 2011 р. на суму з ПДВ - 103339,76 грн.; № 42 від 15 серпня 2011 р. на суму з ПДВ - 124789,73 грн.; № 41 від 15 серпня 2011 р. на суму з ПДВ - 114270,68 грн.; № 63 від 25 серпня 2011 р. на суму з ПДВ - 38642,45 грн.

Досліджені судом вище вказані податкові накладні складені та підписані директором ТОВ «ЛІБЕТІ СТАЙЛ» Михайлюком В.В., що він підтвердив під час допиту в якості свідка.

Зазначені податкові накладні містять всі реквізити, передбачені чинним законодавством для первинних документів.

Відповідно до Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зробленого судом, встановлено, що керівником ТОВ «ЛІБЕТІ СТАЙЛ» дійсно є Михайлюк В.В.

Згідно з дослідженими судом наданими позивачем деклараціями з ПДВ в розрізі контрагентів за спірний період, всі господарсько-фінансові операції позивача з ТОВ «ЛІБЕТІ СТАЙЛ» та третіми особами знайшли відображення в податковому обліку в повному обсязі. Зауважень по наданих деклараціях, порядку їх оформлення представник відповідача не заявив.

Суд звертає увагу, що згідно вимог чинного законодавства України, обов'язок контролювати звітність контрагентів на суб'єктів підприємницької діяльності не покладено, також, суб'єкт підприємницької діяльності не має права контролювати звітність або своєчасність сплати податків іншими особами. Якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов вказаного договору № 01/01-02 від 01.02.11 р. позивачем була здійснена оплата за отриманий товар, що підтверджується, дослідженими судом, платіжними дорученнями з відповідною відміткою банку про проведення операції № 3322 від 27.07.2011 р., №3200 від 19.05.2011 р., № 3211 від 24.05.2011 р., № 3232 від 08.06.2011 р., № 3233 від 08.06.2011 р., № 3241 від 15.06.2011 р. та № 3258 від 20.06.2011 р. та підтверджено директором ТОВ «ЛІБЕТІ СТАЙЛ» Михайлюком В.В. та представниками позивача Поповим А.С. та Хомінським В.Л.

З Акту перевірки від 12.12.2011р. № 373/23-60/33061196 вбачається, що при проведенні перевірки було використано Акт невиїзної документальної перевірки ТОВ «ЛІБЕТІ СТАЙЛ» від 05.10.2011 р. № 381/23-404/37195372, проведеної ДПІ у Подільському районі міста Києва, яким було встановлено наступні порушення:

- ст. 203, 215, 228, 662, 656 ЦК України в частині укладення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Дані, виявлені у декларації з податку на додану вартість за період з 01.01.2011 р. по 31.08.2011 р. про обсяги придбання та продажу є недійсними;

- п. 185.1 ст. 185, п. 188.1.ст. 188, п. 187.1. ст.. 187, п. 198.1, п. 198.2., п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість всього у сумі 4634597,0 грн. та завищено суму податкового кредиту на 3762686,20 грн.;

- п. 1, п. 5 ст. 203, п. 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228, ст. 626, ст. 629, 650, 655, 658, 662 ЦК України, в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «ЛІБЕТІ СТАЙЛ» із зазначеними Акті перевірки постачальниками та покупцями (в тому числі покупець -ЕЛГРАНД»).

Суд критично відноситься до посилання відповідача в обґрунтування правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення на Акт перевірки від 05.10.2011 р. № 381/23-404/37195372, як на доказ недійсності правочинів між позивачем та ТОВ «ЛІБЕТІ СТАЙЛ», оскільки відповідно до ч.4 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Так, суд звертає увагу, що відповідач не звертався до суду з позовом про визнання Договору № 01/01-02 від 01.02.11 р. недійсним і станом на час розгляду справи суду не надані будь-які докази про притягнення до відповідальності посадових осіб ТОВ «ЛІБЕТІ СТАЙЛ» чи позивача за порушення вимог податкового законодавства.

Так, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2012 року в справі за адміністративним позовом ДПІ у Подільському районі міста Києва ДПС до ТОВ «ЛІБЕТІ СТАЙЛ», Приватного підприємства «Техконсалт» про визнання недійсними правочинів та стягнення коштів ( http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/26001026 ), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2012 р. (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/27445124), позов ДПІ у Подільському районі міста Києва залишено без задоволення. Приймаючи зазначені судові акти, суди констатували помилковість висновків ДПІ про нікчемність угод, укладених між ТОВ «ЛІБЕТІ СТАЙЛ» та контрагентами вказаного товариства.

Також суд бере до уваги, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від « 26»вересня 2012 року у справі за адміністративним позовом ДПІ у Подільському районі м. Києва до ТОВ «ЛІБЕТІ СТАЙЛ», приватного підприємства «Український центр проблем екології» про стягнення в дохід держави коштів отриманих за нікчемними правочинами, в позові відмовлено за безпідставністю позовних вимог (http://reyestr.court.gov.ua/Review/26177516) .

Відповідно до ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Вирішуючи питання реальності виконання договору з метою використання отриманого за вказаним договором у власній господарській діяльності, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до визначення ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача про нікчемність Договору № 01/01-02 від 01.02.11 р., укладеного між позивачем та ТОВ «ЛІБЕТІ СТАЙЛ», оскільки ці доводи ґрунтуються на припущеннях, не підтверджуються належними доказами та спростовуються доказами, наданими представниками позивача.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Частина друга ст. 215 Цивільного кодексу України передбачає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За правилами ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до вимог ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частиною третьою ст. 228 Цивільного кодексу України визначено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування наслідків, передбачених ст. 228 Цивільного кодексу України, необхідними є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентом до бюджету.

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав, що дозволяли б дійти висновку про нікчемність чи недійсність вище вказаного правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «ЛІБЕТІ СТАЙЛ», а також не надано доказів, які б свідчили, що правочини в межах спірних правовідносин, є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Суд також звертає увагу, що, в силу положень ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

Згідно положень ст.ст.215, 216, 228 ЦК України та положень постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", нікчемні правочини характеризуються таким ознаками як спрямованість на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина або знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами.

Відповідно до вимог п. 201.8., 201,9 та п.201.10. ст.201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Не дає права на віднесення сум податку до податкового кредиту податкова накладна, складена платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з положеннями п.184.1 ст.184 ПК України, реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати анулювання реєстрації платника податку.

Зі змісту наведених положень Податкового кодексу України випливає, що у податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати податку на додану вартість, характер яких залежить від статусу платника (продавець чи покупець), в тому числі підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту. Податкова накладна має силу податкового і одночасно розрахункового документа за умови її складання особою, зареєстрованою як платник податку у порядку, передбаченому статтею 201 Податкового кодексу України.

Відповідно до норм п.198.1 та п.198.3 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст.198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Суд також звертає увагу, що основними видами діяльності позивача згідно Довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, є, крім іншого, оптова торгівля електропобутовими приладами.

З пояснень представників позивача вбачається, що отримані від ТОВ «ЛІБЕТІ СТАЙЛ» електроприлади було використано позивачем у власній господарській діяльності для подальшого продажу своїм контрагентам-покупцям.

Суд не погоджується із доводами відповідача про відсутність документів в підтвердження приймання на склад та зберігання придбаних позивачем у ТОВ «ЛІБЕТІ СТАЙЛ» товарів, оскільки такі доводи спростовуються дослідженими судом договором оренди складського приміщення № 26/05 від 03.05.2011 р., Актом приймання-передачі орендованих площ згідно договору оренди № 26/05 від 03.05.2011 року, доповненням № 1 до договору оренди № 26/05 від 03.05.2011 року; доповненням № 2 до договору оренди № 26/05 від 03.05.2011 року, що підтверджує наявність у позивача на момент вчинення спірних правочинів складських приміщень, придатних для зберігання придбаних товарів. Також суду надано банківські виписки на підтвердження здійснення орендних платежів.

Судом досліджено надані представниками позивача договори позивача із контрагентами, покупцями придбаних у ТОВ «ЛІБЕТІ СТАЙЛ» електроприладів, банківські виписки, що підтверджують оплату цими контрагентами позивачу за поставлені товари, що дозволяє суду дійти висновку про використання позивачем отриманого за вищевказаним договором з ТОВ «ЛІБЕТІ СТАЙЛ» у власній господарській діяльності.

При прийнятті рішення суд враховує надані позивачем та досліджені докази в підтвердження наступного транспортування придбаних товарів. Так, судом досліджено договір про надання транспортно-експедиторських послуг № 15656 від 29.08.2011 р., укладений між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нова Пошта»; договір про надання транспортно-експедиторських послуг № 846 від 01.09.2008 р., укладений між позивачем та ТОВ «Нова Пошта», банківські виписки на підтвердження здійснення платежів в оплату наданих транспортних послуг; Акт № НП/2-0024525 здачі прийняття-робіт (надання послуг) від 31.08.2011 р.; Акт № НП/2-0014289 здачі прийняття-робіт (надання послуг) від 31.05.2011 р.; Акт № НП/2-0017762 здачі прийняття-робіт (надання послуг) від 30.06.2011 р. Відтак, суд приходить до висновку про те, що позивачем доведено належними й допустимими доказами факт наступного транспортування з метою реалізації придбаних ним у ТОВ «ЛІБЕТІ СТАЙЛ» товарів.

З огляду на те, що судом було встановлено наявність усіх обов'язкових підстав для формування позивачем податкового кредиту за результатами господарських відносин із вказаним контрагентом за спірний період, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для донарахування позивачу суми податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, оскільки позивачем не було допущено порушень вимог податкового законодавства за період травень, червень, липень 2011 року по взаємовідносинах з ТОВ «ЛІБЕТІ СТАЙЛ» та, як наслідок, не було допущено заниження податкових зобов'язань по податку на додану вартість на загальну суму 442504,77 грн., в т.ч. за травень 2011 р. - 125897,27 грн., за червень 2011 року - на 210874,25 грн., за серпень 2011 року - на 105733,25 грн.

Згідно з ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідачем не було доведено правомірність та обґрунтованість прийнятого податкового повідомлення-рішення від 29.12.2011 р. № 0003542360.

Позивачем надано суду достатні докази в обґрунтування позовних вимог.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Приймаючи до уваги викладене в сукупності, керуючись вимогами ст. ст. 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛГРАНД" задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва Державної податкової служби від 29.12.2011 р. № 0003542360.

3. Судові витрати в сумі 32,19 грн. (тридцять дві гривні 19 копійок) присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛГРАНД" (ідентифікаційний код 33061196) за рахунок Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Ю.Т. Шрамко