Постанова № 28871113, 25.12.2012, Тернопільський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2-а/1970/1528/11

"25" грудня 2012 р.Тернопільський окружний адміністративний суд в складі:

головуючої Дерех Н.В.

секретаря Вальчук І.М.

за участю:

представника позивача Рацин Р.Р.

представника відповідача Криницький О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі адміністративну справу за адміністративним позовом Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Тернопільської області Державної податкової служби до Товариства з обмеженою відповідальністю «Теркурій -2»про прийняття рішення про сплату Товариством з обмеженою відповідальністю «Теркурій -2»податкового зобов'язання по податку на додану вартість,

в с т а н о в и в:

Тернопільська об'єднана державна податкова інспекція Тернопільської області Державної податкової служби ( надалі -позивач, Тернопільська ОДПІ) звернулася до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Теркурій -2»(надалі-відповідач, ТзОВ «Теркурій -2») про прийняття рішення про сплату Товариством з обмеженою відповідальністю «Теркурій -2»податкового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 2859778,75 грн.

В судовому засіданні представник позивача Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Тернопільської області Державної податкової служби позов підтримав повністю та просив його задовольнити. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що в ході перевірки встановлено ряд порушень, зокрема, п.4.1, п.4.2 ст.4, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 1367419,00 грн. в т.ч.: за квітень 2010р. - 404013,00, травень 2010р. - 414022,00 грн., червень 2010р. - 549384,00 грн. та п.п.6.3.2 п.6.3 ст.6 Закону «Про податок з доходів фізичних осіб», що призвело до несплати 657,47 грн. податку. Таким чином встановлено, ТОВ „Теркурій-2" в певних податкових періодах, що підлягали перевірці, здійснювало надання послуг по оренді власного нерухомого майна по цінах нижче собівартості. Відповідно до п. 1.20.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»звичайною вважається ціна товару (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Таким чином, ТОВ»Теркурій-2»занизило суму податкового зобов'язання на загальну суму 1559103,0грн., в тому числі за травень 2009 року на суму 50564,0грн., за червень 2009 року на суму 67743,0грн., за липень 2009 року на суму 176371,0грн., за серпень 2009 року на суму 121609,0грн., за вересень 2009 року на суму 88145,0грн., за жовтень 2009 року на суму 72633,0грн., за листопад 2009 року на суму 99192,0грн., за грудень 2009 року на суму 90080,0грн., за січень 2010 року на суму 102544,0грн., за лютий 2010 року на суму 181108,0грн., за березень 2010 року на суму 129809,0грн., за квітень 2010 року на суму 144619,0грн., за травень 2010 року на суму 94267,0грн., за червень 2010 року на суму 140419,0грн.

Представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Теркурій -2»в судовому засіданні позовні вимги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні та пояснив, що твердження Тернопільської ОДПІ щодо орендних послуг нижче собівартості, які надавалися підприємством різним господарюючим суб'єктам не грунтується на нормах чинного законодавства, оскільки кожна послуга за своїми ознаками є індивідуальною та не є співставною на певній території ринку ідентичних (однорідних) товарів. Дану індивідуальність визначали наступні фактори, які і впливали на вартість оренди приміщень в торгово-розважальному центрі «Подоляни», що належить позивачу, а саме: площа об'єкта оренди, його місцезнаходження (в тому числі на ціну оренди впливала поверховість (об'єкта оренди, відстань його до якірного орендаря, наближення до певної вхідної групи тощо), стан (наявність/відсутність світильників, підлоги (керамічної плитки) тощо), технічне оснащення, наявність додаткового обладнання (в тому числі можливість користування інтернетом, вантажними ліфтами, ескалаторами, інженерні комунікації в об'єкті оренди), наявність окремих входів, термін оренди, об'єм інвестицій орендаря для відкриття торгової точки в об'єкті оренди, індивідуальні ознаки орендаря (мережевий чи локальний, використовує одну торгову площу чи декілька, наявність чи відсутність в орендаря ексклюзивного права на торгівлю в об'єкті оренди певною групою товарів), а також ознаки унікальності та індивідуальності самого торгово-розважального комплексу "Подоляни", які формували попит та пропозицію на орендні послуги у ньому (відкриття напередодні світової економічної кризи, низька наповненість орендарями, віддаленість від центру міста, знаходження у спальному районі міста тощо) та інші характеристики. В порушення вимог підпунктів 1.20.2, 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», позивачем не проведено детального та обґрунтованого аналізу цін, які існували на ринку орендних послуг в м. Тернополі, не здійснено аналізу договорів з ідентичними (однорідними) товарами (послугами) у співвставних економічних умовах, не проаналізовано та не дана оцінка наявності або відсутності будь-яких інших об'єктивних умов, що існували на ринку ідентичних (однорідних) товарів (послуги) та могли вплинути на ціну оренди в ТРЦ "Подоляни". Зокрема, податковим органом не враховано, що в умовах світової економічної кризи різко скоротився попит на орендні послуги в торгово-розважальних закладах, що й в кінцевому визначало вартість таких послуг.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, з наступних підстав.

Працівниками Тернопільської ОДПІ з 17.09.2010р. по 25.11.2010р. було проведено виїзну планову перевірку ТОВ «Теркурій - 2»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009р. по 30.06.2010р., результати якої оформлені Актом № 13375/23-05/30345236 від 29.12.2010 р. Не погоджуючись із висновками контролюючого органу, викладеними в акті перевірки, ТОВ "Теркурій-2" подало до Тернопільської ОДПІ письмові заперечення.Тернопільською ОДПІ 14 січня 2011 року заперечення були розглянуті та позивачу було надано письмову відповідь, яка надійшла на адресу останнього 17 січня 2011 року.

На підставі вищевказаного Акта 19 січня 2011 р. Тернопільською ОДПІ було прийнято податкові повідомлення-рішення № 0001432305/0, згідно якого збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ "Теркурій-2" з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 1709273,75 грн., в тому числі сума податкового зобов'язання за основним платежем становить 1367419,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 341854,75 грн. та № 0001442305/0, згідно якого позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на (додану вартість у розмірі 520 404,00 грн. та донараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 230 101 грн.

ТОВ "Теркурій-2" не погодилося з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями та оскаржило їх до Державної податкової адміністрації в Тернопільській області. Рішенням Державної податкової адміністрації в Тернопільській області за №5100/10/25-007/134 від 31.03.2011р. за результатами розгляду скарги ТОВ «Теркурій-2»було встановлено, що податкові повідомлення-рішення Тернопільської ОДПІ від 19 січня 2011 року № 0001432305/0 та № 0001442305/0 вважаються відкликаними та не підлягають розгляду з межах процедури адміністративного оскарження, а Тернопільській ОДПІ було рекомендовано звернутися до суду із позовом про нарахування та сплату податкових зобов'язань та від'ємного значення з податку на додану вартість із застосуванням звичайних цін.

Як вбачається з Акта перевірки, підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість стало встановлення перевіркою порушення ТОВ «Теркурій 2»п. 4.1. ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», в частині визначення бази оподаткування. Податковий орган зокрема вважає, що позивач не врахував обмеження щодо рівня звичайної ціни на послуги, оскільки послуги із здачі в оренду нерухомого майна для суб'єктів підприємницької діяльності здійснювались товариством по цінах нижчих собівартості наданих послуг.

Суд не погоджується з такими висновками Тернопільської ОДПІ, оскільки питання застосування звичайних цін та непрямого методу визначення податкового зобов'язання платника податків врегульовано нормами Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість», Про порядок погашення зобов'язань платників податку перед бюджетами та державними цільовими фондами», які діяли на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до вимог п.п.4.3.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», діючого на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що рішення про застосування непрямих методів приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків за наявності підстав, визначених у підпункті 4.3.1 цього пункту. Нарахування податкових зобов'язань з використанням непрямого методу здійснюється виключно податковими органами. Рішення про сплату податкових зобов'язань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу.

Підпунктом 4.2.2 п.4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами «діючого на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо:

а) платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію; б) дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про

заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях; в) контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового повідомлення;

Відповідно до п.п. 4.3.1 п.4.3. ст. 4 вищевказаного Закону, якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків згідно з пунктом «а»підпункту 4.2.2 статті 4 цього Закону у зв'язку з невстановленням фактичного місцезнаходження підприємства чи його відокремлених підрозділів, місцезнаходження фізичної особи або ухиленням платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей, передбачених законодавством, а також якщо не можливо визначити суму податкових зобов'язань у зв'язку з неведенням платником податків податкового обліку або відсутністю визначених законодавством первинних документів, сума податкових зобов'язань платника податків може бути визначена за непрямим методом. Цей метод може застосовуватися також у випадках, коли декларацію було подано, але під час документальної перевірки, що проводиться контролюючим органом, платник податків не підтверджує розрахунки, наведені у декларації, наявними документами обліку, у порядку, передбаченому законодавством.

За непрямим методом податкове зобов'язання визначається за оцінкою витрат платника податків, приросту його активів, кількості осіб, які перебувають з ним у відносинах найму, а також оцінкою інших елементів податкових баз, які приймаються для розрахунку податкового зобов'язання щодо конкретного податку, збору (обов'язкового платежу) відповідно до закону , вищевказане визначено підпунктом 4.3.2 п.4.3 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Окрім того, вказано, що в разі, якщо підставою застосування непрямих методів є відсутність окремих документів обліку, такий метод може застосовуватися виключно для визначення об'єкту оподаткування або його елементів, пов'язаних з такими документами. Якщо платник податків подає інші документи обліку або інші підтвердження, достатні для визначення показників відсутніх документів обліку, непрямі методи не застосовуються.

Відповідно до п. 6.1 ст. 6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», діючого на момент виникнення спірних правовідносин, у разі коли сума податкового зобов'язання розраховується контролюючим органом відповідно до статті 4 цього Закону, такий контролюючий орган надсилає платнику податків податкове повідомлення, в якому зазначається підстава для такого нарахування, посилання на норму податкового закону, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок податкових зобов'язань, сума податку чи збору (обов'язкового платежу), належного до сплати, та штрафних санкцій за їх наявності, граничні строки їх погашення, а також попередження про наслідки їх несплати в установлений строк та граничні строки, передбачені законом для оскарження нарахованого податкового зобов'язання (штрафних санкцій за їх наявності).

Пунктом 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів послуг). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо по або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

При визначенні звичайної ціни на товари (роботи, послуги) необхідно враховувати, що відповідно до пп. 1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги) а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними, юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (за їх відсутності -однорідних) товарів (робіт, послуг).

Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати ( продати) товар ( роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін території.

Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватись, однорідні товари ( роботи, послуги) - товари (роботи, послуги) які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються із схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Відповідно до п. п. 1.20.2 п.1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуг) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну, При цьому умови договорів на ринку ідентичних ( у разі відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низько ліквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів. Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам). Стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну ( біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

Для товарів ( робіт, послуг), які продаються шляхом прилюдного оголошення умов їх продажу, звичайною визнається ціна, що міститься у такому прилюдному оголошенні, що визначено у п.п.1.20.3 п.1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Підпунктом 1.20.5. п.1.20 ст. 1 вищевказаного закону визначено, що у разі коли ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена за принципами такого регулювання. Це правило не поширюється на встановлення мінімальної продажної ціни -у цьому випадку звичайною є справедлива ринкова ціна.

Якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів вищевказаного пункту, підпунктом 1.20.5 -1. п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що для доказів обгрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни «справедлива вартість», «ринкова вартість», та «чиста вартість реалізації», які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну «звичайна ціна», визначеного цим Законом.

Підпунктом 1.20.8 п.1.20 вищевказаного Закону передбачено, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, вставленому законом.

Як вбачається з Акта перевірки № 13375/23-05/30345236 від 29.12.2010р. податковим органам не зазначено, якою методикою він користувався при визначені звичайної ціни до орендних відносин, в яких перебувало ТОВ «Теркурій-2"; не вказано, з якими контрагентами ТОВ "Теркурій-2" визначило розмір орендної плати нижче рівня звичайних цін на дані послуги, а також який рівень звичайних цін склався на ринку орендних послуг в м. Тернополі в ідентичних торгових центрах на дату проведення документальної перевірки.

Також податковим органом в Акті перевірки не вказано, чому звичайна ціна не може бути визначена з використанням вимог п.п.1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». У жодному з підпунктів п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»немає жодної згадки про те, що звичайна ціна має дорівнювати (або бути вище) собівартості послуги. Не містить таких обмежень і Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 14 "Оренда", який затверджений наказом Міністерства фінансів України № 303 від 18.0б.2001р., на який посилається Тернопільська ОДПІ.

Суд також вважає безпідставним посилання Тернопільської ОДПІ на п.п. 1.20.5-1 п.1.20. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки згідно даної норми закону, якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського облік}, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни "справедлива вартість", "ринкова вартість" та "чиста вартість реалізації", які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну "звичайна ціна", визначеного цим Законом.

Даний Законом чітко визначено випадки, коли для обґрунтування звичайності цін застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а жоден із зазначених термінів не стосується поняття «собівартості орендної послуги», а тому суд вважає, що ревізори Тернопільської ОДПІ не мали права керуватися для цілей оподаткування таким поняттям, як собівартість послуги, оскільки для цього немає законних підстав.

Аналогічну позицію неодноразово висловлював Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 15 грудня 2010р. у справі № К-32595/09 та в ухвалі від 8 лютого 2007 р. у справі № К-8071/06.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що відповідачем, в порушення вимог підпунктів 1.20.2, 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не проведено детального та обгрунтованого аналізу цін, які існували на ринку орендних послуг в м. Тернополі, не здійснено аналізу договорів з ідентичними (однорідними) товарами (послугами) у спів ставних економічних умовах, не проаналізовано та не дана оцінка наявності або відсутності будь-яких інших об'єктивних умов, що існували на ринку (однорідних) товарів (послуг) та могли вплинути на ціну оренди в ТРЦ "Подоляни".

Відповідно до абзацу 3 п. 2.3 Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010р. №985 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 30 грудня 2010 р. за N 1440/18735) (далі по тексту - Порядок №985) у разі здійснення розрахунку (перерахунку) збільшення (зменшення) грошового зобов'язання, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування, зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість із застосуванням звичайних цін за результатами перевірки приймаються окремі податкові повідомлення-рішення на ці суми за формами, передбаченими пунктом 2.2 цього розділу. У разі коли платник податків розпочинає процедуру оскарження цього податкового повідомлення-рішення або не сплачує відповідної суми, визначеної в такому податковому повідомленні-рішенні, протягом строків, встановлених Кодексом, податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним.

При цьому суд приймає до уваги вступившу у законну силу постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2011 року по справі № 2-а-1970/2103/11 за адміністративним позовом ТзОВ «Теркурій-2»до ТОДПІ про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень -рішень від 19.01.2011 року № 0001432305 та № 0001442305/0, якою дані податкові повідомлення-рішення визнані протиправними та скасовані оскільки, у відповідності до п.1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються

при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Крім цього, суд вважає за необхідне зазначити наступне: як вбачається з п.1.1 Порядку № 985, його розроблено відповідно до Податкового кодексу України; статтею 60 Податкового кодексу України та розділом 5 Порядку 985 визначено порядок відкликання податкового повідомлення-рішення. Дані норми містять вичерпний перелік підстав, коли податкове повідомлення-рішення вважається відкликаними. Серед даного переліку, який не підлягає розширеному тлумаченню, відсутня така підстава для відкликання податкового повідомлення-рішення як розпочата платником податків процедура оскарження податкового повідомлення-рішення про здійснення розрахунку (перерахунку) збільшення (зменшення) грошового зобов'язання, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування, зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість із застосуванням звичайних цін; питання порядку прийняття податкового повідомлення-рішення при застосуванні звичайної ціни регламентовано п.39.15 ст.39 ПК України. Так, відповідно до абзацу З вищезгаданої норми ПК України, у разі коли платник податків розпочинає процедуру оскарження цього податкового повідомлення-рішення або не сплачує відповідної суми, визначеної в такому податковому повідомленні-рішенні, протягом строків, встановлених Кодексом, податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним. Керівник органу державної податкової служби зобов'язаний звернутися до суду з позовом про нарахування та сплату податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності, а аналогічне положення закріплено в абзаці 3 п.2.3 Порядку №985.

Проте, податковий орган застосовуючи вищенаведені норми не врахував, що відповідно до п.1 Розділу XIX «Прикінцеві положення»ПК України, стаття 39 Кодексу набирає чинності з 1 січня 2013 року. З врахуванням цього, суд вважає, що не підлягає до застосування також і положення абзацу 3 п.2.3 Порядку № 985 який як зазначалось раніше прийнятий на виконання Податкового кодексу України та не може йому перечити.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є безпідставними, не відповідають дійсним обставинам та матеріалам справи, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, а тому не підлягають до задоволення.

керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 72, 86,160-163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У позові Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Тернопільської області Державної податкової служби до Товариства з обмеженою відповідальністю «Теркурій -2»про прийняття рішення про сплату Товариством з обмеженою відповідальністю «Теркурій -2»податкового зобов'язання по податку на додану вартість - відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10 денний строк з дня постановлення постанови апеляційної скарги у порядок і строки, передбачені статтями 186 і 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо вона не скасована, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 28 грудня 2012 року.

Головуючий суддя Дерех Н.В.

копія вірна

Суддя Дерех Н.В.