Постанова № 28871037, 17.01.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

17 січня 2013 року 10:32 № 2а-17026/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Калужського Д.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ДАК"доДержавної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва Державної податкової службипровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішеньОБСТАВИНИ СПРАВИ:

11 грудня 2012 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) Товариство з обмеженою відповідальністю "ДАК" (далі по тексту - позивач, ТОВ "ДАК") звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі місті Києва Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Святошинському районі м. Києва), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 23 липня 2012 року №0004312250, №0004322250 та №0004332250.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2012 року відкрито провадження в адміністративній справі №2а-17026/12/2670, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 25 грудня 2012 року.

В судовому засіданні 25 грудня 2012 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача в судове засідання не з'явився.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи неприбуття представника відповідача та положення частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 25 грудня 2012 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 27 листопада 2012 року №0004312250 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 пункту 123 Податкового кодексу України, за порушення пункту 198.6 статті 198, пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України ТОВ "ДАК" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 4 488 231,00 грн., в тому числі за основним платежем - 2 992 154,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 496 077,00 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 27 листопада 2012 року №0004322250 з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 пункту 123 Податкового кодексу України, за порушення підпунктів 14.1.27, 14.1.28, 14.1.56, 14.1.228 пункту 14.1 статті 14, пунктів 135.1, 135.2, підпункту 135.4.1 пункту 135.4 статті 135, пункту 137. 1 статті 137, пунктів 138.1, 138.2, 138.4, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.1 та 139.1.9 статті 139 Податкового кодексу України ТОВ "ДАК" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 3 670 460,00 грн., у тому числі за основним платежем - 3 666 717,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 3 743,00 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 27 листопада 2012 року №0004332250 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 пункту 123 Податкового кодексу України, за порушення за порушення пункту 198.6 статті 198, пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України ТОВ "ДАК" зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за червень 2012 року у розмірі 14 258,00 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акта від 07 листопада 2012 року №336/22-50/32047715 "Про результати документальної планової виїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю "ДАК" код ЄДРПОУ 32047715 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 р. по 30.06.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 р. по 30.06.2012 р." (далі по тексту - Акт перевірки).

У висновках Акта перевірки встановлено наступні порушення:

1) підпунктів 14.1.27, 14.1.28, 14.1.56, 14.1.228 пункту 14.1 статті 14, пунктів 135.1, 135.2, підпункту 135.4.1 пункту 135.4 статті 135, пункту 137. 1 статті 137, пунктів 138.1, 138.2, 138.4, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.1 та 139.1.9 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток в загальній сумі 3 666 717,00 грн., у тому числі по періодам: 2-3 квартали 2011 року - 1 450 335,00 грн., 2-4 квартали 2011 року - 3 651 747,00 грн., 1 квартал 2012 року - 14 970,00 грн., 1 півріччя 2012 року - 14 970,00 грн.

2) пункту 198.6 статті 198, пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість в загальній сумі 2 992 154,00 грн., в тому числі по періодам: липень 2011 року - 104 639,00 грн., серпень 2011 року - 349 887,00 грн., вересень 2011 року - 344 170,00 грн., жовтень 2011 року - 772 714,00 грн., листопад 2011 року - 1 099 560,00 грн., грудень 2011 року - 321 184,00 грн., та завищено від'ємне значення з податку на додану вартість за червень 2012 року в сумі 14 258,00 грн.

Висновки Акта перевірки щодо заниження податку на прибуток мотивовані наступним: 1) встановлено розбіжності між бухгалтерським обліком та податковим обліком, що призвело до заниження доходу, який враховується при визначенні об'єкта оподаткування за 4 квартал 2011 року на суму 5 254 331,00 грн.; 2) встановлено розбіжності між бухгалтерським обліком та податковим обліком щодо собівартості придбаних та реалізованих товарів за 4 квартал 2011 року, що призвело до заниження витрат на суму 4 640 484,00 грн.; 3) неправомірне віднесення до складу витрат видатків на придбання робіт за нікчемними право чинами, укладеними з ТОВ "Біо 100", у розмірі 15 294 223,00 грн.; 4) завищення адміністративних витрат на суму 40 378,00 грн. щодо медичних послуг, наданих директору підприємства.

При цьому висновки Акта перевірки про нікчемність правочинів, укладених позивачем з ТОВ "Біо 100", ґрунтуються на тому, що останнє відсутнє за місцезнаходженням, згідно пояснень засновника та директора ТОВ "Біо 100" - ОСОБА_2, той не причетний до фінансово-господарської діяльності підприємства; ТОВ "ДАК" не надало посвідчення чи сертифікати відповідності, які б підтверджували відповідність товару вимогам діючих стандартів, технічним умовам, санітарним та ветеринарним нормам, а документи, які підтверджують факт транспортування товару постачальником.

Висновки про заниження податку на додану вартість та завищення від'ємного значення з податку на додану вартість мотивовані також нікчемністю правочинів, укладених позивачем з ТОВ "Біо 100".

Позивач вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню, виходячи з такого: контрагент позивача на момент здійснення господарських операцій був юридичною особою та платником податку на додану вартість; податковий кредит та витрати підтверджені первинними документами та податковими накладними, оформленими відповідно до закону; придбані послуги та роботи використані у власній господарській діяльності; укладені правочини спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Відповідач письмового заперечення проти позову до суду не надав.

Окружний адміністративний суд міста Києва частково погоджується з позовними вимогами ТОВ "ДАК", виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що у позовній заяві ТОВ "ДАК" допущено описку в написанні дати прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а саме замість 27 листопада 2012 року помилково зазначено 23 липня 2012 року. Разом з тим, враховуючи дату складання Акта перевірки - 07 листопада 2012 року та, що зазначені позивачем номери оскаржуваних податкових-повідомлень рішень та розмір збільшення сум грошових зобов'язань співпадають з вказаними вище податковими повідомленнями-рішеннями ДПІ у Святошинському районі м. Києва, суд вважає за можливе розглядати заявлені позовні вимоги як вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27 листопада 2012 року №0004312250, №0004322250 та №000433225027.

В частині висновків Акта перевірки про порушення підпунктів 14.1.27, 14.1.28, 14.1.56, 14.1.228 пункту 14.1 статті 14, пунктів 135.1, 135.2, підпункту 135.4.1 пункту 135.4 статті 135, пункту 137. 1 статті 137, пунктів 138.1, 138.2, 138.4, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.1 та 139.1.9 статті 139 Податкового кодексу України суд звертає увагу на наступне.

В письмовому поясненні від 08 січня 2012 року позивач погодився з виявленими в Акті перевірки порушеннями щодо заниження доходу, який враховується при визначенні об'єкта оподаткування за 4 квартал 2011 року на суму 5 254 331,00 грн., заниження витрат на суму 4 640 484,00 грн. та завищення адміністративних витрат на суму 40 378,00 грн. щодо медичних послуг, та повідомив, що не погоджується лише з епізодом порушення стосовно нікчемності правочинів, укладених з ТОВ "Біо 100".

За таких підстав, та враховуючи не надання позивачем документів, які б спростовували порушення щодо заниження доходу, який враховується при визначенні об'єкта оподаткування за 4 квартал 2011 року на суму 5 254 331,00 грн., заниження витрат на суму 4 640 484,00 грн. та завищення адміністративних витрат на суму 40 378,00 грн. щодо медичних послуг, суд вважає доведеним факт таких порушень, і має лише встановити чи мало місце порушення норм Податкового кодексу України з боку позивача в частині, що стосується взаємовідносин з ТОВ "Біо 100".

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між ТОВ "ДАК" та ТОВ "Біо 100", мету придбання товарів/послуг, обставини використання придбаного товару/послуг у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (чи були платниками податку на додану вартість).

Як підтверджують матеріали справи, між ТОВ "ДАК" (покупець) та ТОВ "Біо 100" (продавець) укладено договори поставки від 16 травня 2011 року №16/05-Д, від 02 червня 2011 року №02/06-Д, від 14 червня 2011 року №14/06-Д, від 12 серпня 2011 року №12/08-Д та від 20 жовтня 2011 року №20/10-Д, за умовами яких продавець постачає та передає у власність покупцю, а покупець приймає матеріали та вироби для улаштування навісного вентиляційного фасаду для об'єктів "Міжнародний аеропорт м. Львів, Україна" та "Термінальний комплекс по вул. Київський шлях №2/1-а в м. Бориспіль", матеріали та вироби для улаштування підсистеми вентильованого фасаду з керамограніту для об'єкта "Термінальний комплекс по вул. Київський шлях №2/1-а в м. Бориспіль", точкові кріплення у кількості 2062 шт., триплекс з гартованого скла ESG 6, ESG 6.2.

Згідно з видатковими накладними ТОВ "Біо 100" поставило на адресу позивача обумовлені договором товари на загальну суму 18 353 067,30 грн.

ТОВ "Біо 100" виписало позивачу податкові накладні, датовані липнем-груднем 2011 року, січнем 2012 року на загальну суму 18 353 067,30 грн., у тому числі податок на додану вартість 3 058 844,56 грн.

Оплата за поставлені роботи здійснена позивачем у повному обсязі шляхом перерахування на рахунок ТОВ "Біо 100" грошових коштів, що підтверджується відповідними виписками банку, копії яких долучено до матеріалів справи.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 138.4 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

За правилами пункту 138.5 статті 138 Податкового кодексу України інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з пунктом 138.6 статті 138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу встановлює, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження розрахунковими, платіжними та первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Вирішуючи питання пов'язаності придбаних позивачем товарів та послуг з його господарською діяльністю, суд зазначає про наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судом встановлено, що ТОВ "ДАК" здійснює діяльність з виробництва будівельних металевих конструкцій і частин конструкцій, виробництво будівельних виробів із пластмас, інші будівельно-монтажні роботи; має ліцензію Державної архітектурно-будівельної інспекції України на здійснення діяльності у сфері будівництва, пов'язаної зі створенням об'єктів архітектури серії АВ №595095 від 12 жовтня 2011 року, та дозвіл Територіального управління Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду по Київській області та місту Києву №801.10.32-45.21.1 від 16 липня 2010 року на початок виконання робіт з підвищеної небезпеки (роботи підвищеної небезпеки при будівництві, а саме роботи з підйомними і підвісними колисками та експлуатація електрообладнання).

Матеріали справи свідчать, що придбаний у ТОВ "Біо 100" товар використано позивачем на об'єктах будівництва згідно договорів підряду, укладених з ТОВ "Альтіс" та ТОВ "Будівельно-монтажна Компанія 2010".

На підтвердження реальності господарських операцій позивач надав суду копії наступних документів: договорів підряду від 07 лютого 2011 року №Є12АЛТ/32 та від 04 квітня 2011 року №АЛТ-4, укладених з ТОВ "Альтіс" і ТОВ "Будівельно-монтажна Компанія 2010"; видаткових накладних на відпуск товару; калькуляцій послуг; актів приймання виконаних будівельних робіт; довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрати; виписок банку на оплату підрядних робіт; ліцензії та дозволу на виконання робіт з підвищеної небезпеки; фотознімки збудованих об'єктів.

Судом відхиляються доводи відповідача щодо обов'язкової наявності документів, які б підтверджували відповідність товару вимогам діючих стандартів, технічним умовам, санітарним та ветеринарним нормам, за умовами договорів поставки, укладених з ТОВ "Біо 100", не оскільки відсутність таких документів не свідчить про безтоварність господарських операцій, а може бути визнано як порушення умов договору.

Так само неспроможними виявились доводи про обов'язкову наявність у позивача документів, які підтверджують факт транспортування товару, оскільки за умовами договорів поставки товар поставляється силами та транспортними засобами продавця - ТОВ "Біо 100", а тому позивач і не повинен мати вказаних документів.

Враховуючи викладене, на думку суду, господарські операції ТОВ "ДАК" з ТОВ "Біо 100" здійснювалися в межах господарської діяльності позивача, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

На підтвердження правомірності формування витрат по спірним операціям в матеріалах справи наявні копії відповідних розрахункових та первинних документів.

Доказів на підтвердження того, що контрагент позивача не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям, та доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань, відповідачем до суду не надано.

Стосовно висновків Акта перевірки про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ "Біо 100", суд звертає увагу на наступне.

Частина перша статті 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частина третя цієї статті визначає ,що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених статтею 228 Цивільного кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частин першої та четвертої статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав для визнання нікчемним правочину, укладеного в межах спірних правовідносин між позивачем та його контрагентом, а відповідачем не надано доказів, які б свідчили, що зазначені правочини є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Крім того, в силу положень частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

При вирішенні даного спору суд притримується позиції, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Слід також враховувати вимоги статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Так, на час здійснення спірних господарських операцій ТОВ "Біо 100" було зареєстроване як юридична особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

На думку суду, позивач, як покупець, не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Враховуючи викладене, беручи до уваги наявність підтверджуючих розрахункових та інших документів, а також придбання товарів та робіт з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, висновки Акта перевірки про порушення позивачем пунктів підпункту 14.1.228 пункту 14.1 статті 14, пунктів 138.1, 138.2, 138.4 статті 138 Податкового кодексу України є помилковими, а збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток за даним епізодом порушення - протиправним.

На підставі розрахунку податкового зобов'язання та штрафних санкцій, копія кого міститься в матеріалах справи, та виходячи з розміру завищених витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування (15 294 223,00 грн.) на сторінці 15 Акта перевірки, суд встановив, що за даним епізодом порушення позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 3 521 414,29 грн., у тому числі за основним платежем на 3 517 671,29 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на 3 743,00 грн.

Таким чином, беручи до уваги згоду позивача з іншими порушеннями щодо заниження податку на прибуток, податкове повідомлення-рішення від 27 листопада 2012 року №0004322250 є протиправним та підлягає скасуванню в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на 3 521 414,29 грн., у тому числі за основним платежем на 3 517 671,29 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на 3 743,00 грн.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Як вбачається з обставин справи, позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість за відповідні періоди в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ "Біо 100", у зв'язку з придбанням товарів.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження податковими накладними або оформлення з порушенням вимог чи не підтвердження митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6 статті 198).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ТОВ "Біо 100" - був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку товару/послуг; в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Судом встановлено вище, що придбання позивачем товарів у ТОВ "Біо 100" безпосередньо пов'язано з його господарською діяльністю, а здійснені господарські операції є реальними та підтверджуються необхідними документами.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "Біо 100", а висновки Акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України щодо заниження податку на додану вартість та завищення від'ємного значення суми податку на додану вартість є помилковими.

Таким чином, податкові повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 27 листопада 2012 року №0004312250 та №0004332250 є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Святошинському районі м. Києва частково доведено правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ "ДАК" підлягає частковому задоволенню.

Згідно з частиною третьою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАК" задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва Державної податкової служби від 27 листопада 2012 року №0004322250 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на 3 521 414,29 грн., у тому числі за основним платежем на 3 517 671,29 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на 3 743,00 грн.

3. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва Державної податкової служби від 27 листопада 2012 року №0004312250 та №0004332250.

4. В іншій частині адміністративного позову відмовити.

5. Зобов'язати орган Державної казначейської служби України стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАК" понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 490,46 грн. (одну тисячу чотириста дев'яносто гривень сорок шість копійок) шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко