ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
23 січня 2013 року 15:46 № 2а-17046/12/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Аблова Є.В.;
при секретарі Мальчик І.Ю.,
за участю сторін:
представника позивача - Волохи Д.М.,
представника відповідача - Шила М.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вельд» до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва ДПС про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,-
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, обгрунтовуючи свої вимоги тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки у позивача були наявні всі податкові накладні відповідно до вимог чинного законодавства.
В позовній заяві позивач просить скасувати податкове повідомлення-рішення від 08.08.2012р. №0007492203, видане Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва ДПС, в частині збільшення суми грошового зобов`язання зі сплати ПДВ в розмірі 1 110 889 грн., в тому числі за основним платежем - 889 711грн. та за нарахованими штрафними (фінансовими) санкціями - 222 178 грн. та податкове повідомлення-рішення від 12.10.2012р. №0010362203, видане Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва ДПС, в частині збільшення суми грошового зобов`язання зі сплати ПДВ в розмірі 222 177грн., з яких 0 грн.- за основним платежем та 222 177 - за нарахованими штрафними (фінансовими) санкціями.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю.
Представник відповідача позовні вимоги не визнав повністю та зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення -рішення прийняті відповідачем відповідно до вимог чинного законодавства.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши представника позивача, представника відповідача, суд дійшов наступних висновків:
Судом встановлено, що з 12.07.2012р. по 18.07.2012р. відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Вельд» з питань дотримання податкового законодавства в частині правомірності формування податкового кредиту з ПДВ на підставі податкових накладних, які підлягають реєстрації у Єдиному реєстрі податкових накладних за період з 01.01.2012р. по 31.01.2012р., за результатами якої складено акт №542/22-3/31606857 від 25.07.2012р.
В ході перевірки встановлено порушення п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 888 711грн.
На підставі акта перевірки №542/22-3/31606857 від 25.07.2012р відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 08.08.2012р. №0007492203.
Позивач оскаржив податкове повідомлення-рішення від 08.08.2012р. №0007492203, видане Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва ДПС до Державної податкової служби в м. Києві.
Рішенням Державної податкової служби в м. Києві від 11.10.2012р. №9517/7/12-114, скаргу позивача №19 від 15.08.2012р. залишено без задоволення, та збільшено податкове повідомлення-рішення від 08.08.2012р. №0007492203 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 222 177грн.
На підставі акта перевірки №542/22-3/31606857 від 25.07.2012р. та рішення Державної податкової служби в м. Києві від 11.10.2012р. №9517/7/12-114 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.10.2012р. №0010362203.
Відповідно до акту перевірки №542/22-3/31606857 від 25.07.2012р. та пояснень представника відповідача підставою для прийняття оскаржуваних рішень стало те, що на порушення п. 201.10 ст.201. Податкового кодексу України за січень 2012р. ТОВ «Вельд», задекларовано податковий кредит з ПДВ, у розмірі 991500грн., на підставі податкових накладних , оформлених з порушенням вимог ст. 201 Податкового кодексу України.
Зокрема, не визнаний ДПІ Печерського району м. Києва, податковий кредит з ПДВ було сформовано та відображено по накладним виданих Товариством з обмеженою відповідальністю «А-КВІН» а саме: №301 від 03.01.12р., №302 від 03.01.12р., №303 від 03.01.12р., №304 від 03.01.12р., №305 від 03.01.12р., №1001 від 10.01.12р., № 1002 від 10.01.12р., №1003 від 10.01.12р., №1004 від 10.01.12р., №1602 від 16.01.12р., №1603 від 16.01.12р., №16004 від 16.01.12р., №1605 від 16.01.12р., №2302 від 23.01.12р., №2303 від 23.01.12р., № 2304 від 23.01.12р., № 2305 від 23.01.12р., №2306 від 23.01.12р., №2307 від 23.01.12р., №2308 від 23.01.12р.
Як на безпідставність віднесення сум ПДВ, зазначених у даних накладних, до складу податкового кредиту за січень 2012 року, в акті зазначається про порушення ТОВ «А-КВІН» строку реєстрації податкових накладних (пізніше двадцяти календарних днів, наступних за датою їх виписки) в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Окрім того, актом встановлено, що ТОВ «А-КВІН» здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій, пов`язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб, що встановлюється на підставі Акту від 04.07.12р. №2229/22-4/37507660 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «А-КВІН» щодо підтвердження господарських відносин з платником податків ТОВ «Укрфансервіс» за період з 01.01.12р. по 31.01.12р. та Актом від 11.04.12р. №135/23/2/36883589 про неможливість проведення зустрічної перевірки ТОВ «Укрфансервіс» щодо підтвердження господарських відносин з платником податків ТОВ «А-КВІН» за період з 01.01.12р. по 31.01.12р., оскільки відсутні об`єкти оподаткування по операціях з придбання та продажу товарів (послуг) у підприємств-постачальників за січень 2012 року в розумінні п.185.1 ст 185, п. 188.1 ст.188 ПК України. Разом з тим, звіркою не встановлено факту реального здійснення господарських операцій ТОВ «А-КВІН» за період з 01.01.12р. по 31.01.12р., які підпадають під визначення ст.22, ст.185 ПК України.
На час проведення перевірки набрав чинності Податковий Кодекс України (далі ПК України), розділ V якого визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування.
Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст.198 ПК України).
Згідно з п. 198.3. ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п.198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Згідно п.200.1. ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
П. 200.2 ст. 200 ПК України встановлено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п.200.3. ст.200 ПК України).
Відповідно до п.201.1. ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору.
Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.
Судом встановлено, що правовідносини між ТОВ «Вельд» та ТОВ «А-КВІН» виникли на підставі договору поставки №ПТ040311 від 04.03.11р.
На виконання зазначеного договору ТОВ «А-КВІН» поставлено товар (послуги) та було виписано податкові накладні, а також перераховано грошові кошти у визначених розмірах. У ціні придбаного товару товариством сплачено суму ПДВ, яку у подальшому включено до складу податкового кредиту.
При цьому, вказані податкові накладні, що містяться в матеріалах справи мають всі обов'язкові реквізити, визначені у п.201.1. ст.201 ПК України.
Також в підтвердження реальності господарських відносин здійснених між позивачем та ТОВ «А-КВІН» в матеріалах справи містяться: видаткові накладні, Договір оренди складських приміщень №б/н від 01.06.10р. укладеного між ДП «Центр технологій «Поліграм» та ТОВ «Вельд», Договір оренди складських приміщень №СКВ-002 від14.03.11р. укладеного між ДП «Центр технологій «Поліграм» та ТОВ «А-КВІН».
За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).
Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака -специфічна мета -порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.
Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.
Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.
Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.
Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували те, що укладення договору, на підставі якого виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентом не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків, наявність будь-якої протиправної мети у представників сторін не встановлювалась.
Також, судом встановлено, що на час здійснення господарських операцій між ТОВ «Вельд» та ТОВ «А-КВІН», останній був належним чином зареєстрований як платник податку.
Податковий кредит позивача за період, що перевірявся, сформований на підставі податкових накладних отриманих від контрагента, що містяться в матеріалах справи, які були на момент їх видачі зареєстровані у встановленому податковим законодавством, як платник податку на додану вартість і їм відповідно до законодавства надано право на видачу податкових накладних.
Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»встановлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є достовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірним
Частинами 1-3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Визнання фіктивним підприємства не тягне за собою недійсність угод, укладених з такими підприємствами з моменту його державної і до моменту виключення з державного реєстру, та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних. Несплата податку продавцем при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування. Податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті сум податку продавцем, а також за можливу недостовірність відомостей про них, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування на накладання штрафних санкцій.
Суд також враховує положення інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, яким визначено, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.
Чинним законодавством України, відповідач не наділений повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними (недійсними) із застосуванням відповідних наслідків їх нікчемності (недійсності).
Разом з тим, податкове законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб`єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі -Кодекс), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно пп.21.1.1. п.21.1. ст.21 Кодексу посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.
Представник відповідача не надав суду належних доказів, які б підтверджували обґрунтованість висновків перевірки та правомірність винесених податкових повідомленнь-рішень.
Враховуючи те, що ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС не надала доказів правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд вважає, що вони підлягають скасуванню як протиправні.
Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України суд ,-
П О С Т А Н О В И В:
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 08.08.2012р. №0007492203, видане Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва ДПС. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12.10.2012р. №0010362203, видане Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва ДПС.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.
Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Повний текст постанови складений та підписаний суддею 28.01.13 р.
Суддя Є.В. Аблов
Судове рішення № 28871039, Окружний адміністративний суд міста Києва було прийнято 23.01.2013. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити корисні дані.
Це рішення відноситься до справи № 2а-17046/12/2670. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: