Постанова № 28871032, 15.01.2013, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2013 р. № 14090/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Заічко О.В.,

при секретарі судового засідання - Демченко В.В.,

за участю представників сторін:

позивача - Чубаренко О.О.,

відповідача -Яришкіна Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом

Приватного акціонерного товариства "Будівельний торговий будинок" до Основ'янської міжрайонної державна податкова інспекція м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, Приватне акціонерне товариство «Будівельний торговий будинок», з адміністративним позовом до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова Харківської області ДПС, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Основ'янської МДПІ м. Харкова Харківської області Державної податкової служби №0001670221 від 21.11.2012 року, №0001680221 від 21.11.2012 року, №0001650221 від 21.11.2012 року, №0001660221 від 21.11.2012 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 10.08.2012 по 21.09.2012 Основ'янською МДПІ м. Харкова було проведено планову перевірку ПрАТ «Будівельний торговий будинок» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 року по 30.06.2012 року. Результати перевірки Основ'янською МДПІ м.Харкова було відображено в акті від 05.10.2012 №3267/22-104/23916532, який було отримано позивачем 02.11.2012 року.

Позивач, ПрАТ «Будівельний торговий будинок», із зазначеними вище висновками акту та винесеним на його підставі податковими повідомленнями-рішеннями №0001670221 від 21.11.2012 року, №0001680221 від 21.11.2012 року, №0001650221 від 21.11.2012 року, №0001660221 від 21.11.2012 року не погоджується, вважає їх такими, що не відповідають вимогам діючого законодавства, зокрема, нормам Податкового кодексу України, а також іншим нормативно-правовим актам, у зв'язку з чим вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають визнанню протиправними та мають бути скасовані.

Представник позивача у судове засідання прибув, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, з підстав, викладених у позовній заяві, просив їх задовольнити.

Представник відповідача, який є суб"єктом владних повноважень, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, в судове засідання не прибув, не повідомивши про причину неприбуття, не надавши заяву про розгляд справи за його відсутності та надавши заперечення на адміністративний позов, в якому просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що що перевірку позивача проведено з дотриманням норм податкового законодавства, а винесені податкові повідомлення - рішення винесені в суворій відповідності з чинними нормативно-правовими актами.

В наданих письмових запереченнях представник відповідача зазначив, що планова перевірка відповідача проведена законно, в результаті її проведення встановлено порушення, що відображені в акті перевірки, з огляду на вказане вважає адміністративний позов безпідставним, та таким, що задоволенню не підлягає.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши зiбpaнi по спpaвi докази в їx сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, фахівцями Основ'янської МДПІ м.Харкова з 10.08.2012 по 21.09.2012 було проведено планову перевірку ПрАТ «Будівельний торговий будинок» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 року по 30.06.2012 року. Результати перевірки оформлені актом перевірки від 05.10.2012 №3267/22-104/23916532, який отримано підприємством 02.11.2012 року (т. 1 а.с.27-111).

Висновками акту перевірки встановлено, що всупереч п.п. 7.4.1. п.7.4. ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість», п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст. 198, п.п.201.6., п.п.201.1. ст. 201 ПКУ підприємством завищено суму податкового кредиту на загальну суму 1871172 грн., в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 130563 грн., також визначено, що підприємством завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, за рахунок завищення суми від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду на загальну суму 1534807 грн., та завищено суму від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду на загальну суму 205802 грн. Крім того, визначено, що всупереч п.п. 5.2.1. п.5.2., п.п. 5.3.9. п.5.3., п.п.5.5.1. п.5.5. ст. 5, п.22.4. ст. 22 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств», п.138.1, п.138.2, п.138.8. ст. 138, п.139.1.9, п.139.1 ст. 139, п.141.1 ст. 141, п.3 підрозділу 4 Розділу ХХ Перехідних положень ПКУ підприємством завищено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування, що значиться по декларації з податку на прибуток, поданій за ІІ квартал 2012 року у розмірі 1498394 грн. та визначено заниження податку, що підлягає сплаті у сумі 852498 грн. В супереч ст. 51, ст. 70, ст. 176 ПКУ надано до податкового органу Податковий звіт за формою 1-ДФ за ІІ квартал 2012 року з недостовірними відомостями.

Проаналізувавши акт планової перевірки Основ'янської МДПІ м. Харкова від 05.10.12 №3267/22-104/23916532 та податкові повідомлення-рішення від 21.11.12. №0001670221, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 1498394,00 грн., №0001680221, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1740609,00 грн., №0001650221, яким донараховано податок на прибуток підприємств зі штрафними санкціями у сумі 1157198,25 грн., №0001660221, яким донараховано податок на додану вартість у сумі зі штрафними санкціями 149108,50 грн., здійснивши їх системний аналіз та дослідивши з приводу відповідності нормам чинного законодавства, яке діяло на час досліджуваних у акті правовідносин, суд не погоджується з висновками, зазначеними в акті перевірки, та винесених на підставі цих висновків податкових повідомленнях-рішеннях з огляду на наступне.

Судовим розглядом встановлено, що планова перевірка підприємства позивача проведена з урахуванням позапланових перевірок ПрАТ «Будівельний торговий будинок» (акт від 04.02.2011 року №104/23-405/23916532; акт від 09.11.2011 року №2146/15-116/23616532; акт від 09.12.2012 року №2539/15-116/23916532).

Порядок проведення перевірок податковими органами регламентується розділом 8 Податкового кодексу України. Так, п.п. 75.1.2. п.75.1. ст. 75 ПКУ встановлено, що документальна перевірка проводиться на підставі податкових декларацій, фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку та пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, а також результати перевірок інших платників податків.

Крім того, ст. ст. 77, 83, 85 ПК України визначено перелік матеріалів, які можуть бути підставою для висновків під час проведення документальної перевірки, до яких віднесено зокрема: податкова інформація, експертні висновки, судові рішення і т.ін.

Вважається, що названі статті ПКУ є імперативними щодо можливості застосування певних матеріалів під час проведення документальної перевірки платника податків. Так, жодна норма ПКУ або іншого нормативно-правового акту не дозволяє податковому органу використовувати під час документальної перевірки результати попередніх позапланових перевірок цього ж платника податків. У зв'язку з чим, позивач обґрунтовано посилається на незаконність висновків акту перевірки та винесених на його підставі податкових повідомлень-рішень.

Під час судового розгляду встановлено, що висновки, викладені в акті від 09.11.2011 року №2146/15-116/23916532 було визнано незаконними та скасовано податкові повідомлення-рішення, які винесені на підставі зазначеного акту постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29.02.2012 року у справі №2а-1826/12/2070. Також постановою Харківського окружного адміністративного суду було визнано незаконними та скасовано податкові повідомлення - рішення, які винесені на підставі акту перевірки №104/23-405/23916532 від 04.02.2011 року, постановою Харківського окружного адміністративного суду було визнано незаконними та скасовано податкові повідомлення - рішення, які винесені на підставі акту перевірки №2539/15-116/23916532 від 09.12.2011 року. Таким чином, у зв'язку з встановленням судами незаконності висновків, в перелічених актах перевірок, вважається, що податковим органом під час проведення планової перевірки безпідставно взято до уваги висновки перевірок, що було в судовому порядку визнано протиправними.

З матеріалів справи вбачається, що між ПрАТ «Будівельний торговий будинок» та ФОП ОСОБА_3 протягом перевіряємого періоду діяли договори поставки №28/06/10 від 28.06.2010 року (т.8 а.с. 70-73), №27.04.11. від 27.04.2011 року (т. 7 а.с. 1-4; т. 3 а.с. 110-112), відповідно до умов яких ФОП ОСОБА_3 здійснював постачання металопрокату на адресу ПрАТ «Будівельний торговий будинок». За перевіряємий період ФОП ОСОБА_3 поставив на адресу ПрАТ «Будівельний торговий будинок» продукції на загальну суму 8666864,21 грн. Відповідно до п.4.1 Договору поставки №28/06/10 від 28.06.2010 року та №27/04/11 від 27.04.2011 року ціна товару включає в себе вартість товару та вартість транспортування його до місця призначення. На виконання умов зазначених договорів виписані податкові накладні (т. 3 а.с. 113-132). На підтвердження оплати за отриманий товар позивачем надано виписку з особового рахунку підприємства (т. 3 а.с. 133-135).

Із змісту п.3.1. зазначених Договорів вбачається, що постачання товару здійснювалось на умовах СРТ «перевезення сплачено» (Інкотермс 2000).

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона зобов'язується передати у зумовлені строки другій стороні товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін. Сторони у договорі можуть використовувати відомі міжнародні привила. В нашому випадку сторонами було укладено договори поставки, використовуючи при цьому правила Інкотермс 2000, при цьому слід зазначити, що жоден із пунктів укладених договорів не суперечить нормам чинного законодавства України, а від так, на погляд суду, є законними, та такими, які є обов'язковими для виконання сторонами договору - ст. 627 Цивільного кодексу України. Таким чином, застосувавши у своїх господарських правовідносинах правила Інкотермс 2000 сторони не порушили жоден імперативний припис закону.

Відповідачем в акті перевірки (стор. 15 акту) зазначається, що позивачем у періоді з 01.10.2009 року по 31.03.2011 року до складу витрат віднесені витрати по придбанню товару у ФОП ОСОБА_3 незаконно.

Правовідносини, що виникали у зв'язку із формуванням платником податку на прибуток та валових витрат, на час виникнення спірних правовідносин були врегульовані ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, та ст.ст 138, 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-УІ, із змінами та доповненнями.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» ст. 138 Податкового кодексу України визначальною ознакою валових витрат є їх зв'язок з господарською діяльністю платника податку. При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в податкових правовідносинах є її направленість на отримання доходу в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формах (пункт 1.32статті 1 цього Закону).

П.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього ж Закону, ст. 138 Податкового кодексу України встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією і веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) та охороною праці з урахуванням обмежень, установлених підпунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Таким чином, правильність формування платником податків валових витрат вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. У протилежному випадку відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток за рахунок валових витрат.

При чому, згідно п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. 138 Податкового кодексу України не відносяться до складу валових витрат будь-які витрати, що не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та ст. 138 Податкового кодексу України до складу витрат відноситься сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Відповідач, вказуючи на незаконність віднесення до валових витрат підприємства позивача за зазначеними договорами поставки, посилається лише на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних, при цьому не заперечуючи факт підтвердження поставки товару від ФОП ОСОБА_3 за перевіряємий період первинними бухгалтерськими документами відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України», а саме: договори, замовлення, видаткові накладні, податкові накладі, банківські виписки, що підтверджують сплату грошових коштів за поставлений товар, акти взаємних звірок, які відповідають нормам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також докази використання отриманого металопрокату у власній господарській діяльності.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідач у акті перевірки посилається на Наказ Міністерства транспорту України від 07.08.1996 року №228/253, однак такий наказ втратив чинність з 03.11.2006 року на підставі Наказу Державного комітету статистики №507/1059, а від так і не може застосовуватись до правовідносин позивача та ФОП ОСОБА_3 Єдиним аргументом незаконності віднесення Позивачем до складу валових витрат витрат з придбання металопрокату у ФОП ОСОБА_3, на думку відповідача, є відсутність товарно-транспортних накладних, обов'язковість яких визначена Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні від 14.10.1997 року № 363.

Так, відповідно до п.11.4 - 11.8 зазначеного наказу оформлення перевезень вантажів здійснюється товарно-транспортними накладними, які виписуються вантажовідправником.

За наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів та використання їх у власній господарській діяльності, ненадання такого документу як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для висновків про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки відповідною транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товару.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків -покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит.

Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на валові витрати чи податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару, укладення покупцем товару договору з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат з понесених витрат за придбання товару має підтверджуватися належними та допустимими доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях. Самого по собі факту відсутності транспортних документів про перевезення товару при факті оприбуткування покупцем товару та наявності інших первинних бухгалтерських документів щодо господарської операції недостатньо для висновку про безтоварність такої операцій з придбання товару та наявність у платника податків умислу на укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави і суспільства.

Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог ст. 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків. При цьому висновки про наявність такої протиправної мети не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Товарно-транспортні накладні відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (наказ Міністерства транспорту України від14.10.1997 №363) - є єдиним юридичним документом обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для проведення розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що регламентує взаємовідносини Перевізника і Замовника як учасників транспортного процесу.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей, а також ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Пунктами 1, 3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. N 996-XIV, із змінами та доповненнями, передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Суд зазначає, що невиконання контрагентом своїх обов'язків перед бюджетом не може бути підставою для неможливості формування валових витрат та податкового кредиту на підставі господарських операцій інших суб'єктів господарювання, оскільки відповідно до ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому до відповідальності може бути притягнутий лише порушник, яким у даному випадку позивач не є. Таким чином, доводи, якими податковий орган мотивував правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень не є переконливими.

У зв'язку з викладеним, вважається, що посилання Відповідача на незаконність віднесення до валових витрат, витрат на придбання металопрокату у ФОП ОСОБА_3 лише через відсутність товарно-транспортних накладних є незаконними.

Щодо правомірності формування податкового кредиту у правовідносинах з ФОП ОСОБА_3 щодо поставки товару на адресу позивача слід зазначити наступне.

Статтею 201 Податкового кодексу України, зокрема, встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно до п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 198 Податкового кодексу України, зокрема встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З огляду на вищенаведене, суд вважає, що відповідачем не доведено факт порушення позивачем ст.1, п.2 ст.3, ст.4, п.6 ст.8, п.1, п.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.2 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", п.44.1 ст.44, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, п.8.2 п.8 "Порядку ведення реєстру виданих та отриманих податкових накладних".

Крім того, правовідносини щодо нікчемності правочинів врегульовано ст.228 Цивільного кодексу України, зі змісту якої вбачається, що з 01.01.2011 р. законодавцем виключено правочини, які укладені з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів та віднесено такі правочини до оспорюваних.

Виходячи з наведеного, матеріали справи засвідчують здійснення господарської діяльності між ФОП ОСОБА_3 та ПрАТ "Будівельний торговий будинок" та правомірність віднесення позивачем до податкового кредиту з податку на додану вартість суми витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов договірних відносин, а також віднесення до валових витрат, витрат, що понесені Позивачем для оплати вартості товару, отриманого від ФОП ОСОБА_3. З огляду на викладене, позивачем правомірно задекларовано податковий кредит по господарським операціям з ФОП ОСОБА_3 на суму 1819368 грн. за період з жовтня 2010 року по червень 2012 року.

Відповідачем зазначається, що підприємством порушено вимоги п. 22.4. ст. 22 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств». Суд вважає таке посилання податкового органу безпідставним, зважаючи на наступне.

Так, відповідач зазначає, що у рядку 04.9. Декларації за 2009 рік підприємством не відображено від'ємне значення та не відображено від'ємне значення у рядку 04.9. Декларації за 2010 рік. Однак, таке твердження не відповідає дійсності.

З матеріалів справи вбачається, що в рядку 04.9. Декларації за 2009 рік дійсно підприємством не відображено від'ємне значення об'єкта оподаткування попереднього податкового року - 2008 року. Позивач зазначає, що у зв'язку з тим, що податковим органом проводилась перевірка за період з 01.07.2009 року, отже є незаконним перевірка даних, що відображаються за 2008 рік. Разом з тим, слід зазначити, що від'ємне значення у декларації за 2009 рік задеклароване у розмірі -521880 грн., розмір та порядок формування якого цілком відповідає нормам ст. 22 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Крім того, податковим зазначається, що підприємством у декларації за 2010 рік у рядку 04.9 зазначено суму від'ємного значення на рівні 104376 грн., а у рядку 04.9. Декларації за І квартал 2011 року зазначено розмір від'ємного значення у розмірі 2956467 грн.

Таким чином, підприємством у рядку декларації у 2010 році відображено 20 % суми від'ємного значення об'єкта оподаткування за 2009 рік, а у рядку 04.9 Декларації за І квартал 2011 рік відображено залишкові 80% суми від'ємного значення об'єкта оподаткування за 2009 рік та 100 % суми від'ємного значення об'єкта оподаткування за 2010 рік, що цілком відповідає нормам ст. ст. 6, 22 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно до п. 6.1 ст. 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

У 2010 році норми цього пункту діють з урахуванням особливостей, встановлених пунктом 22.4 статті 22 цього Закону. У 2010 році у складі валових витрат платника податку враховується 20 відсотків суми від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток, яке утворилося станом на 1 січня 2010 року. У 2011 році сума від'ємного значення, яка відповідно до абзацу першого цього пункту не була врахована у складі валових витрат, та від'ємне значення об'єкта оподаткування, яке виникло у 2010 році, підлягають включенню до складу валових витрат у порядку, встановленому статтею 6 цього Закону, без обмежень, встановлених цим пунктом.

Крім того, слід зазначити, що посилання відповідача на результати перевірок на сторінці 18 акту є неправомірними у зв'язку з тим, що результати таких перевірок було оскаржено в судовому порядку, а рішення, прийняті податковим органом за результатами таких перевірок визнані неправомірними та скасовані рішеннями Харківського окружного адміністративного суду.

В акті перевірки підприємства позивача від 05.10.2012 №3267/22-104/23916532 податковий орган вказує на завищення валових витрат у ІІ кварталі 2011 року на суму 990971 грн.

Суд не погоджується із зазначеним твердженням податкового органу зважаючи на наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно п.п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо: дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Таким чином, судом робиться висновок, що в даному випадку перевіркою не було достовірно встановлений факт завищення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток.

З акту перевірки вбачаться, що відповідач дійшов висновку, про те, що у зв'язку із набранням чинності розділу ІІІ Податкового кодексу України 01.04.2011 та відсутність у ньому посилання на облік у другому кварталі 2011 року від'ємного значення об'єкту оподаткування, крім того, що виник за наслідками діяльності у першому кварталі 2011 року у відповідності до пункту 22.4 статті 22 закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", до складу від'ємного значення другого кварталу 2011 року не включається від'ємне значення 2010 року.

Відповідно до підрозділу 4 Розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України, застосування Розділу III "Податок на прибуток підприємств" починається з 1 квітня 2011 року.

Згідно до приписів статті 3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 №334/94-ВР, що діяв у 1 кварталі 2011 року, об'єкт оподаткування визначений як прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до пункту 5.1. статті 5 Закону, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

У пункті 22.4. Прикінцевих положень Закону передбачалось, що у 2011 році сума від'ємного значення, яка відповідно до абзацу першого цього пункту не була врахована у складі валових витрат, та від'ємне значення об'єкта оподаткування, яке виникло у 2010 році, підлягають включенню до складу валових витрат у порядку, встановленому статтею 6 цього Закону, без обмежень, встановлених цим пунктом. У статті 6 Закону встановлено, якщо об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року.

Відповідно до пункту 48.1 статті 48 Податкового кодексу України податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання.

У першому кварталі 2011 року діяв наказ Державної податкової адміністрації України від 29.03.2003 р. № 143, зареєстрований в Мінюсті України 08.04.2003 р. за № 271/7592, яким був затверджений Порядок складання декларації з податку на прибуток підприємства. Сума збитків попереднього року включається в рядок 04.9, яка акумулюється в р. 04 "Валові витрати", та задекларовано у рядку 08 декларації податку на прибуток підприємств.

Відповідно до наказу Державної податкової адміністрації України "Про затвердження форми податкової декларації по податку на прибуток підприємств" № 114 від 28.02.2011 р. (вперше подання податкової звітності за новою формою до податкових органів здійснюється з 01.07.2011р.) передбачено суму від'ємного значення об`єкту оподаткування попередніх періодів вказувати в рядку 06.06 декларації, акумулюється в р. 06 "Інші витрати" і відповідно включається в рядок 07 "Витрати, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування", вони складаються з усіма витратами звітного податкового періоду і стають витратами звітного періоду. Таким чином в декларацію за ІІ квартал 2011 року в рядок 06.6 включено від'ємне значення об`єкту оподаткування з рядка 08 декларації від за І квартал 2011 р.

Із врахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позивачем був правомірно сформований склад об'єкту оподаткування за 1 квартал 2011 року з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього податкового року, та відповідач з цього приводу не заперечує, та правомірність формування від'ємного значення об'єкту оподаткування 1 кварталу 2011 року не оскаржує.

Крім того, в акті перевірки податковим органом зазначено, що підприємством завищено витрати у рядку 04.13. Декларації за період з 01.07.2009 року по 31.03.2011 року на загальну суму 2874671 грн., а саме: підприємством незаконно було віднесено до витрат відсотки за користування кредитними коштами відповідно до кредитного договору №124/2006 від 19.12.2006 року, укладеного з ПАТ «Мегабанк», що, на думку відповідача, є порушенням ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

З матеріалів справи вбачається (стор. 30 акту перевірки), що податковий орган зазначив про завищення підприємством позивача витрат у рядку 06.4 Декларації за період з 01.04.20011 року по 31.12.2011 року на загальну суму 1018417 грн., а саме підприємством незаконно було віднесено до витрат відсотки за користування кредитними коштами відповідно до кредитного договору №124/2006 від 19.12.2006 року, укладеного з ПАТ «Мегабанк», що є порушенням ст. 138, 141 ПКУ. На сторінці 39 акту перевірки податковим органом зазначено, що підприємством завищено витрати у рядку 06.4 Декларації за період з 01.01.2012 року по 30.06.2012 року на загальну суму 674007 грн., а саме підприємством незаконно було віднесено до витрат відсотки за користування кредитними коштами відповідно до кредитного договору №124/2006 від 19.12.2006 року, укладеного з ПАТ «Мегабанк», що є порушенням ст. 138, 141 ПКУ.

З матеріалів справи вбачається, що між підприємством позивача та ПАТ «Мегебанк» 19.12.2006 року укладено кредитний договір №124/2006 (т. 5 а.с. 69-70). Кредит було надано для здійснення основного виду господарської діяльності підприємства. З урахуванням додаткових угод до названого кредитного договору станом на 30.06.2012 року сума кредиту складала 6060000,00 грн. строком до 31.12.2012 року з відсотковою ставкою 22% річних.

Податковий орган зазначає, що підприємством не виконано умови кредитного договору №124/2006 від 19.12.2006 року.

З матеріалів справи судом вбачається, що підприємством позивача з ПАТ "Мегабанк" укладались додаткові угоди до кредитного договору №124/2006 від 19.12.2006 р. (т. 5 а.с. 91-125).

Однак, станом на 30.06.12 р., відповідно до умов зазначеного кредитного договору, строк повернення кредитних коштів - 31.12.2012 року, у зв'язку з чим суд вважає, що ПрАТ "Будівельний торговий будинок" не порушено умови кредитного договору.

Відповідач в акті перевірки зазначає, що використання у господарській діяльності підприємством грошових коштів, отриманих згідно кредитного договору №124/2006 від 19.12.2006 року, не підтверджено, у зв'язку з чим, податковий орган вважає віднесення до витрат відсотків за користування вказаними кредитними коштами незаконним.

Суд не погоджується із таким твердженням податкового органу з огляду на наступне.

Судом встановлено, що під час проведення перевірки податковому органу позивачем були надані документи, що підтверджують використання кредитних коштів у господарській діяльності. Підтвердженням отримання відповідачем копії кредитного договору №124/2006 від 19.12.2006 року та доказів використання кредитних коштів у господарській діяльності підприємства, є лист позивача на адресу відповідача №260 від 21.09.2012 з відміткою про одержання податковим органом, в якому чітко вказано, що Основ'янською МДПІ отримані від позивача кредитні договори та документи, що підтверджують цільове і фактичне використання кредитних коштів (усього на 262 арк.).

Відповідач вважає, що віднесення відсотків за користування кредитом, відповідно до кредитного договору №124/2006 від 19.12.2006 року не можуть бути віднесені до витрат підприємства, у зв'язку з відсутністю підтвердження використання цих кредитних коштів у господарській діяльності підприємства позивача, однак, таке твердження, на думку суду, не відповідає дійсності, фактичним обставинам справи та закону.

Так, відповідно до приписів ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» фінансовий кредит - кошти, які надаються банком - резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають статус небанківських фінансових установ, згідно з відповідним законодавством, а також іноземними урядами або його офіційними агентствами чи міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами-нерезидентами у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк, для цільового використання та під процент. Правила надання фінансових кредитів встановлюються Національним банком України (стосовно банківських кредитів), а також Кабінетом Міністрів України (стосовно небанківських фінансових організацій) відповідно до законодавства. Проценти - дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна.

Відповідно до п.5.5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. 138, 141 Податкового кодексу України, до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Грошові кошти, отримані позивачем за кредитним договором №124/2006 від 19.12.2006 були використані виключно в господарській діяльності підприємства, а від так відсотки за користування такими грошовими коштами є валовими витратами. Використання зазначених кредитних коштів у господарській діяльності ПрАТ "Будівельний торговий будинок" підтверджується наданими до суду первинними бухгалтерськими документами.

Зазначеними документами первинного бухгалтерського обліку повністю підтверджується факт витрат кредитних коштів за кредитним договором №124/2006 від 19.12.2006 року у господарській діяльності платника податку, у зв'язку з чим, сплачені відсотки за користування зазначеними кредитними коштами підлягають віднесенню до валових витрат підприємства.

В акті перевірки податковим органом зазначено, що підприємством завищено витрати на придбання підрядних робіт у ТОВ «Промбуд-Монтажінвест» на загальну суму 149518 грн. у ІІ кварталі 2011 року. Крім того, Відповідач зазначає про неправомірне включення до поаткового кредиту суми ПДВ згідно податкових накладних від ТОВ «Промбуд-Монтажінвест» за жовтень 2011 року на суму 40695,66 грн. При цьому податковий орган зазначив, що пояснення щодо цього факту підприємством не надано, однак таке твердження не відповідає дійсності, у зв'язку з надсиланням на адресу Основ'янської МДПІ м. Харкова та ДПС у Харківській області заперечень на акт перевірки та на податкові повідомлення-рішення, винесені на підставі акту перевірки.

Суд також не погоджується з висновками податкового органу щодо незаконності віднесення до валових витрат, витрат на сплату вартості підрядних робіт ТОВ «Промбуд-Монтажінвест» у ІІ кварталі 2011 року не відповідають нормам чинного податкового законодавства з огляду на наступне.

Між ПрАТ "Будівельний торговий будинок" як генеральним підрядником та замовником, а також ТОВ "Промбуд-Монтажінвест" як субпідрядником та підрядником, укладено два договори: субпідряду №2/11 від 01.03.2011 року (т. 5 а.с. 127- 135) щодо виконання робіт з улаштування фундаменту, які виконані відповідно до проектної документації - будівництво (спорудження) багатоповерхового житлового будинку за адресою м. Харків, пр.50-річчя ВЛКСМ 65-В, м. Харків, земельна ділянка (будівельний майданчик) для будівництва об'єкту надана ТОВ "ДІАРА", та підряду №03/11 від 01.04.2011 року щодо виконання робіт із збирання та розбирання опалубки, що належить замовнику-позивачу, на кожному поверсі об'єкта будівництва, що будується, необхідні для улаштування монолітних залізобетонних стін та перекриття поверхів, об"єкт будівництва знаходиться за адресою м.Харків, вул.Зубарєва (т. 5 а.с. 162-166).

Факт укладання даних правочинів та виконання їх умов, а також розрахунків по договорам між ТОВ "Промбуд-Монтажінвест" та ПрАТ "Будівельний торговий будинок" підтверджується відповідними довідками щодо виконаних робіт, актами виконаних робіт, відомостями ресурсів, довідками про вартість виконаних робіт, кошторисами, актами отримання матеріалів, виписками з рахунків, податковими накладними.

Вказані договори були укладені ПрАТ "Будівельний торговий будинок" як генпідрядником для виконання своїх обов'язків за договором генерального підряду в капітальному будівництві №1 від 26.05.2010 року, укладеним з ТОВ "ДІАРА" як замовником.

Крім того, ПрАТ "Будівельний торговий будинок" було надано дозвіл на виконання будівельних робіт №280/09 від 21.09.2009 року за адресою м. Харків, вул. Зубарєва (біля будинку 32).

Наведене підтверджує подальше використання оприбуткованих позивачем в бухгалтерському обліку робіт, отриманих від ТОВ "Промбуд-Монтажінвест".

Факт укладання даних договорів між ПрАТ "Будівельний торговий будинок" та ТОВ "Промбуд-Монтажінвест" - субпідряду №2/11 від 01.03.2011 року та підряду №03/11 від 01.04.2011 року, виконання їх умов, а також розрахунків за договорами підтверджується податковими накладними, актами приймання виконаних робіт, актами цільового використання матеріалів, довідками щодо вартості будівельних робіт, тощо (т. 5 а.с. 136-161; а.с. 167-228).

Статтею 201 Податкового кодексу України, зокрема встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Позивачем ПАТ "Будівельний торговий будинок" суми ПДВ за отримані роботи за договорами субпідряду та підряду з ТОВ "Промбуд-Монтажінвест" включено до складу податкового кредиту по декларації з ПДВ за жовтень 2011 року на загальну суму 40695,66 грн., згідно отриманих податкових накладних.

Податкові накладні, виписані ТОВ "Промбуд-Монтажінвест", відповідають вимогам ст.201 Податкового кодексу України.

На час укладання та виконання договору ТОВ "Промбуд-Монтажінвест" було зареєстровано як юридична особа та було платником податку на додану вартість, що зазначено в акті перевірки та не заперечується Відповідачем.

Крім того, ТОВ "Промбуд-Монтажінвест" має ліцензію №514908 щодо господарською діяльністю, пов'язаною із створенням об'єктів архітектури (за переліком робіт згідно з додатком)

З огляду на вищевикладені фактичні обставини справи, суд вбачає, що ТОВ "Промбуд-Монтажінвест" виконані зобов'язання за договорами субпідряду та підряду, у зв'язку з чим, ПрАТ "Будівельний торговий будинок" прийняв роботи та послуги за цими договорами, які відображені у податковому та бухгалтерському обліку позивача.

Крім того, реальність господарських операцій доводить той факт, що придбані ПрАТ "Будівельний торговий будинок" у ТОВ "Промбуд-Монтажінвест" роботи були використані при виконанні робіт ПрАТ "Будівельний торговий будинок" для іншої особи - ТОВ "ДІАРА".

Отже, відсутні факти, які свідчили б про те, що зміст укладених договорів між ТОВ "Промбуд-Монтажінвест" та ПрАТ "Будівельний торговий будинок" не відповідають дійсним намірам сторін, та що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначених договорів.

Як вбачається, позивачем надано до податкового органу податкову декларацію з ПДВ за жовтень 2011 року з Додатком № 5, відповідно якої позивачем задекларовано залишок відємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду по господарським операціям з ТОВ "Промбуд-Монтажінвест" на суму ПДВ 40695,66 грн.

Згідно п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України - для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Статтею 198 ПК України, зокрема встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Крім того, правовідносини щодо нікчемності правочинів врегульовано ст.228 Цивільного кодексу України, зі змісту якої вбачається, що з 01.01.2011 р. законодавцем виключено правочини, які укладені з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів та віднесено такі правочини до оспорюваних.

Таким чином, з 01.01.2011 р. повноваження на встановлення законності правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит з ПДВ належать до компетенції судових органів.

Встановлено, що договори субпідряду №2/11 від 01.03.2011 року та підряду №03/11 від 01.04.2011 року у встановленому законом порядку недійсними визнані не були.

Посилання відповідача на висновки акту ДПІ у Жовтневому району м.Харкова щодо нікчемності угод між ТОВ "Промбуд-Монтажінвест" та ПрАТ "Будівельний торговий будинок" не можуть бути взяті до уваги, оскільки Закон України "Про податок на додану вартість" не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів. Якщо контрагенти не виконали свого зобовязання по сплаті податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Також Позивач зазначає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" позивач та контрагенти позивача є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст. 228 Цивільного кодексу України та ст.ст. 207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

Саме така правова позиція викладена Європейським Судом з прав людини (рішення від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), а також Верховним Судом України (постанова від 09.09.2008 у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, постанова від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011 у справі за позовом ТОВ "Фірма "ВІК" до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень).

Згідно з ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Також не можна взяти до уваги висновки податкового органу щодо відсутності у ТОВ "Промбуд-Монтажінвест" власних, орендованих, одержавних по договорах лізингу, закріплених за підприємством на праві господарського відання, складських, торгівельних, виробничих та інших приміщень, необхідних для здійснення господарської діяльності, оскільки дані висновки не враховують нічим не обмеженого права підприємства укладати цивільно-правові угоди оренди приміщень, устаткування та автотранспорту та використання залучених за такими цивільно-правовими угодами трудових та інших ресурсів у власній господарській діяльності.

Виходячи з наведеного, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між ТОВ "Промбуд-Монтажінвест" та ПрАТ "Будівельний торговий будинок" та правомірність віднесення позивачем до податкового кредиту з податку на додану вартість суми витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов договірних відносин, а також віднесення до валових витрат, витрат, що понесені Позивачем для оплати вартості підрядних робіт ТОВ «Промбуд-Монтажінвест». З огляду на викладене, позивачем правомірно задекларовано залишок відємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду по господарським операціям з ТОВ "Промбуд-Монтажінвест" на суму ПДВ 40695,66 грн, а також віднесено до валових витрат грошові кошти, сплачені ТОВ «Промбуд-Монтажінвест» за виконання підрядних робіт у сумі 149518 грн.

Актом перевірки Відповідачем вказано на завищення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування у розмірі 1498394 грн. та встановлено заниження податку, що підлягає сплаті у сумі 852498 грн. за період з 01.07.2009 року по 30.06.2012 року, при цьому посилаючись на висновки, викладені у розділі 3 акту перевірки. Однак, вважається, що така позиція податкового органу є такою, що не відповідає дійсності. Висновки акту, а саме, розділу 3 попередніми твердженнями Позивача спростовано, а від так, і висновок щодо заниження податку та завищення від'ємного значення є незаконним.

Податковим органом зазначено, що підприємством незаконно задекларовано податковий кредит по податку на додану вартість на загальну суму 1871172 грн. В обґрунтування свого твердження Відповідач послався на акт перевірки від 04.02.2011 №104/23-405/23916532, акт перевірки від 21.10.2011 року №1969/07-010/23916532, акт перевірки від 26.03.2012 року №144/15-008/23916532.

Суд не погоджується із таким твердженням податкового органу з огляду на наступне.

Як вже зазначалось, порядок проведення перевірок податковими органами регламентується розділом 8 Податкового кодексу України. Так, п.п. 75.1.2. п.75.1. ст. 75 ПКУ встановлено, що документальна перевірка проводиться на підставі податкових декларацій, фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку та пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, а також результати перевірок інших платників податків. Крім того, ст. ст. 77, 83, 85 ПК України визначено перелік матеріалів, які можуть бути підставою для висновків під час проведення документальної перевірки, до яких віднесено зокрема: податкова інформація, експертні висновки, судові рішення і т.ін. Вважається, що названі статті ПКУ є імперативними щодо можливості застосування певних матеріалів під час проведення документальної перевірки платника податків. Так, жодна норма ПКУ або іншого нормативно-правового акту не дозволяє податковому органу використовувати під час документальної перевірки результати попередніх позапланових перевірок цього ж платника податків. У зв'язку з чим, позивач обґрунтовано вважає незаконними висновки акту перевірки та винесених на його підставі податкових повідомлень-рішень.

Крім того, акти перевірок, на які посилається відповідач, оскаржені в судовому порядку, а податкові-повідомлення рішення, які винесені на їх падставі, скасовано.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що податковий кредит за період з 01.07.2009 року по 30.06.2012 року позивачем задекларовано законно.

Податковим органом зазначено, що ПрАТ «Будівельний торговий будинок» в порушення ст. 198 ПКУ завищено податковий кредит з податку на додану вартість за травень 2010 року на загальну суму 11107,78 грн. по взаємовідносинам з ТОВ «Башкранснаб-Україна».

З матеріалів справи вбачається, що у травні 2010 року ПрАТ «Будівельний торговий будинок» мало господарські взаємовідносини з ТОВ «Башкранснаб-Україна». Податковим органом встановлено ненадання ТОВ «Башкранснаб-Україна» до органу ДПС податкову декларацію з податку на додану вартість за травень 2010 року, як наслідок не задекларовано податкове зобов'язання по контрагенту - покупцю ПрАТ «Будівельний торговий будинок». У зв'язку з чим податковий орган вважає незаконним віднесення до податкового кредиту суми ПДВ по правовідносинах з ТОВ «Башкранснаб-Україна». Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Закон України "Про податок на додану вартість" не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів. Якщо контрагенти не виконали свого зобовязання по сплаті податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Також Позивач зазначає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" позивач та контрагенти позивача є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст. 228 Цивільного кодексу України та ст.ст. 207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

Таким чином, враховуючи підтвердження законності формування податкового кредиту по правовідносинах з ТОВ «Башкранснаб-Україна» документами первинного бухгалерського обліку: договорами, податковими накладними, видатковими накладними і т.ін. та незаперечення цього факту відповідачем, формування податкового кредиту у сумі 11107,78 грн. за травень 2010 року по правовідносинах з ТОВ «Башкранснаб-Україна», на думку суду, є законним.

За таких умов суд приходить до висновку про те, що в даному випадку відповідачем невірно застосовані норми матеріального права України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Встановлено відсутність порушень в діях позивача норм пункту 3 підрозділу 4 розділу ХХ ПКУ та, відповідно, відсутність факту завищення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у 2 кварталі 2011 року у розмірі 990971 грн.

Висновки перевіряючих осіб, що викладені у акті перевірки, не підкріплені жодними доказами і носять характер суб'єктивних припущень.

Відповідачем, в наданих письмових запереченнях, вказано на завищення валових витрат у І кварталі 2012 року на суму 2919602 грн., в ІІ кварталі 2012 року на 729900 грн. Посилання відповідача є аналогічними з тими, що наведені на сторінці 34 акту, відтак, вважається, що така позиція податкового органу є хибною, а відтак, і дані, задекларовані позивачем є законними.

З досліджених в ході судового розгляду справи письмових доказів, пояснень представника позивача судом встановлено відсутність в діях позивача порушень норм податкового законодавства.

Таким чином, Основ'янська МДПІ м. Харкова не дотримала вимоги закону про захист охоронюваних прав та інтересів юридичної особи у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому рішення Основ'янської МДПІ м. Харкова, як суб'єкта владних повноважень є неправомірними, що дає суду правові підстави для задоволення адміністративного позову.

Згідно ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятих ним рішень.

За таких обставин суд вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем без урахування всіх обставин, які мали значення для його прийняття, у зв'язку з чим є неправомірним, а позовні вимоги про скасування податкових повідомлень-рішень Основ'янської МДПІ м.Харкова Харківської області Державної податкової служби №0001670221 від 21.11.2012 року, №0001680221 від 21.11.2012 року, №0001650221 від 21.11.2012 року, №0001660221 від 21.11.2012 року документально і нормативно обґрунтовані та підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 128, 159, 160- 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Приватного акціонерного товариства "Будівельний торговий будинок" до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити у повному обсязі.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби винесені відносно Приватного акціонерного товариства "Будівельний торговий будинок", а саме: №0001670221 від 21.11.2012 року, №0001680221 від 21.11.2012 року, №0001650221 від 21.11.2012 року, №0001660221 від 21.11.2012 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 21.01.13р.

Суддя Заічко О.В.