Постанова № 28870146, 23.01.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2013 року 2а-5570/12/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С., при секретарі судового засідання Гололобові В.Ю., за участю представників сторін

від позивача: Рубан Л.П.,

від відповідача: Харченко С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом публічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів»доМиронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської областіпропро визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» (надалі-позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області (надалі-відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 08.11.2012 №000126301, за яким позивачеві зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 452461, 00 та донараховано штрафні санкції у розмірі 226230, 00 грн. та від 08.11.2012 № 000125301, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» у розмірі 780495, 00 грн. (за основним платежем - 520330, 00 грн. та за штрафними санкціями - 260165, 00 грн.).

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача про порушення вимог статей 134, 135, 138, 139, пункту 201.6 статті 201, статей 185-188 та 200 Податкового кодексу України є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства та на підставі належним чином оформлених податкових накладних сформовано валові витрати та податковий кредит, проте, як стверджує позивач, податковий орган дійшов помилкового висновку про нікчемність укладеної між позивачем та його контрагентом угоди та неправомірно нарахував грошове зобов'язання по податку на прибуток та по податку на додану вартість. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконними, оскільки при їх прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Представником позивача у судовому засіданні підтримано позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідачем позов не визнано, надано заперечення суду у письмовій формі. В обґрунтування заперечень відповідачем зауважено, що правочин, укладений між позивачем та ФГ «Наталка» є нікчемним, оскільки спрямований на порушення публічного порядку, а контрагент позивача здійснював поставку товару без мети реального настання правових наслідків, що призвело до безпідставного віднесення позивачем сум до податкового кредиту та валових витрат. Таким чином, на думку відповідача, оскаржувані рішення прийнято ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Публічне акціонерне товариство «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» є юридичною особою, що зареєстровано 13.06.1996 державним реєстратором Миронівської районної державної адміністрації Київської області (зміна найменування юридичної особи - 05.05.2011), як платник податків перебуває на обліку в Миронівській міжрайонній державній податковій інспекції Київської області з 19.06.1997 та є платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва № 100336694 про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, у період з 12.10.2012 по 18.10.2012 посадовими особами Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області проведено документальну виїзну позапланову перевірку позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ФГ «Наталка» за період з 01.01.2011 по 31.12.2011.

У ході перевірки перевіряючими встановлено порушення позивачем положень статей 134, 135, 138, 139, пункту 201.6 статті 201, статей 185-188 та 200 Податкового кодексу України, що виявилось у неправомірному формуванні позивачем суми податкового кредиту по податку на додану вартість за жовтень-листопад 2011 року у розмірі 452460, 71 грн., в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування по податку на додану вартість за листопад 2011 року у розмірі 74808, 18 грн. та за грудень 2011 року у розмірі 377652, 53 грн. та неправомірному формуванні валових витрат, що призвело до заниження податку на прибуток за 2011 рік у розмірі 520329, 82 грн.

Такий висновок податкового органу ґрунтується на використаних під час аналізу господарських операцій позивача та його контрагента пояснень директора ФГ «Наталка» - ОСОБА_3

Так, як вбачається зі змісту акту перевірки позивача, податковим органом здійснено посилання на службову інформацію, надану відділом податкової міліції Західно-Донбаської ОДПІ - пояснення директора ФГ «Наталка» ОСОБА_3 від 08.09.2012. Так, за поясненнями директора ФГ «Наталка» у листопаді та грудні 2011 року на адресу підприємства надходила на підпис документація, відповідно до якої ФГ «Наталка» здійснювало поставку сільськогосподарської продукції ряду підприємств, зокрема, ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів». Однак, як зазначено ОСОБА_3, жодних фінансово-господарських взаємовідносин із такими підприємствами у 2011 році ФГ «Наталка» не мало.

Водночас, директором ФГ «Наталка» вказано, що йому стало відомо, що невстановлені особи за підробним паспортом від його імені виписали довіреність на ім'я ОСОБА_4, як уповноваженого представника підприємства. У подальшому невстановлені особи відкрили розрахунковий рахунок у банківській установі та протягом 2011 року здійснювали незаконну фінансово-господарську діяльність з використанням реквізитів ФГ «Наталка».

У зв'язку з наявністю вищевказаних пояснень податковим органом встановлено порушення статей 203, 207, 215, 228 Цивільного кодексу України у частині недодержання їх вимог в момент вчинення правочину, який не спрямований на реальне настання правових наслідків, оскільки діяльність підприємства здійснювалась поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про нікчемність укладених ним угод та відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг). Відтак, надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не взято до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договорами, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість та валових витрат.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 26.10.2012 № 178/22-011/00951770 (надалі - Акт перевірки).

На підставі висновків Акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 08.11.2012 №000126301, за яким позивачеві зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 452461, 00 та донараховано штрафні санкції у розмірі 226230, 00 грн. та від 08.11.2012 № 000125301, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» у розмірі 780495, 00 грн. (за основним платежем - 520330, 00 грн. та за штрафними санкціями - 260165, 00 грн.).

У той же час, позивач вважає податкові повідомлення-рішення щодо визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток такими, що суперечать вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив вказані рішення, звернувшись із позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.

Судом встановлено, що 15.09.2011 між позивачем та ФГ «Наталка» укладено договір поставки № 1560/М (а.с.46-47 Том І).

За умовами договору поставки постачальник - ФГ «Наталка», зобов'язується поставити та передати покупцеві сільськогосподарську продукцію (соняшник, пшеницю фуражну, кукурудзу на кормові цілі, ячмінь фуражний, горох фуражний, соя), найменування та кількість якої зазначається фактично поставленим товаром, згідно даних, вказаних у видаткових і податкових накладних.

Поставка товару здійснюється силами постачальника. Факт поставки товару засвідчується рахунком-фактурою та податковою накладною (розділ 2 договору від 15.09.2011 № 1560/М).

Розрахунок між сторонами проводиться після отримання товару у безготівковій формі.

На виконання вищевказаних умов договору ФГ «Наталка» у період вересень-жовтень 2011 року надано позивачеві рахунки фактури (а.с.144-174 Том І), згідно яких позивачеві поставлено товар (соняшник) на загальну суму 2714764, 20 грн.

Також, на підтвердження факту поставки товару за договором, ФГ «Наталка» надано позивачеві видаткові накладні (а.с.176-198 Том І).

Поряд із цим, ФГ «Наталка» у вересні-жовтні 2011 року виписало на адресу позивача належним чином оформлені податкові накладні (а.с.204-226 Том І) на загальну суму 2714764, 26 грн. (в т.ч. ПДВ - 452460, 74 грн.).

Матеріали справи також містять копії товарно-транспортних накладних на підтвердження транспортування поставленого позивачеві ФГ «Наталка» товару (а.с.49-97 Том І).

Як встановлено судом та не заперечувалось сторонами, загальна вартість продукції, поставленої позивачеві ФГ «Наталка», становить - 2717764, 20 грн. (у тому числі ПДВ - 452460, 74 грн.).

Розрахунки між суб'єктами господарювання проведено у безготівковій формі, що підтверджується банківськими виписками (а.с.12-30Том ІІ).

Зазначені первинно-бухгалтерські документи було надано позивачем до податкового органу під час перевірки, що не заперечується відповідачем та відображено в акті перевірки.

Як то встановлено судом, податкові зобов'язання визначено позивачеві у зв'язку з формуванням податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат за рахунок сум, сплачених контрагенту позивача у складі ціни придбаної сільськогосподарської продукції. Оскільки, на думку податкового органу, первинні бухгалтерські документи, наявні у позивача на підтвердження факту поставки продукції, містять ознаки фіктивності, укладена угода є нікчемною, тому формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат вчинено позивачем без законних на то підстав.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Згідно положення частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

В той же час, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Водночас, суд звертає увагу на таке. Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Крім того, поняття правочину, що порушує публічний порядок, розкрито у постанові Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Пункт 18 даної Постанови передбачає перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦКУ: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Таким чином, нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або законне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що, відповідно до презумпції правомірності правочину, усі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлена судом.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом - ФГ «Наталка» - недійсним у судовому порядку, як і не обґрунтовано своєї позиції, в чому саме полягає порушення публічного порядку сторонами у ході укладення та виконання спірного правочину.

Як то вбачається з акту перевірки, на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій осіб причетних до діяльності ФГ «Наталка», зокрема, пов'язаних із знищенням, пошкодженням майна, незаконним його заволодінням або пов'язаних із порушенням податкового законодавства.

Поряд із цим, з огляду на те, що відповідач стверджував про нікчемність господарських операцій, здійснених між позивачем та ФГ «Наталка» судом, вирішуючи питання про реальність факту постачання товарів та їх отримання з метою подальшого використання у власній господарській діяльності, встановлено таке.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За даними довідки АБ № 365645 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (а.с.31 Том І), основними видами діяльності позивача за КВЕД є: виробництво готових кормів для тварин, що утримуються на фермах, виробництво олії та тваринних жирів, виробництво продуктів борошномельно-круп'яної промисловості, оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин, інші види оптової торгівлі.

Водночас, за даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб (а.с.44-45 Том І), одним із видів діяльності ФГ «Наталка» є, зокрема, вирощування зернових культур, бобових культур і насіння олійних культур.

В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлено з урахуванням якісних характеристик наданих послуг, які б однозначно свідчили про призначення таких послуг для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

У судовому засіданні представником позивача надано пояснення, що придбання сільськогосподарської продукції (соняшника) здійснювалося позивачем з метою належного та своєчасного виконання своїх зобов'язань перед ПрАТ «Оріль-Лідер» за договором від 08.07.2011 № 1523-Г про надання послуг (а.с.98-101 Том І) щодо приймання, сушки, очистки, зберігання та відвантаження зернових та олійних культур. ФГ «Наталка», на виконання умов договору від 15.09.2011, власними силами поставляло на адресу ПрАТ «Оріль-Лідер» відповідну продукцію, що підтверджується товарно-транспортними накладними, наданими позивачем до матеріалів справи (а.с.49-97 Том І).

У подальшому, протягом грудня 2011 року та січня 2012 року, відбулося переміщення соняшника на склади позивача з подальшим відпуском у переробку. На підтвердження даного факту позивачем надано угоди, укладені з перевізниками ТОВ «Велес Авто» від 01.02.2011 № 113 і ТОВ «Транс-Сервіс-1» від 25.08.2011 № 25/08/11-04І (а.с.139-143 Том І) та відповідні товарно-транспортні накладні (а.с.107-138 Том І).

Також, на підтвердження факту використання придбаної у ФГ «Наталка» продукції у власній господарській діяльності, представником позивача надано суду належним чином засвідчені копії накладних на відпуск соняшника в переробку та виробничий звіт по переробці соняшника (а.с.51-52 Том І).

Позивачем зауважено, що вказані господарські операції відносяться до його основного виду діяльності та використовуються виключно у власній господарській діяльності.

Як то встановлено судом, факти поставки позивачеві продукції і оплати її вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському і податковому обліку та в податковій звітності позивача; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат підтверджується податковими накладними та первинними бухгалтерськими документами, наявність яких не заперечується відповідачем.

Таким чином, ураховуючи правочин, предметом якого є поставка сільськогосподарської продукції (соняшника), беручи до уваги вид діяльності позивача та його контрагента, у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ФГ «Наталка» підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище товари позивачем були використанні у власній господарській діяльності.

Між тим, висновки податкового органу про нікчемність укладених правочинів ґрунтуються виключно на поясненнях директора ФГ «Наталка» щодо непричетності підприємства до фінансово-господарської діяльності, пов'язаної з поставкою сільськогосподарської продукції на адресу публічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів».

З приводу пояснень директора ФГ «Наталка» ОСОБА_3 щодо відсутності фінансово-господарських взаємовідносин у 2011 році, зокрема, з ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» та наявність у діях невстановлених осіб ознак шахрайства, суд зазначає, що такі пояснення до уваги не беруться з підстав недопустимості доказів, оскільки відповідно до частини першої статті 218 Цивільного кодексу України рішення суду щодо недійсності правочину не може ґрунтуватися на показах свідків.

Суд також звертає увагу на інший аспект даної справи: правовідносини з приводу укладення та виконання договору поставки, який відповідач вважає нікчемним, виникли між двома юридичними особами, а фізичні особи, які проставляли підписи на договорах та інших ділових паперах, діяли як представники цих юридичних осіб.

За поясненнями представника позивача, наданими у ході судового розгляду справи, підписання спірного правочину здійснювалось за особистою участю керівників підприємств.

В силу частини четвертої статті 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Як то встановлено під час судового розгляду, на момент укладення правочину, який відповідач вважає нікчемним, та на день судового розгляду справи сторони правочину є правоздатними і перебувають в якості зареєстрованих юридичних осіб в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Відтак, на час укладення і виконання правочину контрагент позивача був зареєстрований юридичною особою та платником податку на додану вартість. Крім того, в Акті перевірки та в запереченнях відповідача немає жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ФГ «Наталка» були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладення чи виконання правочинів.

На підтвердження своєї позиції відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими, зокрема, не надано судових вироків у кримінальних справа або судових рішень про визнання недійсними вищевказаних первинно-бухгалтерських документів, почеркознавчих експертиз та інші.

Оскільки, як то встановлено судом, зобов'язання за договором поставки, укладеним між позивачем та ФГ «Наталка», мали реальний характер (товари отримані і оплачені замовником), то, відповідно, факт отримання товарів та коштів сторонами, відсутність взаємних претензій свідчить про те, що укладення правочину відповідало волі сторін договору (юридичних осіб).

Так, дії фізичних осіб - представників, які учиняли підписи на договорі та інших ділових паперах, у контексті правової оцінки правочину, що вчинений між двома юридичними особами, слід оцінювати з точки зору наявності у цих фізичних осіб відповідних повноважень на укладення правочину від імені юридичної особи.

Відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Суд зазначає, що у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Це положення є гарантією стабільності майнового обороту і загальноприйнятим стандартом у світовій практиці.

Відповідачем, в ході розгляду справи, не було доведено своїх тверджень про те, що позивач був обізнаним у дефекті правового статусу його контрагента та навмисно скористався його послугами з метою штучного створення податкової вигоди.

Між тим, в силу частини другої статті 1158 Цивільного кодексу України особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана при першій нагоді повідомити її про свої дії. Якщо ці дії будуть схвалені іншою особою, надалі до відносин сторін застосовуються положення про відповідний договір.

Таким чином, сам лише факт того, що певна фізична особа учинила правочин (певні дії, що мають юридичне значення) в інтересах юридичної особи без її доручення або з перевищенням повноважень не має наслідком нікчемності такого правочину, адже такого наслідку законом не передбачено.

Суд також зауважує, що на час розгляду справи відповідачем не надано жодних відомостей щодо наявності спірних правовідносин між позивачем та ФГ «Наталка» з приводу укладеного договору поставки від 15.09.2011.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Суд також не бере до уваги посилання відповідача, як на обґрунтування своїх висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства, з підстав нікчемності укладеного правочину, оскільки такі висновки неможливо зробити без належної перевірки діяльності суб'єкта господарювання - контрагента позивача. Відповідно до акту перевірки позивача, податковими органами не здійснювалось перевірки фінансово-господарської діяльності ФГ «Наталка». Висновки про відсутність реальності поставки продукції зроблено лише на підставі службової інформації, що є недостатнім для визнання угоди, укладеної з позивачем, нікчемною.

Більш того, в акті перевірки позивача відсутні посилання на ухилення контрагента позивача від уплати податків та зборів, визначення йому податкових зобов'язань, порушення кримінальних справ та винесення вироків посадовим особам підприємств або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення правочину з метою, що порушує публічний порядок.

За наведених обставин твердження податкового органу про порушення позивачем вимог частини п'ятої статті 203, частини першої та другої статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України, що виявилось в недодержанні вимог зазначених норм в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, є безпідставними.

Відтак, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доведення правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, суд дійшов висновку, що правочин, укладений позивачем із ФГ «Наталка», відповідає нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача із вказаним підприємством, що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Щодо зменшення позивачеві суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та донарахування податку на прибуток, суд зазначає таке.

Судом встановлено, що суми податку на додану вартість по податковим накладним, отриманим від ФГ «Наталка», включено позивачем до складу податкового кредиту та відображено у відповідних податкових деклараціях по податку на додану вартість у жовтні 2011 року на суму 74808, 18 грн. та у листопаді 2011 року на суму 377652, 53 грн.

Згідно пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Поняття платників податку на додану вартість, об'єктів, бази та ставки оподаткування, переліку неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування, внесення та відшкодування податку на додану вартість регламентується розділом V Податкового кодексу України .

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно з якою право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

Пунктом 198.3. статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований як платник податку на додану вартість, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

В свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим статтею 201 Податкового кодексу України.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При цьому, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно пункту 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом, а при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункти 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України).

Разом із тим, пунктом 200.4. статті 200 Податкового кодексу України визначено, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг.

Згідно податкових накладних позивачем включено відповідні суми до складу податкового кредиту та податкових зобов'язань за відповідні періоди та відображено у податкових деклараціях з податку на додану вартість.

Поряд із цим, позивачем, за спірною угодою, у 2011 році віднесено до складу валових витрат суму у розмірі 2262303, 55 грн.

Пунктом 14.1.27 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2. статті 138 Податкового кодексу України).

Згідно положень підпункту 139.1.9 пункту 139. 1 статті 139 Податкового Кодексу України, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Суд звертає увагу, що для цілей перевірки дотримання вимог податкового законодавства та можливого визначення грошових зобов'язань у разі неналежного дотримання платником податків законодавства, контролюючому органу у даному випадку первинно слід встановити зміст та реальність господарської операції.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

З наведених норм Податкового кодексу України та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» вбачається, що до складу валових витрат належать витрати, підтверджені первинними документами, тобто документами, які містять відомості про господарську операцію і підтверджують її здійснення.

При цьому, податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку. Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення та дослідження первинних документів платника податків, наявність та законність складення яких, як фактично, так і юридично, буде підтвердженням здійснення таких операцій.

Із системного аналізу положень Податкового кодексу України, вбачається висновок, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

В матеріалах справи наявні належним чином засвідчені копії товарно-транспортних накладних, що підтверджують транспортування придбаного позивачем у контрагента товару, рахунків-фактур, видаткових накладних та податкових накладних, отриманих від ФГ «Наталка», а також належним чином засвідчені копії банківських виписок, що підтверджують факт перерахування коштів за отриманий товар.

Відтак, у ході судового розгляду справи позивачем спростовано висновки відповідача щодо відсутності реальних операцій, шляхом надання належних та допустимих доказів, які підтверджують факт здійснення господарських операцій з купівлі сільськогосподарської продукції.

Згідно первинних бухгалтерських документів та податкових накладних позивачем включено відповідні суми до складу податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість та сформовано валові витрати за відповідні періоди, що відображено у податкових деклараціях.

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт постачання позивачеві продукції ФГ «Наталка» документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту поставки товару у судовому засіданні не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для висновку суду щодо реальності господарської операції.

Відтак, висновки податкового органу про порушення позивачем вимог статей 198, 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, з підстав визнання спірних правочинів нікчемними, є безпідставними.

Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту та валових витрат поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такі контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження господарських операцій, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо дій цих осіб. Зазначена обставина не є підставою для донарахування сум податкового зобов'язання позивачеві. На переконання суду, своїми рішеннями відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи суд дійшов висновку про те, що податкові повідомлення-рішення від 08.11.2012 №000126301, за яким позивачеві зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 452461, 00 та донараховано штрафні санкції у розмірі 226230, 00 грн. та від 08.11.2012 № 000125301, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» у розмірі 780495, 00 грн., прийнято відповідачем безпідставно та підлягають скасуванню.

Водночас, судом ураховано при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Судом було запропоновано особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірних господарських операції суд витребував у податкового органу докази, які можуть підтвердити доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків.

При розгляді даної справи відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких належних доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди. Факт здійснення господарських операцій, за наслідками виконання яких позивачем сформовано податкові зобов'язання, податковим органом не заперечувався.

Суд звертає увагу, що відсутність або недостатність відповідних доказів з урахуванням змісту підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків) є підставою для висновку про неправомірність оскарженого рішення контролюючого органу (аналогічна позиція наведена в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11).

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.

Податковим органом не доведено, що спірні господарські операції є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності позивача, оскільки позиція податкового органу про нікчемність правочинів ґрунтується виключно на службових документах, а отже висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області від 08.11.2012 №000126301, за яким публічному акціонерному товариству «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 452461, 00 та донараховано штрафні санкції у розмірі 226230, 00 грн.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області від 08.11.2012 № 000125301, за яким публічному акціонерному товариству «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» у розмірі 780495, 00 грн. (за основним платежем - 520330, 00 грн. та за штрафними санкціями - 260165, 00 грн.).

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь публічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» (код ЄДРПОУ 00951770) сплачений судовий збір у розмірі 2146 (дві тисячі сто сорок шість) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Колеснікова І.С.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 28 січня 2013 р.