Постанова № 28869833, 23.01.2013, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2013 року Справа № 2а/0370/4190/12

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Костюкевича С.Ф.,

при секретарі судового засідання Кравчик В.В.,

за участю позивача Василюка О.В.,

представника відповідача Мельника С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Хардег - Електро» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

24 грудня 2012 року Приватне підприємство «Хардег-Електро» (далі - ПП «Хардег-Електро») звернулося з адміністративним позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби (далі - Луцька ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0001632201 та № 0001642201 від 24.09.2012 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Луцькою ОДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП «Хардег-Електро» з питань здійснення фінансово-господарських операцій з ТзОВ «Комплектспецтрейдмарк», ТзОВ «Оратанія-Буд» за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року. За результатами перевірки був складений акт № 4242/22-1/34148272 від 31.08.2012 року. На підставі акта перевірки Луцькою ОДПІ були винесені податкові повідомлення - рішення від 24.09.2012 року № 0001632201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 12 866 грн. та штрафні (фінансові санкції) на суму 1 грн., всього 12 867 грн. за порушення ч.1 ст. 203, ст. 215, ст. 228, ст. 662, ст. 655, ст. 628, ст. 638, ст. 664 Цивільного кодексу України, п.3.1, ст. 3, п. 5.2, пп. 5.3.9, п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 134.1.1, п. 134.1, ст. 134, п. 135.1., п. 135.2, ст. 135 Податкового кодексу України; а також податкове повідомлення - рішення № 0001642201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 10 854 грн. та штрафні (фінансові санкції) на суму 953,50 грн., всього 11 807,50 грн. за порушення ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, розд.5, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України.

Позивач не погоджується з висновками податкового органу про нікчемність правочинів, укладених з названими контрагентами, оскільки вони були зроблені на підставі актів за результатами перевірок контрагентів позивача, зроблених іншими податковими органами, при цьому реальність здійснення господарських операцій по даних правочинах підтверджується належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського обліку, які надавались під час проведення перевірки.

Вважає, що вищевказані податкові повідомлення-рішення винесені з порушенням норм законодавства, а тому підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві, додатково суду пояснив, що їх підприємство закупляло продукцію в двох підприємств - ТзОВ «Оратанія-Буд» та ТзОВ «Комплектспецтрейдмарк». Вказав, що товарно-транспортні накладні або подорожні листи, які б засвідчували факт транспортування придбаного товару від постачальників до позивача та акти прийому-передачі товарів не виписувались в зв'язку з відсутністю потреби, оскільки договори поставки товарів не укладались через малогабаритність придбаного товару, який міг поміститись в мішок, перевезення здійснювались за рахунок продавців, через знайомих осіб. В зв'язку з наведеним просить позов задовольнити, визнавши протиправними і скасувавши оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Представник відповідача в судовому засіданні та в письмових запереченнях позов не визнав. Суду пояснив, що за результатами проведеної перевірки позивача встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 12 866 грн. та заниження податку на додану вартість на загальну суму 10 854 грн. по взаємовідносинах з ТОВ «Оратанія-Буд», ТОВ «Комплектспецтрейдмарк. Під час перевірки підприємством не надано товарно-транспортних накладних та акти прийому-передачі товару. Також вказав, що на адресу Луцької ОДПІ надійшли акти перевірок контрагентів - постачальників, проведених іншими податковими органами, якими зроблено висновок, що усі операції купівлі-продажу не спричиняють реального настання правових наслідків, здійснені з метою надання податкової вигоди третім особам, а також що договори, укладені з підприємствами-постачальниками та підприємствами-покупцями визнано такими, що мають ознаки нікчемності, проведеними почеркознавчими експертизами підписів на документах встановлено, що виконані вони не даними громадянами, а іншими особами, при цьому надати копії зазначених документів не можуть, оскільки їм не вдалося їх виявити. З врахуванням цього вважають, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення сформовані у відповідності до норм чинного законодавства, а відтак просить суд в позові відмовити повністю.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає до задоволення, враховуючи наступне.

Частина 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та Законами України.

Відповідно до оглянутих судом виписки з Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААБ №890643, довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій (ЄДРПОУ) серії АБ № 599004 позивач ПП «Хардег-Електро» є юридичною особою, яка зареєстрована 10.02.2006 року за юридичною адресою: Волинська область, місто Луцьк, провулок Баранова, 1, каб. 2. Відповідно до довідки з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України АА № 690483 від 12.12.2012 року виданої Головним управлінням статистики у Волинській області видами діяльності за КВЕД визначено: оптова торгівля іншими машинами та устаткуваннями, оптова торгівля побутовими електротоварами й електронною апаратурою побутового призначення, оптова торгівля меблями, оптова торгівля залізними виробами, неспеціалізована оптова торгівля. Підприємство є платником податку на додану вартість, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 200090516 від 28.02.2006 року.

Судом встановлено, що на підставі направлення на перевірку від 15.08.2012 року № 001399, виданого Луцькою ОДПІ та наказу № 1220 від 15.08.2012 року працівниками даного податкового органу з 15.08.2012 року по 21.08.2012 року проведена перевірка ПП «Хардег-Електро» з питань здійснення фінансово-господарських операцій з ТзОВ «Оратанія-Буд» та ТзОВ «Комплектспецтрейдмарк» за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року. За результатами перевірки складено акт № 4242/22-1/34148272 від 31.08.2012 року. Перевіркою встановлені порушення частини 1 статті 203, статтей 215, 228, 662, 655, 628, 638, 664 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, договори купівлі-продажу позивача з вищеназваними контрагентами мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу закону; пункту 1.4 статті 1, підпункту 7.2.6 пункту 7.2 підпункту 7.4.1 пункту 7.4, пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 року (далі - Закон №168/97-ВР) та статті 185, пункту 186.1 статті 186 пунктів 198.1, 198.6 статті 198, пункту 200.2 статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України) - підприємством занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 10 854 грн., в тому числі за березень 2011 року 3832 грн., квітень 2011 року - 1669 грн., червень 2011 року - 1543 грн., липень 2011 року - 974 грн., вересень 2011 року - 1459 грн.; а також пункту 3.1 статті 3 пунктів 5.2, 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №283/97-ВР від 221.05.1997 року (далі - Закон №283/97-ВР) та підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пунктів 135.1, 135.2 статті 135 ПК України - ПП «Хардег-Електро» занижено податок на прибуток, що підлягав сплаті до бюджету на загальну суму 12 866 грн., в тому числі за І квартал 2011 року - 4790 грн., ІІ квартал 2011 року - 3694 грн., ІІІ квартал 2011 року - 2798 грн. та за IV квартал 2011 року - 1584 грн.

На підставі вищезгаданого акту перевірки Луцькою ОДПІ винесені податкові повідомлення-рішення № 0001632201 від 24.09.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 12 867 грн., з них: 12 866 грн. - за основним платежем та 1 грн. - штрафні (фінансові) санкції, а також № 0001642201 від 24.09.2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 11 807,50 грн., з них: 10 854 грн. - за основним платежем, 953,50 грн. - штрафна (фінансова) санкція.

На вищевказані податкові повідомлення-рішення позивачем була подана скарга до Державної податкової служби у Волинській області, однак, рішенням про результати розгляду первинної скарги № 4567/10/10-206 від 01.11.2012 року податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу без задоволення. ПП «Хардег-Електро» було подано повторну скаргу у Державну податкову службу України, проте рішенням про результати розгляду повторної скарги № 6698/0/61-12/10-2115 від 06.12.2012 року оскаржувані податкові повідомлення-рішення Луцької ОДПІ та рішення ДПС у Волинській області залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Суд дослідивши матеріали справи, проаналізувавши законодавство України, яке регулює спірні правовідносини, приходить до висновку, що не заслуговує на увагу суду висновок відповідача про порушення позивачем частини 1 статті 203, статтей 215, 228, 662, 655, 628, 638, далі - ЦК України, пункту 1.4 статті 1, підпункту 7.2.6 пункту 7.2 підпункту 7.4.1 пункту 7.4, пункту 7.5 статті 7 Закону №168/97-ВР та статті 185, пункту 186.1 статті 186 пунктів 198.1, 198.6 статті 198, пункту 200.2 статті 200 ПК України, пункту 3.1 статті 3 пунктів 5.2, 5.3 статті 5 Закону №283/97-ВР та підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пунктів 135.1, 135.2 статті 135 ПК України та спростовується наступним.

Порядок обчислення та сплати податку на додану вартість до 01.01.2011 року регулювалися Законом №168/97-ВР, який втратив чинність з набранням чинності ПК України. Суд вважає безпідставними посилання податкового органу на порушення позивачем норм даного закону, оскільки правовідносини між ПП «Хардег-Електро» та контрагентами - продавцями, по яких проводилась перевірка виникли після 01.01.2011 року.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об'єктом оподаткування з податку на прибуток є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Норми пункту 198.6 статті 198 ПК України передбачають, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.1 статті 201 ПК України передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку та вид цивільно-правового договору.

При цьому щодо формування позивачем податкового кредиту з податку на прибуток підприємств слід зазначити наступне.

Порядок обчислення та сплати податку на прибуток підприємств до 01.04.2011 року регулювались Законом № 283/97-ВР, а з 01.04.2011 року - ПК України.

Відповідно до Закону № 283/97-ВР об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно з пунктом 4.1 статті 4 Закону № 283/97-ВР валовий доход -це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 283/97-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

У відповідності до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 283/97-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону "№ 283/97-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 135.1. статті 135 цього ж кодексу доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Пункт 135.2. статті 135 вказує, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України визначено, що витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З аналізу положень вищенаведених нормативно-правових законодавчих актів вбачається, що не можуть належати до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Разом з цим, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог чи, іншими документами, передбаченими законодавством. Також з проаналізованих норм випливає, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні регулює Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Стаття 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачає первинні облікові документи та регістри бухгалтерського обліку. Так, згідно з частиною 1 цієї статті, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Висновок Луцької ОДПІ про нікчемність правочинів, укладених між ПП «Хардег-Електро» та ТзОВ «Оратанія-Буд», ТзОВ «Комплектспецтрейдмарк» базується на висновках інших податкових органів, зроблених за результатами проведених перевірок даних контрагентів, зокрема: ТзОВ «Комплектспецтрейдмарк» - акти Бориспільської ОДПІ №780/7/23-2/35023063 від 23.11.2011 року, №278/23-2/35023063 від 07.04.2011 року; ТзОВ «Оратанія-Буд» - акт Бориспільської ОДПІ №277/23-2/33967917 від 07.04.2011 року, якими встановлено відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків, правочини, укладені з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано, з метою ухилення від сплати податків третіх осіб, в зв'язку з тим, що угоди поставки є нікчемними, вони не створюють інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю, а тому у всіх випадках встановлено відсутність як бази оподаткування, так і його об'єкту; встановлено відсутність складських приміщень, виробничих потужностей для здійснення будь-якого виду діяльності, трудових ресурсів. Тобто, податкові органи дійшли висновку про нікчемність правочинів укладених між згаданими товариствами.

У зв'язку з цим, перевіркою позивача зроблено висновок про те, що усі операції з ТзОВ «Оратанія-Буд», ТзОВ «Комплектспецтрейдмарк» не спричиняють реального настання правових наслідків, а відтак є нікчемними.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини вищеназваний висновок про нікчемність укладених між позивачем та ТзОВ «Оратанія-Буд», ТзОВ «Комплектспецтрейдмарк» договорів вважає неправомірним та спростовується наступним.

Судом встановлено, що між позивачем та ТзОВ «Комплектспецтрейдмарк» було укладено усний договір, щодо придбання в останнього електротоварів (кабель, коробка монтажна, лампа, розетка, світильник, вимикач та ін.).

Реальність проведення зазначеної вище господарської операції позивач підтверджує наданими копіями видаткових накладних № РН-0000163 від 14.03.2011 року, № РН-0000241 від 06.04.2011 року, № РН-0000442 від 07.06.2011 року, № РН-0000519 від 01.07.2011 року, копіями податкових накладних № 36 від 14.03.2011 року, № 26 від 06.04.2011 року, № 34 від 07.06.2011 року, № 12 від 01.07.2011 року, копіями платіжних доручень № 534 від 14.03.2011 року, № 555 від 07.04.2011 року, № 580 від 17.05.2011 року, № 598 від 17.06.2011 року, № 606 від 13.07.2011 року, № 611 від 22.07.2011 року, а також банківськими виписками про операції.

Також судом встановлено, що між позивачем та ТзОВ «Оратанія-Буд» було укладено усний договір, щодо придбання в останнього електротоварів (барабан, вимикач, діод, електродвигун, контактор, провід, світильник, розетка, перемикач, подовжувач та ін.).

Факт виконання умов даного договору підтверджується наданими позивачем копіями видаткових накладних № РН-0000047 від 23.03.2011 року, № РН-0000098 від 16.06.2011 року, № РН-0000145 від 01.09.2011 року, № РН-0000155 від 17.10.2011 року, копіями податкових накладних № 28 від 23.03.2011 року, № 21 від 16.06.2011 року, № 4 від 01.09.2011 року, № 9 від 17.10.2011 року, платіжними дорученнями № 2 від 23.03.2011 року, № 547 від 29.03.2011 року, № 549 від 01.04.2011 року, № 600 від 17.06.2011 року, № 6 від 14.09.2011 року, № 18 від 04.10.2011 року, № 24 від 14.11.2011 року, № 33 від 16.11.2011 року, № 34 від 21.11.2011 року, № 36 від 02.12.2011 року, а також банківськими виписками про операції.

Подані позивачем докази свідчать про те, що внаслідок укладення ним договорів з ТзОВ «Оратанія-Буд» та ТзОВ «Комплектспецтрейдмарк» про продаж електротоварів, ПП «Хардег-Електро» досягнено економічного ефекту у власній господарській діяльності - реалізовано товар покупцям та отримано прибуток від реалізації товару. Факт того, що позивачем реалізовано придбаний товар (електротовари) підтверджується наданими позивачем та приєднаними до матеріалів справи належним чином оформленими видатковими накладними, довіреностями на отримання товару та банківськими виписками. Зокрема, видатковими накладними № РН-0000018 від 15.03.2011 року, № РН-0000019 від 24.03.2011 року, № РН-0000020 від 24.03.2011 року, № РН-000022 від 29.03.2011 року, № РН-0000023 від 29.03.2011 року, № РН-0000024 від 30.03.2011 року, № РН-0000025 від 30.03.2011 року, № РН-0000026 від 04.04.2011 року, № РН-0000027 від 07.04.2011 року, № РН-0000029 від12.04.2011 року, № РН-0000035 від 27.05.2011 року, № РН-0000037 від 08.06.2011 року, № РН-0000039 від 17.06.2011 року, № РН-000040 від 20.06.2011 року, № РН-0000041 від 07.07.2011 року, № РН-0000042 від 11.07.2011 року, № РН-0000050 від 14.09.2011 року, № РН-0000055 від 04.10.2011 року, № РН-0000058 від 19.10.2011 року, № РН-0000059 від 20.10.2011 року, № РН-000060 від 02.11.2011 року.

Оглянуті копії перелічених первинних документів не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості та не призвели до зміни в структурі активів платника податків.

Зважаючи на вищевикладене, суд вважає, що включений позивачем в податкові декларації податковий кредит з ПДВ та податку на прибуток підтверджений відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, податковими накладними, оформленими у відповідності до вимог законодавства, які були надані працівникам податкового органу під час проведення перевірки.

Проаналізувавши вищевикладене, суд приходить до висновку, що оскільки факт поставки товарів та надання послуг підтверджується відповідними бухгалтерськими документами про одержання цього товару, а також сплату коштів продавцю товару, тому підстави для визнання укладених правочинів нікчемними, відсутні.

Крім того, ні відповідачем в акті перевірки чи в письмових запереченнях, ні представником відповідача в судовому засіданні не надано будь-яких належних та допустимих доказів, які б вказували, що господарські операції між позивачем та ТзОВ «Оратанія-Буд» та ТзОВ «Комплектспецтрейдмарк» суперечили чинному законодавству чи моральним засадам суспільства, або порушували публічний порядок.

Щодо неправомірності твердження відповідача про нікчемність договорів суд зазначає наступне.

Частина 1 статті 203 Цивільного кодексу України (ЦК України) передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до частини 2 статті 215, частини 1 статті 216 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, зокрема це: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до статті 207 Господарського кодексу України (ГК України) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути, на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним повністю або в частині.

Необхідними умовами для визнання зобов'язання недійсним відповідно до частини 1 статті 207 ГК України є, зокрема, його вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов'язання і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Таким чином, при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Податкова інспекція аргументує свою позицію, тим, що у ТзОВ «Оратанія-Буд», ТзОВ «Комплектспецтрейдмарк» відсутні необхідні умови для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю необхідних трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів; неможливість фактичного здійснення даними товариствами господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу.

Відповідачем (податковим органом) не доведено суду, що господарські зобов'язання між позивачем та ТзОВ «Оратанія-Буд», ТзОВ «Комплектспецтрейдмарк», вчинені з метою, заздалегідь суперечною інтересам держави та суспільства, та не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Відповідно до статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Сторони самостійно визначають форму договору. В силу статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про відсутність волевиявлення за істотними умовами договору однією із сторін; спір між сторонами щодо недійсності договору відсутній.

Як встановлено судом, умови вищезгаданих договорів поставки витратних матеріалів та надання послуг сторонами були виконані, про що свідчать досліджені в судовому засіданні докази.

Судом досліджені первинні документи, що містять відомості про обставини, які є предметом доказування у даній справі, та пов'язані з рухом активів, виконанням зобов'язань, останні відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах та підтверджують обґрунтованість визначення податкового кредиту з податку на додану вартість та з податку на прибуток.

Крім того, чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству та дотримання постачальників товару вимог податкового законодавства, навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку.

Діюче податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Разом з тим, приймаючи рішення в даній адміністративній справі суд також враховує ту обставину, що постановою Київського окружного адміністративного суду від 19.12.2011 року, яка оглянута в судовому засіданні, визнано протиправним та скасовано наказ Бориспільської ОДПІ від 07.04.2011 року №305 «Про проведення документальної невиїзної перевірки ТзОВ «Оратанія-Буд» та визнано протиправними дії Бориспільської ОДПІ, пов'язані із проведенням документальної невиїзної перевірки ТзОВ «Оратанія-Буд» на підставі даного наказу.

Крім того, на момент укладення угод та їх виконання, позивач та його контрагенти були наділені належною господарською компетенцією, знаходилися в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України. Доказів, які б свідчили про відсутність у них відповідної правоздатності відповідачем не надано.

Позивач надав належні та допустимі докази на підтвердження того, що господарські операції із суб'єктами господарювання носили реальний характер, послуги були виконані належним чином, товари були поставлені та оплачені.

Посилання представників відповідача на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних, шляхових листів не може бути належним доказом підстав нікчемності вчинених правочинів, оскільки дані договори були вчинені на невеликі суми, а товар, що придбавався, а саме електрообладнання, як встановлено в судовому засіданні, мав малогабаритні розміри і пересилався та перевозився через знайомих осіб.

Таким чином, актом перевірки № 4242/22-1/34148272 від 31.08.2012 року не спростовано встановленої статтею 204 ЦК України презумпції правомірності вчинених позивачем правочинів, так як на думку суду, єдиним мотивом для висновку про нікчемність спірних правочинів є складені акти за результатами перевірок контрагентів позивача, проведених іншими податковими. Однак, в силу приписів статтей 8 і 19 Конституції України лише висновку одного органу державної податкової служби України про нікчемність вчинених платником податків правочинів є недостатнім для висновку іншого органу державної податкової служби України про порушення контрагентом такого платника податків законів з питань оподаткування.

Разом з тим, суд не приймає до уваги як доказ нікчемності угод твердження відповідача про те, що директор ТзОВ «Комлектспецтрейдмаркет» ОСОБА_3 та директор ТзОВ «Оратанія-Буд» ОСОБА_4 за адресою прописки не проживають, проведеними почеркознавчими експертизами підписів на документах встановлено, що виконані вони не даними громадянами, а іншими особами з огляду на таке. Дані висновки працівниками Луцької ОДПІ зроблені на підставі актів за результатами перевірок контрагентів позивача, проведених іншими податковими органами, проте, представниками відповідача, документів, які б підтверджували ці факти, для дослідження суду не надано, а тому посилання на них як на належні та допустимі докази про нікчемність укладення угод не можуть судом братися до уваги.

Належними та допустимими в розумінні статті 124 Конституції України, статті 70 КАС України доказами вчинення платником податків нікчемного правочину можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі, або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

В ході розгляду справи відповідачем не подано суду жодних доказів порушення адміністративного чи кримінального провадження відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в актах фактами діяльності контрагентів платників податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час розгляду справи ні відповідачем, ні його представниками в судовому засіданні, не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірними правочинами та не доведений факт порушення позивачем частини 1 статті 203, статтей 215, 228, 662, 655, 628, 638, 664 ЦК України, пункту 1.4 статті 1, підпункту 7.2.6 пункту 7.2 підпункту 7.4.1 пункту 7.4, пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 та статті 185, пункту 186.1 статті 186 пунктів 198.1, 198.6 статті 198, пункту 200.2 статті 200 ПК України, а також пункту 3.1 статті 3 пунктів 5.2, 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №283/97-ВР від 221.05.1997 року та підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пунктів 135.1, 135.2 статті 135 ПК України.

Таким чином, беручи до уваги досліджені в судовому засіданні обставини та письмові докази, в їх сукупності, суд приходить до висновку про безпідставність встановлених Луцькою ОДПІ в акті позапланової виїзної перевірки ПП «Хардег-Електро» обставин, з огляду на що оскаржувані податкові повідомлення - рішення від 24.09.2012 року № 0001632201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 12 866 грн. та № 0001642201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 10 854 грн. слід визнати протиправними та скасувати.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Оскільки представник позивача в судовому засіданні відмовився від стягнення сплаченого судового збору, а тому судові збір не стягується.

Керуючись статтями 11, 17, 94, 71, 158, 160, 162, 163, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі статтей 4, 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", статтей 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", статтей 134, 135, 138, 139, 185, 186, 193, 198, 201 Податкового кодексу України, статтей 203, 216, 228, 638, 639 Цивільного кодексу, статті 207 Господарського кодексу, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції рішення Волинської області Державної податкової служби № 0001632201 від 24.09.2012 року та № 0001642201 від 24.09.2012 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, повний текст якої буде виготовлено 28 січня 2013 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Головуючий С.Ф. Костюкевич