Ухвала суду № 28866489, 14.01.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-7721/12/21/0170

14.01.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Цикуренка А.С.,

суддів Іщенко Г.М. ,

Омельченка В. А.

секретар судового засідання Бражникова Ю.В.

за участю сторін:

представник позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Євпаторійський винзавод" - Карлашенко Андрій Михайлович, довіреність б/н від 01.06.12

представник відповідача - Державної податкової інспекції в м.Євпаторії АР Крим Державної податкової служби - не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,

розглянувши матеріали справи № 2а-7721/12/21/0170 за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції в м. Євпаторії АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Євдокімова О.О. ) від 11.09.12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євпаторійський винзавод" (вул. Виноградана, 11, м. Євпаторія, Автономна Республіка Крим,97420)

до Державної податкової інспекції в м.Євпаторії АР Крим Державної податкової служби (вул. Дм. Ульянова 2 Б, м. Євпаторія, Автономна Республіка Крим,97416)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 11.09.12 задоволено адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Євпаторійський винзавод" до Державної податкової інспекції в м.Євпаторії АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в м.Євпаторії АР Крим Державної податкової служби № 0000272304 від 22.03.2012 р.

Не погодившись з даною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 11.09.12 та прийняти нове рішення по справі.

У судове засідання з'явився представник позивача, проти апеляційної скарги заперечував та просив залишити постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 11.09.12 без змін.

Відповідач у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

Крім того, згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

При викладених обставинах, враховуючи те, що відповідач викликався в судове засідання, але в суд не з'явився, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності його представника.

На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, а також неповно з'ясовані обставини, що мають істотне значення для справи.

З 22.02.2012р. по 05.03.2012р. відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.06.2010р. по 31.07.2010р.

За результатами проведення вказаної перевірки, 14.03.2012р. складений Акт № 103/22-03/33271192, у висновках якого зафіксовано порушення позивачем, зокрема п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, а саме занижено податок на додану вартість на суму 943056,32 грн., у тому числі за період: червень 2010р. -370488,44 грн., липень 2010р. -572567,88 грн., який з'явився підставою для прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення № 0000272304 від 22.03.2012р. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1178820,00 грн., у т.ч. 943056,00 грн. за основним платежем та 235764,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

На думку відповідача господарські операції із контрагентом -ТОВ "Таврида-Інвест" не спричиняють реального настання правових наслідків (по договору комісії безпідставно пред'явлено до компенсації транспортні та маркетингові послуги на суму 1742930,65грн., факт поставки товарно-матеріальних цінностей не підтверджується товарно-транспортними накладними по договору купівлі-продажу), а отже, є нікчемними.

Відповідно до п.п.3.1.1 п.3.1 статті 3 Закон України "Про податок на додану вартість" (далі Закон № 168), який діяв на час виникнення спірних відносин, об'єктом оподаткування є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України.

Продажем товарів визнаються будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів (пункт 1.4 статті 1 Закону №168).

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті до бюджету та строки розрахунків з бюджетом регламентується пунктом 7.7 статті 7 Закону №168.

Згідно з п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону №168, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону №168 податковий кредит -сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджених податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Частиною 1 п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168 було передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця, при цьому відповідно до п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 цього Закону датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Податкова накладна є документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару.

Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168 було встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити відповідні реквізити

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку (п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168).

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника (п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168).

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону №168 датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Між позивачем та ТОВ "Таврида Інвест" 17.09.09р. укладено Договір комісії № 1/09/ЕВ на реалізацію алкогольної продукції. Предметом договору комісії є надання посередницьких послуг в сфері торгового обороту, що передбачають вчинення одного або кількох правочинів. Предметом договору комісії виступає діяльність комісіонера, тобто послуга, що ним надається, а не сам правочин як результат діяльності комісіонера.

Згідно Договору комісії ТОВ "Таврида Інвест" зобов'язалось за дорученням позивача здійснювати, на платній основі, і від свого імені укладання та виконання угод з продажу та/або постачання продукції: алкогольних напоїв виробництва ТОВ "Євпаторійський винзавод" (п. 1.1 1.2). Відповідно до п. 1.5. ТОВ "Таврида Інвест" мало право укласти договір субкомісії з третьою особою, залишаючись відповідальним за її дії перед позивачем. Згідно з пунктами 3.3., 3.4. Договору позивач (Комітент) зобов'язувався компенсувати ТОВ "Таврида Інвест"(Комісіонер) транспортні витрати та витрати на організацію послуг з реалізації продукції Комітента на підставі акту наданих послуг, що підписується сторонами Договору щомісячно.

На виконання зазначеного Договору ТОВ "Євпаторійський винзавод" передало на комісію винну продукцію (т.1 а.с.27-29), яка реалізована ТОВ "Таврида Інвест", яка зарахована на рахунки позивача (т.1а.с.53,70,72). Крім того, ТОВ "Таврида Інвест" (Комісіонер) надано Акт виконаних робіт від 30.06.2010р. на компенсацію транспортних і маркетингових послуг № ЕВ-30.06.2 на суму 1742930,65 грн., у т.ч. ПДВ 290488,44 грн. (т.1 а.с.30)

Що стосується компенсації транспортних і маркетингових послуг. Поряд з правом на винагороду (ст. 1013 ЦК) закон також закріплює право комісіонера на відшкодування фактичних витрат, яких він зазнав у зв'язку з виконанням умов договору комісії. Право комісіонера вимагати від комітента відшкодування витрат є альтернативою права на оплату послуг: комісіонер має право або на одержання плати, до складу якої входить відшкодування фактичних витрат плюс винагорода, або лише на відшкодування фактичних витрат.

Право на відшкодування витрат належить комісіонерові в тих випадках, коли результат договору комісії у вигляді вчинення правочину, який вимагався, не був досягнутий, незважаючи на те, що комісіонер або особа, якій він передав свої права та обов'язки (субкомісіонер), вжили усіх залежних від них заходів, спрямованих на укладення даного правочину.

Якщо результатом дій комісіонера було укладення правочину, який вимагався, з відступом від вказівок комітента, комісіонер має право на оплату своїх послуг, якщо тільки комітент не відмовився прийняти від комісіонера виконання (ч. 4 ст. 1017 ЦК). В останньому випадку комісіонеру належатиме право на відшкодування витрат (ч. 4 ст. 1025 ЦК).

Згідно субкомісійного Договору № 1969 від 16.09.2009р. 30.06.2010р., позивачем отримано податкову накладну № 30.06-2 на загальну суму 1742930,65 грн., у т.ч. ПДВ 290488,44 грн. Також комісіонером надано Звіт від 30.06.2010р., який складено на підставі звіту субкомісіонера - ТОВ "Кронос-Логістікс" від 30.06.2010р.,

18.09.2009р. позивачем (покупець) укладено з ТОВ "Таврида Інвест" (продавець) Договір купівлі-продажу № 1/09/ТИ. У виконання зазначеного договору ТОВ "Таврида Інвест" поставило позивачу у червні-липні 2010 року ТМЦ (цукор, пляшки, пробки, гофропіддони під тетрапак, лотки) на загальну суму 3915407,29 грн., у т.ч. ПДВ 652567,88 грн., за видатковими накладними: № 130 від 10 червня 2010 року, № 140 від 12 липня 2010 року, № 141 від 30 липня 2010 року, № 142 від 30 липня 2010 року, № 143 від 30 липня 2010 року, № 144 від 30 липня 2010 року, № 145 від 30 липня 2010 року. Позивачем отримані податкові накладні: № 10/06-1 від 10 червня 2010 року, № 12.07-1 від 12 липня 2010 року, № 30.07-1 від 30 липня 2010 року, № 30.07-2 від 30 липня 2010 року, № 30.07-3 від 30 липня 2010 року, № 30.07-4 від 30.07.2010 року.

Крім того, на підтвердження реального виконання вказаних вище договорів, позивачем у судовому засіданні надані заперечення на апеляційну скаргу (т.2 а.с.121-123) та наступні документи: звіти по договорам, звіти по випуску продукції та списанні матеріалів до виробництва (а.с.242-260), банківські виписки (т.2 а.с.124-241)

Слід зазначити, що законодавець не ставить в залежність відсутність транспортних документів на перевезення вантажу (товару) з наслідками формування бази оподаткування податком на додану вартість. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Товарно-транспортна накладна не може бути первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції з поставки товарів, та відповідно набуття права власності на нього, оскільки не відображає відомості про господарську операцію з поставки товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення.

А тому, безпідставним є твердження відповідача про те, що внаслідок відсутності товарно-транспортних накладних господарські операції з поставки товарно-матеріальних цінностей не мали місце (не здійснювалися), а послуги не надавалися.

На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку, що підприємство позивача має належним чином оформлені податкові накладні, підтверджений факт оплати за послуги, в матеріалах справи наявні належним чином оформленні акти приймання-передачі та акти виконаних послуг; документально просліджується факт, що надані послуги в подальшому використовувалися в операціях, які підлягають оподаткуванню податком на додану вартість.

Матеріали справи свідчать про те, що контрагент позивача на час виписки податкових накладних перебував платником податку на додану вартість, що повністю відповідає приписам Закону № 168.

З аналізу наявних в матеріалах справи доказів судом вбачається, що позивач з контрагентом свої обов'язки за договірними зобов'язаннями виконав в повному обсязі.

Враховуючи той факт, що у позивача як на момент проведення перевірки, так і під час судового розгляду даної справи були в наявності всі податкові накладні та інші первинні документи (їх копії наявні в матеріалах справи), які підтверджують факт поставки товару та надання послуг ТОВ "Таврида Інвест" на користь позивача, посилання відповідача на пп. 7.2.6. п. 7.2 ст. 7 та пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" в обґрунтування своєї позиції є безпідставним.

Таким чином, висновок відповідача про заниження позивачем податку на додану вартість є помилковим.

Що стосується нікчемності правочинів, укладених позивачем та ТОВ "Таврида Інвест". Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Ні акт перевірки ні апеляційна скарга не містять таких посилань, не доводять умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містять посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентом до суду не подано.

Відповідно до ст. 69 КАС України докази в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

При цьому докази повинні бути належними та обґрунтованими. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору (ст. 70 КАС України).

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В порядку, передбаченому ст. 72 КАС України, відповідачем не надано доказів, які б свідчили, про необґрунтованість позовних вимог.

Таким чином, зміст правочину з ТОВ "Таврида-Інвест" не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства та спрямований на реальне настання правових наслідків. Відповідно, первинні та бухгалтерські документи за вищевказаною господарською операцією свідчать про реальне виконання вказаного правочину, ці документи були належним чином оформлені.

З аналізу наявних в матеріалах справи доказів судом вбачається, що позивач з ТОВ "Таврида-Інвест" свої обов'язки виконав в повному обсязі.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, яким доводи відповідача щодо заниження позивачем податку на додану вартість в розмірі 943056,00 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 235764,00грн. визнані упередженими, неспроможними та безпідставними. Аналогічна думка викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012р. по справі №К/9991/50772/12

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим та не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 198 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін. У ст. 200 КАС України наведені підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У зв'язку з чим колегія судів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови без змін.

Керуючись статтями 195, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Євпаторії АР Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 11.09.12 по справі № 2а-7721/12/21/0170 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 21 січня 2013 р.

Головуючий суддя підпис А.С. Цикуренко

Судді підпис Г.М. Іщенко

підпис В.А.Омельченко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя А.С. Цикуренко