Постанова № 28866473, 14.01.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

Справа № 2а-6783/12/0170/21

14.01.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Цикуренка А.С.,

суддів Іщенко Г.М. ,

Омельченка В. А.

секретар судового засідання Бражникова Ю.В.

за участю сторін:

представник позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю "К 2010"- Харманська Діна Олександрівна, довіреність б/н від 08.01.13

представник відповідача, Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби - не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,

розглянувши матеріали справи № 2а-6783/12/0170/21 за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Євдокімова О.О. ) від 26.09.12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "К 2010" (вул. Зелена, 11,Комсомольське, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95494)

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (вул. М. Залки, 1/9, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95053)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 26.09.12 задоволено адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "К 2010" Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення № 0000402204 від 02.04.2012.

Не погодившись з даною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 26.09.12 та прийняти нове рішення по справі.

У судове засідання з'явився представник позивача, проти апеляційної скарги заперечував та просив залишити постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 26.09.12 без змін.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

Крім того, згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

При викладених обставинах, враховуючи те, що відповідач викликався в судове засідання, але в суд не з'явився, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності його представника.

На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, а також неповно з'ясовані обставини, що мають істотне значення для справи.

Між позивачем та ТОВ "Кєол Крим" укладено Договір поставки № 7/1 паливно-мастильних матеріалів від 01.02.2011р., у виконання якого видані податкові накладні № 3 від 03.02.2011р. на суму 14343,00 грн., у т.ч. ПДВ 2390,50 грн., № 9 від 09.03.2011р. на суму 58281,96 грн., у т.ч. ПДВ 9713,66 грн., № 25 від 18.04.2011р. на суму 6103,20 грн., у т.ч. ПДВ 1017,20 грн., № 1 від 01.05.2011р. на суму 11882,88 грн., у т.ч. ПДВ 1980,48 грн., № 52 від 25.05.2011р. на суму 75356,76 грн., у т.ч. ПДВ 12559,46 грн., № 2 від 01.06.2011р. на суму 51292,56 грн., у т.ч. ПДВ 8548,76 грн.

Отримавши від ТОВ "Кєол Крим" вищезазначені податкові накладні позивач включив суми ПДВ в них до складу податкового кредиту у лютому-червні 2011 року.

Відповідач зазначає, що при співставленні звітних даних програмного продукту з даними декларації з ПДВ і розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, відповідачем виявлені ознаки ризикового кредиту, а саме відсутній факт реального здійснення господарської діяльності ТОВ "Кєол Крим" та операції з поставки товарів (послуг) на адресу позивача, не підтверджено фактичний час здійснення операцій, адреси виробничо-складських приміщень.

З цього приводу відповідачем проведена позапланова невиїзна перевірка позивача з питань взаємовідносин з ТОВ "Кєол-Крим" за лютий, березень, травень, червень 2011 року, за результатами якої складений Акт перевірки № 102/23-4/37285827 від 03.03.2012р. (далі Акт перевірки).

Зазначеною перевіркою встановлено порушення позивачем п. 14.1.191 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п.п. 187.1а п. 187 ст. 187, п.п. 201.14, 201.15 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено податковий кредит за лютий, березень, травень, червень 2011 року на суму 35194,00 грн., сформованого за рахунок ТОВ "Кєол-Крим".

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000402204 від 02.04.2012р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 35194,00 грн. за основним платежем та нараховані штрафні (фінансові) санкції в сумі 1,00 грн.

Що стосується нікчемності правочину. Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Ні акт перевірки ні апеляційна скарга не містять таких посилань, не доводять умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містять посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентом до суду не подано.

Таким чином, зміст правочину з постачальником ТОВ "Кєол Крим" не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства. У зв'язку з чим, доводи апеляційної скарги в зазначеної частині не підлягають задоволенню.

Дослідженням матеріалів справи встановлено наступне. Окрім податкових накладних до матеріалів справи долучені видаткові накладні (а.с.18-23), підтвердження сплати товару за договором №7/1 від 01.02.2011р.(а.с.31-35). Сплата позивачем 15 000грн. від 9.03.2011р. (а.с. 30) колегією суддів до уваги не приймається, оскільки призначення цього платежу за іншім договором №7 від 01.02.2011р.

Крім того, на підтвердження реального виконання господарської операції позивачем надані копії товарно-транспортних накладних за формою №1-ТН: від 01.06.2011р., на суму 51292,56 грн., з яких ПДВ 8548,76 грн.; від 25.05.2011р., на суму 75356,76 грн., з яких ПДВ 12559,46 грн.; від 01.05.2011р., на суму 11882,88 грн., з яких ПДВ 1980,48 грн.; від 18.04.2011р., на суму 6103,20 грн., з яких ПДВ 1017,20 грн.; від 09.03.2011р., на суму 58281,96 грн., з яких ПДВ 9713,66 грн.; від 01.02.2011р., на суму 14343,00 грн., з яких ПДВ 2390,50 грн.(а.с.136-141). При цьому суд першої інстанції послався на наказ Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України від 29.12.1995р. № 488/346, яким затверджено Типові форми первинного обліку роботи вантажного автомобіля, як на нормативний акт, регулюючий форми первинного обліку перевезення такого виду вантажів.

Однак слід зазначити, що наказом Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку, Міністерства палива та енергетики, Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 № 281/171/578/155 затверджено Інструкцію про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України (далі -Інструкція). Посилання на зазначену Інструкцію містяться у п.2.4 договору №7/1 від 01.02.2011р.

Ця Інструкція встановлює єдиний порядок організації та виконання робіт, пов'язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти і нафтопродуктів.

Ця Інструкція поширюється на всі класи, типи, групи і види нафти та типи, марки і види (залежно від масової частки сірки) нафтопродуктів.

Вимоги цієї Інструкції є обов'язковими для всіх суб'єктів господарювання (підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - підприємців), що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України

Розділом 7.5 Інструкції встановлюється порядок відпуску нафти та нафтопродуктів автомобільним транспортом.

Згідно п.7.5.6 Інструкції відпуск нафти і нафтопродуктів до мір повної місткості та нафтопродуктів, розфасованих до тари, оформлюється товарною транспортною накладною (далі -ТТН) у чотирьох примірниках. Бланки ТТН на підприємстві є документами суворої звітності.

До матеріалів справи надані ТТН без номерів.

У ТТН оператор зазначає номер резервуара, з якого відпущено нафту або нафтопродукт, розписується в ній і здає для оформлення. У ТТН зазначаються найменування, марка та вид нафти або нафтопродукту, об'єм, маса, густина і температура, за якої визначалась густина, а також дата і час виїзду автоцистерни з підприємства.

Зазначені відомості відсутні у наданих ТТН.

Крім того, в ТТН від 01.02.2011р., від 18.04.2011р., від 1.05.2011р., від 25.05.2011р., 01.06.2011р. (а.с.136, 138, 139, 140, 141) зазначено вантаж до перевезення і Бензин А-92 і Дизельне паливо, яке взагалі не можливо перевезти одночасно автомобілем ГАЗ -53.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

Відповідно до ст. 69 КАС України докази в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

При цьому докази повинні бути належними та обґрунтованими. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору (ст. 70 КАС України).

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Таким чином, враховуючи зазначені обставини, відсутність належних доказів, колегія суддів вважає що господарська операція щодо поставки паливно-мастильних матеріалів в період лютий-червень 2011р. за договором, укладеним між позивачем та ТОВ "Кєол Крим" № 7/1 від 01.02.2011р. фактично не відбулась.

У відповідності до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПКУ податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту згідно п. 198.1 ст. 198 ПКУ виникає у разі здійснення операцій в т.ч. з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2. ст. 198 ПКУ датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно п. 198.3. ст. 198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку в т.ч. з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПКУ встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Виходячи з аналізу норм вказаних законів суд зазначає, що будь-які документи (у тому числі договори, акти виконаних робіт, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу

Приймаючи рішення колегія суддів зазначає, що обставини, досліджені при розгляді справи, не вивчалися відповідачем у такому обсязі при проведенні перевірки та складанні акту, але повинні бути враховані судом, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 159 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, навіть при відсутності дослідження ДПІ відповідних документів та обставин, суд не позбавлений за власною ініціативою, на підставі ч. 2 ст. 69 КАС України, збирати та досліджувати докази, необхідні для прийняття законного та обґрунтованого рішення.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що позивач, через відсутність фактичного здійснення господарської операції, не мав права на формування податкового кредиту з ПДВ за укладеним з ТОВ «Кєол Крим»договором.

За таких підстав висновки відповідача про порушення позивачем норм Податкового кодексу України є обґрунтованими, а прийняте на їх підставі податкове повідомлення -рішення не є протиправним та не підлягає скасуванню.

Таким чином, у позивача були відсутні правові підстави для формування податкового кредиту по операціях з ТОВ "Кєол Крим" за лютий-червень 2011р. на суму 35194,00 грн. У зв'язку з чим, відповідач правомірно нарахував штрафні (фінансові) санкції в розмірі 1,00 грн., які застосовані відповідачем на підставі п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України, відповідно до якого у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, а також порушення норм матеріального права.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 198 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції має право скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову. У ст. 202 КАС України наведені підстави для скасування постанови.

Колегія судів ухвалює нову постанову, у зв'язку з порушенням судом першої інстанції норм матеріально права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись статтями 195, 198, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 26.09.12 по справі № 2а-6783/12/0170/21 скасувати.

Ухвалити нову постанову.

У задоволені позову Товариству з обмеженою відповідальністю "К 2010" про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення рішення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення рішення в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 21 січня 2013 р.

Головуючий суддя підпис А.С. Цикуренко

Судді підпис Г.М. Іщенко

підпис В.А.Омельченко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя А.С. Цикуренко