Постанова № 28866195, 23.01.2013, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" січня 2013 р. Справа № 5004/1239/12

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуюча суддя Сініцина Л.М.

судді Гудак А.В.

Олексюк Г.Є.

при секретарі судового засідання Берун О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Приватного підприємства "СТВ-Луцьк" від 29.11.2012 р. на рішення господарського суду Волинської області від 24.10.12 р. у справі № 5004/1239/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Солодка країна -К ", м. Рогатин, Івано-Франківська область

до відповідача Приватного підприємства "СТВ-Луцьк", м. Луцьк

про стягнення 22 215,95 грн

за участю представників сторін:

від позивача - Матвійчук В.О. - довіреність в справі

від відповідача - не з'явився

Рішенням господарського суду Волинської області від 24.10.2012 р. у справі № 5004/1239/12 (суддя Кравчук А.М.) частково задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Солодка країна-К" до Приватного підприємства "СТВ-Луцьк"; стягнуто з відповідача на користь позивача 20 050 грн. 00 коп. основного боргу, 616 грн. 33 коп. річних, 1 524 грн. 07 коп. пені, 1 607 грн. 65 коп. в повернення витрат по сплаті судового збору, а всього 23 798 грн. 05 коп. та відмовлено в позові на суму 25 грн. 55 коп. При прийнятті рішення суд виходив з того, що відповідач в порушення умов договору поставки свої зобов'язання по оплаті товару не виконав у повному обсязі, заборгованість основного боргу, підтверджується матеріалами справи; у зв'язку з неналежним виконанням умов договору, позивачем правомірно, згідно чинного законодавства, нараховано відповідачу 3 проценти річних від несплаченої суми боргу; пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожний день прострочки згідно умов договору в сумі 1 549, 62 грн. позивачем нарахована з порушенням встановленого шестимісячного строку, що стало підставою для відмови в позові на суму 25,55 грн.

Не погоджуючись із даним рішенням, Приватне підприємство "СТВ-Луцьк" звернулося з апеляційною скаргою 29.11.2012 р. в якій просило рішення господарського суду Волинської області від 24.10.2012 р. у справі № 5004/1239/12 скасувати в частині стягнення та прийняти нове рішення про відмову в задоволені позову, посилаючись на те, що оскаржуване рішення постановлено при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального і процесу ального права. Оскаржуване рішення постановлено за відсутності представника відпові дача. Представник не змогла прибути в судове засідання, надати докази в заперечення позовних вимог з поважних причин. За наведених обставин суд пер шої інстанції не міг здійснити оцінку доказів, якими заперечується позов. Пунктом 13.1 договору поставки передбачено, що продавець гарантує, що він є власником товару, який поставляється за даним договором, також гарантує, що товар не є проданим, пере даним, заставленим третім особам, не знаходиться під арештом, судових справ та інших заборон щодо його відчуження немає, товар не є обтяженим ніякими зобов'язаннями, жодними претензіями третіх осіб. Витребувані документи щодо поставки позивачем не були надані. Дана обставина має значення для розгляду справи, оскільки позивач згідно договору поставки зобов'язаний був відразу надати відповідачу вищенаведені документи, однак не надав їх, що в свою чергу поставило під загрозу виконання податкових зобов'язань. Оскільки ТзОВ "Солодка країна-К" є комерційною структурою Володимир-Волинського цукрово го заводу, то дане підприємство повинно мати документи, які свідчать про походження товару та наявність цього товару на балансі підприємства, а також сертифікати якості. Витребування документів ПП "СТВ-Луцьк" було пов'язано співпрацею з іншою комерційною структурою Володимир-Волинського цукрового заводу, а саме ТзОВ "Інтерагро-2007" за аналогічним договором. З урахуванням статей 633, 215, 228 ЦК України, даний договір поставки вважається недійсним. Оскільки судом першої інстанції при вирішення даного спору не з'ясовано, чи є ТзОВ "Солодка країна-К" власником товару, який він передав ПП "СТВ-Луцьк" за договором поставки № 040711, то з наведеного вбачається не тільки не повне з'ясування всіх обставин, а і порушення вищенаведених норм матеріального права. 02.09.2011 р. направив ТзОВ "Солодка країна-К" претензію, щодо якості поставленого цукру, оскільки отриманий цукор є грудкований, закам'янілий, механі чним способом не розбивався, має підозрілий запах, жовтий колір та плісняву на мішках, деякі мішки розірвані та просив переробити податкові та видаткові накладні за ціною 7,14 грн./кг з ПДВ. У випадку незгоди просив забезпечити наявність свого представника для засвідчення неналежної якості даної партії цукру та подальшого транспортування його на склад цукрового заводу. Претензія залишилась без відповіді. Представник ТзОВ "Солодка країна-К" не прибув для підписання акту про неналежну якість цукру. У зв'язку із перебуванням у відпустці по вагітності та пологах директора ПП "СТВ-Луцьк" Берестюк А.М. не вдалось примусити ТзОВ "Солодка країна-К" забрати неякісний товар, однак в порядку передбаченому п. 8.2.2 договору поставки № 040711 позивач повідомив відповідача про неналежну якість товару та просив надати супроводжуючі документи з якісними характе ристиками. При вирішення даного спору судом першої інстанції не з'ясовано, чи відповідав якості товар поставлений за договором поставки № 040711, чим порушено норми матеріального права.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Солодка країна-К" у відзиві на апеляційну скаргу просить апеляційну скаргу ПП "СТВ-Луцьк" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Волинської області від 24 жовтня 2012 року у даній справі без змін, вважає апеляційну скаргу безпідставною та надуманою. Сумніви відповідача ПП "СТВ-Луцьк" про належність постачальнику - ТзОВ "Солодка країна-К" переданого йому товару є необґрунтованими. Статтею 328 ЦК України закріплена презумпція правомірності набуття права власності. Згідно ч. 2 даної статті право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Позивач є власником товару переданого відповідачу, відсутнє рішення суду, яке б встановлювало протилежне. Лист ПП "СТВ-Луцьк" від 16.07.2012 р. про надання документів на товар позивач не отримував. Позивач не отримував претензії від 02.09.2011 р. щодо якості товару. Чинним законодавством передбачений порядок прийняття товару по якості та кількості, який відповідачем не дотриманий. Із доданих до матеріалів справи фото мішків, не вбачається, що вони належать саме ТзОВ "Солодка країна-К". При підписанні накладних зауважень ПП "СТВ-Луцьк" щодо якості товару не було, тобто відповідач своїм підписом та печаткою на накладних, підтвердив своє погодження саме із отриманою кількістю, асортиментом, ціною та якістю товару. Факт отримання товару відповідач не заперечує.

Відповідач (апелянт) явку представника у судове засідання не забезпечив, подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку із відрядженням директора підприємства та участю представника підприємства в інших судових засіданнях по інших справах.

Представник позивача дане клопотання заперечив.

Колегія суддів прийшла до висновку, що дане клопотання до задоволення не підлягає, виходячи з наступного.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до підпункту 3.9.2 пункту 3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" "у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні".

Оскільки явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, сторони належним чином були повідомлені про день, час і місце розгляду апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі представника відповідача.

Відповідно до статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні заперечила апеляційну скаргу в повному обсязі з підстав зазначених у відзиві, вважає рішення господарського суду законним та обгрунтованим; пояснила, що сумніви відповідача ПП "СТВ-Луцьк" про належність постачальнику - ТзОВ "Солодка країна-К" переданого йому товару є необґрунтованими; позивач є власником товару переданого відповідачу, відсутнє рішення суду, яке б встановлювало протилежне. Лист ПП "СТВ-Луцьк" від 16.07.2012 р. про надання документів на товар позивач не отримував; твердження скаржника, що ТзОВ "Солодка країна-К" відвантажило за накладними № РН-0000369 від 02.09.2011 р. та № РН-0000046 від 05.07.2011 р. неякісний товар, спростовується тим, що позивач не отримував претензії від 02.09.2011 р. щодо якості товару; при підписанні накладних, зауважень ПП "СТВ-Луцьк" щодо якості товару не було, тобто відповідач своїм підписом та печаткою на накладних, підтвердив своє погодження саме із отриманою кількістю, асортиментом, ціною та якістю товару; факт отримання товару відповідач не заперечує; просила рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши пояснення представника позивача; розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу; перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд,

ВСТАНОВИВ :

04 липня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Солодка країна-К" (продавець) та Приватним підприємством "СТВ-Луцьк" (покупець) укладено договір поставки № 040711, згідно пункту 1.1 якого продавець зобов'язується передавати у власність покупця товар партіями згідно накладних у відповідності до замовлень покупця, а покупець зобов'язується проводити оплату за товар та приймати його на умовах даного договору (а.с. 9-12).

Відповідно до пункту 1.2. договору поставка кожної партії товару здійснюється на підставі накладної в якій зазначається кількість, асортимент та ціна товару.

Пунктом 2.1. передбачено, що зобов'язання сторін по поставці товару виникають на підставі погодженого сторонами замовлення покупця. Покупець у замовлені зазначає кількість, асортимент, характеристики якості, ціну товару, адресу, умови поставки та дату (строк) здійснення поставки.

Замовлення передається продавцю в будь-якій зрозумілій сторонами формі (шляхом заповнення бланку замовлення, переданого електронною поштою, факсимільним зв'язком, вручення представнику). Погоджене сторонами замовлення в односторонньому порядку зміні не підлягає, зміни в замовлення вносяться за згодою сторін і підтверджується продавцем письмово (пункт 2.2 договору).

Згідно пункту 4.1 договору поставка товару здійснюється у відповідності із замовленням покупця. Передача товару може здійснюватися на умовах само вивозу покупцем зі складу продавця або доставки продавцем до складу покупця, в залежності від того, які умови поставки будуть обрані та погоджені сторонами. Строк поставки кожної окремої партії товару становить 5 календарних дня з моменту отримання продавцем замовлення від покупця та 100% розрахунком за попередню партію товару.

Пунктом 4.3 договору передбачено, що моментом здійснення поставки є дата, вказана у накладній на відповідну партію товару, що поставляється покупцеві. Перехід права власності на товар відбувається в момент передачі товару від продавця до покупця та підписання сторонами відповідних накладних. Продавець несе всі ризики загибелі пошкодження, псування товару до моменту переходу права власності на товар до покупця.

Продавець гарантує, що він є власником товару, який поставляється за даним договором, також гарантує, що товар не є проданим, переданим, заставленим третім особам, не знаходиться під арештом, судових справ та інших заборон щодо його відчуження немає, товар не є обтяженим ніякими зобовязаннями, жодними претензіями третіх осіб ( пункт 13.1 договору).

Відповідно до пункту 5.1 договору ціна одиниці товару погоджується сторонами та зазначається в накладних, які є невід'ємною частиною договору. Вартість кожної окремої партії товару, що передається покупцеві, вказується у накладних на відповідну партію товару.

Загальна сума даного договору визначається шляхом складання вартості всіх партій товару, переданих за окремими видатковими накладними у строк дії цього договору (пункт 5.3 договору).

Пунктом 6.1. договору сторони передбачили, що оплата за товар здійснюється покупцем протягом 14 календарних днів з моменту здійснення поставки товару шляхом безготівкового перерахунку на банківський рахунок продавця.

Згідно пункту 9.2.1 договору за порушення термінів розрахунків, передбачених пунктом 6.1 договору покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочки.

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2011 року, але в будь-якому випадку до моменту його остаточного виконання (пункт10.1).

Докази про припинення чи зміну дії договору в матеріалах справи відсутні.

На виконання умов договору поставки Товариство з обмеженою відповідальністю "Солодка країна-К" передало Приватному підприємству "СТВ-Луцьк" товар на загальну суму 169 050,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-0000369 від 02.09.2011 року на суму 169 050, 00 грн. (а. с. 14) та довіреністю № 282 від 02.09.2011 р. (а.с. 15).

Однак, відповідач ПП "СТВ-Луцьк" всупереч умовам договору поставки № 040711 від 04.07.2011 р. свої зобов'язання по оплаті вартості отриманого товару виконав лише частково, здійснивши часткову оплату у розмірі 149 020,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 704 від 31.08.2011 року на суму 79 000 грн. 00 коп., № 721 від 08.09.2011 року на суму 50 000 грн. 00 коп. та № 755 від 21.09.2011 року на суму 20 000 грн. 00 коп. (а.с. 27-29).

Отже, основна заборгованість відповідача перед позивачем за договором поставки № 040711 від 04.07.2011 р. становить 20 050,00 грн. (169 050,00 - 149 000,00 = 20 050,00), яка підтверджена матеріалами справи.

Платіжним дорученням № 615 від 04.07.2011 р. проведено оплату товару, поставленого згідно видаткової накладної № РН - 0000046 від 05.07.2011 р. на підставі рахунку-фактури № СФ - 0000018 від 04.07.2011 р. (а.с. 13, 26).

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Абзацом 2 частини 1 статті 175 ГК України передбачено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору. Між сторонами зобов'язання виникли з договору поставки № 040711 від 04.07.2011 р.

Частиною 1 статті 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 265 ГК України, передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами 1, 2 статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 7 стаття 193 ГК України передбачено, що не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Отже, суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку, що основний борг в сумі 20 050,00 грн. визначений позивачем правомірно та обґрунтовано, доведений матеріалами справи і підлягає до стягнення.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи невиконання відповідачем своїх грошових зобов'язань по договору поставки, позивач на підставі статті 625 ЦК України на основну суму боргу 20 050,00 грн. нарахував три проценти річних в розмірі 616,33 грн., за період з 21.09.2011 р. по 28.09.2012 р., що відповідає вимогам чинного законодавства, а тому висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України є обґрунтованим, заявлена вимога підлягає до задоволення.

Відповідно до статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання (стаття 611 ЦК України).

Статтею 546 ЦК передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань.

Згідно частин 1, 3 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною другою статті 551 ЦК України передбачено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Штрафними санкціями у розумінні статті 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У зв'язку із порушення відповідачем термінів розрахунків за поставлений товар, позивач, керуючись пунктом 9.2.1 договору поставки № 040711 від 04.07.2011 р. нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 1 549, 62 грн. за період з 21.09.2011 р. по 21.03.2012 р.

Однак, пунктом. 6.1 договору поставки передбачено, що оплата за товар здійснюється покупцем протягом 14 календарних днів з моменту здійснення поставки товару, як вбачається з матеріалів справи, товар поставлений відповідачу 02.09.2011 р., що підтверджується видатковою накладною № РН-0000369 (а.с. 14), відповідно відповідач повинен був оплатити поставлений товар до 17.09.2011 р.

Враховуючи наведене та норми частини 6 статті 232 ГК України, щодо періоду нарахування пені, обґрунтованою та підставною є пеня, нарахована з дотриманням встановленого законодавством строку, за шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, тобто з 17.09.2011 р. по 17.03.2012 р.

Отже, судом першої інстанції правомірно відмовлено у стягненні пені за 4 дні (з 18 по 21.03.2012 р.) в сумі 25, 55 грн. та стягнуто з відповідача пеню у розмірі 1 524,07 грн., (1 549, 62 - 25, 55 = 1 524, 07) за період з 21.09.2011 р. по 17.03.2012 р., оскільки позивач здійснив розрахунок пені до 21.03.2012 р., поза межами встановленого шестимісячного строку.

Згідно частини 1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права та повним дослідженням усіх обставин справи.

Доводи скаржника щодо розгляду справи судом пер шої інстанції за відсутності представника відпові дача та надання судом неналежної оцінки доказам у справі, порушення норм процесуального права, до уваги колегією суддів не приймаються на підставі слідуючого.

Згідно підпункту 3.9.2 пункту 3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" "у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні".

Інші доводи апеляційної скарги щодо недійсності даного договору поставки, також не приймаються до уваги, оскільки судом першої інстанції та колегією суддів при розгляді справи здійснено належну правову оцінку договору поставки, згідно якого заявлено позов про стягнення, обставини щодо недійсності даного договору не встановлено. Договір не був предметом судового розгляду в жодній судовій справі та не оскаржувався іншим чином, є таким, що відповідає вимогам чинного законодавства. Отже, доводи скаржника є безпідставними, не відповідають нормам законодавства, що регулюють дані правовідносини.

Судова колегія не приймає також доводи апелянта щодо не повного з'ясування обставин справи, зокрема, щодо якості поставленого товару, оскільки відповідач при виявленні неналежної якості поставленого товару, не здійснив необхідних заходів згідно чинного законодавства, із зустрічним позовом у даній справі або окремо не звертався, не підтвердив належними доказами вказаних ним обставин, що свідчать про неякісний товар поставлений позивачем. Дані обставини можуть бути окремими підставами для звернення із позовом і не впливають на правомірність прийнятого господарським судом рішення та не можуть бути підставою для його скасування.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу - без задоволення.

Апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу - без задоволення, якщо рішення є законним та обґрунтованим .

За таких обставин, підстав для скасування рішення не вбачається.

Апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції встановлено, що при зверненні до суду з апеляційною скаргою Приватне підприємство "СТВ-Луцьк" сплатило судовий збір в меншому розмірі, ніж встановлено законом, а саме 804,00 грн., а треба - 804,75 грн.

Ухвалою суду від 13.12.2012 р. було зобов'язано апелянта доплатити судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 0 грн.75 коп. Однак, вимоги ухвали ним не виконані.

З огляду на викладене, враховуючи вимоги підпункту 4 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", колегія суддів вважає за необхідне стягнути з апелянта недоплачену суму судового збору, що становить 0,75 грн. (804,75-804,00=0,75).

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Волинської області від 24.10.2012 р. у справі № 5004/1239/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємства "СТВ-Луцьк" від 29.11.2012 р - без задоволення.

Стягнути з Приватного підприємства "СТВ-Луцьк" (43000, Волинська область, м. Луцьк вул. Будівельників, 11, кв. 9 код ЄДРПОУ 35867917) в доход Державного бюджету України 0 грн. 75 коп. судового збору за подачу апеляційної скарги.

Господарському суду Волинської області на виконання постанови видати наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуюча суддя Л.М. Сініцина

Судді А.В. Гудак

Г.Є. Олексюк