Рішення № 28865568, 24.01.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

24.01.13 р. Справа № 5006/9/151пд/2012

Господарський суд Донецької області у складі судді Стукаленко К.І., при секретарі судового засідання Шевчук Н.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Дочірнього підприємства «Дюфор», м. Донецьк

до відповідача: Приватного підприємства «Стройсервис», м. Донецьк

про визнання недійсним договору №19.05/09 від 19.05.2009р.

за участю представників сторін:

від позивача: Сапешко Н.Г. - за довіреністю від 19.12.2012р.

від відповідача: Герасименко А.І. - за довіреністю від 28.12.2012р.

Розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу відповідно до ст. 811 Господарського-процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 24.01.2013р. суд виходив до нарадчої кімнати (каб. 412) для прийняття рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Дочірнє підприємство «Дюфор», м. Донецьк, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Приватного підприємства «Стройсервис», м. Донецьк, про визнання недійсним договору №19.05/09 від 19.05.2009р., в обґрунтування чого посилається на невідповідність волевиявлення позивача під час підписання спірного договору його внутрішній волі; підписання договору посадовою особою позивача за відсутності достатніх повноважень на вчинення такої дії; невідповідність договору вимогам чинного законодавства України з підстав невизначення умов страхування ризиків випадкового знищення або пошкодження об'єкта будівництва та вимог до організації роботи. Крім того, позивач піддає сумніву тотожність підпису в.о. директора Андрюшина Д.А., яким від імені позивача був підписаний спірний договір.

Нормативно свої вимоги обґрунтовує ст.ст. 203, 215, 638 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 180, 323 Господарського кодексу України.

Відповідач проти позову заперечує, зазначає, що ним як підрядником були вчасно виконані передбачені договором №19.05/09 від 19.05.2009р. роботи, позивачем, в свою чергу, вартість робіт на теперішній час сплачена частково. Крім того, посилаючись на те, що господарським судом вже розглядалась аналогічна справа, за наслідком чого виносилось процесуальне рішення - ухвала суду від 17.10.2012р. про залишення позову без розгляду, відповідач вважає, що позивач позбавлений можливості знов звертатися до суду з аналогічним предметом спору з тих саме підстав та між тими ж сторонами.

Під час розгляду справи з метою повного та об'єктивного дослідження обставин справи в порядку ст. 30 Господарського процесуального кодексу України ухвалами суду від 20.12.2012р. та від 10.01.2013р. викликалась для дачі пояснень посадова особа позивача, в.о. директора на час підписання спірного договору, Андрюшин Д.А., однак, у судові засідання вказана особа не з'явилась, пояснень не надала, про причини неявки суд не повідомила.

У судовому засіданні 24.01.2013р. представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог, представник відповідача проти задоволення позову заперечував.

Враховуючи, що подальше відкладення розгляду справи призвело б до її затягування та поставило б під загрозу дотримання розумних процесуальних строків розгляду справи у розумінні ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950р., що є неприпустимим, та з огляду на достатність наявних в матеріалах справи документів для правильного вирішення спору, суд вважає за можливе розглянути справу по суті.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України та вислухавши представників сторін, суд -

ВСТАНОВИВ:

Між Дочірнім підприємством «Дюфор» (генпідрядник) та Приватним підприємством «Стройсервис» (субпідрядник) був укладений договір №19.05/09 від 19.05.2009р., за умовами якого субпідрядник зобов'язався в межах технічного завдання та за твердою договірною ціною виконати роботи з зливової каналізації на об'єкті «П'ять житлових будинків з виділенням черг проектування та будівництва на пр. Панфілова в Ворошиловському районі м. Донецька» (далі - договір).

За умовами договору вартість робіт дорівнює 697 562грн. 40коп. з ПДВ (п.п.2.1.1 п. 2.1 договору). Оплата здійснюється відповідно до акту приймання виконаних підрядних робіт за формою КБ-2В та довідки про вартість виконаних підрядних робіт та витрат за формою КБ-3, які підписані уповноваженими представниками сторін (п.2.3. договору). Розрахунки виконуються наступним чином: генпідрядник до початку робіт перераховує субпідряднику аванс у розмірі 100 000грн., оплата здійснюється із розрахунку 100 000грн. щомісячно до повної оплати виконаних робіт (п.п. 2.4 та 2.5 договору).

У виконання прийнятих на себе за договором зобов'язань відповідачем були виконані роботи із зливової каналізації на загальну суму 697 486грн. 80коп., у т.ч. ПДВ - 116 247грн. 80коп., на наслідком чого сторонами складені, підписані та скріплені печатками підприємств акти приймання виконаних підрядних (форма КБ-2В) та довідки про вартість виконаних підрядних робіт (форма КБ-3) за червень 2009р. та листопад 2009р. на суму 242 198грн. 40коп. та 455 288грн. 40коп. відповідно.

Позивачем, як вбачається з акту звірення розрахунків станом на 01.11.2011р., в рахунок сплати вартості робіт за договором сплачені грошові кошти в загальному розмірі 400 000грн.

Розглядаючи спір про визнання недійсним договору №19.05/09 від 19.05.2009р., суд виходить з наступного.

Пунктом 1 ст.215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) встановлених частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України вимог.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Недотримання цих вимог, як зазначалось, є підставою для визнання правочину недійсним.

При цьому, суд зазначає, що відсутність будь-яких істотних умов договору не є підставою для визнання договору недійсним, оскільки недійсним може бути визнаний лише укладений правочин, який у разі відсутності домовленості сторін щодо істотних умов відповідного договору є неукладеним згідно зі ст. 180 Господарського кодексу України

Виходячи з того, що факт укладання спірного договору позивачем не заперечується, посилання на невизначення договором умов страхування ризиків випадкового знищення або пошкодження об'єкта будівництва та вимог до організації роботи, як на підставу недійсності договору, судом до уваги не приймається.

Між тим, твердження позивача щодо необхідності узгодження сторонами умов страхування ризиків випадкового знищення або пошкодження об'єкта будівництва та вимог до організації робіт цілком узгоджується з правовою природою спірного договору, який є договором будівельного підряду (підряду на капітальне будівництво) та, відповідно, підпадає під регулювання Глави 61 Цивільного кодексу України, Глави 33 Господарського кодексу України.

Крім іншого, судом враховано, що досягнення згоди сторонами щодо всіх істотних умов договору підтверджується матеріалами справи, які свідчать про те, що зобов'язання за цим договором фактично виконувались як з боку позивача, так і з боку відповідача.

Фактичним виконанням умов договору також спростовується твердження позивача щодо невідповідності волевиявлення позивача під час укладання договору його внутрішній волі.

Досліджуючи питання наявності повноважень особи, якою з боку позивача підписаний договір №19.05/09 від 19.05.2009р., судом враховано наступне.

Відповідно до п. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її уставними документами та скріплюється печаткою.

Приписами ст. 65 Господарського кодексу України визначено, що управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

Як встановлено судом, договір з боку позивача підписаний Андрюшиним Д.А., який на час укладання договору був керівником Дочірнього підприємства «Дюфор», що підтверджується довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України АБ №036648 від 11.12.2008р.

Враховуючи, що установчими документами позивача - статутом підприємства, затвердженим рішенням засновника №1 від 25.02.2008р. в редакції, яка була чинною на час укладання спірного договору, не було встановлено обмежень повноважень керівника підприємства на підписання договору №19.05/09 від 19.05.2009р., суд дійшов висновку, що спірний договір був укладений з боку позивача в.о. директора позивача Андрюшиним Д.А. в межах його повноважень як керівника юридичної особи.

Стосовно наявності в позивача сумніву щодо тотожності підпису цієї особи тому підпису, який міститься на договорі, суд зазначає, що згідно із ст. 129 Конституції України однією із засад судочинства є змагальність, яка полягає у тому, що сторони у процесуальній формі доводять свою правоту та за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції. Вказаний припис також узгоджується зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, якою визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Отже, з огляду на відсутність доказів, які б свідчили про підписання спірного договору неповноважною особою, посилання позивача щодо цього судом до уваги не приймаються.

На підставі викладеного, враховуючи позицію Верховного Суду України, викладену в постанові Пленуму «Про судову практику про визнання угод недійсними» від 06.11.2009р. № 9, суд дійшов висновку про відсутність доведених позивачем обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків, отже, позовні вимоги про визнання договору №19.05/09 від 19.05.2009р. недійсним є такими, що задоволенню не підлягають.

Розглянувши спір по суті, судом враховано право повторного звернення позивача до суду з даним позовом за наявності залишеного без розгляду позову з аналогічним предметом спору, з тих же підстав та між тими ж сторонами в межах справи №5006/4/83пд/2012, оскільки ч.4 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України прямо визначено, що після усунення обставин, які зумовили залишення позову без розгляду, позивач має право знову звернутися з ним до господарського суду в загальному порядку.

Вирішуючи питання про розподіл господарських витрат зі сплати судового збору, та, виходячи зі встановлення ст. 13 Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» розміру мінімальної заробітної плати станом на 1 січня 2012р. на рівні 1 073грн., суд дійшов висновку про те, що позивачем при поданні позову судовий збір, сплачений згідно з платіжним дорученням №15 від 27.11.2012р. на суму 1 118грн., був внесений в більшому розмірі, оскільки ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору встановлена у розмірі однієї мінімальної заробітної плати. З урахуванням вказаного, переплачена сума судового збору у розмірі 45 грн. згідно з п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» підлягає поверненню позивачеві з Державного бюджету України, решта витрат зі сплати судового збору у сумі 1 073грн. за вимогами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

Зважаючи на викладені обставини, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись Конституцією України; Законом України «Про судовий збір»; Законом України «Про Державний бюджет України на 2012 рік»; ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України; ст.180 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 42-47, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Дочірнього підприємства «Дюфор», м. Донецьк, до Приватного підприємства «Стройсервис», м. Донецьк, про визнання недійсним договору №19.05/09 від 19.05.2009р. відмовити.

Повернути з Державного бюджету України Дочірньому підприємству «Дюфор» (83001, м. Донецьк, бул. Пушкіна, буд. 2А, ідентифікаційний код 35794891) надмірно сплачений судовий збір у розмірі 45 грн., перерахований згідно з платіжним дорученням №15 від 27.11.2012р. на загальну суму 1 118грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу, протягом десяти днів. У разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 24.01.2013р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 28.01.2013р.

Суддя Стукаленко К.І.