Ухвала суду № 28865209, 17.01.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-9969/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

17 січня 2013 року м. Київ

колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого -судді Земляної Г.В.

суддів Горбань Н.І., Межевича М.В.

за участю секретаря Рижкової Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Малого колективного підприємства "Власта" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 вересня 2012 року у справі за адміністративним позовом Малого колективного підприємства "Власта" до Державна податкова інспекція у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач, Мале приватне підприємство «Власта», звернулося до суду з позовом до ержавної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання недійсними податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва від 06.07.2012 р. №00004522220 МКП «Власта»за платежем по податку на прибуток приватних підприємств збільшено суму податкового зобов'язання: основний платіж 416 894,00 грн.; штрафні (фінансові) санкції 104 224,00 грн., всього 521 118,00 грн. та податкове повідомлення-рішення від 06.07.2012 р. №00004622220 МКП «Власта»за платежем по податку на додану вартість збільшено суму податкового зобов'язання: основний платіж 677 080,00 грн.; штрафні (фінансові) санкції 169 270,00 грн., всього 846 350,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 вересня 2012 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою Мале приватне підприємство «Власта»подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишенню без змін, з наступних підстав.

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, співробітниками Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва ДПС було проведено позапланову невиїзну перевірку МКП «Власта»з питань дотримання нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинам з ТОВ «Соло-25»

За результатами перевірки складено Акт від 22.06.2012 року № 1472/22-222-21589497.

В Акті перевірки встановлено наступні порушення п. 198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 №2755- IV (із змінами та доповненнями), що призвело до заниження податкового кредиту на загальну суму ПДВ 675998 грн. та пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 №2755- IV (із змінами та доповненнями), що призвело до заниження податку на прибуток у сумі 416894,00 грн. за І квартал 2012 р.

Не погоджуючись з актом перевірки Позивачем було подано заперечення на Акт перевірки до Податкового органу.

На підставі висновків Акту перевірки, ДПІ у Дніпровському районі міста Києва прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.07.2012 р. №0000452220, у зв'язку з чим Позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємства у сумі 521 118,00 грн. (за основним платежем 416 894,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції 104 224,00 грн.) та податкове повідомлення-рішення від 06.07.2012 р. № 0000462220 з податку на додану вартість в сумі 846 350,00 грн. (за основним платежем 677 080,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції 169 270,00 грн.).

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішення позивач звернувся до суду.

Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог прийшов до висновку, що позивачем не було надано достатніх доказів на підтвердження реальності господарських операцій з контрагентом -ТОВ «Соло-25».

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що між Позивачем (Замовник) та ТОВ «Соло-25»(Виконавець) було укладено договір на здійснення клінінгових послуг №30\01-12 від 30.01.2012 р., відповідно до умов договорів Виконавець зобов'язувався здійснити комплексні роботи по прибиранню приміщень Замовника, загальною площею 29293,61 м2 на суму близько 40000 грн. щодня.

У відповідності до п. 2 даного договору, в останній день поточного місяця надає Замовнику Акти приймання-передачі робіт. Виконавець не має права передавати свої зобов'язання по даному договору третій стороні без попередньої письмової згоди Замовника.

Згідно п. 3 вищезазначеного Договору, 25 числа кожного місяця Виконавець виставляє рахунки на оплату виконаних робіт.

До Договору було підписано Додаток №1, в якому зазначено, що місце надання послуг: вул. В. Хвойки, 21 - за згодою замовника та площа 29293,61 кв.м.

Крім того, між Позивачем (Довіритель) та ТОВ «Соло-25»(Повірений) було укладено договір на надання юридичних послуг №31\01-12 від 31.01.2012 р., відповідно до п.1.1, сторони уклали даний договір з метою надання Повіреним юридичної допомоги Довірителю та отримання за це відповідної оплати. Згідно п. 2.1.1 Договору №31\01-12, Повірений зобов'язаний повідомляти Довірителя на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення.

В підтвердження виконання угод позивачем надані наступні документи: рахунки -фактури: №СФ -1\04 від 2 квітня 2012 р., отримані послуги клінінг офісних приміщень: кількість - 20.000, ціна без ПДВ 47 1666.67, сума з ПДВ 943 333,40; інформаційно-консультаційні послуги: кількість - 8.000, ціна без ПДВ 45 416,67, сума з ПДВ 363333,36; маркетингові послуги: кількість - 4.000, ціна без ПДВ 23380.83, сума з ПДВ 93523,32; №СФ -1\02 від 1 лютого 2012 р., отримані послуги клінінг офісних приміщень: кількість - 18.000, ціна без ПДВ 36291,67, сума з ПДВ 653250.06; інформаційно-консультаційні послуги: кількість - 3.000, ціна без ПДВ 40 833,33, сума з ПДВ 122 499,99; маркетингові послуги: кількість - 1.000, ціна без ПДВ 46945,83, сума з ПДВ 46945,83; юридичні послуги: кількість - 4.000, ціна без ПДВ 43550.00, сума з ПДВ 174200.00; №СФ -1\03 від 1 березня 2012 р., отримані послуги клінінг офісних приміщень: кількість - 20.000, ціна без ПДВ 33708.33, сума з ПДВ 647 166.60; інформаційно-консультаційні послуги: кількість - 5.000, ціна без ПДВ 39 166.67, сума з ПДВ 195 833.35; маркетингові послуги: кількість - 1.000, ціна без ПДВ 24145.83, сума з ПДВ 24145.83; юридичні послуги: кількість - 2.000, ціна без ПДВ 47083.33, сума з ПДВ 94166.66.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що згідно наданих копій первинних документів щодо взаємовідносин між МКП «Власта»та ТОВ «Соло-25»не встановлено (не можливо встановити) чи пов'язані отримані послуги з господарської діяльністю товариства, а саме:

- не можливо встановити, які саме інформаційно-консультаційні послуги були отримані (звіти не надані, предметом консультації чого саме, в якій галузі здійснювались консультації та інше не надано). В рахунках, актах та податкових накладних зазначено лише за інформаційно-консульіщійні послуги;

- які саме юридичні та маркетингові послуги були отримані (звіти не надані, предметом консультації чого саме, в якій галузі здійснювались консультації та інше не надано). В рахунках, актах та податкових накладних зазначено лише за юридичні послуги.

- де саме, на яких саме об'єктах здійснювались клінінгові послуги, хто саме здійснював послуги (звіти не надані). В рахунках, актах та податкових накладних зазначено лише за клінінг офісних приміщень.

Так, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясувати, зокрема, рух активів у процесі здійснення господарської Операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника додатку.

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

У ТОВ „Соло-25" відсутні адміністративно-господарські можливості на виконання господарських зобов'язань по укладеному правочину з МКП "Власта" та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань. Останнє, в свою чергу, свідчить про відсутність наміру у ТОВ „Соло-25" створення правових наслідків.

Так, з матеріалів справи вбачається, що на підставі службової записки від ГВ ПМ ДПІ у Дніпровському районі м. Києва разом з поясненням гр. ОСОБА_2, який зазначив, що зареєстрував ТОВ «Соло-25»без мети здійснення фінансово-господарської діяльності та отримання від неї прибутків. Жодних первинних документів не підписував та податкові звіти до податкового органу не подавав.

Разом з тим, всі первинні документи підписані іншою особою ОСОБА_4

Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996-ХГУ із змінами та доповненнями зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог п. 2 ст. 3 вищезазначеного Закону, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В той же час, необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995р. за №168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції , одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Суд першої інстанції обґрунтовано звертає увагу на ту обставину, що навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі недоведенння реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, під час здійснення контролю за правомірністю формування платником податку податкового кредиту підлягає перевірці фактичне придбання товару чи отримання послуги.

З матеріалів справи вбачається, в ході проведення перевірки встановлено, що операції по взаємовідносинах позитвача із ТОВ «Соло-25»не мали реального характеру.

Так, у актах приймання-здачі робіт зазначено, що у відповідності з умовами договору виконані наступні роботи: клінінінг офіних приміщень; інформаційно-консультаційні послуги; маркетингові послуги..

У кожному з наданих позивачем актів приймання-здачі робіт вказано різну вартість послуг, проте зазначено один і той же перелік робіт. Із вказаних актів неможливо встановити які саме роботи виконувалися ТОВ «Соло-25»у певний проміжок часу та в якому обсязі та в яких приміщеннях..

У зв'язку з цим колегія суддів вважає, що сторони при складенні актів приймання-здачі виконаних робіт повинні були відобразити зміст та обсяг наданих послуг, зокрема ким, де, та які роботі були проведені.

Окрім того, що необхідність відображення вказаної інформації обумовлена вимогами ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», вона також, згідно п. 3.2 договору № 42/09 від 17 вересня 2009 року, є необхідною для визначення суми коштів, які замовник зобовязаний перерахувати виконавцю.

Крім виписаних накладних, позивачем не підтверджено жодним документом необхідність та достовірність за надані послуги у сфері клінінгу офісних приміщень та надання інформаційно-консультаційних послуг, по яким сформовано податковий кредит, витрачати за тиждень 250000,00 грн.

Суд першої інстанції правомірно зазначає, що наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною.

Крім тог, згідно з наданих актів вбачається, що позивач на клінінг приміщень витрачав близько 40 000 грн. на день, однак, будь яких документів на підтвердження того, що в його власностіі знаходяться приміщення загальною площею 29293,61 кв.м. Надані позивачем копії договорів оренди приміщень свідчать лише про те, що його у користуванні в різний період часу знаходилось близько 3000 кв.м приміщень.

Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то придбання таких товарів або послуг не відбулося. Відповідно право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності. Зазначене стосується також і випадків, коли певні товари чи послуги придбаваються не в межах господарської діяльності платника податків.

Оскільки, у разі підтвердження доводів податкового органу про безтоварність операцій визначення податкового кредиту було б безпідставним і податок на додану вартість не підлягав би відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, що за формою відповідає вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з податком на додану вартість.

Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано зазначає, що доказів проведення розрахунків між сторонами Позивачем під час проведення перевірки та суду не надано.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що здійснені ним господарські операції з контрагентом носять реальний характер, а отримані послуги використані в межах господарської діяльності.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Податкові накладні, копії яких наявні матеріалах справи, виписані від імені ТОВ "Соло-25" ОСОБА_4, водночас в матеріалах справи відсутні документи на підтвердження її повноважень.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження фактичного отримання послуг від контрагента та подальшого використання його у господарській діяльності.

Враховуючи викладене, колегія суддів критично ставиться до первинних бухгалтерських документів, а саме податкових накладних та актів приймання-передачі, наданих позивачем на підтвердження використання товару у власній господарській діяльності.

Надані суду апеляційної інстанції документи не можуть бути прийняті до уваги, так як не підтверджують реальність та товарність укладених договорів.

Статтею 86 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З аналізу викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Позивачем не надано належних доказів на підтвердження реального здійснення господарських операцій відповідно до спірного договору.

Таким чином, як випливає з визначень даних термінів, господарська операція є дія або подія, яка викликає зміни в структурі ресурсів, контрольованих підприємством, у результаті минулих подій, виконання яких, як очікується, призведе до отримання економічних вигод у майбутньому, та зобов'язань, у власному капіталі підприємства.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оспорювана господарська операція лише документально оформлена.

Формування податкового кредиту на підставі правочинів, у межах яких було здійснено виключно обмін податковими накладними, актами приймання -передачі товару та договорами, без реального використання в своїй господарській діяльності товару чи послуг чинним законодавством не передбачено.

Враховуючи, що матеріалами справи не підтверджено, а позивачем, в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не доведено факту сплати податку на додану вартість в якості оплати за товар, колегія суддів погоджується з доводами податкового органу, що товариством безпідставно сформований податкових кредит.

У разі коли на момент перевірки платника податку податковим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, непідтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень суд перевіряє чи вчинені вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією і законами України.

Колегія суддів зазначає, що при винесені податкових повідомлень-рішень рішень №0000342220 від 27.06.12 року, №0000332220 від 27.06.12 року та в ході перевірки повноваження державної податкової інспекції використовувалися з тією метою, з якою вони надані; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення та вчинення дії; неупереджено; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги Малого коллективного підприємства "Власта" не підлягають задоволенню.

Разом з тим, колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта на порушення Відповідачем пункту 86.9 ст. 86 Податкового кодексу України від №2755-УІ від 02.12.2010 року, оскільки перевірка проводилась на підставі пп.78.1.1 п.78.1 ст. 78 Податкового кодексу України.

Крім того, колегія суддів зазначає, що сумлінність платника податків передбачає економічну виправданість його дій, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди законним шляхом.

Податкова вигода не може бути визнана обґрунтованою у випадках, якщо для цілей оподаткування враховані операції не у відповідності з їх дійсним економічним змістом або враховані операції, що необумовлені розумними економічними або іншими причинами.

Отже суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність у позивача правових підстав для формування податкового кредиту та валових витрат по взаємовідносинам з зазначеним контрагентом.

При цьому апеляційна скарга не містить інших посилання на обставини, передбачені статтями 202 -204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.

Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції -без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 197, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Малого колективного підприємства "Власта"-залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 вересня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі, тобто з 22 січня 2013 року шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Г.В.Земляна

Судді: Н.І. Горбань

М.В. Межевич

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Горбань Н.І.

Межевич М.В.