Ухвала суду № 28834747, 15.01.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" січня 2013 р. м. Київ К-34053/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Лосєва А.М.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Ремо»

на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2010 року

у справі № 2а-3250/10/1270

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Ремо»

до Державної податкової інспекції у м. Свердловську Луганської області

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 05 липня 2010 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Ремо»(позивач) до Державної податкової інспекції у м. Свердловську Луганської області (відповідач) задоволено в повному обсязі. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення № 0000302342/0 від 09 квітня 2010 року та № 0000292342/0 від 09 квітня 2010 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «ВКФ «Ремо»судовий збір в розмірі 3,40 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано правомірністю формування позивачем валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість в охоплений перевіркою період з огляду на їх підтвердження належним чином оформленими первинними документами та податковими накладними.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2010 року апеляційну скаргу ДПІ у м. Свердловську Луганської області задоволено. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 05 липня 2010 року скасовано. Прийнято нову постанову. В задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у справі, позивач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постанови Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2010 року в повному обсязі та залишення в силі постанови Луганського окружного адміністративного суду від 05 липня 2010 року.

В запереченні на касаційну скаргу відповідач просить відмовити в її задоволенні.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ВКФ «Ремо»з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з Приватним підприємством «Лугтехтранс»за період з 01 червня 2007 року по 30 вересня 2008 року з податку на прибуток та за період з 01 червня 2007 року по 30 жовтня 2008 року з податку на додану вартість, за результатами якої складено акт № 355/23/19076980 від 29 березня 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000292342/0 від 09 квітня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 5 271,00 грн. (3 514,00 грн. -основний платіж, 1 757,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції), та № 0000302342/0 від 09 квітня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 4 216,76 грн. (2 811,17 грн. -основний платіж, 1 405,59 грн. -штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 334/94-ВР), підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість сум, сформованих при взаємовідносинах з ПП «Лугтехтранс», з огляду на їх непідтвердження первинними документами та податковими накладними.

Зазначений висновок податковим органом зроблено з підстав того, що постановою Луганського окружного адміністративного суду від 22 травня 2009 року у справі № 2а-20944/09/1270 визнано недійним запис про проведення державної реєстрації юридичної особи ПП «Лугтехтранс»та припинено юридичну особу ПП «Лугтехтранс». А тому, на думку ДПІ у м. Свердловську Луганської області, податкові накладні та рахунки фактури, надані позивачем для перевірки, є недійсними.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції про задоволення позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що, оскільки, відповідальна за здійснення фінансово-господарської діяльності ПП «Лугтехтранс»особа не підтвердила своєї причетності до вказаного підприємства, то первинні документи, які стали підставою для формування позивачем валових витрат, не підтверджують факт отримання ТОВ «ВКФ «Ремо»товарно-матеріальних цінностей від контрагента, а податкові накладні, виписані ПП «Лугтехтранс»на адресу позивача, не мають статусу юридично значимих, вважаються недійсними та, відповідно, не дають ТОВ «ВКФ «Ремо»права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Однак, колегія суддів вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій є передчасними, з огляду на наступне.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР визначено, що валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 -5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з пунктом 9.8 статті 9 Закону № 168/97-ВР реєстрація особи як платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Таким чином, визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації юридичної особи саме по собі не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з Єдиного державного реєстру, та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.

Разом з тим, слід зазначити, що відповідно до статті 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»(далі -Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення.

Отже, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

Суди, при розгляді справи, вищезазначені вимоги процесуального закону порушили, оскільки, не звернули увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій з придбання позивачем товарно-матеріальних цінностей у ПП «Лугтехтранс», на підставі яких ТОВ «ВКФ «Ремо» сформовано дані податкового обліку.

Зокрема, суди першої та апеляційної інстанцій не встановили зв'язок між придбанням позивачем товару у контрагента та його господарською діяльністю, не витребували у ТОВ «ВКФ «Ремо»належні та допустимі докази, які підтверджують реалізацію придбаного у постачальника товару або його використання для власних потреб.

Крім того, суди попередніх інстанцій, не дослідили факту узгодженості дій позивача з ПП «Лугтехтранс» з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника.

Відповідно до частин 2, 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим -ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Отже, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій не виконано вимоги щодо об'єктивності, всебічності та повноти розгляду справи.

В зв'язку з цим, відповідно до вимог статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати, що згідно з частиною 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.

Крім того, слід зазначити, що в даній справі суди розглядали вимогу про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, які є індивідуальними актами. Водночас, такий спосіб захисту (вимога про визнання акта нечинним), як випливає із системного аналізу статей 105, 162, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, може стосуватись лише випадків оскарження нормативно-правового акту, який стає нечинним, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, з дати набрання відповідним рішенням законної сили. Індивідуального ж акту може стосуватись вимога про визнання протиправним (недійсним, скасування). В такому випадку протиправність (недійсність, скасування) індивідуального акту виникає, у разі набрання рішенням суду законної сили, з моменту його прийняття.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Ремо» задовольнити частково.

Скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду від 05 липня 2010 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2010 року.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Лосєв А.М.