Ухвала суду № 28834583, 15.01.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" січня 2013 р. м. Київ К-18798/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Лосєва А.М.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2009 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2010 року

у справі № 2а-10905/09/0570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Артемівський лікеро-горілчаний завод-плюс»

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька

про визнання недійсними, скасування податкових повідомлень-рішень та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2010 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Артемівський лікеро-горілчаний завод-плюс»(позивач) до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька (відповідач) задоволено. Визнано недійсними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 17215/10/23-2130001422340/0 від 18 червня 2009 року та № 17216/10/23-2130001432340/0 від 18 червня 2009 року, а також рішення № 17217/10/23-413/0002122343 від 18 червня 2009 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Артемівський лікеро-горілчаний завод-плюс»витрати із сплати судового збору в розмірі 3,40 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у Київському районі м. Донецька, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2009 року, ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2010 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

В зв'язку з цим, касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку Донецької філії ТОВ «Артемівський лікеро-горілчаний завод-плюс»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2008 року, валютного та іншого законодавства з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2008 року, за результатами якої складено акт № 1038/234/33133794 від 04 серпня 2009 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 17215/10/23-2130001422340/0 від 18 червня 2009 року, яким філії визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 129 037,41 грн. (101 085,00 грн. -основний платіж, 27 952,41 грн. -штрафні (фінансові) санкції), та № 17216/10/23-2130001432340/0 від 18 червня 2009 року, яким філії визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 176 506,16 грн. (117 670,77 грн. -основний платіж, 58 835,39 грн. -штрафні (фінансові) санкції), а також рішення № 17217/10/23-413/0002122343 від 18 червня 2009 року, яким до філії застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 184 810,60 грн.

Перевіркою встановлено порушення філією пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 334/94-ВР), підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з невірним розрахунком звичайної ціни на отримані послуги від пов'язаної особи, а також неправомірним формуванням валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість при здійсненні операцій з придбання інформаційно-консультаційних послуг у Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтера Групп»на підставі договору № 2 від 20 квітня 2007 року, з огляду на їх непов'язаність з господарською діяльністю філії.

Крім того, перевіркою встановлено порушення Донецькою філією ТОВ «Артемівський лікеро-горілчаний завод-плюс» пункту 2.6 глави 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637, (далі -Положення) у зв'язку з неоприбуткуванням готівкових коштів в касі підприємства в розмірі 36 962,12 грн.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що податковий орган не довів обставин, на яких ґрунтуються його висновки щодо завищення позивачем рівня звичайних цін, оскільки, визначаючи звичайну ціну шляхом порівняння договорів комісії № К-15/10 від 15 жовтня 2008 року, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім Альтера», № К-05/05 від 05 травня 2008 року, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Харківський лікеро-горілчаний завод», а також договору субкомісії № СК-29/04 від 27 квітня 2007 року, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «ДА-ЛВ», податковий орган не надав доказів на підтвердження ідентичності або однорідності комісійних послуг в рамках трьох вказаних договорів.

Також, суди дійшли висновку, що інформаційно-консультаційні та інші послуги, надані відповідно до договору № 2 від 20 квітня 2007 року, направлені на збільшення філією об'ємів продажів та розширення внутрішніх і зарубіжних ринків збуту, отримання максимального прибутку, збільшення активів філії, у тому числі нематеріальних, а також поліпшення іміджу, у зв'язку з чим їх вартість правомірно віднесено платником податку до складу валових витрат, а суми податку на додану вартість, сплачені в ціні таких послуг, - до податкового кредиту.

Поміж іншого, суди попередніх інстанцій посилались на те, що суму в розмірі 36 962,12 грн., яку на думку податкового органу неоприбутковано філією, отримано нею 21 січня 2008 року в банку на підставі чеку ЛБ № 6435161 для виплати заробітної плати за грудень 2007 року та відображено в касовій книзі за 2007 рік 21 січня 2008 року.

При цьому, суди відхилили доводи податкового органу щодо обов'язковості використання касових ордерів як документів суворої звітності.

Проте, колегія суддів вважає такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними, з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону № 334/94-ВР витрати, понесені платником податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов'язаної особи визначаються виходячи із договірних цін, але не більших за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання.

Аналіз наведеної норми права дає підстави вважати, що витрати, понесені платником у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), повинні бути не більшими за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), які діяли на дату такої купівлі, у тому випадку, коли договір укладається між платником податку і пов'язаною особою.

Підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Згідно з підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності -однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Відповідно до підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Законом № 334/94-ВР, покладається на податковий орган у встановленому порядку. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Суди попередніх інстанцій, при розгляді справи, вищезазначені вимоги процесуального закону порушили, оскільки, не з'ясували, чи надсилався податковим органом запит до платника податку про обґрунтування рівня договірних цін та чи надавалась відповідь на такий запит.

Також, судами не надано належної правової оцінки доводам відповідача про те, що комісійна винагорода позивача в грудні 2008 року непов'язаній особі склала 0,4 відсотки, в той час як пов'язаній - 13,8 відсотки.

Крім того, відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пунктом 1.32 статті 1 Закону № 334/94-ВР господарська діяльність -це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу положень вказаних правових норм вбачається, що обов'язковою умовою для віднесення до складу валових витрат вартості придбаних послуг та до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в їх ціні, є придбання таких послуг для використання у власній господарській діяльності.

І хоча податкове законодавство не містить положень, що дозволяють податковому органу оцінювати понесені платником витрати з позиції їх економічної доцільності, раціональності та ефективності, проте зв'язок витрат з власною господарської діяльністю платника, як необхідна умова для їх відображення у податковому обліку платника податків, передбачає економічну обґрунтованість таких витрат.

Разом з тим, судами не перевірено на підставі належних та допустимих доказів посилання відповідача на наявність у штаті Донецької філії ТОВ «Артемівський лікеро-горілчаний завод-плюс» працівників, функціональні обов'язки яких дублюють зміст послуг, наданих ТОВ «Альтера Групп»на виконання умов договору № 2 від 20 квітня 2007 року.

Згідно з пунктом 1.2 глави 1 Положення оприбуткування готівки -це проведення підприємствами і підприємцями обліку готівки в касі на повну суму її фактичних надходжень у касовій книзі, книзі обліку доходів і витрат, книзі обліку розрахункових операцій.

Відповідно до пункту 2.6 глави 2 Положення уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.

Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.

Суми готівки, що оприбутковуються, мають відповідати сумам, визначеним у відповідних касових (розрахункових) документах.

Пунктом 3.7 глави 3 Положення передбачено, що приймання одержаної з банку готівки в касу та видача готівки з каси для здавання її до банку оформляються відповідними касовими ордерами (прибутковим або видатковим) з відображенням такої касової операції в касовій книзі.

В свою чергу, суди не вимагали від позивача надати касовий ордер, на підставі якого філії слід було здійснити облік одержаної з банку готівки в касовій книзі, не створили стороні у справі необхідні умови для встановлення фактичних обставин у справі.

Відповідно до частин 2, 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим -ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Отже, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій не виконано вимоги щодо об'єктивності, всебічності та повноти розгляду справи.

В зв'язку з цим, відповідно до вимог статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати, що згідно з частиною 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька задовольнити частково.

Скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2009 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2010 року.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Лосєв А.М.