Постанова № 28834221, 21.01.2013, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2013 року 11 год. 18 хв. Справа № 2а-10729/12/1370

Львівський окружний адміністративний суд

у складі: головуючого - судді Сакалоша В.М.,

за участю секретаря судового засідання - Дорош Х.Р.,

представника позивача - Іваська С.М.,

представника відповідача - Дорош А.Б.,

розглянувши у м. Львові у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Укрзахіденерго» до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби про визнання дій протиправними,-

в с т а н о в и в :

Приватне акціонерне товариство «Укрзахіденерго» звернулось з адміністративним позовом у Львівський окружний адміністративний суд до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби (далі - Відповідач), просить визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби, які полягають у викладенні в актах перевірки №1261/2210/37584902 від 31.07.2012 р., №1444/22-20/37584902 від 30.08.2012 р., №1466/22-10/37584902 від 31.08.2012 р., №1801/22-10/37584902 від 19.09.2012 р. протиправних та незаконних висновків щодо безтоварності господарських операцій ПрАТ «Укрзахіденерго» з визначеними в актах перевірки контрагентами, завищення валового доходу, валових витрат, податкових зобов'язань та податкового кредиту. Позов обґрунтовує тим, що висновки ДПІ щодо безтоварності ґрунтуються на припущеннях, оскільки під час перевірки не досліджувались первинні документи по факту придбання (реалізації) товарів (робіт, послуг), які підтверджують реальність господарських операцій. Об'єднання позовних вимог, позивач мотивує тим, що заявлені ним позовні вимоги є однорідні за позовом одного й того ж позивача до того ж відповідача з тих самих підстав.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав з підстав, викладених у запереченнях та пояснив, що контролюючим органом під час перевірки встановлено відсутність поставок товарів з метою настання реальних наслідків. Правочини, укладені товариством з контрагентами вчинені з метою ухилення від сплати податків та мінімізації податкових зобов'язань.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідачем було проведено позапланову перевірку Позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість за лютий 2012 року при здійсненні взаєморозрахунків з ПП «Контракт ЛВ». За результатами проведеної перевірки Відповідачем було складено акт №1444/22-20/37584902 від 30.08.2012 р. В своєму акті перевірки Відповідач прийшов до висновку про порушення Позивачем п.п.14.1.36, 14.1.191 п.14.1 п.185 ст.185 п.188.1 ст.188, п.187,1 ст.187, п.189.4 ст.189 Податкового кодексу України в результаті чого завищено податкові зобов'язання на суму 526385,00 грн. та порушення п.198.3, п.198.4, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України в результаті чого завищено суму податкового кредиту на суму 526061,00 грн. Порушення податкового законодавства Відповідач вбачає в тому, що проведені Позивачем операції з ПП «Контракт ЛВ» були безтоварними і проведені без реальності їх здійснення, які пройшли транзитом від ПП «Контракт ЛВ» та реалізовані покупцям позивача.

Відповідачем було проведено позапланову перевірку Позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість за січень, лютий 2012 року при здійсненні взаєморозрахунків з ПП «Контракт ЛВ» та ПП «Галичторг». За результатами проведеної перевірки Відповідачем було складено акт №1466/22-10/37584902 від 31.08.2012 р. В своєму акті перевірки відповідач прийшов до висновку про безтоварність господарських операцій із зазначеними контрагентами в результаті чого Позивачем порушено п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, ст.198 Податкового кодексу України та завищено податкові зобов'язання на суму 4 258 088,00 грн., завищено податковий кредит на суму 4 756 900,08 грн.

Відповідачем було проведено позапланову перевірку Позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість за квітень 2012 року при здійсненні взаєморозрахунків з ПП «Галичторг». За результатами проведеної перевірки Відповідачем було складено акт №1801/22-10/37584902 від 19.09.2012 р. В своєму акті перевірки відповідач прийшов до висновку про безтоварність господарських операцій із визначеним контрагентом в результаті чого позивачем порушено п.п.134.1.1. п.134.1 ст.134, ст. 138 Податкового кодексу України та завищено валовий дохід на суму 3 274 279,00 грн., валові витрати на суму 3 272 038,00грн.; порушено п.185.1 ст.185 п.187.1 ст.187, п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України та завищено суму податкових зобов'язань на 654 855,76 грн., податкового кредиту на 654408 грн.

Також, Відповідачем було проведено позапланову перевірку Позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 15.03.2011 року по 31.12.2011 року. За результатами проведеної перевірки Відповідачем було складено акт № 1261/2210/37584902 від 31.07.2012 року. Порушення податкового законодавства Відповідач вбачає в тому, що Позивач за період з 01.04.2011 року по 31.12.2011 року здійснював безтоварні операції, які прийшли транзитом від ПП «Промекспо» та ПП «Галичторг», які в подальшому реалізовані покупцям, в результаті чого занизив податок на прибуток, завищив податкові зобов'язання та податковий кредит.

Податкові повідомлення-рішення за наслідками порушень, виявлених під час проведених перевірок Відповідачем не приймались.

Отже, спір виник щодо правомірності дій відповідача по формуванню висновків про безтоварність фінансово-господарських операцій між Позивачем та його контрагентами, викладених в актах перевірки №1261/2210/37584902 від 31.07.2012 р., №1444/22-20/37584902 від 30.08.2012 р., №1466/22-10/37584902 від 31.08.2012 р., №1801/22-10/37584902 від 19.09.2012 р. Спору стосовно змісту та форми первинних документів, якими супроводжувались господарські операції щодо придбання та наступної реалізації товарно-матеріальних цінностей немає.

Приймаючи рішення у даній справі суд виходив з наступного:

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади … при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України (надалі -ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Позивач зазначає, що неправомірні, на його думку, висновки, зазначені в актах перевірки, порушують його права та інтереси, створюють невизначеність у господарських правовідносинах за участю контрагентів, операції з якими відповідач вважає безтоварними, що змусило його звернутися до суду.

Об'єктом захисту в адміністративному судочинстві є порушені суб'єктом владних повноважень права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб. У Рішенні від 01.12.2004р. № 18-рп/2004 Конституційний суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Об'єктом захисту у справі, що розглядається, є інтерес позивача, який полягає у прагненні до користування матеріальними і нематеріальними благами, зокрема правами, які виникли по взаємовідносинах з ПП «Галичторг», ПП «Промекспо» та ПП «Контракт ЛВ». Оскільки в результаті виконання взятих на себе зобов'язань по господарських операціях з цими суб'єктами господарювання надалі було сформовано валові доходи та витрати, а також податковий кредит з податку на додану вартість, їх оцінка з боку податкового органу як безтоварних свідчить про невизнання прав, які випливають з вищенаведених взаємовідносин, а отже породжують спірність, правову невизначеність як у відносинах між сторонами договорів, так і у податкових правовідносинах. Суд вважає, що ці інтереси позивача виникли з передбачених законом підстав, є легальними, а тому можуть бути самостійним об'єктом судового захисту.

Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. У Рішенні Конституційного суду України від 25.12.1997 р. зазначено, що ч. 1 ст. 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Оскільки юридична особа є організаційно-правовою формою реалізації прав та інтересів людей, ст. 55 Конституції України поширюється і на юридичних осіб. У ч. 2 ст. 124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Конституційний Суд України розтлумачив, що цю частину необхідно розуміти так, що юрисдикція судів, тобто їх повноваження вирішувати спори про право та інші правові питання, поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Представник відповідача зазначав, що акт перевірки сам по собі не є рішенням суб'єкта владних повноважень. Отже, для вирішення питання про належність спору до юрисдикції суду необхідно встановити наявність між учасниками спору правовідносин, тобто відносин, які врегульовані правом.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином, уся діяльність суб'єктів владних повноважень має правову форму, а тому відносини з їх участю є правовими.

Порядок оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984 (надалі - Порядок). Відповідно до п. 3 Порядку, акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

У п. 6 розділу І Порядку передбачено, як складається висновок акта документальної перевірки, зокрема про те, що зазначається опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень.

Відповідно до п. 6 розділу ІІ Порядку факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Таким чином, дії податкового органу щодо викладу висновків в акті перевірки врегульовано нормативним актом. Недотримання цих нормативних актів органом державної податкової служби може спричинити спір.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Публічно правовим спором є спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Оскільки Державна податкова інспекція є суб'єктом владних повноважень, які реалізуються у правовідносинах з платниками податків, то спір щодо правомірності його рішень, дій чи бездіяльності є публічно-правовим.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

У ч. 2 цієї статті передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Вживання в цій нормі слова «будь-які» дає підстави тлумачити її як таку, що виключає обмежене тлумачення. Тобто об'єктом оскарження можуть бути будь-які дії суб'єктів владних повноважень. Таке тлумачення відповідає принципу верховенства права, як він розуміється у практиці Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. (надалі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. За усталеною практикою Європейського Суду з прав людини процесуальні гарантії, визначені в статті 6 стосовно справедливості, публічності та негайності, втрачають сенс за відсутності захисту передумов для дотримання цих гарантій, а саме - доступу до суду. Суд встановив це як невід'ємний аспект гарантій, визначених у статті 6, посилаючись на принцип верховенства права та уникнення свавільної влади, які є основою більшої частини Конвенції. Отже, частина 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному права на подання до суду будь-яких позовів стосовно їхніх цивільних прав та обов'язків (рішення у справі Голдер проти Великобританії (Golder v. The United Kingdom) (1975), параграф 28-36). Обмеження доступу до суду не може бути сумісним із ч. 1 ст. 6, якщо воно не ставить правомірної мети і якщо немає обґрунтованого пропорційного співвідношення між вжитими заходами і поставленою метою (рішення у справі Вайт і Кенеді проти Німеччини (Waite and Kennedy v. Germany) (1999), параграф 59).

Окрім того, відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Ефективність юридичного захисту полягає в його спроможності відновити (поновити) порушене право чи інтерес, усунути спірність чи невизначеність у правовідносинах. З цієї норми, слідує, що звернення до суду, як найбільш ефективний засіб юридичного захисту, не може бути обмежене і відмова у правосудді не відповідає цьому принципу.

В п. 3 Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 року зазначено, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Відповідно до ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Таким чином, підставою для звернення до суду є лише суб'єктивне твердження позивача про порушення його прав чи інтересів.

Законом не заборонено звертатися до суду із вимогами про визнання протиправними дій, які полягають у формулюванні висновків акту перевірки. Та обставина, що акт перевірки чи його висновки не є рішеннями суб'єкта владних повноважень, не означає, що такі не можуть порушувати права чи інтереси позивача, а отже й не виключає їх судового захисту.

Суд враховує, що за наслідками перевірки ДПІ у Сихівському районі м.Львова Львівської області державної податкової служби не виносила податкових повідомлень-рішень, які платник податків (позивач) міг би оскаржити. Позивач не має іншого способу захисту порушених, на його думку, прав та інтересів, окрім як оскаржувати дії податкового органу. За умов невинесення податкового повідомлення-рішення, об'єктом судового контролю повинні бути дії податкового органу. Інше розуміння призвело б до порушення конституційної норми про поширення юрисдикції суду на всі правовідносини.

З наведених у позовній заяві підстав позову вбачається, що між сторонами є публічно-правовий спір щодо правомірності дій органу державної податкової служби під час оформлення результатів перевірок та відображення їх в актах. Позивач вважає свої інтереси порушеними і бажає їх захистити. Вирішення спору не віднесено законом до юрисдикції інших судів, а тому справа належить до юрисдикції адміністративного суду і повинна розглядатися по суті.

Суд враховує також і те, що питання про можливість оскарження фактичних дій під час перевірки та висновків, які, на думку позивача, порушують його права, вже досліджувалося Вищим адміністративним судом України, який висловив думку, що такі вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства (Ухвала ВАС України від 29.06.2010 року у справі № К-3945/10).

Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пп. 20.1.4. п. 20.1. ст. 20 Податкового кодексу України (далі ПК України) органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

У відповідності до п. 1 Наказу ДПА України від 22.12.2010 р. №984 «Про затвердження Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», цей порядок застосовується посадовими (службовими) особами органів державної податкової служби при оформленні матеріалів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - юридичними особами (резидентами і нерезидентами) та їх відокремленими підрозділами. Контроль за дотриманням цивільного законодавства відповідач не здійснює згідно із нормами Закону України «Про державну податкову службу в Україні». Згідно із п. п. 6.1., 6.2. порядку, в акті зазначається опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень. Виявлені порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, відображаються у гривнях у розрізі податків та зборів з розбивкою за роками та податковими періодами у межах періоду, що перевіряється. Виявлені порушення валютного законодавства відображаються у розрізі зовнішньоекономічних договорів (контрактів). Відповідно до п. 5.2. порядку, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів; у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки; у разі надання посадовими особами платника податків або його законними представниками посадовим (службовим) особам органу державної податкової служби письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти про надання таких пояснень необхідно відобразити в акті.

Відповідно до п. 6 розділу ІІ цього Порядку факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Суд відзначає, що в силу п. 83.1 ст. 83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки; 83.1.4. судові рішення; 83.1.5. виключено; 83.1.6. інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Однак, доказів дотримання наведених норм в актах не міститься. Так, зміст актів перевірок ґрунтується лише на співставленні даних АІС «Аудит», Бест Звіт, АІС «Перелік платників податків за результатами автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» без врахування первинної бухгалтерської документації. Фактично, в основу перевірок покладено акти перевірок інших ДПІ, без урахування обставин, при яких їх було складено. Первинні документи, надані платником податків, невмотивовано не взяті до уваги і не вплинули на висновки податкового органу. Зазначене свідчить про необґрунтованість таких дій та їх упередженість.

Суд враховує також і те, що відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704 (далі - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно п. 2.2 вищевказаного Положення, первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

Пунктом 2.4 Положення передбачено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, згідно з вимогами ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік», є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинний документ, згідно визначення наведеного в ст.1 зазначеного Закону, це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.185.1 ст. 185 Податкового Кодексу України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Як вбачається з п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку із придбанням товарів (послуг), не підтвердженні податковими накладними чи митними деклараціями.

Позивачем на підтвердження товарності та реальності господарських операцій, а також обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за перевіряємі періоди було надано первинні бухгалтерські документи: договори, накладні, акти, довіреності на отримання матеріальних цінностей, платіжні документи, та податкові накладні.

Зазначені обставини давали право позивачу відображати вказані господарські операції в податковому та бухгалтерському обліку, формувати валовий дохід, витрати, податкові зобов'язання, та включати суму податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Згідно з частиною 1 статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

Актами перевірок не підтверджено, що на момент здійснення господарських операції, будь хто зі сторін договору не знаходився в Єдиному державному реєстрі, а також, що у таких не було Свідоцтва про реєстрацію платником податку на додану вартість.

Товари (роботи, послуги), які були предметом правочинів, не обмежені та не вилучені з цивільного обороту України. Таким чином, господарські операції здійснювалися правоздатними юридичними особами і по своїй суті не суперечать інтересам держави.

Встановлені Відповідачем факти відсутності штатних працівників контрагентів за результатом аналізу податкової звітності не можуть слугувати належним доказом не використання праці найманих осіб загалом та не є підтвердженням вчинення безтоварних операцій.

Доводи Відповідача, що стосуються діяльності контрагентів позивача, самі по собі, за відсутності доказів узгодженості дій учасників розглянутих договорів, та відомостей, що спростовують реальність господарських операцій, не свідчать про те, що метою діяльності Позивача є отримання необґрунтованої податкової вигоди.

В даному випадку суд виходить з того, що право платника податку на застосування податкового кредиту та витрат не ставлять Податковим кодексом України в залежність від розміру статутного капіталу, відсутність ліквідного майна, офісних і складських приміщень, транспортних засобів, наявність кредиторської та дебіторської заборгованостей.

Доказів неможливості ведення позивачем зазначеної діяльності податковим органом не представлено.

Крім цього, акти перевірок, які є предметом даного спору, не відповідають вимогам Наказу ДПА України від 22.12.2010 р. №984 «Про затвердження Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства» та складені без об'єктивного аналізу господарських операцій, вчинених позивачем, і ґрунтуються виключно на припущеннях щодо безтоварності операцій.

Суд вважає, що з дати отримання податкової накладної у Позивача виникло право на податковий кредит. Позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ та правомірності формування податкових зобов'язань надано податкові накладні, які не мали недоліків та, порядок заповнення яких, відповідає встановленому чинним на момент їх складання законодавству. Зазначені обставини давали право позивачу сформувати податкові зобов'язання та податковий кредит за визначений в акті перевірки період.

Таким чином, фактичні обставини, з якими закон пов'язує право платника на застосування податкового кредиту з ПДВ підтверджені матеріалами справи та не спростовані Відповідачем. докази вчинення позивачем та його контрагентами узгоджених умисних дій, позбавлених ділової цілі і спрямованих на штучне створення умов для завищення податкового кредиту з ПДВ, Відповідачем при розгляді справи не представлені. Наведені податковим органом доводи не дозволяють стверджувати про недобросовісність платника податків, оскільки висновки податкового органу засновані на припущеннях і не підтверджуються матеріалами справи.

Дослідивши письмові докази суд приходить до висновку, що господарські взаємовідносини позивача з ПП «Галичторг», ПП «Промекспо» та ПП «Контракт ЛВ» за періоди: з 15.03.2011 р. по 31.12.2011 р., січень-лютий 2012 року, лютий 2012 року та квітень 2012 року мали реальний характер, а відтак і в подальшому взаємовідносини Позивача із своїми контрагентами (покупцями) були спрямовані на настання реальних наслідків та здійснення реальних господарських операцій.

Крім цього, слід зазначити, що підприємство не несе відповідальності за своїх контрагентів, які не виконали свого обов'язку щодо сплати податків до бюджету, відповідальність за такі негативні наслідки несе саме ця особа-контрагент. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит у разі якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту (аналогічна правова позиція ВАСУ, викладена в Інформаційному листі від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10.)

Податковим органом не подано жодних доказів на підтвердження висновків, викладених в акті перевірки. При цьому слід зазначити, що одним з основних принципі оцінки податкових спорів є принцип презумпції добросовісності платника, у зв'язку з яким, дії платника податків, який має на меті одержання податкової вигоди, економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними.

Частиною 2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до вимог ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, враховуючи вищевикладене суд прийшов до висновку, що вимоги позивача ґрунтуються на законі, підтверджені матеріалами справи та підлягають до задоволення.

Керуючись ст.ст. 7-14, 69-71, 86, 94, 159-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

п о с т а н о в и в :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби, які полягають у викладенні в актах перевірки №1261/2210/37584902 від 31.07.2012 р., №1444/22-20/37584902 від 30.08.2012 р., №1466/22-10/37584902 від 31.08.2012 р., №1801/22-10/37584902 від 19.09.2012 р. протиправних та незаконних висновків щодо безтоварності господарських операцій Приватного акціонерного товариства «Укрзахіденерго» з ПП «Галичторг», ПП «Промекспо» та ПП «Контракт ЛВ», завищення валового доходу, валових витрат, податкових зобов'язань та податкового кредиту.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства «Укрзахіденерго» 135,42 грн. (сто тридцять п'ять гривень сорок дві копійки) судового збору.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлений 25 січня 2013 року.

Суддя (підпис) В.М. Сакалош

Згідно з оригіналом

Суддя В.М. Сакалош