Рішення № 28823368, 16.01.2013, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 32/92/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.01.13 Справа № 5009/2970/12

за позовом Публічного акціонерного товариства "Азовські мастила і оливи", (71114, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Шаумяна, буд. 2)

до відповідача KEM-FIN d.o.o., Zagreb (HR-101100, ZAGREB, Kutnjacki put, 10, Croatia) /101100, Загреб, Хорватія, Кутнячки, 10/

про встановлення юридичного факту та визнання недійсною додаткової угоди

Суддя Н.А. Колодій

Представники:

Від позивача: не з'явився

Від відповідача: не з'явився

Суть спору:

До господарського суду Запорізької області звернулося Публічне акціонерне товариство "Азовські мастила і оливи" з позовною заявою до KEM-FIN d.o.o. про:

1. Встановити факт, що має юридичне значення для ПАТ «АЗМОЛ», а саме, що арбітражне застереження, закріплене у додатковій угоді від 16.12.2010 року до контракту №117-2008 від 08.01.2008 року на момент звернення KEM-FIN d.o.o. до МКАС при ТПП України з позовом до ВАТ «АЗМОЛ» тобто 21.03.2011 року не мало юридичної сили, так як факсимільна копія додаткової угоди від 16.12.2010 року до контракту №117-2008 від 08.01.2008 року у відповідності до п. 9.2. контракту №117-2008 від 08.01.2008 року мала юридичну силу лише один місяць з моменту її підписання сторонами, тобто до 16.01.2011 року.

2. Додаткову угоду від 16.12.2010 року до контракту № 117-2008 від 08.01.2008 року, що укладено між KEM-FIN d.o.o. та ВАТ «АЗМОЛ» визнати недійсною.

Ухвалою господарського суду від 06.08.2012 р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 5009/2970/12, судове засідання призначено на 05.12.2012 р. Відповідно до Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року на адресу Центрального органу Федеративної Республіки Німеччина було направлено судове доручення про вручення документів відповідачу у справі № 5009/2970/12.

Ухвала, була своєчасно направлена судом безпосередньо на адресу відповідача, у спосіб, визначений внутрішнім правом запитуваної держави.

Відповідно до абз.8, 10 п.8 Роз'яснень президії Вищого господарського суду України від 31.05.2002р. № 04-5/608 "Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій" (з наступними змінами та доповненнями) Конвенцією визначено, що судове рішення не може бути винесено, поки не буде встановлено, що судовий документ було вручено або доставлено особисто відповідачеві і це було здійснено в належний строк, достатній для здійснення захисту. У випадку, передбаченому частиною другою статті 15 Конвенції, суд може прийняти рішення, якщо з дати направлення документу сплинув термін, який суддя визначив як достатній для даної справи і який становить щонайменше шість місяців.

В судових засіданнях, для надання додаткових доказів оголошувались перерви до 12.12.2012 р., до 16.01.2013 р.

Позивач в судовому засіданні 16.01.2013 р. не з'явився, в попередніх засіданнях підтримав вимоги, викладені в позовній заяві та обґрунтовує їх ст.ст. 203, 205, 215 Цивільного кодексу України та умовами контракту № 117-2008 від 08.01.2008 р.

Відповідач в судове засідання 16.01.2013 р. також не з'явився, представник відповідача в попередніх засіданнях позов не визнав, вважає вимоги позивача необґрунтованими і безпідставними, з підстав викладених в відзиві на позовну заяву (відзив долучений до матеріалів справи).

В п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За клопотанням представників сторін розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

У засіданні суду 16.01.2013 р., на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З урахуванням викладеного, суд вирішив за можливе розглянути справу по суті за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті, за відсутністю позивача і відповідача.

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до приписів ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, зокрема у випадку: якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону.

Щодо першої вимоги позивача про встановлення факту, який має юридичне значення для ПАТ «АЗМОЛ», а саме, що арбітражне застереження, закріплене у додатковій угоді від 16.12.2010 року до контракту №117-2008 від 08.01.2008 року на момент звернення KEM-FIN d.o.o. до МКАС при ТПП України з позовом до ВАТ «АЗМОЛ» тобто 21.03.2011 року не мало юридичної сили, так як факсимільна копія додаткової угоди від 16.12.2010 року до контракту №117-2008 від 08.01.2008 року у відповідності до п. 9.2. контракту №117-2008 від 08.01.2008 року мала юридичну силу лише один місяць з моменту її підписання сторонами, тобто до 16.01.2011 року суд повідомляє наступне:

З огляду на приписи ст. ст. 1, 4-1, 12 ГПК України, господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, якщо склад учасників спору відповідає приписам ст. 1 ГПК України, а правовідносини, з яких виник спір, носять господарський характер.

Позов -це вимога позивача про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу, яка здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову це матеріально -правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен винести рішення. Матеріально -правова вимога позивача повинна опиратися на певні обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а саме на підставу позову. Таким чином, позивач зобов'язаний визначитися як з предметом так із обставинами, на підставі яких він вважає, що його порушене право буде відновлено у такий спосіб.

Згідно з ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Статтею 4-5 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття рішень обов'язкових до виконання на всій території України. Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя.

Згідно з ст. 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Відповідно до ст. 20 цього Кодексу право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Господарський суд зауважує, що відповідно до ч.3 ст. 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.

Як свідчить ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом: визнання повністю або частково недійсними атів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Згідно з ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Приписами ст. ст. 12, 13, 14, 20 ЦК України встановлено, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Із аналізу наведеного вище законодавства слідує, що особа може звернутися до суду за захистом свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання у спосіб, що встановлений договором або законом.

Стаття 12 Господарського процесуального кодексу України містить вичерпний перелік справ, підвідомчих господарським судам України, і розширеному тлумаченню не підлягає.

Спір підвідомчий господарському суду, якщо склад його учасників відповідає вимогам ст.ст. 1, 21 Господарського процесуального кодексу України, а спірні правовідносини носять господарський характер.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачені способи захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів, до яких зокрема, відноситься визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів правових вимог, які може заявити особа в суді.

Виходячи з вищезазначеного, особа може звернутися до суду за захистом свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання у спосіб, що встановлений договором або законом.

Щодо вимоги про встановлення юридичного факту, позивач неправомірно обрав зазначений у позові спосіб захисту своїх порушених прав, який суперечить вимогам законодавства. Цей факт може встановлюватися господарським судом лише при існуванні та розгляді між сторонами договору спору про право цивільне. Його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог у разі виникнення спору між сторонами і не може самостійно розглядатися в окремій справі.

Вимога про визнання факту, як спосіб захисту права, чинним законодавством не передбачена.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.

Провадження у справі підлягає припиненню з посиланням на пункт 1 статті 80 ГПК України, якщо при розгляді справи буде встановлено, що: справа зі спору непідвідомча господарському суду (стаття 12 ГПК України).

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що в задоволені даної вимоги провадження по справі слід припинити.

Щодо вимоги позивача про визнання додаткової угоди від 16.12.2010 року до контракту № 117-2008 від 08.01.2008 року, яка укладена між KEM-FIN d.o.o. та ВАТ «АЗМОЛ» недійсною, суд повідомляє наступне.

08.01.2008 р. ВАТ "Азовські мастила і оливи" (позивач по справі) та KEM-FIN d.o.o. (відповідач по справі) було укладено контракт № 117-2008 (надалі - контракт).

26.07.2011 р. ВАТ "Азовські мастила і оливи" зареєструвало статут у новій редакції, відповідно до якої відбулось перейменування ВАТ "Азовські мастила і оливи" на Публічне акціонерне товариство "Азовські мастила і оливи".

Згідно умов контракту, відповідач продає, а позивач купує базові мастила, в кількості та по цінам, що містяться в специфікаціях, які є невід'ємною частиною контракту.

16.12.2010 р. між сторонами було укладено додаткову угоду, якою сторони узгодили п. 8.2 контракту в новій редакції: "якщо сторони не досягли згоди, то всі спори та розбіжності, які можуть виникнути з діючого контракту або у зв'язку з ним, підлягають розгляду в Міжнародному комерційному арбітражному суді при Торгово - промисловій палаті України м. Київ. Мова для вирішення їх спорів або розбіжностей буде - російська. Правом, що регулює контракт, є матеріальне право України.

В позовній заяві позивач, обґрунтовуючи свої вимоги, зазначає, що арбітражне застереження, закріплене у додатковій угоді від 16.12.2010 р. до Контракту № 117-2008 від 08.01.2008 р. на момент звернення КЕМ-РІІЧ сі.о.о. (Хорватія) до МКАС при ТПП України з позовом до ВАТ «АЗМОЛ» тобто 21.03.2011 р. не мало юридичної сили, так як факсимільна копія додаткової угоди від 16.12.2010 р. у відповідності до п.9.2. контракту № 117-2008 від 08.01.2008 р. мала юридичну силу лише один місяць, з моменту її підписання сторонами, тобто до 16.01.2011 року та визнання цієї додаткової угоди недійсною.

З посиланням на зазначені обставини, позивач звернувся з позовом до суду про визнання додаткової угоди від 16.12.2010 року до контракту № 117-2008 від 08.01.2008 року, яка укладена між KEM-FIN d.o.o. та ВАТ «АЗМОЛ», недійсною.

Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Додаткова угода від 16.02.2010 р. до контракту № 117-2008 від 08.0.2008 р. була підписана сторонами, зокрема з боку ВАТ "АЗМОЛ" головою правління - Стародинов А.В. та завірена печаткою товариства.

Відповідно до ст. 92 Цивільного кодексу України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Частиною 1 ст. 207 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості ( ст. 627 Цивільного кодексу України).

За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків ( ст.ст. 11, 202 Цивільного кодексу України).

Заявляючи позов про визнання недійсним договору оренди, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними на момент їх укладення.

Відповідно до статті 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою ст.203 Цивільного Кодексу України, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2)особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Способи волевиявлення та форми правочину врегульовані в ст. 205 Цивільного кодексу України, за якою правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою ( ст. 207 Цивільного кодексу України).

Отже, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Приписами ст.33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оцінивши представлені сторонами докази, пояснення представників у судовому засіданні, суд прийшов до висновку, що із матеріалів справи не вбачається порушень прав та законних інтересів позивача.

При розгляді справ суди не знайшли підтвердження факту того, що додаткова угода від 16.12.2010 р. до контракту № 117-2008 від 08.01.2008 року не була підписана стороною заявника, а саме:

- Міжнародним комерційним арбітражним судом при Торгово-промисловій палаті України (МКАС) при прийняті рішення по справі АС № 78у/2011 від 18.07.2011 року, коли цей документ оглядався колегією суддів в судовому засіданні на ідентичність поданої до справи копії і як підстава для підсудності цього спору МКАС відповідно до його Регламенту;

- Бердянський міськрайонний суд Запорізької області по справі № 2к-3/11 про надання дозволу на примусове виконання рішення МКАС при ТПП України від 18.07.2011 р. по справі АС № 78у/2011 за позовом компанії KEM-FIN d.o.o., (Хорватія) до ВАТ «АЗМОЛ» про стягнення суми боргу. Відповідно до ст. 35 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» та розділу VIII Цивільно-процесуального кодексу України при подачі клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення до компетентного суду сторона, що подає таке клопотання повинна подати до нього оригінал арбітражного рішення або належним чином засвідчену копію такого, а також оригінал арбітражної угоди або належним чином засвідчену копію такої. Відсутність одного із зазначених документів дає підставу для повернення клопотання без розгляду.

- Шевченківський районний суд м. Києва Ухвалою 05.11.2012 р. по справі № 2610/10487/2011 пр. 6/2610287/2012 відмовив ПАТ «АЗМОЛ» в заяві про скасування рішення МКАС при ТПП України від 18.07.2011 року по справі № 78у/2011 в повному обсязі. При розгляді цієї справи Шевченківський районний суд м. Києва на свій запит отримало відповідь з Бердянського міськрайонного суду Запорізької області, про те що в матеріалах справи, яка перебуває в провадженні Бердянського міськрайонного суду, міститься додаткова угода від 16.10.2010 року до контракту № 117-2008 від 08.01.2008 р. яка підписана оригінальними підписами сторін контракту та скріплена оригінальними відбитками печаток обох сторін. За таких обставин в судовому засіданні не знайшли підтвердження факти того, що додаткова угода від 16.12.2010 р. до контракту № 117-2008 від 08.01.2008 р. не була підписана стороною заявника, а саме ПАТ «АЗМОЛ».

Відповідно до ч. 4 ст. 35 ГПК України факти, рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Крім того, на думку суду, позивач не навів доказів, які б свідчили про наявність обставин, які відповідно до вимог чинного законодавства можуть бути підставою для визнання спірної угоди недійсною. Обставини, на які посилається позивач в обґрунтування своїх вимог, можуть бути прийняті до уваги судом при оцінки питання укладеності угоди. Однак в ході розгляду даного спору ті обставини, на які посилається позивач не знайшли свого документального підтвердження.

На підставах, наведених вище обставин, суд вважає позовні вимоги щодо визнання недійсною додаткову угоду від 16.02.2010 р. до контракту № 117-2008 від 08.01.2008 р. необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Провадження в частині позовних вимог щодо встановлення юридичного факту по справі № 5009/2970/12 припинити.

В задоволенні позову щодо визнання недійсною додаткової угоди від 16.12.2010 р. до контракту № 117-2008 від 08.01.2008 р. відмовити.

Суддя Н.А. Колодій

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання. Рішення підписано у повному обсязі 21.01.2013 р.