Ухвала суду № 28818179, 15.01.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-1459/12/2770

15.01.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Щепанської О.А.,

суддів Кондрак Н.Й. ,

Горошко Н.П.

секретар судового засідання Міщенко М.М.

за участю сторін:

представник позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Севастопольське ремонтно-налагоджувальне управління "Електро-ЛТД"- Приймак Анатолій Ігорович,

представник відповідача, Державної податкової інспекції у Гагарінському районі м. Севастополя Державної податкової служби- Таточенко Інна Віталіївна,

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Гагарінському районі м.Севастополя Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Севастополя (суддя Гавура О.В.) від 30.08.2012 у справі № 2а-1459/12/2770

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Севастопольське ремонтно-налагоджувальне управління "Електро-ЛТД" (вул. Камишове шосе, 49, м.Севастополь,99014)

до Державної податкової інспекції у Гагарінському районі м.Севастополя Державної податкової служби (вул. Пролетарська, 24, м. Севастополь, 99014)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 30.08.2012 адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкове рішення-повідомлення ДПІ у Гагарінському районі м. Севастополя № 0000020222 від 11.06.2012 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 10927 (десять тисяч дев'ятсот двадцять сім) гривень 73 коп. (у тому числі штрафні санкції у розмірі 1878 (одна тисяча вісімсот сімдесят вісім) гривень 67 коп.).

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Севастопольське ремонтно-налагоджувальне управління "Електро-ЛТД" судовий збір у розмірі 109 гривень 50 копійок.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 30.08.2012 та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні, призначеному до розгляду на 15.01.2013, представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове, представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Судова колегія, вислухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем у період з 16.05.2012 по 22.05.2012 проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Севастопольське ремонтно-налагоджувальне управління «Електро ЛТД»з питань фінансово-господарських правовідносин з ТОВ "Д.А.К." за листопад і грудень 2010 року, за результатами якої складено акт перевірки від 29.05.2012 № 365/22- 212/20754066/13.

За висновками акту перевірки позивачем в порушення п.7.4.1, 7.4.5 п.7.4, ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 занижено ПДВ у сум 7510,68 грн. за листопад 2010 року; в порушення п. 198.2, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України занижено ПДВ у сум 1538 грн. за березень 2011 року.

На підставі акту перевірки відповідачем у відношенні позивача було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000020222 від 11.06.2012, яким позивачу була збільшена сума бюджетного зобов'язання з ПДВ у розмірі 10927,73 грн., в тому числі 9049,06 грн. за основним платежем, 1878,67 грн. - штрафні санкції.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з невідповідності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, яким було збільшено суму податкового зобов'язання позивача, нормам діючого законодавства.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з акту перевірки, 04.06.2010 між ТОВ "Севастопольське ремонтно-налагоджувальне управління "Електро ЛТД" та ТОВ "Д.А.К." був укладений договір купівлі-продажу №04/06/10, згідно з яким ТОВ "Севастопольське ремонтно-налагоджувальне управління "Електро ЛТД" (покупець) зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього, а ТОВ "Д.А.К." (продавець) зобов'язується доставити та передати у власність покупця товар, згідно накладним.

Згідно з п.п.7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (що був чинним на момент укладення договору між ТОВ "Севастопольське ремонтно-налагоджувальне управління "Електро ЛТД" та ТОВ "Д.А.К.") податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити визначені законом реквізити.

У відповідності до п.п.7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, згідно Закону України "Про податок на додану вартість" існує лише один випадок не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість цим законом не передбачена.

Відповідно до п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні робіт сум податку на додану вартість є факт їх придбання з метою їх використання в господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 198.2. Податкового Кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, отримання податкової накладної, яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), та оплата послуг відповідно до умов договору є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів\ послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11. ст.. 201 цього Кодексу).

За змістом наведених норм наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, які мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість.

При цьому згідно до ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (Положення №88), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судова колегія погоджується з судом першої інстанції, що документами первинного бухгалтерського обліку підтверджено реальність господарських операції між контрагентами ТОВ "Севастопольське ремонтно-налагоджувальне управління "Електро ЛТД" та ТОВ "Д.А.К.".

Відповідачем не встановлено факт того, що до податкового кредиту позивачем було включено суму податку на додану вартість, на підставі не існуючих податкових накладних, або які складені у не відповідності із вимогами чинного законодавства України, або по операціям, які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника. Більш того, будь-яких невідповідностей виписаних контрагентом позивача накладних вимогам, встановленим ст. 201 Податкового Кодексу України, Наказом ДПА України № 969 від 21.12.2010 відповідачем не вказано ні в запереченнях на позов, ні в апеляційній скарзі.

Відповідачем не надано також будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди: належні докази, які підтверджують безтоварний та/або нікчемний характер здійснених операцій, завідоме придбання товарів у осіб, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємництва, протиправний характер укладеного договору чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань тощо.

Посилання відповідача на недійсність правочину між позивачем та ТОВ "Д.А.К." обґрунтовано тим, що придбані позивачем у ТОВ "Д.А.К." комплектуючі, сталь вуглову, листову та шифер, були в свою чергу придбані ТОВ "Д.А.К." у ТОВ "Ольберс", правовідносини між якими мають ознаки нікчемності. До такого висновку відповідач прийшов отримавши від Могилів-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Довідку від 16.03.2011 № 119/2301/37348284 «Про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ«Ольберс»за період з 27.09.2010 по 31.12.2010р.», згідно якої свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Ольберс»було анульовано 10.03.2011, у зв'язку з тим, що ТОВ «Ольберс»та його посадові особи по податковому (юридичній) адресою не знаходиться. Крім того, контролюючий орган у тій же довідці вказує, що у підприємства ТОВ «Ольберс»відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій (відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи), відсутні ліцензії та дозволи, необхідні для здійснення основного виду діяльності ТОВ «Ольберс»- «Будівництво будівель».

Разом з тим, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Це узгоджується з правовою позицією Вищого адміністративного суду України, викладеної у листі від 02.06.2011 № 742/11/13-11 "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України".

Згідно з ч.5 ст.203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодуванні

Згідно ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. За частиною другою цієї статті правочин, що порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому, згідно постанови Пленуму Верховного суду від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Разом з тим, всупереч вимог ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем не доведено наявність у позивача умислу на укладання правочинів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а тому вони не можуть розглядатися як нікчемні. Крім того, не доведено наявність інших підстав, передбачених законом, що вказують на неможливість включення позивачем податкових накладних, виписаних на його адресу, до складу податкового кредиту. При цьому вищенаведеним підтверджується, що позивач здійснював усі необхідні дії, спрямовані на виконання господарських правовідносин, маючи за мету здійснення господарських операцій з отримання робіт.

До того ж, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит (бюджетне відшкодування) від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований податок на додану вартість, що включений платником податку до податкового кредиту. Тобто, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Згідно п.п. 36.1, 36.5 ст. 36; п. 38.1 ст. 38, п. 44.1 ст. 44, п. 47.1 ст. 47, п. 49.2 ст. 49 ПК України, обчислення, декларування та \ або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Така позиція обґрунтована захистом прав добросовісних платників податків та принципом особистої відповідальності правопорушника за скоєне порушення вимог податкового законодавства.

Зазначене узгоджується із позицію, викладеною у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10, за позовом Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області, що є обов'язковою для всіх судів України, в силу положень ч. 1 ст. 244-2 КАС України. Крім того, ця позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, яку суди повинні застосовувати як джерело права, відповідно до положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-ІV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Так, у справі "БУЛВЕС'АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим та не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Все вищенаведене дає судовій колегії право для висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 195, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Гагарінському районі м.Севастополя Державної податкової служби - залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 30.08.2012 у справі № 2а-1459/12/2770 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 21 січня 2013 р.

Головуючий суддя підпис О.А.Щепанська

Судді підпис Н.Й. Кондрак

підпис Н.П.Горошко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя О.А.Щепанська