Ухвала суду № 28802095, 20.12.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" грудня 2012 р. м. Київ К/9991/47333/11

№ К/9991/47333/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Голубєвої Г.К., Костенка М.І.,

при секретарі: Луцак А.В.,

розглянувши у судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.07.2011

та постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.02.2011

у справі № 2а-19364/10/2670 Окружного адміністративного суду м. Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Креатив -Логістик»

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва

третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Алвінет ЛТД»

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.02.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.07.2011, позов задоволено: скасовані податкові повідомлення-рішення від 20.09.2010 № 0000782306/0, № 0000792306/0 з підстав правомірності включення позивачем вартості транспортно-експедиційних послуг, отриманих від ТОВ «Бізнес Авінет», до складу валових витрат, а суми ПДВ, сплаченого у вартості цих послуг, - до податкового кредиту з огляду на наявність у позивача належно оформлених податкових накладних, виписаних постачальником цих послуг на підтвердження операцій з поставки послуг.

В касаційній скарзі ДПІ у Оболонському районі м. Києва просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм підпунктів 5.3.9 пункту 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(Закон № 334/94-ВР), підпунктів 7.2.1 та 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(Закон № 168/97-ВР)

Позивач не скористався своїм правом надати заперечення на касаційну скаргу.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для донарахування ТОВ «Креатив-Логістик»податкових зобов`язань з податку на прибуток, з податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій, згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті про перевірки від 26.08.2010 № 519/23-6/36080997, про порушення позивачем норм підпункту 5.3.9 пункту 5.3 ст.5 Закону № 334/94-ВР, а саме: завищено суму валових витрат за І квартал 2009 року на 4410595,00 грн., ІІ квартал 2009 року - 1212520,00 грн. за господарськими операціями з поставки транспортно-експедиційних послуг ТОВ «Бізнес Авінет», у зв`язку з не підтвердженням цих операцій розрахунковими, платіжними або ж іншими документами, внаслідок чого занижено податкові зобов'язання з податку на прибуток за І квартал 2009 року на 1102649,00 грн., а за ІІ квартал 2009 року -на 303130,00 грн. Крім того, за висновком податкового органу, позивачем порушено норми підпунктів 7.2.1 та 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР внаслідок завищення податкового кредиту за січень, лютий, березень, квітень 2009 року на загальну суму 1124623,00 грн. за вказаними вище господарськими операціями.

За результатами перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 20.09.2010 № 0000782306/0 про визначення податкового зобов`язання з податку на прибуток у сумі 2108668,00 грн.( у т.ч. 1405779,00 грн. - основний платіж, 702889,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції) та № 0000792306/0 - про визначення податкового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 1686935,00 грн.( у т.ч. 1124623,00 грн. - основний платіж, 562312,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

У судовому процесі встановлено, що між позивачем та ТОВ «Бізнес Алвінет ЛТД»укладено договір від 26.12.2008 № 4 про надання транспортно-експедиційних послуг, за наслідками яких сторони підписали акти виконаних робіт, а ТОВ «Бізнес Алвінет ЛТД»виписав податкові накладні. У межах кримінальної справи, порушеної за ознаками злочинів, передбачених частиною 2 ст. 205, частиною 3 ст.212 Кримінального кодексу України, у ТОВ «Креатив-Логістик»були вилучені документи бухгалтерського та податкового обліку, в тому числі договір від 26.12.2008 № 4, акти виконаних робіт та податкові накладні по взаємовідносинах з ТОВ «Бізнес Алвінет ЛТД».

Відповідно до пункту 5.1 ст.5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, згідно підпункту 5.2.1 вказаної статті, включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 ст.5 цього Закону визначено. що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР (у редакції Закону України від 30.11.2006 № 398-V) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті у редакції Закону України від 25.03.2005 р. № 2505-IV).

При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податку на віднесення вартості отриманих товарів (послуг) до валових витрат, а сум ПДВ у їх вартості на включення сум податку до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником -платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Ці обставини відповідно до частини 1 ст. 138 КАС України входять до предмета доказування при розгляді судом адміністративного позову стосовно правомірності рішення контролюючого органу про донарахування сум податкових зобов'язань з податку на прибуток та ПДВ, зменшення сум бюджетного відшкодування ПДВ.

Обов'язкове встановлення факту поставки як підстави для включення сум ПДВ, вказаних в податкових деклараціях, до податкового кредиту відповідає правовій позиції Верховного Суду України по такій категорії спорів, висловленій, зокрема в постанові від 22.10.2010 у справі за позовом Приватного підприємства «Балтімор»до ДПІ у Кіровоградській області, Головного управління Державного казначейства України у Кіровоградській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Згідно зі статтею 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Разом з тим, факт поставки позивачу ТОВ «Бізнес Алвінет ЛТД»транспортно-експедиціних послуг, вартість яких включено до складу валових витрат, а суми ПДВ в ціні за які позивач включив до податкового кредиту в податкових деклараціях за вищевказані податкові звітні періоди, не може вважатися встановленим з огляду на те, що оцінка доказів у справі зроблена судом без дотримання вимог статті 86 КАС України. Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 69 цього Кодексу встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина 2 цієї статті).

Разом з тим, ні судом першої, ані судом апеляційної інстанції обставини щодо реальної поставки позивачу ТОВ «Бізнес Алвінет ЛТД»послуг встановлені не були.

В судовому процесі позивач не надав документів, які б підтверджували перевезення товарів, для яких позивачем були замовлені транспортно-експедиційні послуги у ТОВ «Бізнес Алвінет ЛТД». Суд не звернув увагу, що відповідно до пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568, товарно-транспортна накладна -це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу. Один із екземплярів товарно-транспортної накладної, як встановлено пунктом 11.7 цих Правил, передається вантажоодержувачу, і служить для оприбуткування вантажу (товару). За змістом цієї норми товарно-транспортні накладні повинні у всякому разі бути в наявності у покупця, безвідносно до умов договору поставки про зобов'язану сторону щодо доставки товару.

Відхиляючи довід ДПІ про відсутність реального характеру поставок, на підтвердження яких позивач надав податкові накладні, виписані ТОВ «Бізнес Алвінет ЛТД», суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що ці податкові накладні відповідають вимогам Закону № 168/97-ВР, що свідчить про правомірність включення вартості отриманих транспортно-експедиційних послуг до складу валових витрат, а сум ПДВ, сплачених у їх вартості, - до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду.

Таке твердження є справедливим лише частково з огляду на те, що докази, на які послалися суди в обґрунтування своїх рішень, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції (поставки послуг), а відтак і обґрунтованість формування валових витрат та визначення податкового кредиту позивача.

Так, згідно з приєднаної до справи копії висновку судово-почеркознавчої експертизи від 14.05.2010, проведеної по кримінальній справі № 79-00179, на вилучених у позивача договорі від 26.12.2008 № 4, податкових накладних та актах виконаних робіт, виписаних від імені ТОВ «Бізнес Алвінет ЛТД», підписи від імені громадянки ОСОБА_2 (директор), виконані іншою особою (а.с. 90-110). Як свідчить зміст протоколу допиту свідка ОСОБА_3 від 12.12.2008, складеного старшим оперуповноваженим ГВПМ ДПІ у Солом`янському районі м. Києва капітаном податкової міліції Терещуком В.В., копія якого також приєднана до адміністративної справи, громадянка ОСОБА_3 засвідчила свою не причетність до діяльності ТОВ «Бізнес Алвінет ЛТД» та участь в державній реєстрації цієї юридичної особи за винагороду, отриману від інших осіб (а.с.79-81).

Частиною 1 ст. 69 цього Кодексу встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина 2 цієї статті).

Натомість, у судах попередніх інстанцій зазначені докази не отримали оцінки, хоча вони є належними доказами, оскільки стосуються як обставин щодо реальності поставок, суми ПДВ у зв'язку з якими позивач включив до податкового кредиту, так і юридичної сили податкових накладних як допустимого доказу цих сум.

Визнаючи податкові накладні, виписані ТОВ «Бізнес Алвінет ЛТД»належним та допустимим доказом, суд послався на їх відповідність вимогам підпункту 7.2.1 пункту 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР. Разом з тим, вимоги, встановлені цим підпунктом, не єдині вимоги, яким повинна відповідати податкова накладна для того, щоб вона була визнана допустимим доказом сум ПДВ, що можуть бути включені до податкового кредиту. Так, відповідно до пункту 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - виконавця.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 21.01.2011 у справі за позовом ТОВ «СІБ»до ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, неналежним чином оформлена (підписана не уповноваженою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги.

Відповідно до статті 11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає (частини четверта, п'ята зазначеної статті). Згідно зі статтею 159 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини другої ст. 227 цього Кодексу підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги зазначене в цій ухвалі, правильно встановити обставини справи та дати їм належну юридичну оцінку. Водночас суду слід дотриматися правової позиції щодо застосування підпунктів 7.4.1 та 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, викладеної в постанові Верховного Суду України від 27.03.2012 у справі за позовом ПП «Ангара»до ДПІ у Печерському районі м. Києва, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення, стягнення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Так, Верховний Суд України вказав, що про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться постачальником послуг, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; відсутність первинних документів обліку.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва задовольнити, скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.02.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.07.2011, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий суддя: підписЄ.А. УсенкоСудді: підписГ.К. Голубєва підписМ.І. Костенко