Рішення № 28791630, 22.01.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

22.01.13 р. Справа № 5006/7/190/2012

Господарський суд Донецької області у складі судді Сгара Е.В.

При секретарі судового засідання Фенченко Б.М.,

Розглянувши матеріали справи

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Сладкая жизнь», м. Макіївка

До відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Краматорськ

Предмет спору: стягнення збитків у розмірі 3 000 грн. та штрафу у розмірі 6 000 грн.

За участю представників:

від позивача: ОСОБА_2 - довір.;

від відповідача: не прибув.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сладкая жизнь», м. Макіївка звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Краматорськ про стягнення збитків у розмірі 3 000 грн. та штрафу у розмірі 6 000 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору суборенди №Кр2884 від 17.05.2012р., а саме на неповернення відповідачем отриманого в суборенду майна (морозильний ларь ЕК-4744 Рудь). Позивач повідомив, що дане майно було передано відповідачу, проте в подальшому ларь зник та його місцезнаходження позивачу невідомо, на вимогу позивача майно не повернуто. В судовому засіданні позивач повідомив, що він не є власником спірного майна та володів їм на підставі договору оренди №59-О від 01.01.2007р.

Відповідач у жодне судове засідання не прибув, письмовий відзив на позов не надав, вимоги ухвал суду не виконав, причин такого не повідомив, хоча був повідомлений про розгляд справи належним чином.

У зв'язку з вищенаведеним, справа розглянута за наявними в ній матеріалами відповідно до приписів ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача суд ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів; підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Між позивачем та ВАТ «Житомирський маслозавод» укладено договір оренди №59-О від 01.01.2007р., відповідно до умов якого, на підставі акта №19 від 09.04.2007р., ВАТ «Житомирський маслозавод» передав позивачу по справі у строкове платне користування холодильне обладнання (морозильні камери, скрині, холодильні вітрини, тощо) та супутні предмети до нього, в тому числі, спірний морозильний ларь ЕК-4744 Рудь.

Умови вказаного договору №59-0 від 01.01.2007р. не містять будь-яких обмежень щодо передачі спірного майна в суборенду.

Так, між позивачем та відповідачем укладено договір суборенди №Кр2884 від 17.05.2012р. (далі Договір), за умовами якого орендар (позивач) передає, а суборендар (відповідач) приймає у тимчасове платне володіння та користування торгове обладнання, в подальшому майно, виключно з метою організації ексклюзивної реалізації продукції, придбаної виключно у ТОВ «Сладкая жизнь».

Строк дії Договору встановлено до 31.12.2012р. (п.3.1 Договору).

Отже, на момент виникнення спірних правовідносин, Договір був чинним.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Згідно ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

З огляду на викладене, вбачається, що спірний договір є належною підставою для виникнення у відповідача по справі грошових зобов'язань, визначених умовами цього договору.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.ст. 526, 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок та зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання.

Відповідно до умов Договору, 17.05.2012р. позивач передав відповідачу визначене Договором майно (морозильний ларь ЕК-4744 Рудь), що підтверджено наявним у справі актом приймання-передачі від 17.05.2012р., підписаним обома сторонами без зауважень.

Пунктом 5.1.1 Договору визначено, що орендар має право здійснювати перевірку порядку використання суборендарем майна, у відповідності до умов цього Договору.

12.11.2012р. позивач вийшов на місце, де повинно було знаходитись спірне майно та з'ясував, що ларь відсутній. На підставі наведеного працівниками позивача 12.11.2012р. складено акт дослідження фактичного стану та наявності майна, переданого в суборенду згідно Договору суборенди №Кр2884 від 17.05.2012р.

Згідно п.5.1.3 Договору, орендар має право достроково розірвати Договір та вимагати повернення майна із користуванням на протязі 48 годин у наступних випадках, у разі коли суборендар: навмисно погіршує стан майна, порушує правила експлуатації; порушив умови оплати оренди орендованого майна; використовує майно з порушенням мети його використання передбаченої п.1.1 Договору; змінив місцезнаходження майна без згоди орендаря; в разі наявності загрози майну, що передано в користування.

На підставі наведеного, позивач звернувся до відповідача із повідомленням №578/12 від 11.10.2012р., в якому повідомив про дострокове припинення Договору та просив повернути майно протягом 48 годин.

В підтвердження факту направлення повідомлення відповідачу у справі міститься повідомлення про вручення поштового відправлення від 12.10.2012р.

Посилаючись на той факт, що до теперішнього часу відповідач не повернув спірне майно позивачу, а також про те, що місцезнаходження майна позивачу невідомо, останній звернувся до суду та просить стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 збитки в сумі 3000,00 грн.

При розгляді вимог про стягнення збитків, суд виходить з наступного.

Частинами 1 та 2 ст.623 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Разом з цим, розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків (п.п.4) п.1 ст.611 Цивільного кодексу України).

Збитки, у свою чергу, - це витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Пунктом 1 ст. 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Згідно ст. 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, в тому числі, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного пава, має право на їх відшкодування. При цьому, збитки визначаються, як втрата, якої особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Пункт 2 ч.2 ст.22 Цивільного кодексу України допускає можливість стягнення з боржника тих неодержаних доходів, які кредитор реально міг одержати, якби зобов'язання було належно виконане боржником.

Отже, відшкодування збитків можливе лише у випадку порушення заподіювачем таких збитків своїх зобов'язань.

Зобов'язання за своїми ознаками - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ст.509 ЦК України).

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.

Як на підставу наявності у відповідача перед позивачем зобов'язань, позивач в позові послався на договір суборенди №Кр2884 від 17.05.2012р.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи та пояснень позивача, він не є власником спірного майна. Доказів про понесення будь яких витрат, пов'язаних з втратою (пошкодженням, знищенням тощо) майна саме позивачем до матеріалів справи не додано. Сам факт відсутності майна не несе негативних правових наслідків у вигляді збитків орендарю такого майна. Такі збитки можуть бути завдані орендарю майна лише у разі наявності факту відшкодування вартості такого майна його власнику, що у повній мірі відповідає змісту вищевказаної ст.22 Цивільного кодексу України.

Отже, позивачем фактично не надано доказів завдання йому будь-яких збитків внаслідок неповернення спірного майна.

При цьому, за умовами Договору, передбачена відповідальність сторін за порушення умов такого Договору, в тому числі, відповідальність відповідача внаслідок неповернення спірного майна (розділ 7 Договору).

Отже, у разі порушення своїх законних прав та інтересів, в тому числі, у разі понесення витрат з відшкодування вартості (сплати компенсації тощо) спірного майна, позивач має право звернутись до винної особи з відповідними вимогами про застосування до такої особи передбачених в Договорі видів відповідальності та/або про відшкодування фактично зазнаних збитків.

З огляду на наведене, позовні вимоги про стягнення збитків в сумі 3000,00 грн. задоволенню не підлягають.

Позивач також просив стягнути з відповідача штраф в сумі 6000,00 грн. на підставі п.7.1.1 Договору.

При розгляді таких вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.ст.216-218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно п.п.1, 3 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.7.1.1 Договору, у разі неповернення майна у встановлений даним Договором строк у комплектності та кількості, передбаченої актом прийому-передачі, після припинення дії Договору (в т.ч. при односторонньому розірванні договору), суборендар зобов'язаний в 5-тиденний строк після закінчення строку повернення майна, сплатити орендарю штраф у двократному розмірі вартості неповернення обладнання.

У п. 1.3 Договору зазначено, що вартість обладнання встановлюється в акті прийняття-передачі майна, який є невід'ємною частиною Договору.

Згідно акту прийняття-передачі спірного майна від 17.05.2012р. вартість переданого в оренду майна становить 3000 грн.

Оскільки повідомлення про припинення дії Договору (одностороннє розірвання Договору з ініціативи позивача) отримано відповідачем 05.11.2012р. (в справі міститься повідомлення про вручення поштового відправлення від 12.10.2012р.), то й строк дії Договору фактично припинено саме з моменту доведення до орендаря волевиявлення орендодавця про одностороннє розірвання договору - 05.11.2012р.

В повідомленні №578/12 від 1.10.2012р. позивач просив повернути спірне майно протягом 48 годин, що кореспондується з умовою п.5.1.3 Договору.

В матеріалах справи відсутні докази повернення спірного майна відповідачем позивачу (акт приймання-передачі тощо).

Таким чином, враховуючи вищевикладене, з огляду на приписи діючого законодавства та умови Договору, суд дійшов висновку, що вимоги про стягнення штрафу є обґрунтованими та правомірними. Розрахунок суми штрафу перевірено судом.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги в частині стягнення штрафу в сумі 6000,00 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, як зазначається в частині 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З урахуванням вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Судові витрати покладаються на позивача відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі ст. 129 Конституції України, ст.ст. 11, 22, 549, 610, 611, 623, 638 Цивільного кодексу України, ст.ст. 216-218, 224, 225 Господарського кодексу України, керуючись ст.ст. 4-2, 4-3, 4-6, 22, 33, 34, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р I Ш И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Сладкая жизнь», м.Макіївка до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Краматорськ про стягнення збитків у розмірі 3 000 грн. та штрафу у розмірі 6 000 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сладкая жизнь» (86123, Донецька область, м.Макіївка, вул.Тайгова, 1-к, приміщення 1, п/р 26005500048576 в ДФ АТ «Креді Агріколь Банк», МФО 300614, ЗКПО 30936954) штраф в сумі 6000,00 грн., судовий збір в сумі 1073,00 грн.

В залишковій частині вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням чинності.

Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду в порядку передбаченому розділом ХІІ Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення підписаний 23.01.2013р.

Суддя Сгара Е.В.