Ухвала суду № 28790839, 03.12.2012, Київський районний суд м. Сімферополя

Справа № 2/0109/3330/2012

Номер провадження 2/123/1200/2013

УХВАЛА

03.12.2012 року м. Сімферополь

Київський районний суд м. Сімферополя у складі:

Головуючого - судді Тонкоголосюка О.В.,

при секретарі - Селезньовій О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ПАТ комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації та зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання дій противоправними та договорів недійсними,

В С Т А Н О В И В:

ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2., про визнання дійсним договору іпотеки від 15.06.2007 року, звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації. В обґрунтування вимог вказує, що 15.06.2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір, за умовами якого Банком був виданий останній кредит в сумі 33180,00 доларів США строком до 15.06.2017 року зі сплатою 0,92 % на місяць (11,04% річних) на суму залишку заборгованості. При цьому ОСОБА_2. зобов'язалася щомісяця здійснювати сплату платежу для погашення заборгованості, відсотків, комісії та інших витрат.

Станом на 25.08.2011 року ОСОБА_2. має заборгованість перед Банком у розмірі 26383,41 доларів США, яка складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 23739,71 доларів США; заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 2052,47 доларів США; заборгованості по комісії за користування кредитом у розмірі 300,00 доларів США та пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за кредитним договором у розмірі 291,23 доларів США.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки від 15.06.2007 року, за умовами якого останній надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: АДРЕСА_1

Позивач просить в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки, виселити ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 та зняти його з реєстрації за вищезазначеною адресою.

Позовні вимоги заявлені при зверненні до суду про визнання дійсним договору іпотеки від 15.06.2007 року, ухвалою суду від 14.12.2011 року були залишені без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 207 ЦПК України.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 у судовому засіданні позов не визнала та просила у задоволені позову відмовити в повному обсязі з підстав, викладених у запереченнях до позову, а саме: розрахунок наданий банком не відповідає дійсності. Банком безпідставно було підвищено розмір процентної ставки.

ОСОБА_2., яка на сьогодні змінила прізвище на ОСОБА_2, на підставі відповідного свідоцтва про шлюб від 03 липня 2009 року, актовий запис № 103 ( ас. 177), проти позову ПАТ КБ «ПриватБанк» заперечувала, посилаючись на його необґрунтованість та безпідставність. Звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання дій незаконними, зобов'язання до вчинення певних дій та визнання договорів кредиту та іпотеки недійсними.

В обґрунтування свого позову ОСОБА_2 зазначає, що ПАТ КБ «ПриватБанк» були допущені порушення ЗУ «Про захист прав споживачів» та ЗУ «Про банки та банківську діяльність», які виразилися в наступному.

Між нею та Банком не було укладено графіку погашення кредиту та оплати відсотків, який є невід'ємною частиною кредитного договору; не вказана в кредитному договорі реальна процентна ставка, не вказано і абсолютне значення подорожчання кредиту в грошовому виразі. Більш того, підвищення процентної ставки за кредитним договором в односторонньому порядку без повідомлення позичальника і без обґрунтування такого підвищення є незаконними. Проте, Банк необґрунтовано з 20.11.2008 року збільшив процентну ставку за користування кредитом з 11,04 % до 13,08 %, при цьому не повідомив про це, а ні позичальника, а ні іпотекодавця. Взагалі, розрахунок заборгованості за кредитом був проведений не вірно.

Уточнивши зустрічний позов ОСОБА_2 також зазначила, що договір кредиту взагалі був укладений в наслідок омани в яку вона була введена з боку Банку, щодо дійсних умов кредитування. Її як споживача не було поставлено до відома щодо істотних умов договору кредиту, тому цей договір не відповідає вимога діючого законодавства, та повинен бути визнаний судом нікчемним, а договір іпотеки укладений в забезпечення нікчемного договору визнаний недійсним.

Вислухав сторони, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 5 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань.

За загальним правилом (ч.1 ст.11 ЦПК України) суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, кожна з яких відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 3 ст. 10, ст. 60 ЦПК передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Сторони мають рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.

Стаття 213 ЦПК України вимагає від суду повно та всебічно з'ясувати обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідити всі докази в їх сукупності.

Судовим розглядом встановлено, що 15.06.2007 року між ЗАТ Комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № S120G14481456, за умовами якого Банком був виданий відповідачу кредит в сумі 33180,00 доларів США строком до 15.06.2017року зі сплатою 0,92 % на місяць (11,04% річних) на суму залишку заборгованості.

У відповідності до п. 7.1 Кредитного договору, ОСОБА_2. зобов`язалася проводити погашення заборгованості в наступному порядку: щомісяця в період сплати, з 15 по 20 число кожного місяця, надавати Банку грошові коші (щомісячний платіж) у сумі 476, 54 доларів США для погашення заборгованості за Кредитом, яка складається заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати.

Взяті на себе зобов`язання ОСОБА_2 в повному об`ємі не виконувала, у зв`язку із чим, станом на 25.08.2011 року в неї перед Банком виникла заборгованість у розмірі 26383,41 доларів США, що за курсом 7,97 грн. відповідно до службового розпорядження НБУ від 25.08.2011 року дорівнює - 210275 грн. 77 коп., що складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 23739,71 доларів США, що складає - 189205 грн. 49 коп.; заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 2052,47 доларів США, що складає - 16358 грн. 18 коп.; заборгованості по комісії за користування кредитом у розмірі 300,00 доларів США, що складає - 2391 грн. 00 коп.; пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за кредитним договором у розмірі 291,23 доларів США, що складає - 1842 грн. 90 коп.

Між тим, ОСОБА_2, до цього часу зазначену заборгованість не погасила.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 15.06.2007 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу ОСОБА_4 на підставі статті 73 Закону України «Про нотаріат», та зареєстрованого за № 697, за умовами якого ОСОБА_1 надав в іпотеку належне йому нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1

Відповідно до ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Згідно із ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання Боржником основного зобов'язання Іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснено на підставі рішення суду.

Відповідно до частини 1 статті 35 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

При цьому ч. 2 статті 35 Закону передбачено, що положення частини першої статті 35 Закону не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Частина 3 статті 35 Закону встановлює, що вимога, встановлена частиною першою ст. 35 закону, не перешкоджає іпотекодержателю здійснювати свої права, визначені статтею 12 Закону, без попереднього повідомлення іпотекодавця, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки.

Відповідно до ст.12 Закону, у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Як вбачається з матеріалів справи, Боржник перед подачею позовної заяви був попереджений про існуючу заборгованість за кредитом (а.с.35-37). Але будь-яких дій з боку Боржника та Іпотекодавця щодо належного виконання зобов'язань за кредитним договором вчинено не було.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно із ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 611 ЦК України правовими наслідками порушення зобов'язання, які встановлюються договором або законом, є припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, сплата неустойки, а також відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Таким чином, на думку суду, позовні вимоги щодо звернення стягнення на предмет іпотеки є обґрунтованими, тому підлягають задоволенню в повному об'ємі.

Відповідно до ч.1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотеко держателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Пунктом 42 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 вересня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що резолютивна частини рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України «Про іпотеку», так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотеко держателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівніше нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

Вимоги позивача про виселення ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 та зняття його з реєстраційного обліку за цією адресою задоволенню не підлягають виходячи з такого.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», громадяни України, іноземці та особи без громадянства реєструють своє місце проживання. В статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено, що реєстрація - це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесенням цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу. Таким чином, реєстрація фіксує офіційне місце проживання особи. Наявність осіб, зареєстрованих по квартирі, на яку звертається стягнення, буде перешкоджати реалізації предмета іпотеки.

Згідно частини 1 статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі остаточного рішення суду про позбавлення права власності або права користування житловим приміщенням.

Відповідно до довідки адресно-довідкового сектору ВГІРФО ГУМВС України в АР Крим ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, але у 2008 році був знятий з реєстраційного обліку за вищезазначеною адресою до Київської області. Також суду не надано належних та допустимих доказів тому, що відповідач ОСОБА_1 проживає у АДРЕСА_1, а тому відсутні правові підстави для задоволення цих позовних вимог банку.

Щодо зустрічних вимог ОСОБА_2 про визнання дій незаконними, зобов`язання до вчинення певних дій та визнання договорів кредиту та іпотеки недійсними, то вони задоволенню не підлягають виходячи з наступного.

ОСОБА_2, перед укладенням цього Договору отримала від Банку інформаційний лист згідно вимог законодавства України, зокрема, Закону України "Про захист прав споживачів".

Пунктом 3.8. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» передбачено, що у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач. Така інформація була надана позичальнику, підписанням Кредитного договору позичальник підтвердив, що при укладенні Кредитного договору він ознайомився з усіма умовами, на яких Банк здійснює кредитування фізичних осіб, передбачені «Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених Постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року № 168.

Вказане свідчить про те, що ризик зміни обставин несе позичальник. Вирішуючи питання про одержання кредиту в іноземній валюті останній діяв на власний ризик і достовірно знав про можливу нестабільність національної валюти гривні по відношенню до долару США.

У матеріалах справи відсутні докази, того що позивач був позбавлений можливості внесення пропозицій в укладений договір, так як протягом трьох років дії кредитного договору жодних претензій до банку ним заявлено не було.

Крім того, виявляється неспроможним посилання ОСОБА_2 на порушення Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки застосування цього Закону до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, можливе в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору цей закон не може застосовуватись, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування.

При вирішення питання про застереження позичальників щодо валюти кредиту, суд виходить з наступного. Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет КМУ).

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

При цьому згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.

В ході судового розгляду справи наявність або відсутність у ПАТ КБ «ПриватБанк», який є правонаступником ЗАТ КБ «ПриватБанк», на день укладення Договору кредиту не оспорювався, тому вважається судом, як обставина, яка не підлягає доказуванню.

Доводи ОСОБА_2 стосовно, того, що сплата кредиту у доларах США спричиняє суттєвий дисбаланс договірних прав та обов'язків не на його користь, також є необґрунтованими.

Діючим законодавством не передбачений стабільний курс долару США до національної валюти - гривні. Так, відповідно до ст.36 Закону України «Про Національний банк України», офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним банком. Згідно з ч.1 ст.8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» валютні курси встановлюються НБУ за погодженням із Кабінетом Міністрів України.

Поряд з цим, Положення «Про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів», затвердженого Постановою Правління НБУ №496 від 12.11.2003р., визначається, що офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема долару США установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют станом на останню дату. З наведеного, можливо зробити висновок, що стабільність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.

Таким чином, при укладанні вищезазначеного договору в іноземній валюті (доларах США) та беручи на себе певні обов'язки щодо погашення цього кредиту саме в доларах США, ОСОБА_2, повинна була усвідомлювати, що курс національної валюти України до долару США не є незмінним, та те що зміна цього курсу можливо настане, а тому повинен був передбачити та врахувати можливі коливання курсів валют на фінансовому ринку з відповідними наслідками. Позичальник до цього часу не скористався своїм правом достроково повернути кредит, тобто він продовжує користуватися грошовими коштами, отриманими від банку відповідно до кредитного договору. Крім того, отримання кредиту саме у доларах США було обґрунтовано більшою відсотковою ставкою за користування кредитом при його отриманні в гривні.

Відповідно до ст. 526 ЦПК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. В ч. 2 ст. 533 ЦК України зазначено, що якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземної валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу. Аналіз вказаної норми законодавства свідчить про те, що законодавець визначив, що зміна курсу національної валюти відносно до іноземної не тягне за собою зміну об'єму прав та обов'язків сторін договору.

Таким чином, судом не встановлено підстав для визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту №S120G14481456 від 15 червня 2007 року, а також договору іпотеки від 15.06.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу ОСОБА_4. та зареєстрованого за № 697, укладений між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1, а отже й підстав для задоволення решти вимог останньої які є похідними від визнання договору про надання споживчого кредиту недійним.

Згідно до ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Статтею 4 цього Закону України № 367-YI «Про судовий збір» передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року (станом на 01.01.2012 р. складає 1073 грн.).

Таким чином, у відповідності до зазначеного Закону позовні заяви майнового характеру оплачуються у розмірі 1% ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 ромірів мінімальної заробітної плати, тобто в даному випадку 3219 грн., а в матеріалах позовної заяви міститься квітанція про сплату судового бору в розмірі 1700 грн Тобто з ОСОБА_1 на користь Банку підлягають відшкодуванню судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1700 грн. та 120,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Також підлягають стягненню з ОСОБА_1 в доход держави судовий збір в розмірі 1519 грн.

На підставі викладеного, Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про іпотеку», ст, ст. 525, 526, 543, 589, 610-612,, 625 ЦК України, керуючись ст. ст. 10, 11, 88, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації - задовольнити частково.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № SI20GA14481456 від 15.06.2007 року, в розмірі 210275 (двісті десять тисяч двісті сімдесят пять) грн. 77 коп., що за курсом 7,97 відповідно до службового розпорядження НБУ від 25.08.2011 року відповідає 26383,41 доларам США - звернути стягнення на квартиру загальною площею 40,3 кв.м., яка розташована за адресою: Автономна АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки реєстровий № 697 від 15 червня 2007 року) Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням Публічному акціонерному товариству комерційний банк «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, з початковою ціною предмета іпотеки для його реалізації згідно експертної оцінки.

В задоволені решти вимог відмовити.

В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання дій противоправними та договорів недійсними відмовити в повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1700 (одна тисяча сімсот) грн. 00 коп. та на інформаційно-тенічне забезпечення розгляду справи Київським районним судом міста Сімферополя АР Крим 120 (сто двадцять) грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду АР Крим через Київський районний суд міста Сімферополя шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя