Постанова № 28790148, 17.01.2013, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.01.13 Справа № 5008/650/2012

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого судді Орищин Г.В.

суддів Галушко Н.А.

Краєвської М.В.

при секретарі судового засідання Петрик К.О.

розглянув апеляційну скаргу прокурора Воловецького району Закарпатської області від 20.09.2012 р. за № 1632 вих12

на рішення господарського суду Закарпатської області

від 08.08.2012 р. у справі № 5008/650/2012

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Ужгород

до відповідача Воловецької районної ради, смт. Воловець

про стягнення суми 169 798,59 грн.

за участю представників:

від прокуратури Куцик В.Б.

від позивача та відповідача не з?явився

Права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України, роз'яснено.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 08.08.2012 року у справі №5008/650/2012 (суддя В.І. Карпинець ) позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі-ФОП ОСОБА_2) задоволено частково, присуджено до стягнення з Воловецької районної ради на користь позивача 164 853грн. заборгованості, 4659,81грн. 3% річних та 1560грн. у відшкодування сплаченого судового збору, в решті позову - відмовлено.

При винесенні рішення суд першої інстанції виходив з того, що сума боргу у розмірі 155327грн. і сума 9526грн. у відшкодування судових витрат, обумовлена сторонами в мировій угоді, яка затверджена судом ухвалою від 10.03.2010р. у справі №11/101, погашена відповідачем у добровільному порядку не була, що є підставою для стягнення вказаної суми в примусовому порядку в повному обсязі. Також відповідно до ст. 625 ЦК України з відповідача стягнуто 4659,81грн. 3% річних за прострочення платежу. У стягненні 285,78грн. трьох процентів річних, нарахованих за прострочення платежу по відшкодуванню судових витрат по укладеній мировій угоді, відмовлено, оскільки вимогами ст. 625 ЦК України не передбачено нарахування трьох процентів річних на суму заборгованості по сплаті судових витрат, які підлягають відшкодуванню іншій стороні.

Дане рішення оскаржено прокурором Воловецького району Закарпатської області. У поданій апеляційній скарзі прокурор просить рішення у даній справі скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити. Зокрема, зазначає, що судом не взято до уваги, що ухвала господарського суду Закарпатської області від 10.03.2010р. у справі №11/101 про затвердження мирової угоди відповідає вимогам ст.18 Закону України "Про виконавче провадження", є виконавчим документом у розумінні п.2 ч.2 ст.17 названого Закону і підлягає виконанню державною виконавчою службою, відтак, зазначає, що вказана обставина унеможливлює звернення до суду з позовом про спонукання до виконання мирової угоди шляхом стягнення суми заборгованості, а отже, відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Прокурор, який брав участь в судових засіданнях, підтримав доводи апеляційної скарги.

Відповідач підтримав доводи скаржника з підстав, передбачених у письмових поясненнях на апеляційну скаргу (а.с.75-78) та усними поясненнями представників, які брали участь в судових засіданнях 15.11.2012р., 13.12.2012 року. Зокрема, зазначив, що мирову угоду не можна розглядати як договір у цивільно-правовому розумінні, оскільки порядок її укладення та затвердження регламентовано відповідними положеннями ГПК України.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечив доводи апеляційної скарги (а.с.63-65) з тих підстав, що ухвала господарського суду Закарпатської області про затвердження мирової угоди від 10.03.2010р. у справі №11/101 відноситься до виконання рішень немайнового (зобов'язального) характеру, за якими державний виконавець не може накласти арешт на майно боржника або примусово стягнути з Воловецької районної ради кошти.

17.01.2013р. на адресу Львівського апеляційного господарського суду надійшло клопотання Воловецької районної ради про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечити участь представника в судовому засіданні 17.01.2013р. (а.с.111).

Згідно пункту 3.9.2.постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України», господарський суд з врахуванням обставин конкретної справи може не брати до уваги доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - четвертою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК).

Оскільки явка представників сторін не визнавалась судом обов'язковою, зважаючи на строк розгляду апеляційної скарги, встановлений ст.102 ГПК України, судова колегія ухвалила розглядати справу за відсутності представників сторін у даному судовому засіданні, оскільки їх неявка у судове засідання не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення.

З матеріалів справи та апеляційної скарги вбачається наступне:

Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 10.03.2010р. у справі №11/101 затверджено мирову угоду за умовами якої, Воловецька районна рада зобов"язалась сплатити ФОП ОСОБА_2 155327 грн. боргу до 1 квітня 2010 року та у вказаний строк Воловецька районна рада зобов"язалась відшкодувати ФОП ОСОБА_2 судові витрати, а саме: 1615 грн. державного мита, 236грн. витрат на інформаційно -технічне забезпечення судового процесу та 7675грн. витрат на правову допомогу адвоката, а ФОП ОСОБА_2, у свою чергу, відмовився від стягнення інфляційних витрат, трьох процентів річних, а також частково (в розмірі 50%) відмовився від відшкодування понесених ним витрат на правову допомогу адвоката по даному процесу в сумі 7675 грн. (а.с.8 -10).

Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 04.02.2011р. у справі №11/101 було задоволено заяву Воловецької районної ради про відстрочку виконання ухвали суду від 10.03.2010р. у справі №11/101 на 6 місяців та відстрочено виконання ухвали господарського суду Закарпатської області від 10.03.2010р. у справі №11/101 до 21.07.2011р. (а.с.15).

У зв'язку з невиконанням відповідачем умов мирової угоди, за заявою позивача 02.06.2010р. відділом Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Закарпатській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та надано боржнику строк для добровільного виконання виконавчого документа до 09.06.2010р.

Постановою підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Закарпатській області від 23.09.2011р. про повернення виконавчого документа стягувачеві, ухвала господарського суду Закарпатської області від 10.03.2010р. у справі №11/101 повернута ФОП ОСОБА_2 (а.с.21-22).

28.12.2011р. постановою підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Закарпатській області закінчено виконавче провадження з примусового виконання ухвали від 10.03.2010р. №11/101 (а.с.46-47).

У зв'язку з невиконанням відповідачем умов мирової угоди та закриттям виконавчого провадження по виконанню ухвали господарського суду Закарпатської області від 10.03.2010р. у справі №11/101, позивач звернувся до суду з позовом про спонукання до виконання мирової угоди шляхом стягнення з відповідача суми 164 853,00грн., в тому числі, 155 327,00грн. боргу та 9526,00грн. у відшкодування судових витрат по укладеній мировій угоді та додатково заявленої до стягнення нарахованої суми 4 945,59грн. трьох процентів річних за прострочення вищезазначених платежів.

Судова колегія, заслухавши пояснення прокурора та представників відповідача, розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, вважає, що апеляційну скаргу прокурора слід задоволити, а оскаржуване рішення господарського суду Закарпатської області - скасувати, виходячи з наступного:

Згідно ч.4 ст.78 ГПК України, про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.

Мирова угода за своєю правовою природою це договір, який укладається сторонами з метою припинення спору, на умовах, погоджених сторонами. Мирова угода не приводить до вирішення спору по суті. Сторони не вирішують спору, не здійснюють правосуддя, що є прерогативою судової влади, а, досягнувши угоди між собою, припиняють спір. Мирова угода ґрунтується на взаємовигідних для обох сторін умовах, і, як правило виконується добровільно. У противному разі, мирова угода, затверджена судом, може бути підставою для примусового виконання.

Ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди, є судовим актом, для якого передбачений особливий порядок його виконання.

Згідно ст.115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому ГПК України та Законом України "Про виконавче провадження".

Зазначене кореспондується із п.2 ч.2 ст.3 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якого підлягають виконанню Державною виконавчою службою ухвали, постанови судів у господарських справах. Закон України "Про виконавче провадження" визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Враховуючи, що мирова угода, затверджена судом, припускає добровільне її виконання, а названий Закон направлений на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), то у разі невиконання стороною умов такої угоди у добровільному порядку, заінтересована сторона має звернутися до суду, який видав ухвалу про затвердження мирової угоди, із заявою про зміну порядку її виконання, з добровільного на примусовий шляхом видачі судового наказу, що стане підставою для вчинення Державною виконавчою службою дій, спрямованих на примусове виконання.

Таким чином, виконання мирової угоди, яка затверджена ухвалою суду, врегульовано нормами процесуального права, у зв'язку з чим у сторін з укладанням такої угоди, і лише у разі її затвердження судом, виникають не цивільні чи господарські права та обов'язки, як помилково вважає позивач, а господарсько-процесуальні права та обов'язки. Зокрема, право на зміну способу та порядку виконання такої ухвали, встановлене ст.121 ГПК України.

Правова позиція про те, що мирову угоду не можна розглядати як договір у цивільно-правовому розумінні, оскільки порядок її укладання та затвердження регламентовано відповідними положеннями ГПК України, викладена й у постанові ВСУ від 20.01.2009р. у справі №24/489.

В силу п.1 ч.1 ст.18 Закону, державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа за заявою стягувача про примусове виконання рішення, зазначеного у ст.3 цього Закону. Також ст. 18 Закону передбачені вимоги до виконавчого документу.

З матеріалів справи вбачається, що ухвала господарського суду Закарпатської області від 10.03.2010р. у справі №11/101 містить всі дані, визначені статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» і як виконавчий документ була прийнята виконавчою службою до виконання (постанова відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Закарпатській області від 02.06.2010р.). Постановою від 28.12.2011р. підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Закарпатській області закінчено виконавче провадження з примусового виконання ухвали від 10.03.2010р. №11/101 через неможливість «виконання рішення суду без участі боржника». Даних про оскарження цієї постанови державного виконавця суду не надано.

Відповідно до п.3.19 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування ГПК України судами першої інстанції", якщо ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди відповідає вимогам ст.18 Закону України "Про виконавче провадження", то вона є виконавчим документом у розумінні п.2 ч.2 ст.17 названого закону і підлягає виконанню державною виконавчою службою, тому за наявності зазначеної умови позовна заява про спонукання до виконання мирової угоди не підлягає розгляду в господарських судах; якщо ухвала суду про затвердження мирової угоди не містить усіх даних, зазначених у ст.18 названого закону, то така ухвала не має статусу виконавчого документа і інша сторона у справі не позбавлена права звернутись з позовом про зобов'язання виконати мирову угоду, у випадку задоволення якого господарський суд видає наказ.

Отже, прийняте у даній справі рішення підлягає скасуванню, а провадження у справі в частині стягнення 155 327,00грн. боргу та 9526грн. судових витрат, припиненню на підставі п.1 ч.1 ст.80 ГПК України, оскільки заявлена вимога не може бути самостійним предметом позову та розглядатися в господарських судах в порядку окремого позовного провадження. Проте, це не позбавляє позивача права звернутися до суду, який прийняв ухвалу про затвердження мирової угоди, з заявою про зміну порядку її виконання з добровільного на примусовий в частині стягнення платежів за мировою угодою, строк яких вже настав.

Що ж до позовних вимог в частині стягнення 4 945,59грн. трьох процентів річних за прострочення вищезазначених платежів, то у задоволенні цих вимог має бути відмовлено з огляду на таке.

Відповідно до ст.509 ЦК України, ст.173 ГК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України та ст.174 ГК України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

В силу ст.599 ЦК України, ст.202 ГК України, господарське зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо зобов'язання не виконано або виконано неналежним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, у тому числі передбачені ст.625 ЦК України, оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до вимог ч.2 ст.625 ЦК України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, діюче законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриття виконавчого провадження з його примусового виконання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Грошовим є зобов'язання, за яким боржник зобов'язується сплатити кредитору певну суму грошових коштів. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України та статтею 174 ГК України.

Із матеріалів справи вбачається, що у відповідача виник обов'язок виконувати належним чином умови укладеного сторонами угоди від 01.08.2006р. та договорів від 01.02.2007р., від 22.02.2007р. та від 08.01.2008р. щодо оплати заборгованості за виконані роботи по будівництву пам'ятника Т.Г.Шевченку та проведення благоустрою площі перед адміністративним будинком Воловецької районної ради.

Відповідно до мирової угоди, затвердженої ухвалою суду, сторонами визнано, що станом на 10.03.2010р. розмір боргу відповідача безпосередньо за договором становить 155327грн. Цією ж мировою угодою сторонами визнано, що загальна сума, яка належить до сплати позивачу, становить 164 853грн., і має бути виплачена відповідачем до 01.04.2010р.

Отже, нарахування позивачем передбачених ст.625 ЦК України 3% річних у зв'язку з невиконанням саме мирової угоди, є безпідставними, оскільки як зазначалося, мирова угода, яка затверджена судом, не є договором у цивільно-правовому розумінні.

Тим більше, що 3% річних позивачем нараховані не тільки на суму основного боргу, й на судові витрати.

Враховуючи викладене, підставою позову про стягнення 3% річних, які можуть бути нараховані лише на суму основного боргу, є невиконання відповідачем взятого на себе зобов'язання за договорами щодо щодо оплати заборгованості за виконані роботи по будівництву пам'ятника Т.Г.Шевченку та проведення благоустрою площі перед адміністративним будинком Воловецької районної ради, а не невиконання умов мирової угоди в частині виплати платежів, як помилково вважає позивач.

За таких обставин, заявлені у даній справі вимоги в частині стягнення 3% річних не можуть задоволені з підстав неналежного виконання відповідачем затвердженої ухвалою суду мирової угоди, і підлягають розгляду в межах іншої справи з інших підстав -неналежного виконання відповідачем умов угоди від 01.08.2006р. та договорів від 01.02.2007р., від 22.02.2007р. та від 08.01.2008р.

У випадку скасування оскаржуваного рішення, суд апеляційної інстанції здійснює новий розподіл судових витрат.

Оскільки провадження у справі припинено в частині стягнення 164 853грн., то відповідно до ст.7 Закону України "Про судовий збір" та п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 25.08.2011 р. N 01-06/1175/2011 (з наступними змінами), сума судового збору, сплаченого за подання позовної заяви, підлягає поверненню, відтак, позивачу з Державного бюджету України слід повернути 1562,14грн. судового збору.

Решта витрат по сплаті судового збору підлягає розподілу між сторонами у відповідності до вимог ст.49 ГПК України.

Враховуючи вищенаведене та керуючись п.1 ч.1 ст.80, ст.ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу прокурора Воловецького району Закарпатської області задоволити частково.

Рішення господарського суду Закарпатської області від 08.08.2012р. у справі №5008/650/2012 скасувати в частині задоволення позову. Прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволені позову в частині стягнення 4 659,81грн. трьох процентів річних відмовити. Провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 164 853грн. припинити.

В решті рішення залишити без змін.

Повернути фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) з державного бюджету судовий збір в розмірі 1562,14грн. за подання позовної заяви, сплачений по квитанції №42 від 23.07.2012р.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) в дохід Державного бюджету України 804,75грн. судового збору за розгляд справи Львівським апеляційним господарським судом.

Місцевому господарському суду видати наказ та ухвалу на виконання даної постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Справу повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий суддя Орищин Г.В.

суддя Галушко Н.А.

суддя Краєвська М.В.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 23.01.2013р.