Рішення № 28782371, 22.01.2013, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17 січня 2013 р. Справа № 5004/886/12

Господарський суд Волинської області у складі:

головуючого судді - Гарбара Ігоря Олексійовича

секретар судового засідання - Череватий Богдан Любомирович

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні господарського суду Волинської області справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Волинської обласної спілки споживчих товариств про відшкодування вартості капітального ремонту в сумі 920 934,21 грн.,

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 - представник (дов. від 19.07.2011 р.), ОСОБА_3 - представник (дов. від 26.06.2012 р.), ОСОБА_1

від відповідача: Данилік Федір Якович - представник (дов. № 981 від 28.12.12 р.)

В судовому засіданні 17.01.2013 р. у відповідності до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ: Постановою Вищого господарського суду України задоволено касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1.

Постанову Рівненського господарського суду та рішення господарського суду Волинської області по справі № 5004/161/12 скасовано і справу скеровано для нового розгляду до господарського суду Волинської області.

Ухвалою суду від 23.07.2012 р. справу призначено до розгляду.

Із врахуванням неодноразових заяв про збільшення і заяви про зменшення позовних вимог позивач просить суд стягнути з відповідача вартість капітального ремонту в сумі 920 934,21 грн., з них:

- 877 080,20 грн. - загальна сума з ПДВ

- 43 854,01 грн. - сума єдиного податку, яка мала включатися до кошторисного розрахунку.

Ухвалою суду від 31.08.2012 р. в даній справі було призначено судову будівельно-технічну експертизу та провадження було зупинено до проведення судової експертизи та отримання висновку експерта.

Ухвалою суду від 17.12.2012 р. провадження у справі поновлено, 19.12.2012 р строк розгляду спору продовжено до 18.01.2013 р.

16.01.2013 р. представник позивача на виконання вимог ухвали суду подав уточнення правового обґрунтування позову.

17.01.2013 р. представник позивача подав заперечення на клопотання про призначення повторної експертизи, яке 16.01.2013 р. подав представник відповідача.

В клопотанні представник відповідача зазначив, що судовим експертом було допущено ряд помилок, тому висновок не може слугувати доказом в даній справі.

В обґрунтування клопотання представник відповідача вказав питання які, на його думку, слід поставити на вирішення експерту та просив проведення експертизи доручити іншому експерту.

Суд клопотання представника відповідача відхилив, як необґрунтоване, з наступних підстав.

Частинами 3, 4 ст. 42 ГПК України передбачено право господарського суду призначити додаткову або повторну судову експертизу. У цих випадках господарський суд має виходити з такого: додаткова експертиза призначається судом після розгляду ним висновку первинної експертизи, якщо виявиться, що усунути неповноту або неясність висновку в судовому засіданні шляхом заслуховування експерта неможливо.

Висновок експерта визнається неповним, якщо досліджено не всі надані йому об'єкти або не дано вичерпних відповідей на всі поставлені перед експертом питання. Висновок експерта визнається неясним, якщо він викладений нечітко або носить непевний, неконкретний характер (Постанова, Пленум Вищого господарського суду України, від 23.03.2012 р., № 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи").

Якщо необхідно здійснити дослідження нових об'єктів або з інших обставин справи, призначається нова, а не повторна експертиза.

В даному випадку висновок судового експерта є повним та зрозумілим, тому клопотання представника відповідача про призначення додаткової експертизи є безпідставним.

Крім того, в судовому засіданні із ініціативи суду на обговорення виносилось питання щодо перевірки факту виконання будівельних робіт позивачем, однак представники сторін факту виконання робіт їх обсягу та об'єму не заперечували і висловили думку стосовно недоцільності призначення експертизи.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали у повному обсязі.

Представник відповідача позов заперечив.

У зв'язку із закінченням строку вирішення спору, передбаченого ст. 69 ГПК України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

ВСТАНОВИВ:

17.02.2012 р. позивач звернувся до господарського суду Волинської області з позовом в якому просив стягнути з Волинської обласної спілки споживчих товариств на його користь вартість капітального ремонту споруди туалету, загальною площею 216 мІ, яка розташована на території ринку "Завокзальний" в м. Луцьку по вул. Карпенка-Карого, 1 в сумі 264 568 грн.

З врахуванням пояснень по справі та уточнень правового обґрунтування позову позивач зазначив, що підставою для подання позовної заяви слугувало рішення господарського суду Волинської області від 15.11.2007 р. про визнання договору оренди з викупом від 23.02.2002 р. недійсним. За своєю правовою природою позов про відшкодування вартості капітального ремонту є позовом про застосування наслідків недійсного правочину. При задоволенні позову про визнання недійсним договору оренди з викупом від 23.02.2002 р. господарський суд Волинської області не вирішив питання про відшкодування вартості проведеного позивачем капітального ремонту споруди туалету, яка розташована на території ринку «Завокзальний» в м. Луцьку.

Зазначає, що Вищий господарський суд України в своїй постанові від 22.05.2008 р. підтвердив наявність вищезазначених помилок та вказав, що питання застосування реституції за спірним договором попередніми судовими інстанціями не розглядалось, а тому може бути предметом розгляду іншого судового провадження.

Вважає, що до відносин, щодо наслідків недійсності договору має застосовуватись Цивільний кодекс України.

На момент розгляду справи, із врахуванням неодноразових заяв про збільшення і заяви про зменшення позовних вимог позивач просить суд стягнути з відповідача вартість капітального ремонту споруди туалету, загальною площею 216 мІ, яка розташована на території ринку "Завокзальний", вул. Карпенка-Карого, 1 в м. Луцьку в сумі 920 934,21 грн., з них: 877 080,20 грн. - загальна сума з ПДВ та 43 854,01 грн. - сума єдиного податку яка мала включатися до кошторисного розрахунку.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази в справі, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 23.02.2002 р. між Луцьким госпрозрахунковим ринком (орендодавець) та підприємцем ОСОБА_1 (орендар) було укладено договір оренди з викупом, відповідно до умов якого орендар бере в тимчасове володіння споруду туалету, загальною площею 216 мІ, яка розташована на території ринку "Завокзальний", по вул. Карпенка-Карого, 1 в м. Луцьку (а.с.13-16, т.-1).

Згідно п. 3.1. вказаного договору термін оренди складає 12 років і 9 місяців з моменту прийняття об'єкта, що орендується.

Пунктом 4.2. договору та додатком № 3 до даного договору передбачено проведення орендарем капітального ремонту об'єкту, що орендується, кошторисна вартість якого становить 259 673,00 грн. (а.с.13-16, т.-1).

Як вбачається із матеріалів справи, на виконання умов договору в червні 2003 р., грудні 2003 р., березні 2004 р., та у вересні 2004 р., підприємцем ОСОБА_1 виконано капітальний ремонт споруди туалету загальною площею 216 мІ, розташованої на території ринку "Завокзальний" по вул. Карпенка-Карого, 1, в м. Луцьку, що підтверджується актами приймання виконаних підрядних робіт форми КБ- 2в (а.с.23-37,т.- 1).

Рішенням господарського суду Волинської області від 15.11.2007 р. у справі № 8/77- 92 договір оренди з викупом від 23.02.2002 р. визнано недійсним. На підставі постанови Львівського апеляційного господарського суду від 23.01.2008 р., яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 22.05.2008 р., рішення господарського суду Волинської області від 15.11.2007 р. набрало законної сили.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

За недійсним правочином кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а якщо це неможливо, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість одержаного за цінами на момент відшкодування.

Застосування зазначених правових наслідків засвідчує факт повернення сторін у первісний стан, який мав місце до вчинення недійсного правочину. Застосування таких наслідків це - двостороння реституція. Проте, недійсний правочин може виконати лише одна з сторін. У такому випадку логічно, що друга сторона має повернути все одержане стороні, що виконала правочин. Такі правові наслідки одержали назву односторонньої реституції. У новому ЦК України, на відміну від ЦК УРСР, одностороння реституція безпосередньо не закріплена.

Однак, можливість її застосування випливає з тексту ст. 216 ЦК України, відповідно до якої, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Таку ж позицію трактує і ст. 208 ГК України, відповідно до якої, у разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

Матеріалами справи підтверджено факт виконання позивачем у 2003-2004 роках у вигляді капітального ремонту орендованого майна по договору, який був визнаний недійсним, на суму 264 568,00 грн., що підтверджено актами форми КБ-2в. Дана обставина сторонами не заперечується і в судовому засіданні було обговорено питання доцільності перевірки факту виконання будівельних робіт.

Відповідно до висновку № 7881 судової будівельно-технічної експертизи від 21.11.2012 р., призначеної ухвалою господарського суду, вартість капітального ремонту, виконаного підприємцем ОСОБА_1 в червні 2003 р., грудні 2003 р., березні 2004 р., та у вересні 2004 р., згідно актів приймання виконаних підрядних робіт форми КБ- 2в, споруди туалету загальною площею 216 мІ, розташованої на території ринку "Завокзальний" по вул. Карпенка-Карого, 1, в м. Луцьку, станом на момент проведення експертизи становить 778 592,00 грн., в тому числі вартість будівельно-монтажних робіт 725 553,00 грн., із них вартість будівельних матеріалів 286 151,00 грн. (а.с.131-132 т.2).

В судовому засіданні на запитання представника позивача чи було враховано податок на додану вартість, експерт пояснила, що вказаний податок завжди включається у вартість відповідно до методики. В даному випадку нею було включено ПДВ тільки на будівельні матеріали, а на будівельно-монтажні роботи ні, оскільки перед нею не стояло таке запитання. На запитання представника відповідача чи є різниця в цінах при здійсненні будівництва господарським способом та підрядним будівництвом, експерт відповіла, що різниці немає. Крім того, експерт повністю надала обґрунтовані відповіді стосовно поданих письмових зауважень відповідачем на висновок експертизи.

Висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими ст. 43 ГПК України.

Оцінивши висновок експерта, який є доказом в господарському процесі, заслухавши пояснення експерта в судовому засіданні, суд встановив, що позивачем було виконано на користь відповідача роботи у вигляді капітального ремонту орендованого майна вартість яких на момент їх відшкодування, внаслідок недійсності угоди на виконання якої їх було виконано, становить 877 080,20 грн. з ПДВ, з яких 286 151,00 грн. з ПДВ вартість будівельних матеріалів та (778 592-286 151=492441/6=98488,20+492441) 590 929,20 грн. з ПДВ вартість будівельно-монтажних робіт.

Отже, позовні вимоги щодо стягнення 877 080,20 грн. вартості капітального ремонту підставні та підлягають до задоволення.

Щодо стягнення 43 854,01 грн. суми єдиного податку, яка мала включатися до кошторисного розрахунку, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 291 Податкового кодексу України (ПК України) спрощена система оподаткування, обліку та звітності - це особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Відповідно до ст. 10 ПК України єдиний податок належить до місцевих податків.

Ставки єдиного податку встановлюються у відсотках (фіксовані ставки) до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (далі у цій главі - мінімальна заробітна плата), та у відсотках до доходу (відсоткові ставки) (ст. 293 ПК України).

Із вищевикладеного випливає, що єдиний податок - це встановлені законодавством відсоткові ставки, які платник повинен сплатити у відповідності до своїх доходів. Стаття 292 ПК України встановлює низку вимог та роз'яснень щодо визначень доходів платників податків.

Отже, вимога позивача щодо стягнення суми єдиного податку є безпідставною, оскільки оплата єдиного податку є обов'язком саме позивача і обчислюється від його доходів.

Приписами ст. 1 ГПК України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

За змістом ст. 33 ГПК України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

Разом з тим, варто зазначити, що посилання позивача на наслідки нікчемного правочину в даному випадку є недоречними, оскільки нікчемний і недійсний правочині в своїй природі є різними поняттями. Проте, помилкове обґрунтування позивачем своїх вимог іншими нормами законодавства, а не тими, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, не може бути підставою для відмови у позові при наявності факту порушення відповідачем прав позивача.

У даному випадку суд самостійно визначився щодо законодавства, яке регулює спірні відносини і підлягає застосуванню. При цьому, це не буде вважатися зміною підстави позову, оскільки із змісту позовної заяви вбачається, що предметом позову у даній справі є вимога позивача про зобов'язання відповідача відшкодувати вартість капітального ремонту об'єкта, що орендувався згідно договору, який рішенням суду визнаний недійсним, а підставою позову - невиконання відповідачем цього зобов'язання.

Вищезазначена позиція зазначається в постанові Вищого господарського суду України № 5019/749/11 від 19.09.2011 р.

З огляду на викладене, позовні вимоги фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Волинської обласної спілки споживчих товариств про відшкодування вартості капітального ремонту в сумі 920 934,21 грн. підлягають до задоволення частково, а саме: в сумі 877 080,20 грн., отже в позові про стягнення 43 854,01 грн. слід відмовити.

Відповідно до п. 1 ст. 7 ЗУ "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі, зокрема, зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Відповідно до п. 4 Листа Вищого господарського суду від 21.11.2011 р., № 01- 06/1625/2011 "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про судовий збір" зміст пов'язаної з цим ухвали може бути наведено в резолютивній частині судового рішення, прийнятого по суті справи.

Позивачем було сплачено 18 686,21 грн. судового збору, отже 267,53 грн. сплаченого судового збору підлягають поверненню позивачу з держбюджету.

Відповідно до ст. 49 ГПК України при частковому задоволенні позову судові витрати по справі покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки, спір до суду доведений з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 17 541,60 грн. та витрати за проведення судової експертизи в сумі 1 961,60 грн. згідно ст. 49 ГПК України слід покласти на нього.

Керуючись ст. ст. 22, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України та на підставі ст. 208 Господарського кодексу України, ст. 216 Цивільного кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Волинської обласної спілки споживчих товариств (вул. Ковельська, 13, м. Луцьк, код ЄДРПОУ 03339242) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) 877 080,20 грн. у відшкодування вартості капітального ремонту споруди туалету загальною площею 216 мІ, розташованої на території ринку "Завокзальний" по вул. Карпенка-Карого, 1, в м. Луцьку, Волинської області, 17 541,60 грн. понесених витрат по сплаті судового збору та 1 961,60 грн. понесених витрат по сплаті за проведення експертизи.

В стягненні 43 854,01 грн. відмовити.

Головному управлінню державної казначейської служби України у Волинській області повернути фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 зайво сплачений судовий збір в розмірі 267,53 грн. сплачений згідно квитанції № 1875.109.1 від 21.12.2012 р. (оригінал квитанції знаходиться в матеріалах справи).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається через господарський суд Волинської області до Рівненського апеляційного господарського суду протягом 10 днів з моменту підписання повного тексту рішення.

Повний текст

рішення складено 22.01.13

Суддя І. О. Гарбар