Постанова № 28770621, 30.10.2012, Вінницький окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2012 р. Справа № 2а/0270/4527/12

м. Вінниця

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Загороднюка Андрія Григоровича,

за участю:

секретаря судового засідання: Середюка М. А.,

представників позивача: Роздобудька П.В., Опанасюка П.П.,

представників відповідача: Шевченка В.В., Маланчака С.І.,

свідків : ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби

до: АЗС № 13 товариства з обмеженою відповідальністю "Колумбіні"

про: підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна, -

ВСТАНОВИВ :

у жовтні 2012 року до Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби (далі - Вінницька ОДПІ, податковий орган або позивач) до АЗС № 13 товариства з обмеженою відповідальністю "Колумбіні" (далі - АЗС № 13 або відповідач) про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що в результаті проведеної фактичної перевірки господарської одиниці АЗС № 13, податковим органом виявлено майно, яке відповідає критеріям п. 94.7 ст. 94 Податкового кодексу України, внаслідок чого складено протокол про тимчасове затримання майна. На підставі відомостей, зазначених у протоколі, першим заступником Вінницької ОДПІ прийнято рішення про накладення адміністративного арешту на майно, власник якого не встановлений. З огляду на порядок, передбачений ст. 94 ПК України, Вінницька ОДПІ звернулась до суду для перевірки та підтвердження обґрунтованості застосованого адміністративного арешту майна.

В судовому засіданні представники позивача підтримали заявлений позов у повному обсязі, просили суд визнати обґрунтованим рішення про накладення адміністративного арешту майна, яке знаходиться за адресою: с. Бохоники, вул. Гніванське шосе, 2 км.

Представники відповідача заперечили проти задоволення адміністративного позову, посилаючись на заперечення, що містяться в матеріалах справи (а. с. 24-29), додатково вказали на порушення, допущені податковим органом, при проведенні перевірки.

Також під час судового слідства в якості свідків допитано працівників Вінницької ОДПІ - ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та працівників АЗС № 13 - ОСОБА_5, ОСОБА_6

Суд, заслухавши пояснення представників сторін та свідків, оцінивши надані сторонами докази, повно та всебічно дослідивши фактичні обставини справи, дійшов висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі, виходячи з наступного.

Починаючи з 18.09.2012 року по 27.09.2012 року посадовими особами Вінницької ОДПІ проведено фактичну перевірку господарської одиниці АЗС № 13, що розташована за адресою: Вінницький р-н., с. Бохоники, Гніванське шосе, 2 км., суб'єкта господарської діяльності товариства з обмеженою відповідальністю "Колумбіні" (код ЄДРПОУ 37018720).

Відповідно до п. 75.1.3 ст. 75 ПК України, фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється органом державної податкової служби щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

За результатами проведеної перевірки, податковим органом складено акт №43/02/32/22/37018720 від 27.09.2012 року (а. с. 6-10).

Пунктом 20.1.5 ст. 20 ПК України передбачено право органів державної податкової служби вимагати від платників податків, що перевіряються в ході перевірок, проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, у тому числі зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки.

На підставі вказаної норми, на АЗС № 13 проведено інвентаризацію товарно-матеріальних цінностей та коштів, в тому числі здійснено зняття залишків товарно-матеріальних цінностей (палива та супутніх товарів). Даний факт зафіксований актом інвентаризації від 18.09.2012 року.

Позивач вважає, що якість паливно-мастильних матеріалів АЗС № 13 не відповідає якісним показникам та вимогам ДСТУ, документів про їх походження немає, а тому зробив висновок, що власник паливно-мастильних матеріалів відсутній та товари не обліковані у встановленому порядку.

З огляду на вказані висновки, застосувавши підстави, передбачені п. 94.7 ст. 94 ПК України, Вінницькою ОДПІ 27.09.2012 року складено протокол № 1 про тимчасове затримання майна (а. с. 30-31). З урахуванням відомостей, вказаних у протоколі, першим заступником Вінницької ОДПІ 27.09.2012 року прийнято рішення № 2 про накладення адміністративного арешту на майно ТОВ "Колумбіні".

Суд, проаналізувавши наданий доказовий матеріал, перевіривши порядок проведеної перевірки, не знаходить підстав для підтвердження застосованого адміністративного арешту майна відповідача, з огляду на наступне.

Відповідно до п. п. 94.1, 94.3 ст. 94 ПК України, адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.

У судовому засіданні встановлено, що позивач вважає за необхідне накласти арешт із застосуванням особливостей, передбачених при тимчасовому затриманні майна.

Так, у протоколі про тимчасове затримання майна від 27.09.2012 року, підставою зазначено п. 94.7 ст. 94 ПК України, Інструкцію про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах та організаціях України від 20.05.2008 року № 281/171/578/155, постанову Кабінету Міністрів України № 1442 від 20.12.1997 року.

Відповідно до п. 94.7 ст. 94 ПК України, арешт майна може бути також застосований до товарів, які виготовляються, зберігаються, переміщуються або реалізуються з порушенням правил, визначених митним законодавством України чи законодавством з питань оподаткування акцизним податком, та товарів, у тому числі валютних цінностей, які продаються з порушенням порядку, визначеного законодавством, якщо їх власника не встановлено. У цьому випадку службові (посадові) особи контролюючих органів або інших правоохоронних органів відповідно до їх повноважень тимчасово затримують таке майно із складенням протоколу, який повинен містити відомості про причини такого затримання з посиланням на порушення конкретної законодавчої норми; опис майна, його родових ознак і кількості; відомості про особу (особи), в якої було вилучено такі товари (за їх наявності); перелік прав та обов'язків таких осіб, що виникають у зв'язку з таким вилученням. Форма зазначеного протоколу затверджується Кабінетом Міністрів України.

Особливості застосування арешту при тимчасовому затриманні майна визначені розділом ІV Порядку застосування адміністративного арешту майна платника податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 07.11.2011 № 1398.

З наведених норм законодавства витікає те, що для застосування арешту при тимчасовому затриманні майна обов'язково повинні одночасно існувати три обставини, а саме: продаж товарів з порушенням порядку, визначеного законодавством; невстановлення власника такого товару; винятковість способу забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.

Під час судового розгляду представниками позивача обґрунтовано необхідність застосування арешту шляхом тимчасового затриманні майна сумнівами щодо якості паливно-мастильних матеріалів та, у зв'язку із цим, неможливістю встановлення їх власника.

Стосовно невстановлення позивачем власника паливно-мастильних матеріалів, судом з'ясовано, що на підставі договору оренди № 10-060 від 12.07.2010 року (а. с. 35-37), орендодавець - закрите акціонерне товариство "АВІС Плюс" - передає, а орендар - товариство з обмеженою відповідальністю "Колумбіні" - приймає у тимчасове володіння і платне користування автозаправну станцію (АЗС № 13). Строк договору -до 30.06.2013 року.

Наявний в матеріалах справи акт приймання-передачі від 10.08.2010 року (а. с. 38), свідчить про фактичну здачу у тимчасове володіння і платне користування орендарю АЗС № 13.

30.05.2012 року орендар - товариство з обмеженою відповідальністю "Колумбіні" - уклав із товариством з обмеженою відповідальністю "Віконд Ойл" договір поставки нафтопродуктів № 3005-23-НП (а. с. 39-41).

Умовами вказаного договору передбачено, що якість поставленого товару за весь строк дії договору - до 31.12.2013 року повинна відповідати технічним вимогам та державним стандартам, підтверджуватись паспортом або сертифікатом якості заводу-виробника товару. Одразу після поставки нафтопродуктів, товариство з обмеженою відповідальністю "Колумбіні" вважається їх власником.

На підтвердження виконання умов договору поставки та реальності відбутих господарських операцій, представниками відповідача надано для приєднання до матеріалів справи копії видаткових накладних, відповідно до умов додаткових угод (а. с. 169-246) та податкових накладних (а. с. 120-168), що, в свою чергу, засвідчують факт набуття ТОВ "Колумбіні" у власність поставлених нафтопродуктів.

Як з'ясовано під час розгляду адміністративної справи, позивачем на АЗС № 13 в ході перевірки проведено інвентаризацію та встановлено такі залишки паливно-мастильних матеріалів: бензин автомобільний А-95 ДСТУ 4063-2001 - 11727,0 куб.дм. за ціною 10,9 грн.; бензин автомобільний А-92 ДСТУ 4063-2001 - 15470,0 куб.дм. за ціною 10,6 грн.; паливо дизельне підвищеної якості (ДП) ДСТУ 4840:2007- 19218,0 куб.дм. за ціною 9,6 грн.; паливо дизельне підвищеної якості (ДП Євро) ДСТУ 4840:2007 - 7990,0 куб.дм. за ціною 9,8 грн.

При цьому, представники позивача та свідки підтвердили суду, що при проведенні інвентаризації надлишків та нестач пального, понад встановлені технологічні норми, не виявлено.

Під час судового засідання встановлено, що перевіряючими досліджувались питання оприбуткування паливно-мастильних матеріалів відповідно до наданих товарно-транспортних накладних, договорів та інших документів, які свідчать про поставку товару та його реалізацію. Порушень, зокрема, реалізації товару поза реєстратори розрахункових операцій (без обліку) або недійсність (фіктивність) договорів поставки, нереальності господарських операцій не виявлено. Вказане підтверджується показами свідків та матеріалами перевірки.

Свідки та представники позивача (враховуючи відсутність надлишків та нестач) не змогли надати пояснень з приводу походження в резервуарах відповідача паливно-мастильних матеріалів, які на їх думку, не належать відповідачу.

Крім того, як встановлено судом та підтверджено показами свідків, до складання протоколу про тимчасове затримання майна та прийняття рішення про накладення арешту майна, заходи щодо встановлення власника майна не вживались. Одночасно судом приймається до уваги, що відповідач ні в усній, ні в письмовій формі не відмовлявся від того, що є належним власником майна і на підтвердження власності на паливно-мастильні матеріали надав необхідні договори, товарно-транспортні документи тощо.

Як доказ відсутності у відповідача права власності на товар позивачами вказується лише на розбіжність показників якості паливно-мастильних матеріалів, які вказані в сертифікатах та паспортах якості з окремими показниками, встановленими дослідженням якості відібраних, під час перевірки, зразків палива.

Відповідно до п. 3 Інструкції з контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 04.06.2007 року № 271/121, паспорт якості - це документ, що містить дані для ідентифікації та фактичні значення показників якості нафти та/або нафтопродуктів, отримані в результаті лабораторних випробувань, і їх відповідність вимогам нормативних документів.

Пунктом 2 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказами Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 року № 281/171/578/155 визначено, що сертифікат відповідності - це документ, який підтверджує, що продукція, системи якості, системи управління якістю, системи управління довкіллям, персонал відповідають установленим вимогам конкретного стандарту чи іншого нормативного документа, визначеного законодавством.

Тобто, як витікає з визначень та юридичної природи призначення сертифікатів і паспортів якості, вказані документи жодним чином не посвідчують перехід права власності, а так само не закріплюють його за певною особою, а сумніви в їх неналежному оформленні тощо, не можуть бути доказом, який однозначно спростовує право власності на паливно-мастильні матеріали.

Отже, посилання Вінницької ОДПІ на відсутність на АЗС № 13 власника нафтопродуктів не доведено та не підкріплено належною доказовою базою під час судового розгляду справи.

Стосовно якості паливно-мастильних матеріалів, судом встановлено, що позивачем, як зазначалось вище, на АЗС № 13 в ході перевірки проведено інвентаризацію та встановлено залишки паливно-мастильних матеріалів.

До зазначених товарів представниками відповідача надано необхідні документи, а саме:

- журнал обліку надходження нафтопродуктів АЗС №13 TOB "Колумбіні";

- товарно - транспортна накладна на відпуск нафтопродуктів (нафти) № 6630 від 16.09.2012р.;

- сертифікат відповідності та паспорт №303 на бензин автомобільний А - 92, виданий ПАТ ТНФПНК „Укртатнафта";

- сертифікат відповідності та паспорт №304 на бензин автомобільний А - 95, виданий ПАТ ТНФПНК „Укртатнафта";

- сертифікат відповідності та паспорт № 121 на паливо дизельне підвищеної якості (ДП Євро). виданий ПАТ ТНФПНК „Укртатнафта";

- паспорти якості.

Вказане підтверджується інформацією, відображеною в акті перевірки (а.с. 8).

Разом із тим, в акті перевірки зазначено, що представлені паспорти на бензин автомобільний А-95 ДСТУ 4063-2001, бензин автомобільний А-92 ДСТУ 4063-2001, паливо дизельне підвищеної якості (ДП Євро) ДСТУ 4840:2007 не відповідають Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказами Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 року № 281/171/578/155, чим порушено правила торгівлі нафтопродуктами. Проте конкретних норм вказаної Інструкції, які начебто допустив відповідач, не вказано.

В доказ твердження щодо неякісних паливно-мастильних матеріалів, податковий орган посилається на результати проведеної експертизи нафтопродуктів та проведених випробувань.

Відповідачем в противагу вказаним дослідженням надано результати дослідження нафтопродуктів, проведені Інспекцією з питань захисту прав споживачів у Вінницькій області, якими підтверджено належну якість тих самих (спірних) паливно-мастильних матеріалів. При цьому, суд звертає увагу, що вказана перевірка проводилась також за дорученням органів ДПС України.

Суд зауважує, що позивач, посилаючись на докази проведених експертиз та досліджень, помилково намагається довести відсутність права власності на паливно-мастильні матеріали у відповідача. Доводи позивача фактично вказують на можливі порушення правил торгівлі нафтопродуктами, що і відображено на сторінці 3 акту перевірки від 27.09.2012 року.

Правила роздрібної торгівлі нафтопродуктами затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.1997 року № 1442. Вказана постанова прийнята відповідно до статті 20 Закону України "Про захист прав споживачів" та з метою впорядкування роздрібної торгівлі нафтопродуктами. Недотримання вказаних Правил тягне за собою відповідальність, зокрема, встановлену ст. 23 Закону України "Про захист прав споживачів".

Суд приймає до уваги, що позивач 01.10.2012 року звертався до суду з поданням, в порядку ст. 183-3 КАС України, про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна за тими ж обставинами, що досліджені у даній адміністративній справі. Ухвалою суду від 02.10.2012 року, яка набула законної сили, зазначене подання повернуто. Відповідно до ч. 5 ст. 183-3 КАС України, позивач скористався своїм правом звернутися з тими ж вимогами до суду в загальному порядку.

Необхідно також вказати, що позивачем не доведено необхідності застосовувати винятковий спосіб забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом - адміністративний арешт, а також не обґрунтовані законні повноваження для звернення до суду з цим позовом.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, суд приходить до висновку, що підстави для підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту при тимчасовому затриманні майна відповідно до п. 94.7 ст. 94 ПК України відсутні.

Частиною 1 ст.1 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до п.1 ч.1 статті 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та 3аконів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з ст. ст. 11, 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

З урахуванням встановлених обставин справи та вищезазначених положень чинного законодавства України, суд не знаходить законних підстав для підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту та приходить до висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Проте, позивачем не надано до суду підтвердження понесених ним будь-яких судових витрат, тому жодних компенсацій не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Загороднюк Андрій Григорович