Ухвала суду № 28770354, 17.01.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2013 р.Справа № 2а-10270/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Макаренко Я.М.

Суддів: Шевцової Н.В. , Мінаєвої О.М.

за участю секретаря судового засідання Антоненко Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.10.2012р. по справі № 2а-10270/12/2070

за позовом Приватного підприємства "Т.С.О."

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Приватне підприємство "Т.С.О." (надалі по тексту позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (надалі по тексту відповідач), в якому просив суд :

-скасувати податкові повідомлення - рішення за №0001402201 від 14.08.12 та №0001392201 від 14.08.12 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18.10.2012 року адміністративний позов приватного підприємства «Т.С.О.»до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомленнь-рішень задоволено в повному обсязі.

Скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби №0001402201 від 14.08.12 щодо збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ за основним платежем 138100,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -69050,00 грн. та №0001392201 від 14.08.12 року щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем 74405,00 грн.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.10.2012 року скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що фахівцями Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби проведено документальну невиїзну перевірку ПП «Т.С.О.»з питання правильності визначення, повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Промтехноопт »за період з 01.12.2011р. по 31.03.2012р.

Результати проведеної перевірки оформлені актом від 31.07.2012 № 1482/22-106/35349380.

Відповідач 14.08.2012 року з посиланням на акт перевірки прийняв спірні податкові повідомлення-рішення №0001392201 щодо збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ за основним платежем 138100,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -69050,00 грн. та № 0001402201 щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем 74405,00 грн.

Фактичною підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень є відображений в акті перевірки висновок суб'єкта владних повноважень про безпідставне включення до складу податкового кредиту з ПДВ податкових накладних, виписаних контрагентом, вказаним в акті перевірки, та віднесення до складу витрат, оскільки правочини з ними є нікчемними і не підлягають відображенню в податковому обліку.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач прийшов до висновку про заниження позивачем податку на додану вартість за грудень 2011 року та податку на прибуток 4 кв. 2011 року у зв'язку з неправомірним завищенням позивачем податкового кредиту та валових витрат за вказані періоди в зв'язку з віднесенням до податкового кредиту сум ПДВ та до валових витрат витрат за господарськими операціями, що проведені на підставі нікчемного, на думку відповідача, договору, укладеного з ТОВ «Промтехноопт», який не спричиняє реального настання правових наслідків.

Висновки відповідача про нікчемність договору, укладеного з ТОВ «Промтехноопт» грунтувалися на висновках актів перевірок, проведених відносно ТОВ «Промтехноопт», на підставі яких податковий орган дійшов висновку про відсутність факту вчинення ТОВ «Промтехноопт» господарських операцій, що свідчить про укладення угоди вказаним контрагентом без мети настання реальних наслідків.

Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками відповідача та не вбачає ознак укладеного позивачем з ТОВ «Промтехноопт» договору без мети настання реальних наслідків, виходячи з наступного.

Відповідно до положень статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Згідно з частиною 2 статті 215 цього Кодексу якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), у цьому разі визнання такого правочину недійсним не вимагається.

Отже, за вимогами зазначеної норми договір є нікчемним, якщо він був спрямований на незаконне заволодіння майном держави.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.11.2011 року між позивачем, ПП "Т.С.О.", (в якості Покупця) та ТОВ „Промтехноопт" ( в якості Постачальника) укладено письмовий правочин у формі Договору №237/951/ХР, предметом якого є постачання електротехнічного обладнання.

Фактичне виконання сторонами умов вказаного договору підтверджується видатковою накладною №381 від 13.12.2011р. на суму 388200,00 грн., податковою накладною №285 від 13.12.2011р. на загальну суму 388200,00 грн. (в тому числі ПДВ - 67400, 00 грн.),видатковою накладною №388 від 22.12.2011р. на суму 496584,00 грн., податковою накладною №430 від 22.12.2011р. на загальну суму 496584,00 грн. (в тому числі ПДВ - 82764, 00 грн.), видатковою накладною №395 від 26.12.2011р. на суму 496176,00 грн., податковою накладною №467 від 26.12.2011р. на загальну суму 496176,00 грн. (в тому числі ПДВ - 82696, 00 грн.), видатковою накладною №397 від 27.12.2011р. на суму 503784,00 грн., податковою накладною №496 від 27.12.2011р. на загальну суму 503784,00 грн. (в тому числі ПДВ - 83964, 00 грн.), специфікаціями до договору, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями, довіреностями на отримання ТМЦ.

Отриманий за накладними №388 від 22.12.2011р., № 395 від 26.12.2011р. товар позивачем повернуто ТОВ «Промтехноопт», що підтверджується накладними, товарно-транспортними накладними, розрахунками коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної.

Товар, отриманий за накладними № 381 від 13.12.2011 р. та № 397 від 27.12.2011 р. позивачем було реалізовано на виконання договорів, укладених з КП "Київський метрополітен", ПАТ НВП ТЕПЛОАВТОМАТ, ВАТ "Полтавський ГЗК", що підтверджується матеріалами справи.

Отже, матеріалами справи підтверджено реальне виконання сторонами умов спірного договору.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для висновку відповідача про нікчемність договору №237/951/ХР слугував акт перевірки, проведеної відносно ТОВ «Промтехноопт», на підставі якого податковий орган дійшов висновку про відсутність факту вчинення ТОВ «Промтехноопт» господарських операцій, що, на думку податкового органу, свідчить про укладення угоди вказаним контрагентом без мети настання реальних наслідків.

Між тим, враховуючи вимоги Цивільного кодексу України, колегія суддів зазначає, що основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки, на підставі якого відповідач дійшов висновку про нікчемність правочину.

Спірний договір не визнаний у встановленому законом порядку недійсним.

Отже, враховуючи, встановлення колегією суддів факту реального виконання умов, обумовлених спірним договором, надання позивачем належним чином оформлених документів в підтвердження виконання спірного договору та не надання податковим органом інших відомостей, які б свідчили про нікчемність спірного договору, колегія суддів відхиляє доводи відповідача про наявність ознак нікчемності спірного правочину.

При цьому, колегія суддів не погоджується з доводами відповідача щодо безпідставного заниження позивачем податку на додану вартість за грудень 2011 року та податку на прибуток за 4 кв. 2011 року за операціями, проведеними на підставі спірного договору, виходячи з наступного.

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі по тексту - Кодекс), податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За приписами п.198.3. ст. 198 Податкового кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

-придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

-придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

-дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

-дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу, що передбачено п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України.

Отже, підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна видана платником податку.

Як вбачається з матеріалів справи, податковим органом не оспорюється той факт, що податковий кредит позивачем сформовано на підставі належно оформлених податкових накладних.

Отже, позивачем правомірно сформовано податковий кредит за спірний період.

Згідно ст. 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тому, якщо контрагент позивача не виконав свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету, настає відповідальність та відповідні негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою вважати неправомірним формування податкового кредиту позивачем, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо його формування та має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Таким чином, сама по собі несплата податку контрагентом позивача, або його контрагентами (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит позивача.

Отже, фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Промтехноопт» за спірним договором, а тому суми ПДВ правомірно віднесені останнім до податкового кредиту спірного періоду.

Стаття 138 Податкового Кодексу України містить у собі склад витрат та порядок їх визнання, так, відповідно п.138.1 витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10-138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з підпунктом 138.2 статті 138 Податкового Кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із приписами абзаці 1 підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України до витрат не включаються витрати, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Як вбачається з матеріалів справи, реальність здійснення спірних господарських операцій між позивачем та ТОВ «Промтехноопт» підтверджено документально, а тому витрати понесені позивачем в рахунок оплати виконаних послуг правомірно віднесені останнім до валових витрат спірного періоду.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачем безпідставно було донараховано позивачу податкове зобов"язання з податку на додану вартість та податку на прибуток.

За таких обставин, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.10.2012р. по справі № 2а-10270/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Макаренко Я.М.Судді(підпис) (підпис) Шевцова Н.В. Мінаєва О.М. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Макаренко Я.М.

Повний текст ухвали виготовлений 22.01.2013 р.